Аби не виникало запитань “про що”

Posted on

Мої любі читачі, знаєте, що найбільше надихає тут писати? Відгуки людей. Особливо коли довідуєшся, що написані тобою публікації стають для когось натхненням, розрадою і відповідями на власні питання. Що когось вони спонукають до роздумів і висновків.
А знаєте, як з’являється багато публікацій? Від обдумування. Від входження в чужу роль. Від відчування емоцій інших людей. Від намагання зрозуміти. Я завжди кажу, що жаліти когось – це найгірше, що можна зробити. Тому, що жаль – це щось миттєве, пожалів, сказав, що тобі шкода і забув. А от зрозуміти, намагатись вжитись у стан цієї людини – це справжня допомога, яку людині можна надати. Ми по життю не жалю потребуємо, а розуміння.
Людей з якими я спілкуюсь і від яких довідуюсь відверті історії дуже багато. Я зберігаю їхні таємниці і замовчую їхні імена. Бо ці люди мені довіряють.
Але часто, коли я вживаюсь у роль людини, починаю сприймати ситуацію як вона є і описую її на свій лад. Пишу про те, як би я поводилась у ситуаціях, пишу про підтримку і роздуми.
Дуже часто, головне, чим я керуюсь в моїх публікаціях – притримуватись абстрактності. Писати так, щоб кожна людина не читала конкретний випадок, а усвідомлювала це на свій лад, відчувала статтю по-своєму. Лиш тоді написане стане в пригоді особі.

Так, я пишу думаючи про моє, про власне, про накипіле, про те, чого набираюсь від інших людей… Але! В кінцевому результаті сам випадок написаний мною не має такої вагомості, як те, що саме читання придає іншим людям і які вони висновки можуть з цього зробити.
І я рада, що цим людям написане в поміч.
Тим не менше, є якась інша каста людей, шерлокоманів, які вишукують інтриги, яким недостатньо прочитати статтю і почерпнути щось з неї для себе, яким треба докопуватись до того, який випадок став підставою для написання, які імена людей, що мають відношення до публікацій, які хочуть довідатись все в найменших подробицях і які висловлюють свої детективні гіпотези, що часто звучать як звинувачення, з припущеннями хто саме герой статті. Які шукають подвійного змісту у словах і натяків, яких і близько немає. Які навіть хочуть почути мої виправдання “про що то могла б іти мова”.
Я вам скажу чесно – це неприємно. Це огидно. Нещодавно коли я прочитала кілька таких гіпотез, що мені написали про одну з публікацій і мені стало дуже прикро. Я задумалась про те, чи варто тут писати, якщо твої слова спричиняють такі припущення. Я не можу зрозуміти, чому хтось думає, що є вправі влаштовувати мені допит та вимагати пояснень. Ким би ви не були – знайомими чи незнайомими, ворогами чи друзями, близькими чи чужими – розслабтесь. Ви не маєте права мене допитувати. Якщо я матиму проблему із кимось із вас – я вам її повідомлю. Якщо я говорю “на загал” – це для публіки, без шифрованих підтекстів.
Ви можете і надалі робити свої висновки, обдумувати чи йдеться про мого чотироюрідного брата, коханця, прабабцю чи сестру чоловіка моєї кузени. Але! Зробіть мені послугу – не виписуйте мені цих огидних припущень. Тримайте їх при собі і думайте як хочете. Півтори роки тому я вже про це казала, повторюю.
Я зараз сиджу дуже сумна перед комп’ютером, бо планувала написати одне, а написала інше. Бо думаю чи є сенс писати, коли до твоїх слів прискіпуються і шукають в них чортзна що. Маю ще великий перелік того, що хочу написати, та стримуюсь. Довели. Планую одну публікацію, яка буде символічною, а підібрана метафора до неї може викликати скандал. От вже і наперед думаю до чого довів цей блог…

Дякую, натомість, тим людям, що мене підтримують і котрі втішаються тутешнім дописам. Вам і заради вас пишу.

29.08.2014

трішки розчарована,
Ольга Врублевська

Advertisements

20 responses »

  1. Оксана

    Чекаєм нових публікацій. І не звертай уваги на “шерлокоманів”. Можна відповісти усмішкою, можна мовчанням. Це природна людська цікавість. Навіть літературним критикам, які аналізують художній твір важливо хто чи що є прототипом. Інколи автор сам про це повідомляє, інколи замовчує чи каже, що всі події і герої вигадані. Думаю, що у публікаціях, які можуть викликати подібного роду запитання також можна щось таке написати. Натхення тобі!

    Відповідь
  2. Йой, знайшла за що переживати. Люди бувають тупими, люди бувають тролями, а іноді і те й інше одночасно. Це ж інтернет.

    Ось глянь що з іншими публічними особами буває: http://youtu.be/Hcmz74AaXHs?t=52s

    Відповідь
  3. Ах, ну й до декого (в тому числі й до мене) краще доходять приклади ніж абстракції.

    Відповідь
  4. Так Ви можете вимкнути коментарі в тих публікаціях, або стерти їх. Он напишіть попередження в тому свому проханні що коментарі з розпитуваннями та звинуваченнями будуть видалятись.

    Відповідь
    • А навіщо вимикати коментарі, доходити до крайнощів, коли навіть цікаві мені люди не можуть написати своєї думки через чиюсь дурість?
      Щодо стерти – чимало коментарів не проходять узгодження і не публікуються…

      Відповідь
      • Ну тоді Ви можете просто стирати ті, які вважаєте не коректними.

  5. А про кого ти це все написала? 😀 😀 😀 😀 😀 😀

    Відповідь
  6. Твори, Ольго, твори.Я останнім часом мало коментую, але в курсі всіх твоїх тем. 🙂

    Відповідь
    • Ігоре, коли писала цю статтю думала про тебе!
      Згадувала, що і в тебе бували думки навіщо писати у блог, коли хтось це так в штрики приймає… Певно всі блогери рано чи пізно через таке проходять…

      Відповідь
  7. Мабуть проблема в тому, що чимало людей цікавляться чужими життями більше ніж своїм власним. Як написано, чого в оці брата і соринку бачиш, а у власному колоди не помічаєш. Але вже така дурна людська природа, та інших людей не зміниш, змінити лише можна лише себе, і в тому числі своє ставлення до шерлокоманів. То справлі не переймайтись дурними коментарями, а просто їх видаляйте, або навіть банте тих хто то пише.

    Відповідь
  8. А до чого тут шерлокомани? «Шерлок» хороше кіно. 🙂

    Відповідь
    • ну от кому подобається це кіно, з часом стають шерлокоманами 😉

      Відповідь
    • Так, це дуже хороше кіно.
      Це слово вжите умовно, щоб вказати на людей, які себе вважають Шерлоками і страждають дурнею докопуючись до інших….

      Відповідь
  9. Як тут вище писали – і правда, якщо у людей в їхньому житті не відбувається нічого суттєвого, цікавого, то їх починає цікавити життя чужих. Часом вони цікавляться не стільки від того, що у них немає чим зайнятись, а просто від того, що вони такі люди – гнилі, заздрісні і обмежені. Але ти не повинна від того страждати.

    Відповідь

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: