Візит на історичну Батьківщину

Posted on

дорога через поле, шлях до Гірняків

“Історична Батьківщина” – саме так подумки я зву місця куди навідалась у ці вихідні.
Моя бабця – представниця роду давнього роду Сумиків (якщо комусь відомий викладач політехніки факультету радіотехніки Сумик Маркіян Миколайович – це її брат, а викладачка математики в ун.Франка Сумик Оксана Марківна – бабусина племінниця, моя улюблена тітка). Поколіннями наш рід жив на землях Олеська (ті краї Буського району, де славетний замок), чи якщо точніше не в самому Олеську, а на його околицях – на хуторі, що серед людей прозвався Гірняки.

піднімаємось вгору, замок залишається позаду

Востаннє я була у цих місцях ще зовсім крихітною – у трирічному віці ми туди приїздили з татом і братом. Не пам’ятаю майже нічого, лиш те, що в мене тоді народився маленький троюрідний братик, що того року була тепла золота осінь і величезний урожай яблук.
У цих місцях минуло дитинство тата, він приїздив сюди щороку і вже в дорослому віці продовжував їздити за яблуками, які завжди були чудовими у цих краях.
І хоч мені, в силу якихось буденних клопотів, після трирічного віку більше не вдалось туди поїхати, я все ж виросла на татових і бабусиних розповідях про Гірняки.
Після татової смерті родичі не раз запрошували мене туди, але я не їхала. Не могла морально. Поїхати у місця, куди щороку їздив тато, у місця, що чітко класифікуються “татовими”, але вже без нього – це наче ще раз втратити його. Я не була готова морально це пережити.
Цього року, майже перед моїм днем народженням у мене з’явилось відчуття, що тепер я зможу. Зможу поїхати туди. Об’їздивши з сотню міст та чимало країн я таки наважилась відвідати маленьке місце великого значення. Попросила бабцю з’їздити туди зі мною: “добре, Олю, а коли поїдемо?“; задумавшись, відповіла: “давайте якогось тепло дня в жовтні“. Щоб було як і тоді, 18 років тому – золотою осінню.
Отож, у суботу зранку ми вирушили. Дорога через поле, тоді крутий підйом вгору, густий ліс і от за лісом розкинулось невеличке село Гірняки, ще кілька кроків і я перед домівкою моїх предків… Заходжу у величезний сад, рву виноград, підбираю яблука і думаю про те, що колись щороку по цьому саду ходив тато…
Чесно? На правду дивне відчуття бути там. Мій вуйко Марко тривалий час займався дослідженням нашого генеалогічного дерева, докопався до 11 століття (!) в якому є свідчення про наш рід і довідався, що цілі покоління зростали в цих краях. І от, в ці місця нарешті навідалась і я.
Після обіду я ще навідалась в гості до низки родичів, поглянула на відомий пам’ятник біля Олеська бійцям першої кінної армії (в народі просто “коні”) та звісно, відвідала Олеський замок.
Спілкування з родиною показало, що у цих місцях мій тато досі живий. Його там пам’ятають так, наче він от лиш недавно приїжджав в гості і брав ящики повні яблук, із висловом “отут завжди було місце для машини Богдана”, хоч нема вже ні його, ні машини. Його пам’ятають наче лиш недавно звучали його жарти, при згадці яких досі сміються. Завдяки цій поїздці я вкотре могла переконатись, що по собі він залишив людям посмішку і теплу згадку.
Під вечір повернулась до Львова. Спогади дитинства не підвели: все було майже так само – і золота осінь, і урожай яблук, повні відра яких я повезла до Львова як гостинець від родини.
А на душі залишилось якесь незрозуміле солодкувато-меланхолійне відчуття – мабуть мак почувається людина, що віднайшла колись загублену частку себе. Візит на Батьківщину вдався.

13.10.2014

віднайдена,
Ольга Врублевська

8 responses »

  1. Karpatska_Mavka

    Чудово повертатися в старі місця, які в памяті лишили так багато гарних спогадів. Вітаю із тим, що ти змогла це зробити.!!!))

    Відповідь
    • Щиро дякую!
      Так, в ці місця повертатись чудово і я б сказала навіть потрібно – для душі, совісті, власного спокою та якихось усвідомлень, що з таких повернень можна почерпнути.

      Відповідь
  2. А я і досі тільки мрію навідатися на свою історичну Батьківщину….

    Відповідь
    • А в якому це місці?

      Відповідь
      • Одеська область, с. Приморське. Ми виїхали звідти, коли мені було 2 рочки, бо тата не стало. Я нічого не пам’ятаю, тільки мамині розповіді. З них і склався туманний образ батька і мрія колись побачити село, де ми жили усі разом. Там недалеко море. А у нас був виноградник і голуби. Якось так.

  3. гарна подорож і розповідь – респект!

    P.s. “ті краї Кам’янко-Бузького району” – виправіть на Бузького району.
    Бо Кам’янко-Бузький район – троха не ті края, що ви описали 😉

    Відповідь
  4. Сповіщення: Невже це вже все? | опосередкована щирість

  5. Сповіщення: Список звершень, досягнень і подяк. | опосередкована щирість

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: