Шкідливі звички як наслідок самотності

Posted on

Про самотність я вже неодноразово згадувала в себе на блозі. Про самотність не як душевний стан, (хоч і про це писала ), а про самотність як побутове життя без нікого. Писалось і про переваги, і про недоліки. Та от минув перший рік, з того часу як я живу сама і озираючись назад я задумуюсь якою ж зробилась за цей період. Тому можна підвести коротенькі підсумки.
З роками з усіма нами стається безперечна річ: ми обростаємо звичками. Здебільшого ці звички побутові і стосуються того, як тобі зручніше жити. Та якщо ділити побут з кимось іншим – усвідомлюєш, що мабуть ці звички шкідливі.
Одна із рис самотності, що влилась у моє життя за рік – абсолютність моїх звичок і роздратування якщо хтось щось робить “не так”. Ба більше – подекуди виходжу зі себе вже від людей у домі. Адже звикаєш жити сам, все як тобі заманеться, а тут бува потрібно з кимось щось ділити. Я дражнюсь коли моїм ножиком, що лише для хлібу, хтось сміє різати щось інше. Або коли в мій декоративний кухонний рушничок хтось лізе витирати свої лапища. Або коли хтось спускає з крану надто багато води. Словом, речей сотні і вони нервують.
Живучи сама я стала більш скупою. Адже балувати себе любиму смачненьким це ой як добре – все собі, якщо ж нагрянуть несподівані гості ділитись з ними ой як не охота. Бо все собі! 🙂

Живучи сам стаєш доволі інтровертом, дуже відчуваю це по собі. Люди в домі – зайва річ, якої не потребуєш. Звикаєш до відсутності спілкування й інколи просто нема бажання з кимось говорити. Моїм “співрозмовником” є телевізор на кухні, по якому я вмикаю якийсь серіал “аби щось говорило” поки мию посуд. Якщо з’являється хтось з ким треба говорити – це також дратує.
Навіть коли повертаєшся додому – тішишся, що тебе там ніхто не чекає – така-собі нагода відпочити від людей, що злять на роботі, в транспорті, ще десь.
Людина, що перебуває в твоєму домі понад кілька годин “напрягає”. Адже це одразу впливає на те, як бути одягненим, доводиться зачиняти двері приймаючи душ і прослуховувати музику теж треба в навушниках.
Ще чим різко для мене відчувається чужа присутність – переставлення речей. Я доволі педантична і якщо річ стоїть на нетиповому для неї місці – хай Бог милує того, хто її переставив!
Загалом всі звички становлять таки проблему, бо розумієш, що відчувши отаку свободу самого себе, в майбутньому жити з кимось буде вкрай проблемно. Звісно як звик до життя самотнього, так можна звикнути і до життя з кимось, та без першочергового роздратування не обійтись і поживши сам добряче задумуєшся а чи хочеш ти жити з кимось 🙂
Хай там як, а моє самотнє існування триває і триватиме ще хтозна скільки років, тож якою я стану страшно і подумати, бо в короткі періоди коли ділю дім з кимось, я трохи серджусь. Не зважаючи на це, я все ж рада, бо самотність мені придала ще більше самостійності.

09.08.2014

шкідливо самотня,
Ольга Врублевська

Advertisements

14 responses »

  1. Оксана

    Жах))))

    Відповіcти
    • Оксана

      А якщо серйозно, то мені здається, що Ви огородили себе цими звичками самотньої цілком свідомо для того щоб більше не було боляче, коли розбивають серце.

      Відповіcти
      • Ви помиляєтесь.
        Описане тут не має жодного відношення до “розбивання сердець”.
        Коли я почала жити сама, то вже тривалий час була в стосунках.
        Тут йдеться суто про побутові питання зручностей.

      • Оксана

        Щодо побутових питань, зручностей все зрозуміло і цілком нормально. Я про інше – “Люди в домі – зайва річ, якої не потребуєш.” Впустити когось у свій дім, означає впустити в життя і в серце, бо людину, що живе поруч можна або любити або ненавидіти. І я маю на увазі не тільки чоловіка/ хлопця…

      • Тут зазначалось не зовсім в розумінні жити з кимось.
        В мене от багато друзів-однолітків кажуть: “та на твоєму місці я б влаштовував свята щодня”. Цього не потребуєш: отих всіх людей, вселощів, так званої “свободи”… хочеться просто спокою.

  2. А може Ви скоро розбагатієте і Вам набридне жити одній і Вам вже стане всеодно що ріжуть ножем для хліба, або скільки води зливають – бо це вже буде здаватись такими дрібницями, які не варті уваги. Та і той хто з Вами житиме буде розуміти який ніж для чого призначений, або чим можна руки витирати, а чим ні. Я думаю, що з часом Вам набридне жити самій. І на всякі побутові дрібниці буде начхати. Та й люди різні є. Є такі, що тільки лежать на дивані та завонюють всю хату димом від дзигарок, та обпісють час від часу кришку від унітазу(вибачте за подробиці), є акуратні, які ще щось і по дому зроблять і розумітимуть що до чого. Та й дивно б було, якщо людині в 20 років, коли самостійне життя недавно почалось, хотілось би з кимось жити. Тим більше, що в отих всих квартирах в багатоповерхівках тяжко жити разом. Я взагалі вважаю, що сім”я має жити в великому особняку з подвір”ям. Щоб кожен мав свою власну кімнату, щоб була кімната для гостей, щоб була велика гостинна, кухня, кімнати для зберігання всяких речей, запасів, хламу і тд. А ті всі квартирки – то так, щоб переночувати було де. Повноцінно жити сім”єю там ніяк не можна. І не треба казати щось типу “В тесноте да не в обиде”. Я от терплю великий дискомфорт, коли в мою кімнату хтось заходить, бо їй треба там щось в шафі дістати.

    Відповіcти
    • [тут мав би бути матюк]
      Даруйте, але мені вже просто осточортіло, що постійно пов’язують питання багатства і питання зливання води-нарізки ножем тощо. Тут йдеться не про багатство, а про педантичність. Тому що педантичній людині так комфортно – щоб не було марнотратства і правильне використання столових приборів. Я заробляю достатньо аби не заощаджувати на цих речах, але йдеться не про економію, а про розуміння їхнього призначення.
      Щодо життя самому і чи воно набридає – не факт. Коли з ним звикаєшся важко від нього відмовитись. Я знайома з людиною, яка тридцять років живе сама і свідомо від цього не відмовляється. Компанійська, хороша людина, але хоче жити сама.
      Щодо будинків – мені як самій квартира доволі комфортна. Та і для сім’ї, я вважаю вона може бути зручна, питання лиш в тому, що те, про що Ви кажете “хтось заходить, бо треба щось дістати” – проблема менталітету українських сімей. Неповага одне до одного, бо мовляв що тут такого – батьки ходять в кімнату дітей і навпаки. В тій же Італії це дико. При вході у кімнату до свого сім’янина стукають. А в нас це вважають дивиною.

      Відповіcти
      • Ну а якщо у Вас не було лічильника, а сплачували б Ви весь час одну і ту саму ціну за воду, то хіба б Вам не було всеодно хто скільки води злива? Щодо столових приборів, то можна провести інструктаж що до чого.
        Щодо квартири – то ви самі пишете, що Вам як самій квартира доволі комфортна. Ну то ясне діло, якщо жити самій. Але я вважаю, що якщо жити сім”єю, то в таких квартирах не буде комфортно. Бо весь час хтось очі буде мозолити, або хтось капатиме на мізки чи ще щось. А то весь час створюватиме дискомфорт. І щось мені здається, що то буде не першочергове роздратування, воно весь час буде. То така плата, за те, щоб жити зі своєю сім”єю. А якщо жити в великому будинку, то плата буде меншою, бо більше індивідуального простору, в який ніхто не має права пхати свого носа без дозволу, та менша ймовірність того, що на очі весь час хтось попадатиметься. На рахунок тієї людини, то мені нічого про неї не відомо, можливо їй і нема вже ніякого сенсу жити з кимось, їй може вже сім”ю створювати піздно. Ну а Вам ще може бути рано створювати сім”ю. Так що Ви маєте можливість собі кайфувати живучи одній в свому тихому райському куточку, особливо коли студентів під гуртожитками нема. А там вже як захочеться створити сім”ю, то думаю, що буде вже можливість і свій власний дім побудувати. А якщо буде можливість ще й басейн біля дому зробити, то буде взагалі супер.

      • Ну а якщо у Вас не було лічильника…
        Колись давним-давно, настільки давно, що я це знаю тільки з батькових розповідей, приїжджав до нас в гості дід з села. Так от він знімав баняк з плитки, виключав газ («щоб дурно не горіло»), набирав воду в чайник, запалював газ і ставив чайник. Історя десь за 70-ті, максимум початок 80х: лічильниками і не пахло, газ коштував копійки, а в селі взагалі палили дровами.

        Так що це не питання лічильника чи грошей. Це питання що в кого в голові твориться.

      • Олександру, все ще стосовно лічильників 🙂
        До 11-ти років я жила в квартирі, де лічильників не було і ми платили завжди одну і ту саму ставку незалежно від спожитої кількості. Тим не менше отакі риси педантичності були у мене вже тоді, в дитинстві. Тому дійсно – річ лише в тому що в кого в голові 🙂

  3. Марушка

    Можливо, ліпше так: самотність як наслідок шкідливих звичок. Ти правильно написала про те, що звички безпосередньо стосуються нашого комфортнішого існування. Ще до самотнього життя ми обростаємо ними. Проблема в іншому: якою мірою вони себе проявляють до і після. Коли доводеться ділити побут з кимось, задумуєшся про те, скільки дискомфорту можуть принести домочадцям ці твої “нешкідливі” звички і, якщо ти не останньої стадії егоїст, тобі потрібно тримати їх в їжакових рукавицях, бо є інші. Коли ж живеш наодинці, всі твої схильності до повторення певних ритуалів стають більш вільними, говорять тобі, що можна розслабитись, бо в кімнату не зайде мама і не скаже забрати оту бісову чашку зі столу. Все це так було і буде, але шкідливі звички не являються результатом самотності. Ти ж живеш зараз одна не тому, що в тебе купа якихось там “причуд”, тому, власне кажучи, я й написала виправлення у першому речені.
    p.s. Мені згадалось як ти замотувала мені бутерброди у фольгу. Ти різала фольгу ножицями(!), а бутерброди загортались з особливою акуратністю, це було так педантично. Ніколи не забуду цих твоїх канапок:)

    Відповіcти
    • Дуже гарно ти описала про самотність і шкідливі звички. Дійсно вірно.

      Щодо бутербродів: тепер я навчилась фольгу рівненько обривати, тому ножиць не використовую, але мабуть треба вже патентувати ті бутерброди, ти не перша, хто каже, що їх не забуде 🙂

      Відповіcти
  4. Не пам’ятаю де воно повз мене пролітало, але фраза була якась така: «перш ніж позбутися шкідливих звичок, переконайтеся, що вони справді шкідливі»

    Зі всього переліченого реально шкідливою звичкою особисто я вважаю телевізор, навіть в режимі фонового заповнення. Але, підозрюю, що в основному це через те, що мої домочадці його саме так і використовують 🙂

    А все решта – нічого… нормально…

    Відповіcти
    • Телевізор, якщо по правді, не точно описання того, що я слухаю. Я не терплю нашого телебачення, тому на ньому вмикаю якийсь фільм/серіал, який вже колись бачила – таким чином він не відволікає моєї уваги своїм зображенням, але щось собі говорить.

      Відповіcти

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: