У паралельному світі когось хтось чекає…

Posted on

Я саме поверталась темним провулком додому, вже здалеку виднілись будинки, де мерехтіли цяточки світла у вікні, коли в чоловіка, що йшов попереду, задзвенів телефон… «Я вже підходжу… так-так, бачу, що вдома світиться світло і ти вже чекаєш».
Поглянула на будинки, де одна із цяточок мала б означати, що десь хтось чекає цього пана.
Чомусь в ту мить стало дивно, надто дивно! До незбагненності ДИВНО!!! Бо я не могла зрозуміти: а як воно – коли тебе хтось чекає? Які від цього відчуття?
Я настільки звикла до того, що я сама, що мені здається, наче реальність в якій люди живуть з кимось – то паралельний світ.

Невже справді існують люди, які приходять додому, а їх хтось там зустрічає? І ще й може усміхається при зустрічі? І невже ще й питають як справи і як пройшов день на роботі? Ба більше – невже так буває, що ти приходиш додому, а когось там цікавить твоя робота?! І може ще й поки ти не прийдеш не відбувається вечеря? І що, можна домовитись «сьогодні мию посуд я, завтра – ти»? Ви дійсно про це з кимось домовляєтесь?! І що – можна поділити хатні обов’язки? І невже при оплаті квитанцій за комунальні послуги можна собі подумати, що ці витрати діляться з кимось? Але що я вже точно не можу збагнути, це той факт, чи справді так буває – щоб існувала якась штука «спільного бюджету» – ну щоб от ніби ти заробляєш гроші, а на них живе ще хтось? Чи таке буває, що тобі не достатньо твоєї зарплатні, а ти отримуєш грошенят від людини з якою живеш? І що ти можеш іти додому лиш тому, що тебе там чекають? Що без тебе не повечеряють? Що комусь не байдуже коли ти припрешся? Таке справді існує? Невже десь в цьому світі існує ТАКА реальність?
Ні, це не піддається моїй логіці.
Цей шквал думок пронісся роєм у моїй голові поки я дійшла додому. Я настільки звикла бути сама по собі, що інші випадки мені сприймаються як щось нереальне, неіснуюче, паралельне моїй реальності, наче то де я, і то, де є люди, що підпадають під вище зазначений опис, – два протилежні світи.
Потім задумалась коли востаннє в мене було відчуття, що я повертаюсь додому, а мене там хтось чекає? Та й гадки не маю, якщо колись таке і було, то давно, в минулому житті… Бо навіть коли я ділила домівку з кимось у мене радше просто було відчуття, що дома хтось є. А бути і чекати – то різні поняття.
Потім ще згадала одну домівку, де я жила чималий період. Коли я щодня йшла в те місце, то сповільнювала крок, бо не хотілось туди іти…
Ні, я не скаржусь, мене все влаштовує, я до всього звикла. Мені так добре.
Мене просто полонило страшенно дивне відчуття – невже справді існує той паралельний світ? І ще дивніше: коли так сталось, що я почала вважати його «паралельним» моєму? Може він і не настільки паралельний, а цілком звичний, а я просто тут прибулець зі своїми дивацтвами?
Не знаю, не знаю. Просто відчуття незбагненні – невже десь і в правду таке існує?

30.01.2015

Дивакуватий прибулець з іншого світу,
Ольга Врублевська

За кілька вечорів після вищеописаного, обдумуючи все ж ту тему, в моїх навушниках зазвучала пісня, де я вловила слова: «Be yourself no matter what they say… I’m an alien I’m a legal alien!» пісенька про інше, але чудова.

Advertisements

32 responses »

  1. Ну а що там такого незбагненного? Ну живуть собі люди разом, ділять хатні обов”язки, разом вечеряють, роботу обговорюють. На мою думку до банальності звичний сценарій.

    Відповіcти
    • Дуже рада, що Вам такий сценарій банальний.
      Ця стаття саме і наголошувала на тому, що ті речі, які багатьом банальні мені чомусь не сприймаються і я сказала, що не знаю чому.

      Відповіcти
      • Ну так тут достатньо просто проаналізувати, що люди створюють сім”ї, тому що бояться відчуття того, що до них нікому не буде ніякого діла. У Вашому віці це ще не відчувається, а з віком світосприйняття у людини міняється, хочеш цього чи ні. У більш зрілому віці, коли у всіх твоїх друзів знайомих є вже свої сім”ї, ти потрібен в більшості випадків хіба для того, щоб на вихідних на пивко/ футбол/більярд/кіно сходити і все. Або ще колегам по роботі, які згадують про тебе коли їм від тебе щось по роботі і треба. І людина в таких випадках відчуває самотність і створює власну сім”ю. Ось я Вам виклав свій аналіз, хоч я і сам поки що не відчуваю самотності і потреби у створенні власної сім”ї, але допускаю, що вона може бути. А Ви не сприймаєте ці речі, тому що, як Ви пишете у Вас і так все чудово. У Вас вік ще не той, щоб Вам встигнуло все набриднути 🙂 Це з часом, враження згасають, якими вони не були і життя перетворюється в нікому не потрібну рутину і хочеться вже жити не тільки для себе(я не кажу, що Ви живете тільки для себе), а ще й для когось, кому ти не байдужий. Тоді ті враження набувають вже якогось нового змісту.
        Це все мій аналіз з моїх власних спостережень за людьми.

      • Дякую за висловлену думку.
        Може й Ви праві.
        Просто у моїй логіці це ще не відклалось, ну і нехай 🙂

      • Ну і ще хочеться щоб було на кого чекати, і щоб тебе чекали(забув додати).

  2. В Гаррі Поттера були подібні проблеми, але потім він попав в Хоґвартс. Вище голову!

    Відповіcти
    • До чого тут вище голову?
      У мене проблем нема.

      І не зовсім розумію до чого тут Гаррі Поттер.

      Відповіcти
      • Гаррі Поттера в паралельному світі (Гоґвартсі) чекали. А в Дурслів не особливо чекали. 🙂

  3. І взагалі, Wohngemeinschaft рішає. Хоча це звісно залежить від того з ким живеш, але якщо прикласти трохи зусиль, можна знайти людину жити з якою тобі добре. Думаю таке варто хоча б раз в житті спробувати.

    Прошу пробачення що знову лізу з порадами, але мені здається коментарі саме для цього створені. Чи для чогось іншого?

    Відповіcти
    • Як свідчить досвід, коментарі створені для того, щоб читачі могли висловлювати свої хибні переконання щодо мене, братись мене виховувати і повчати, але то таке 🙂

      І ще, щоб використовувати тутешній простір як рекламу (знову вікіпедія?!)

      Якось спробую, дякую.

      Відповіcти
    • Wohngemeinschaft – по нашому то тіпа общаги або комуналки…але не розумію як саме воно рішає?

      Відповіcти
      • Дозволяє ділити хатні обов’язки, компослуги і звикати до того що вдома хтось є.

  4. Марушка

    А ти сама когось чекала? Хочеш чекати?

    Відповіcти
    • Перепрошую що втручаюся, бо запитання адресоване Ользі, але мені важко зрозуміти як можна хотіти чекати?

      Відповіcти
      • Так само як можна хотіти робити щось інше. А також можна хотіти щоб було кого чекати.

      • Хотіти щоб було кого чи щось чекати і хотіти чекати – це різні речі. Я, наприклад, сидячи десь в піцерії, хочу щоб мені принесли те, що варте очікування, але мені зовсім не хочеться сидіти і годину на то чекати.

      • Олександре, відкиньте плоскість світосприйняття!
        (Чомусь саме така думка сформувалась у мене від прочитання Ваших коментарів, без образ)
        Тут зауважили правильно – можна й просто хотіти, щоб було кого чекати. Буває по-різному, у кожного по-своєму.

      • Я вже пробував її відкидати і нічого доброго з цього не вийшло.

    • Доречі, вже була публікація на тему очікування: https://vrubli.wordpress.com/2014/12/16/ochikuvannia_mlosne_solodkave/

      Відповіcти
      • Тут про очікування щоденне, а там про очікування чогось особливого. Загалом, докорінно різні речі.

      • Та можна і щодня очікувати щось особливе.

      • Ні, Олександре.
        Не можна.
        Це та сама рутина.
        Періодично може траплятись щось дуже виняткове, а щодня – щось на що чекаєш, але без особливого трепету.

      • В дитинстві я кожен день чекав діда з роботи, бо він приносив якісь радіодеталі і вечором на кухні паяв схеми і кожен раз я цікавістью дивився на осцилограф, і кожен раз для мене було в цьому процесі щось особливе, навіть запах тієї каніфолі. Тоді мені зовсім не здавалось це очікування рутиною.

    • Мариночко, з усього, що хтось колись в цьому житті міг мене запитати – це найрозумніше питання!
      Ти – дуже прониклива людина, попала в яблучко!
      Але відповім я тобі на це питання окремо.
      Якось подзвони у скайпі 🙂

      Відповіcти
  5. Хороша публікація)

    Відповіcти
  6. ШАНОВНІ ЧИТАЧІ!
    ЦЯ СТАТТЯ НЕ МАЄ СУМНОГО ПІДТЕКСТУ, ЖОДНОГО!
    Я ЇЇ НАПИСАЛА ПРОСТО ВІД ЗДИВУВАННЯ – ЩО ОТ МОЄ СПРИЙНЯТТЯ ТАКЕ, А ДЕСЬ Є ІНШЕ – ЦІЛКОМ ПРОТИЛЕЖНЕ.
    ВОНА ПРОСТО СТАВИТЬ ЗАПИТАННЯ КОЛИ ТАКА РЕАЛЬНІСТЬ ПОЧАЛА СПРИЙМАТИСЬ ЯК ПРОТИЛЕЖНЕ.
    ТУТ ГОВОРИТЬСЯ НЕ ПРО САМОТНІСТЬ, А ПРО СПРИЙНЯТТЯ ІНШИХ СЦЕНАРІЇВ БУТТЯ.
    В МЕНЕ ВСЕ ЧУДОВО, НАПРАВДУ!

    Пишу цього коментаря, бо пройшло якихось 8 годин від публікації, а мене вже засипали занепокоєними відгуками… 🙂

    Відповіcти
  7. Вставлю ще свої 5 коп, може і попаду в точку. Для вас це дивне, бо у вас такого ще не було і логічно не сприймається у вашій свідомості!
    Можливо з часом, якщо ви пустите “вашу” людину в своє життя, то ці всі питання стануть для вас очевидними і банальними. А поки ви самотні, то це все що ви описали – дійсно для вас сприймається як “паралельний світ”

    Відповіcти

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: