Хронічна самостійність

Posted on

Я самостійна. Це моя хронічна хвороба, яка проявляється від найдріб’яковіших проявів до найбільших. Я сама здатна закапати собі очі чи то скрутити руки аби застібнути незручну застібку у жіночій сукні, не просячи когось у такій маленькій допомозі. Я сама здатна перевиконати усі численні обсяги роботи і не просити нікого про поміч.
Я сама проходжу через життєві випробування, терплю хвилювання не запитуючи у когось порад і не звикла отримувати підтримку. Я з юного віку самотужки вирішую ті справи, на які зазвичай мають подавати згоду батьки.
Я самостійна. Це хронічно в’їлось у свідомість і не дозволяє питати у когось помочі, за будь-яких обставин.
Це призводить до образи близьких, адже вони хотіли б допомогти у багатьох речах і їм було б приємно, якби мене цікавила їхня думка стосовно хоч якихось аспектів мого життя.
Натомість ні, я роблю як сама знаю, я ж бо самостійна. Мені не потрібно, щоб хтось нав’язував мені свою допомогу.

Це не гордість, чи упередження, чи переконання у власній правоті. Це щось інше, нав’язлива думка, що я можу і мушу лиш сама все виконувати, що мене стосується. Що не можна звертатись до когось.
Це можна було б розцінювати за позитивну рису, якби це не було аж надто всюдисуще поняття мого життя.

На сьогоднішній день чимало молодих людей прагнуть незалежності. Я цілком її маю також завдяки самостійності. Воно навіть потрібно, адже у житті треба вміти вирішувати проблеми, знати, що інколи нема від кого чекати підтримки, потрібно вміти організовувати власне життя, не висіти постійно на шиї у батьків. От тільки також потрібно вміти вчасно зупинитись, бо коли це прагнення занадто переповнює, воно стає суттєвою проблемою психологічного характеру, яка завдає незручностей і якої важко позбутись. Що забагато – те не добре. Це відноситься і до самостійності. Подекуди можна дозволити собі слабкість і довіритись комусь близькому.
Словом, коли вирішуєте ставати самостійними – будьте обережними аби не переборщити.
Я своєї хронічної хвороби не можу позбутись, хоч мабуть неправильно намагаюсь цього досягти – також самотужки, самостійна ж бо…

02.09.2014

певним чином захворіла,
Ольга Врублевська

Advertisements

5 responses »

  1. Подекуди можна дозволити собі слабкість і довіритись комусь близькому.

    Ну якщо хочеться, то чому б ні? Якщо не хочеться – то нащо?

    І яких це незручностей може задавати? Навпаки – завжди робиш що хочеш, не зважаючи на інших.

    Відповідь
  2. Думаю, просто треба об’єктивно дивитися на речі – можливо у деяких питаннях інші люди справді зможуть допомогти, бо краще ознайомлені з ситуацією/питанням/проблемою. І таким чином, все вирішиться і швидше, і якісніше 🙂

    а загалом, самостійність – то певно круто… 😉

    Відповідь
  3. На сьогоднішній день чимало молодих людей прагнуть незалежності.

    Так воно і є, але от коли доходить справа до грошей, більшість молодих людей звертаються до батьків. Якщо вже бути самостійними, то у всьому.

    Відповідь
  4. Все залежить від того, в чому Ви ту самостійність проявляєте. І ще я скажу, що я не надто схвалюю, коли люди в юному віці рвуться до самостійного життя, бо можна дров наламати. Тобто вони вже хочуть самостійного життя, не висіти на шиї у батьків, але у них нема ніякого довгострокового плану наперед, бо звідки вони можуть його мати якщо у них життєвого досвіду нуль, або починають мріяти про щось, навіть вибудовувати собі той план, який потім провалюється, бо знову ж таки зовсім життя ще не знають. І буває, що той план провалюється так, що його провал може все життя перепаскудити. Так що треба бути обережним з тією самостійністью. Треба до самостійності додавати ще мудрість, а вона, нажаль, приходить з роками і часто ті роки вже не юнацькі.

    Відповідь
    • Вас то вже не стосується, а от багатьом, хто в 16 – 18 років рветься до самостійного життя треба подумати та виробити стратегію чи розробити план, знайти себе і тд. І краще вже посидіти на шиї у батьків та повчитись чомусь, ніж влізти у якусь кримінальну справу, чи повірити чиїмось обіцянкам оформлюючи щось на себе, чи не підозрюючи того влізти у якусь аферу. Чи просто піти не тією дорогою. Не завжди зразу вдається виявити до чого у тебе здібності, що тобі подобається і чим тобі краще всього займатись. Треба спробувати одне, друге, трете, а потім, як вже знайшов свій напрямок то рухатись у ньому, досягати там успіхів і бути незалежним.

      Також треба налагоджувати зв”язки, бо далеко не всі питання можна вирішити самому. А ті, що можна вирішити самому, тобто є можливість і час, то краще вирішувати самому.

      Відповідь

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: