Про квартири, переоцінені речі та сім’ю

Posted on

Цього року, саме восени, виповнилось 10 років як моя сім’я заселилась у цю квартиру. Подумати лиш – десять років! Така дата… мої батьки так хотіли цього житла – виїхати з гуртожитку, здобути щось своє… Вони вклали стільки терпіння, очікування і життєвих сил в цю купівлю! І от вже минуло десятиліття. Хоч насправді, в житті жодного із нас не назбирається 10 років проживання у цьому помешканні. Та і ми разом узяті як сім’я – не те що року, ми й місяця не прожили усі разом по-людськи в цій квартирі.
Я запитую себе – куди ділось те життя? Заради чого було стільки сил, якщо нам не судилось бути тут разом? В результаті ця квартира стала лише пустим втіленням незавершених мрій, а сім’я здобуваючи щось примарне перетворила себе у спогад.

Та в принципі – типова людська поведінка. Ми відкладаємо подаровані нам набори рушників/постелі, «бо то занадто нове, щоб використовувати, будемо вживати потім». Подаровані нам сервізи ми запихаємо далеко на антресоль – бо то ж срібло подароване на ювілей/весілля – треба буде використовувати лише на свята.
І так тканина злежуються, стає не придатною до використання, а десь на антресолі в запиленій коробці лежить почорніле столове срібло, яке ми бережемо як символ чогось важливого у нашому житті. От тільки здається мені, що за цими речами, які ми так ревно оберігаємо і яким придаємо такого значення ми втрачаємо щось значно вагоміше…

 

У красивій просторій вітальні стоїть срібна рамка, а в ній фото чотирьох усміхнених щасливих осіб.
Вечорами я сідаю з чашкою чаю на диван і довго задивляюсь на цих осіб, щось зачаровує мене у тім фото… Радісне дівча – невже ти колись була мною?
А потім я вимикаю світло і залишаю їх «наодинці». Вечорами у цій великій красивій кімнаті бодай із фото сяють посмішки сім’ї, якій наяву так і не вдалось тут бути такою щасливою. 

14.11.2014

З тягарем моральних втрат,
Ольга Врублевська

10 responses »

  1. Тож треба – якраз перед тим як сісти за комп. перебирав ті залежані рушники та простині що були колись новими запхані у диван і так і ні разу не використані і виникла така думка, яку Ви тут описали!

    Відповідь
  2. Марушка

    Якщо я правильно зрозуміла, то публікація про те, що ми не ті речі цінуємо, не те бережемо, що потрібно було б. А знаєш, оця типова нам манера накопичування сягає таких розмірів в надії на те саме “краще”, “до ліпших часів”. Виходить, що оце краще зараз, от воно – бери і користуйся, і не в сервізах тут справа.
    P.S. Оль, можливо, не в те русло потягнула, виправ мене.

    Відповідь
    • Ні, ти тягнеш в правильне русло.
      Все так. Ми бережемо речі і не бережемо себе. Не ми маємо служити речам, а вони нам.
      Поки якось не так…

      Відповідь
  3. Прокрути в голові уявний сценарій: все склалося так, що всі 10 років ваша сім’я прожила в цій квартирі. І в цьому уявному світі подивися:
    1. Ким ти є зараз (тільки чесно – без фантастики)
    2. Який в тебе світогляд: відношення до тих же речей, освіти, сім’ї і всього решта про що ти пишеш.
    Я в тому уявному світі бачу лише один «плюс» (і то не факт, що за тих обставин ти це будеш цінувати) і цілу купу, ну якщо не «мінусів», то принаймні «хто зна».

    Ми всі є там де є лише завдяки тому, що вже сталося і це також треба цінувати. (До речі: хороша думка. Треба б і собі нею скористатися 🙂 )

    Відповідь
    • Володю, я з тобою цілком згідна, ти правий.
      Я часто теж думаю що те, ким я є зараз – наслідок багатьох випадків, навіть прикрих і фатальних, бо все це мене загартувало і сформувало.
      Та все ж те, що багато обставин склались сумно – факт. Від цього інколи прикро.

      Відповідь
  4. Глибока думка і так щиро. “Сім’я здобуваючи щось примарне перетворила себе у спогад”. Нам потрібно пам’ятати, що найважливіше – це те, щоб люди яких ми любимо і які люблять нас були поруч. І не можна відкладати життя на потім. Ольга, можливо старання твоїх батьків не були даремними і в цій квартирі зможе бути щасливою твоя сім’я. Коли настане час…

    Відповідь
    • Дякую за теплі слова, можливо так і буде.
      Написалось дійсно щиро, зі сподіванням, що комусь це дасть підстав для роздумів про своє життя…

      Відповідь
  5. До болю знайома історія.

    Відповідь

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: