Monthly Archives: Грудень 2014

Список звершень, досягнень і подяк.

Posted on

Здійснилось…скільки мрій? Важко полічити: адже кожна мандрівка – то мрія чи радше сходинка до мрії. Тож рік був сповнений звершень..
• Найважливіше – рік був насичений подіями, на жаль негативними в країні, але кращими в моєму особистому житті. Я багато з ким подружилась, прочитала багато книг, значно змінила своє життя.
• Познайомилась-подружилась –  дуже багато знайомств! з Помф’юком, Тарасом Каліщуком, Валєрою, Назаром Козаком, з Павлом (Пан П), з Вірою (!), з багатьма учасниками Дзензелівскього фестивалю серед яких згадаю тітку Оксану, Галю, Настю, Дмитра і звісно Миколу Михайловича, з Олексієм Ведерніковим, також вартує уваги знайомство з чудовою сім’єю Дідухів: Натан, Люда та Володя, і ще в мене багато нових знайомств по роботі.
Але! Варто також згадати тих старих друзів, які завжди залишаються зі мною: Тарас, Оля і Галя, Володя і Оля, Дмутрисько, Солька, Маринка і Ксюха, Лисі Павло і Сашко. Дякую цим людям за підтримку, без вас моє життя було б зовсім не таким чудовим…!
• Досягнення: отримала водійські права! Закінчила університет (і на жаль поступила ще раз). Нова робота, якою дуже задоволена! Розвинулась і навчилась багато нового, часто мандрувала! Лише за цей рік відвідала 9 областей України! (не рахуючи найкращої і найріднішої Львівської 🙂 ), поповнила мою колекцію фігурок 4-ма новими. Read the rest of this entry

Advertisements

Остання, але не менш важлива

Posted on

Заголовок підібрано за англійським висловом “the last but not the least“, адже в неділю я здійснила мою останню за рік мандрівку. Останню, але не менш важливу, аніж 13 попередніх. (Цікаво, до речі, склалось: 14-й рік і 14 мандрівок).
Ця остання поїздка видалась доволі екстравагантною. Ти ба, такої ще у мене не було – щоб самій-самісінькій їхати о пів на третю ночі з вокзалу, та ще й знаючи, що по приїзді в інше місто ніхто не зустріне і куди іти невідомо. Але всякий досвід трапляється вперше.
Ми з моєю подругою Маринкою домовились про зустріч у Хмельницькому, і хоч графік поїздів завдавав мені певної незручності, та задля зустрічі з нею я ладна була іти й пішки туди, а 4 години сну на нижній полиці плацкарту взагалі сприймались як розкіш. Read the rest of this entry

Тупі спогади

Posted on

Спогади нікуди не щезають. Вони завдають тих самих відчуттів навіть якщо минають роки. Вони бувають як лезо гострі, і так само здатні болісно різати до несамовито пекучої рани. З часом спогади, як і лезо, тупіють. Проте і тупе лезо завдає болю, нестерпно ріжучи рану. Ба більше, здається від порізів тупим лезом ще гірше.
Спогади нікуди не зникають. Вони просто з плином часу тупіють, але завжди залишаються з нами, при нагоді завдаючи нових подряпин старим шрамам.

266

Read the rest of this entry

Місто стану закоханості

Posted on

фоторамкаПригніченість лікується затишком. Затишком і враженнями. Враження найкраще черпати від поїздок, перевірено.
Та коли часу на поїздки нема ну отак зовсім, то на допомогу завжди приходять ті міста, що знаходяться зовсім недалечко, що мають у собі якийсь шарм, що ваблять до себе, що чимось уповають і заспокоюють.
Таким є Івано-Франківськ.
Тож я вже надміру забігавшись пристала на заманливу пропозицію виїхати зі Львова на два дні – чом би не розвіятись та не змінити обстановку. Моя коротка мандрівка почалась вдало з того, що за випадковістю у мій квиток було включено постільну білизну, тож я ще дві години мала нагоду поспати, а потім вийшовши з потягу поринути у інший вир. Read the rest of this entry

Про те, чого нема і що чекає на вас.

Posted on

Ні, публікації про Миколая не буде.
Я не писала до нього листів і нічого не просила й подумки.  Ба більше – здається мені зовсім нічого не треба. Отак щоб зовсім, отак нічого.
Не тому, що все є, а тому, що нічого не хочеться.
Хоч ні – хочеться.
Хочу сидіти перед вікном і безперестанку дивитись як падає сніг – білий і лапатий. Щоб не чути недолугих нарікань «від снігу одні негаразди, проблеми з транспортом», щоб взагалі нічого людського зі скаргами і скигленням не чути. Просто сидіти і дивитись на сніг.
Та його нема.
І всього іншого нема. Read the rest of this entry

Очікування щастя млосне й солодкаве

Posted on

В п’ятницю наш урок з Оленкою перервався раптово. Вбігає її молодший братик і кричить: «Тато їде!!»
Річ в тім, що тато працює далеко і не щотижня має змогу приїхати. Неподалік їхнього дому колія, тож кожен гуркіт у малого викликає сплеск емоцій – от він вже тут.
Оленка старша і свідоміша розуміє, що потяг просто напроти дому не зупиниться, тато не вийде, а приїде в чіткій годині. От тільки в того молодшого на це розуміння нема.
Та той крик, той дитячий щирий вираз обличчя та ота нездатність стримати свою радість, то все наче в одну-єдину мить закричало до мене з дитинства.
Ми щоліта їздили в село до бабці, а тато приїжджав на вихідних. І мій вечір п’ятниці ставав таким же: суцільним криком «тато їде!» і в довгому прослуховуванні до кожної машини, що десь там проїхала…

Read the rest of this entry

Це ненависне заміжжя.

Posted on

Висловлюю своє «фе» усім жінкам, що змінили прізвище 🙂

Фраза звісно сказана жартома, але інколи мені плавиться мозок від того, що я знаю одну людину, а тут різко вона стає іншою. А що? Тобі приходять листи, ти дивишся і ще довго не можеш збагнути хто така Іваненко. Читаєш і тобі ще більше незрозуміло що коїться. А тоді тобі пояснюють, що твоя знайома Петренко одружившись стала Іваненко. І як таке сприймати? Як себе заставити переусвідомити? У мене від цих речей суцільна плутанина.
Але чому я пишу цей пост: як виявилось поки я живу собі, тішусь життям та стараюсь саморозвиватись є люди які по відношенню до мене приміряють якісь-там прізвища і думають коли я б могла б таке прізвище отримати.
Тож ґонорово усім вам заявляю – нізащо! Я нізащо не змінюватиму прізвища! І взагалі не розумію чому жінки це роблять. Read the rest of this entry

Я, блоги та інше

Posted on

Поки я розгрібаю мої клопоти мене вже троє людей номінували на LIEBSTER BLOG AWARD 🙂 суть полягає ось в чому: блогер, який отримав цю нагороду, повинен відповісти на 11 запитань, які будуть сформовані, далі — складає 11 своїх запитань та передає естафету 11-ти іншим блогам, які він вважає цікавими та найкращими зі своєї точки зору.
Мені цю естафету вже передали Олег Волощук, Оксана Скоц та Олександра Заразко. Дякую усім, що вважають мій блог цікавим. Відмовити людям, які мене з інтересом читають я не можу, тож з радістю приймаю цю вашу естафету. Для початку відповім на передані мені питання:

Від Олега Волощука:
1. Звідки у Вас з’явилась ідея вести блог? Як Ви познайомились з блогосферою?
Ідея з’явилась раптово та несподівано, сама не зможу цілком обґрунтувати чому все ж таки я наважилась…. А познайомилась з блогосферою насамперед з блогу Воробуса.
2. Як обиралась тема для ресурсу? Чим Ви керувались, коли визначали напрямок розвитку блогу? Read the rest of this entry

Я хотіла б Тобі подзвонити…

Posted on

Я хотіла б тобі подзвонити, чесно. Отак просто набрати твій номер телефону і наче нічого й не бувало, запитати як твої справи. Як справи за останні півроку. За останні півроку у житті всіх нас сталось так багато змін…
Я хотіла б тобі зателефонувати і запитати як ти, де ти і що ти зараз робиш. В результаті, як воно склалось – і що ти зараз робиш?.. Куди тебе занесло?
Я хотіла б, але звісно цього не зроблю. Я знаю, що не бажаєш спілкування зі мною і поважаю причини з яких так сталось, звісно я все розумію і поважаю. Read the rest of this entry

Колишні кумири, холодні дні і тепло згадки

Posted on

У 3-му класі американська співачка Брітні Спірс була моїм кумиром. Я збирала наклейки та газетні вирізки та вклеювала їх у зошит з її зображенням. А 2-го грудня, до речі, у неї день народження. Тоді я до цієї дати підійшла дуже відповідально і заздалегідь попросила тата, щоб 2-го грудня після гуртку художньої гімнастики ми пішли у якесь кафе з’їсти морозива та випити пепсі (обов’язково мусила бути пепсі, адже Брітні її рекламувала) аби так символічно відсвяткувати її день народження. Тато поставився до моїх забаганок з розумінням і погодився.
Того дня я чекала з нетерпінням і в результаті ми, як і планували, потрапили в кафе аби відсвяткувати. Пам’ятаю, що в той день було страшенно холодно і геть все закурило снігом, тож я навіть їла не морозиво, а вершки.
Опісля цього символічного свята ми з татом крізь кучугури снігу повертались додому. Снігом замело настільки, що втоптати стежку було майже неможливо і холоднеча була страшенна. Коли я заплющую очі, то наче досі відчуваю як тато вів мене за руку. Але не зважаючи на заметіль, я тоді була така щаслива (ще б пак! ми святкували день народження Брітні!), а до списку кращих днів мого життя безперечно б внесла цей день… Read the rest of this entry

А у нас тут річниця творчості…

Posted on

Мої любі читачі!
Саме сьогодні блогу «Опосередкована щирість» виповнюється 2 роки!
Я щиро дякую кожному із читачів, що читає мене та мою душу, що надихає, розуміє та підтримує!
То що? Зведемо коротенькі підсумки нашої з Вами спільної творчості? 🙂

  • Включно із цією написано 476 публікацій. Цьогорічна публікація, що набрала найбільшої кількості переглядів «Чому закохані люди страждають».
  • Усього 85 тегів. Найбільші з них: люди – 189 тем, свідомість – 108, душевно – 92.
  • Карта світу, звідки були перегляди блогу зростає – усього 68 країн, ось ті, звідки найбільше переглядів:карта переглядів 2014

Read the rest of this entry

Нахрена?

Posted on

Саме так, у заголовку ви читаєте слово «нахрена», і хоч юній леді не личить так висловлюватись, я не знайшла кращого слова до цієї публікації.
Тож вразливих людей попрошу не читати, я сюди хляпну моєї злоби…

Минулого тижня я здавала сесію. Останній прийом їжі був у вівторок ввечері. Після того я зранку випивала кави і їла канапочку, на більше часу не було. Сон тривав від 3,5 до 4-х годин максимум. Роботи хоч греблю гати, а тут ще й сесія…
Три тижні мала тривати начитка, лекції, пари, семінари. І наприкінці екзамени. За цей час найбільше знання, що я здобула зводиться до: «у будні дні вхід у корпус з вулиці Театральної, у вихідні – з проспекту Свободи».
І це не сарказм, це реально найбільший здобутий навик. Лекції були хоч якісь, семінарів – ні, але що найцікавіше – в останній тиждень, коли мали бути екзамени, всі раптом оклигались і згадали, що потрібно аби заочники понаписували контрольні, для допуску на іспит.
Далі про одну із контрольних. Написала, здала, далі староста повідомляє: «шукай викладачку, в тебе недопуск до іспиту через контрольну». Знайшла її, питаю що не так, звучить фраза: «Як ви оформили свою титулку? Хто так робить? Та якщо буде перевірка з міністерства мені скажуть як я таку роботу могла прийняти!», витріщаюсь на мою титулку і не можу второпати що в ній не так, відповідь: «отут треба було написати полужирним шрифтом!» Read the rest of this entry

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою