Сторінки життя, прощання і піти з дощем

Posted on

Я виходила з дверей, коли на вулиці саме починався дощ. Я заткнула вуха навушниками аби не чути гаміру львівських вулиць і пішла у дощ. На плеєрі лунала ця пісня, яка зуміла дуже буквально описати душевний стан, бо на душі було дивне відчуття… Я поставила пісню на повтор, щоб перейнятись лише нею і собою.
А пісня співала: “Надворі дощ іде, Прощаючись не плач Ніколи і ніде.” Та й чи хотіла я плакати? Ні, бо все було свідомо, от тільки на душі було таке дивне відчуття, а думки запитували мене саму що я пам’ятаю. Скільки ж раз я ходила по цій вулиці, скільки раз я по ній бігала! “А пам’ятаєш як тоді, коли той страшний снігопад, а ти з температурою ішла сюди крізь кучугури?” Звісно пам’ятаю… “А пам’ятаєш як ти тоді так сильно промокла під дощем, коли ішла сюди?” Звісно пам’ятаю… “А пам’ятаєш як тієї ночі в грудні ти йшла тут така красива і святково нарядна?” Звісно пам’ятаю…
Замолено гріхи, Замовлено таксі, Розходяться шляхи, Прощайся, як усі” – “А пам’ятаєш як однієї ночі ти їхала звідси на таксі?” Звісно пам’ятаю… А прощатись з приміщенням навіть важче, ніж з людьми. Я йшла під дощем, а в очах ще мелькали ті картинки, що я бачила за кілька хвилин до. Як я дивилась на те приміщення і думала скільки ж часу я провела в тих кімнатах!

Болить – переболить, Пора іти – іди, Прощайся не на мить, Прощайся назавжди” Точно… Прощатись треба назавжди, бо навіть якщо я колись ще пройду по цій вулиці до того місця, то все ж таки я вже буду не тією людиною, що ходила сюди раніше… Пора іти – іду. На прощання захотіла собі залишити лише списану моїм почерком в’язку паперів в пластиковій обгортці, тож ідучи під дощем притискала її до грудей неначе здобутий трофей…
Йдучи дверей не муч, Ступивши на поріг, Сховай подалі ключ, Щоб він знайтись не міг. В сирий пісок зарий І не шкодуй за ним – Все одно замок старий Заміниться новим” – від в’язки ключів до мого дому я відчепила тепер вже чужого ключа, від місця, що було наче іншим домом і без жалю віддала. Це було потрібно, я більше не відкриватиму тих дверей, але в’язка домашніх ключів стала тепер пустішою та іншою… Хто б міг подумати, що прощатись буде так не просто.
Не кайсь і не карайсь. Іди, як дощ іде, Як дощ, не озирайсь” – Звісно картати себе чи каятись не варто, а все ж дивно якось… Наприкінці вулиці таки зупинилась і озирнулась. А тоді поволі знову пішла. Я спускалась вниз по іншій вулиці, дощ посилювався і я думала “це ж треба так! коли все починалось я піднімалась по цій вулиці у снігопад, коли все закінчилось – я спускаюсь по вулиці у грозу“.

Раптом стало темніше, а я все ще йшла під дощем, слухаючи ту пісню і зжимаючи мого трофея вже й не бачачи куди іду, бачила лише під ногами бруківку…

Сторінки життя поволі перегортаються, тож і я перегорнула мою сторінку, розпочавши нову. Ту попередню сторінку я старанно списувала вручну таким чорнилом, що ще довго буде перебивати на наступну. Я навчилась так багато з тієї сторінки життя, що мабуть у пам’яті вона залишиться найяскравішою і найвиразнішою. Просто треба усвідомити, що все, що можна було написати – написано. Пора перегортати її і жити по-іншому. Хто б міг подумати. що це літо принесе такі зміни.

15.08.2014

гортаючи життєві сторінки,
Ольга Врублевська

P.S. а от і сама пісня, кращої якості на youtube не було.

На жодні питання відповіді надаватись не буде. Хто б не пробував уточнювати – я нікому відповідати не буду, не тратьте часу на марні спроби. Через кілька тижнів зберусь зі силами і все опишу детально.

Advertisements

16 responses »

  1. Ольга, ви часом не закохалися !?!

    Відповідь
    • Дякую, я дуже сильно розсміялась. 😀
      Ні, ця публікація не пов’язана з любовними справами.
      А чому у вас виникло таке враження?

      Відповідь
      • просто коли закохався(лась), то тобі ні що не завада, ні дощ, ні вітер і море по коліно…йдеш щасливий(ва) і радієш

      • NoName, коли п”яний(від алкоголю) так само море по коліно 🙂

      • Наскільки мені відомо, Ольга не схильна до пияцтва

      • Хто зна, може вона перед тим, як вийти в дощ, вип”є якихось пару грам, щоб застуда не вчипилась коли змокне 🙂

      • NoName, в такому випадку мене можна вважати все життя закоханою 🙂
        Ні, я просто люблю отак ходити під дощами.
        Але в даному випадку я ішла не зовсім щаслива.

      • Alex_V, от називається не було мене пару днів на блозі, а тут вже розвелась дискусія чи вживаю я алконапої 🙂
        А простуда мене не бере, бо я вже стала загартована 🙂

  2. Заминай ти з прогулянками під дощем… А то спочатку попрогулюєшся, а потім по лікарях ходиш…
    Знаю(пробував): валити як танк під проливним дощем і посміхатися як псих людям, котрі туляться до стін, до дерев, по під’їздах, по зупинках і дивляться на тебе як на психа — то такий специфічний кайф. Але він може вилізти боком. Тому «хорошего понемножку»…

    Відповідь
    • А от у Данії люди в дощ не користуються парасолями (якщо вірити Вікіпедії).

      Відповідь
    • Тарас

      А крутити педалі в зливу, коли навіть автомобілі зупиняються на узбіччі, бо лобове заливає вщент??? =))) Екстрім ще той =))))

      Відповідь
      • В мене нема велосипеду, тому не пробувала їздити під дощем… Якось колись може спробую 🙂

    • Дякую за хвилювання, Володю, але я вже стільки років під дощами ходжу, що мене “не бере”.
      Від цієї звички мене марно намагались відучити довгі роки, починаючи зі школи, коли мені дарували “гарні парасолі” в намаганні мене переконати, що їх треба використовувати. Потім ще було багато нотацій від численних осіб, але як висновок – я таки далі ходжу під дощами. Просто до цього треба звикнути.

      Відповідь
  3. Я думав, що найбільший відсоток складової кайфу таких прогулянок – від шуму, який створює дощ та гроза, а вияснилось що Ви з плеєром гуляєте…

    Відповідь
    • Раз на раз не попадає.
      Буває, що гуляю без плеєра, буває, що з ним. То відповідно до настрою. В даному випадку хотілось заткнути шум думок.

      Відповідь

Написати відповідь до viking Скасувати відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: