Миті для вимірювання життя

Posted on

КолочаваЯ давненько не писала, бо відбувається чимало подій – часу в притик.
Проте нещодавно я побувала у чудовій місцині, про яку і хочу переповісти.
Мої друзі-родичі з Черкащини зібрались великою компанією (20 чоловік) в похід в Карпати і вирішили запросити зі собою ще двох львівських, а ми, звісно що, пристали на цю заманливу пропозицію. Вони з походом пішли, щоправда, аж на тиждень, а мене на стільки робота не відпускає, та на два дні я вирвалась (один із днів причому робочий).
Компанія була різноманітна: мало того, що це така собі збірка областей України: Черкащина, Київщина, Рівненищина, Львівщина, Івано-Франківщина, там були не лише молоді хлопці і дівчата, а й сім’я і одна хороша людина – Микола Михайлович, старший чоловік, людина надзвичайної енергетики і просто-таки духовний лідер. Ним я воістину захоплююсь!
У неділю ця компанія прибула у Львів, а вже звідси ми подались електричкою у Воловець. Зазвичай я терпіти не можу електричок, однак це була моя найкраща поїздка в цьому транспорті – 4 години пролетіли із жартами та сміхом.
Але і прибуттям у Воловець ми не обмежились, бо звідти подались іще вище – у село Колочава. В такий спосіб до переліку відвіданих мною областей додається Закарпатська.
КолочаваПоки ми їхали в автобусі мені весь час перехоплювало подих – неймовірна краса, словами не описати!
Надвечір ми розбили табір у музеї “Старе село” звідки спостерігаються заманливі краєвиди.
І от вечеря… то було щось надзвичайне!
Посідали ми на широчезні лавки навколо столу, наварили чаю, почали виїдати запаси, які брали зі собою в дорогу, я ще спекла сирника, який теж пішов на ура (готувати для великої компанії, скажу я вам, це завжди такий собі піар-хід: якщо їм сподобається вас запросять ще! 😉 ) і гомоніли про Карпати, про зорі, про нас.
Старе село - КолочаваДалі було ще цікавіше – пісні під гітару! 🙂 Адже мої приятелі Сашко та Павло Лисі дуже обдаровані юнаки, тож нагода послухати їхній спів під гітару – для мене завжди свято.
А зорі… я ніколи в житті не бачила ТАКИХ зірок! А зорепад! То було щось надпрекрасне! От так можна було лиш дивитись і загадувати бажання, раз у раз.
І знаєте, що я вам скажу? Коли я сиділа там, в оточенні чудових людей, насолоджувалась тими піснями під гітару, дивилась на ті безмежні зорі… я розуміла, що АБСОЛЮТНО щаслива! Жодні гроші, заробітки, які втратила пропустивши робочий день, будь-які матеріальні цінності не варті того, як я почувалась саме в ТУ МИТЬ. То було істинно мить ЩАСТЯ. Я розуміла, що саме заради таких миттєвостей і варто жити, бо власне кажучи саме такі моменти додають наснаги до життя, ба більше – мабуть саме життя і вимірюється кількістю таких моментів.
Із сумного: не зовсім завдяки поїздці, та завдяки одній деталі із поїздки зрозуміла, що з віком дівчата стають гарніші… А я або не дівчина, або “кака была така есть”.

З Миколою Михайловичем

З Миколою Михайловичем

Найбільше запам’яталось за день: одна пісня під гітару, яка аж надто зачепила струни душі, оте сіяння зір і зорепади, і мить коли ми всі сиділи вночі і слухали пісень, я дивилась на Миколу Михайловича, подумала, що варто йому дещо сказати, та підійшовши до нього збагнула, що найкрасномовніше буде його обняти. Потім ми з ним ще говорили по душам…
Вдруге в житті ночувала в палатці. Як переконалась – для мене це дуже зручний і приємний спосіб спання. Над ранок чуть-чуть змерзла, але загалом виспалась.
Другий день ми ходили по Колочаві, адже це цікаве село славиться не лише своїми краєвидами, а й історією – тож відвідали музей та стару дерев’яну церкву. Саме із цих відвідин трапилась наступна пригода.
З екскурсії селом варто було повернутись заздалегідь, адже вся група лишалась, а нам ще треба було їхати у Воловець аби дістатись Львова. От вирушили ми в сторону табору і раптом як настигла злива! Я ніколи в житті не бачила ТАКОГО дощу, такого шаленого, проливного, сильного дощу! Дощовик, звісно що залишився в таборі, тож мені не лишилось як усвідомити фатальність миті, розпустити волосся і сприймати дощ як душ. І навіть тоді, під час цієї зливи, яка загрожувала серйозною застудою я почувалась все одно ЩАСЛИВА. До речі, моє волосся після цієї Карпатської грози стало пухнастим, м’якеньким із запахом лісу – жоден шампунь не створить такого ефекту 🙂
Поки дійшли табору – з одягу і кросівок певно можна було б викачати пару літрів води… До слова кажучи: я їхала навіть не на повні два дні, тож одягу у мене теж майже не було.
Щастя, що в музеї Старе Село, де ми зупинились були такі собі військові палатки із двохповерховими спальними місцями, де можна ховатись в разі грози.
Позичивши великого рушника в друзів, я з моїм рюкзаком пішла переховуватись у ту палатку аби переодгянутись, для початку розуміючи, що голій все ж буде тепліше, ніж в тому наскрізь мокрому одягу.
І знаєте, от сиджу я майже гола в тій палатці, риюсь в рюкзаку аби найти щось сухе і раптом мене пробиває на регіт, мов такої чудернацької ситуації у моєму житті ще не було. Наступна думка: “от і добре, значить життя проживу не дарма, буде що згадати не лише із сірих буднів, а з таких от дивних пригод“. Врешті-решт – це теж миті, якими можна вимірювати життя, щось виняткове і веселе 🙂
історична митьНа довершення мого промокання сталось остаточна історія, яка довершила перебування в Карпатах – мій друг Павло своєю футболкою витирав мої мокрі ноги аби я взулась в одноразові кульки (кросівки то ж мокрі). Усвідомивши історичність цієї миті було навіть зроблено фото, попри регіт, що супроводжував.
А далі відбулось прощання із компанією, фінальні обнімання, і ми поїхали приватним транспортом до Воловця, дорога в 66 км до якого обійшлась дорожче за квитки з постіллю у фірмовий поїзд до Львова, але то таке – кожна потрачена копійка була того варта – я чудово провела час.
у ВоловціУ Воловці ми ще смачно попоїли, всім раджу: як виходите з вокзалу ідіть вправо, по праву сторону дороги буде кафе “Над Вичев” там дуже смачно, дійсно дешево і реально великі порції. Я там скуштувала таку цікаву страву як терті пироги з бринзою – смакота!
Ще трішки погулявши Воловцем ми з хлопцем поїхали до Львова, із конкретною заміткою: вихідні вдались на славу!

Подяки: дякую кожній окремі людині, що була зі мною у ці дні: особливо Миколі Михайловичу, Сашку, Павлу.
Поради моїм читачам:
1) навідайтесь у Колочаву! Там неподалік озеро Синевир, якого я не встигла відвідати, якось подамся і туди.
2) подорожуйте і відкривайте собі світ!
3) ловіть мить! вимірюйте своє життя тими миттями, коли перехоплює подих, коли ви щасливі, коли ви бачите щось просте, але чудове.
4) любіть життя! бо хай там як – а воно прекрасне!

07.08.2914

люблю жити,
Ольга Врублевська

P.S. частина нашої компанії… наша компанія

Ця поїздка мені асоціювалась із піснею “Я їду в Карпати” чого лиш вартий фрагмент:
…Я їду в Карпати, зелені Карпати!
Рукою торкнутися зір,
Там молоді роки і друзів багато,
Там дихаю силою гір…
Жовта старенька гітара
Тріскіт гілок на вогні
І як завжди було мало
Пісні що лилась вночі

точно про цю поїздку 🙂

Advertisements

6 responses »

  1. Шкода, що ви були майже рядом і не побували на оз. Синевирі

    Відповідь
    • Мені теж шкода, компанія туди поїхала на другий день.
      Я ж собі пообіцяла, що якось туди ще поїду…

      Відповідь
  2. Сповіщення: 200 гривень як путівник у нові краї | опосередкована щирість

  3. Сповіщення: Прощай, шалене! | опосередкована щирість

  4. Сповіщення: Список звершень, досягнень і подяк. | опосередкована щирість

  5. Сповіщення: Підкоряючи вершини та блукаючи схилами | опосередкована щирість

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: