Сторінки життя, прощання і піти з дощем

Posted on

Я виходила з дверей, коли на вулиці саме починався дощ. Я заткнула вуха навушниками аби не чути гаміру львівських вулиць і пішла у дощ. На плеєрі лунала ця пісня, яка зуміла дуже буквально описати душевний стан, бо на душі було дивне відчуття… Я поставила пісню на повтор, щоб перейнятись лише нею і собою.
А пісня співала: “Надворі дощ іде, Прощаючись не плач Ніколи і ніде.” Та й чи хотіла я плакати? Ні, бо все було свідомо, от тільки на душі було таке дивне відчуття, а думки запитували мене саму що я пам’ятаю. Скільки ж раз я ходила по цій вулиці, скільки раз я по ній бігала! “А пам’ятаєш як тоді, коли той страшний снігопад, а ти з температурою ішла сюди крізь кучугури?” Звісно пам’ятаю… “А пам’ятаєш як ти тоді так сильно промокла під дощем, коли ішла сюди?” Звісно пам’ятаю… “А пам’ятаєш як тієї ночі в грудні ти йшла тут така красива і святково нарядна?” Звісно пам’ятаю…
Замолено гріхи, Замовлено таксі, Розходяться шляхи, Прощайся, як усі” – “А пам’ятаєш як однієї ночі ти їхала звідси на таксі?” Звісно пам’ятаю… А прощатись з приміщенням навіть важче, ніж з людьми. Я йшла під дощем, а в очах ще мелькали ті картинки, що я бачила за кілька хвилин до. Як я дивилась на те приміщення і думала скільки ж часу я провела в тих кімнатах!

Болить – переболить, Пора іти – іди, Прощайся не на мить, Прощайся назавжди” Точно… Прощатись треба назавжди, бо навіть якщо я колись ще пройду по цій вулиці до того місця, то все ж таки я вже буду не тією людиною, що ходила сюди раніше… Пора іти – іду. На прощання захотіла собі залишити лише списану моїм почерком в’язку паперів в пластиковій обгортці, тож ідучи під дощем притискала її до грудей неначе здобутий трофей…
Йдучи дверей не муч, Ступивши на поріг, Сховай подалі ключ, Щоб він знайтись не міг. В сирий пісок зарий І не шкодуй за ним – Все одно замок старий Заміниться новим” – від в’язки ключів до мого дому я відчепила тепер вже чужого ключа, від місця, що було наче іншим домом і без жалю віддала. Це було потрібно, я більше не відкриватиму тих дверей, але в’язка домашніх ключів стала тепер пустішою та іншою… Хто б міг подумати, що прощатись буде так не просто.
Не кайсь і не карайсь. Іди, як дощ іде, Як дощ, не озирайсь” – Звісно картати себе чи каятись не варто, а все ж дивно якось… Наприкінці вулиці таки зупинилась і озирнулась. А тоді поволі знову пішла. Я спускалась вниз по іншій вулиці, дощ посилювався і я думала “це ж треба так! коли все починалось я піднімалась по цій вулиці у снігопад, коли все закінчилось – я спускаюсь по вулиці у грозу“.

Раптом стало темніше, а я все ще йшла під дощем, слухаючи ту пісню і зжимаючи мого трофея вже й не бачачи куди іду, бачила лише під ногами бруківку…

Сторінки життя поволі перегортаються, тож і я перегорнула мою сторінку, розпочавши нову. Ту попередню сторінку я старанно списувала вручну таким чорнилом, що ще довго буде перебивати на наступну. Я навчилась так багато з тієї сторінки життя, що мабуть у пам’яті вона залишиться найяскравішою і найвиразнішою. Просто треба усвідомити, що все, що можна було написати – написано. Пора перегортати її і жити по-іншому. Хто б міг подумати. що це літо принесе такі зміни.

15.08.2014

гортаючи життєві сторінки,
Ольга Врублевська

P.S. а от і сама пісня, кращої якості на youtube не було.

На жодні питання відповіді надаватись не буде. Хто б не пробував уточнювати – я нікому відповідати не буду, не тратьте часу на марні спроби. Через кілька тижнів зберусь зі силами і все опишу детально.

Advertisements

16 responses »

  1. Ольга, ви часом не закохалися !?!

    Відповідь
    • Дякую, я дуже сильно розсміялась. 😀
      Ні, ця публікація не пов’язана з любовними справами.
      А чому у вас виникло таке враження?

      Відповідь
      • просто коли закохався(лась), то тобі ні що не завада, ні дощ, ні вітер і море по коліно…йдеш щасливий(ва) і радієш

      • NoName, коли п”яний(від алкоголю) так само море по коліно 🙂

      • Наскільки мені відомо, Ольга не схильна до пияцтва

      • Хто зна, може вона перед тим, як вийти в дощ, вип”є якихось пару грам, щоб застуда не вчипилась коли змокне 🙂

      • NoName, в такому випадку мене можна вважати все життя закоханою 🙂
        Ні, я просто люблю отак ходити під дощами.
        Але в даному випадку я ішла не зовсім щаслива.

      • Alex_V, от називається не було мене пару днів на блозі, а тут вже розвелась дискусія чи вживаю я алконапої 🙂
        А простуда мене не бере, бо я вже стала загартована 🙂

  2. Заминай ти з прогулянками під дощем… А то спочатку попрогулюєшся, а потім по лікарях ходиш…
    Знаю(пробував): валити як танк під проливним дощем і посміхатися як псих людям, котрі туляться до стін, до дерев, по під’їздах, по зупинках і дивляться на тебе як на психа — то такий специфічний кайф. Але він може вилізти боком. Тому «хорошего понемножку»…

    Відповідь
    • А от у Данії люди в дощ не користуються парасолями (якщо вірити Вікіпедії).

      Відповідь
    • Тарас

      А крутити педалі в зливу, коли навіть автомобілі зупиняються на узбіччі, бо лобове заливає вщент??? =))) Екстрім ще той =))))

      Відповідь
      • В мене нема велосипеду, тому не пробувала їздити під дощем… Якось колись може спробую 🙂

    • Дякую за хвилювання, Володю, але я вже стільки років під дощами ходжу, що мене “не бере”.
      Від цієї звички мене марно намагались відучити довгі роки, починаючи зі школи, коли мені дарували “гарні парасолі” в намаганні мене переконати, що їх треба використовувати. Потім ще було багато нотацій від численних осіб, але як висновок – я таки далі ходжу під дощами. Просто до цього треба звикнути.

      Відповідь
  3. Я думав, що найбільший відсоток складової кайфу таких прогулянок – від шуму, який створює дощ та гроза, а вияснилось що Ви з плеєром гуляєте…

    Відповідь
    • Раз на раз не попадає.
      Буває, що гуляю без плеєра, буває, що з ним. То відповідно до настрою. В даному випадку хотілось заткнути шум думок.

      Відповідь

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: