У паралельному світі когось хтось чекає…

Posted on

Я саме поверталась темним провулком додому, вже здалеку виднілись будинки, де мерехтіли цяточки світла у вікні, коли в чоловіка, що йшов попереду, задзвенів телефон… «Я вже підходжу… так-так, бачу, що вдома світиться світло і ти вже чекаєш».
Поглянула на будинки, де одна із цяточок мала б означати, що десь хтось чекає цього пана.
Чомусь в ту мить стало дивно, надто дивно! До незбагненності ДИВНО!!! Бо я не могла зрозуміти: а як воно – коли тебе хтось чекає? Які від цього відчуття?
Я настільки звикла до того, що я сама, що мені здається, наче реальність в якій люди живуть з кимось – то паралельний світ.

Невже справді існують люди, які приходять додому, а їх хтось там зустрічає? І ще й може усміхається при зустрічі? І невже ще й питають як справи і як пройшов день на роботі? Ба більше – невже так буває, що ти приходиш додому, а когось там цікавить твоя робота?! І може ще й поки ти не прийдеш не відбувається вечеря? І що, можна домовитись «сьогодні мию посуд я, завтра – ти»? Ви дійсно про це з кимось домовляєтесь?! І що – можна поділити хатні обов’язки? І невже при оплаті квитанцій за комунальні послуги можна собі подумати, що ці витрати діляться з кимось? Але що я вже точно не можу збагнути, це той факт, чи справді так буває – щоб існувала якась штука «спільного бюджету» – ну щоб от ніби ти заробляєш гроші, а на них живе ще хтось? Чи таке буває, що тобі не достатньо твоєї зарплатні, а ти отримуєш грошенят від людини з якою живеш? І що ти можеш іти додому лиш тому, що тебе там чекають? Що без тебе не повечеряють? Що комусь не байдуже коли ти припрешся? Таке справді існує? Невже десь в цьому світі існує ТАКА реальність?
Ні, це не піддається моїй логіці.
Цей шквал думок пронісся роєм у моїй голові поки я дійшла додому. Я настільки звикла бути сама по собі, що інші випадки мені сприймаються як щось нереальне, неіснуюче, паралельне моїй реальності, наче то де я, і то, де є люди, що підпадають під вище зазначений опис, – два протилежні світи.
Потім задумалась коли востаннє в мене було відчуття, що я повертаюсь додому, а мене там хтось чекає? Та й гадки не маю, якщо колись таке і було, то давно, в минулому житті… Бо навіть коли я ділила домівку з кимось у мене радше просто було відчуття, що дома хтось є. А бути і чекати – то різні поняття.
Потім ще згадала одну домівку, де я жила чималий період. Коли я щодня йшла в те місце, то сповільнювала крок, бо не хотілось туди іти…
Ні, я не скаржусь, мене все влаштовує, я до всього звикла. Мені так добре.
Мене просто полонило страшенно дивне відчуття – невже справді існує той паралельний світ? І ще дивніше: коли так сталось, що я почала вважати його «паралельним» моєму? Може він і не настільки паралельний, а цілком звичний, а я просто тут прибулець зі своїми дивацтвами?
Не знаю, не знаю. Просто відчуття незбагненні – невже десь і в правду таке існує?

30.01.2015

Дивакуватий прибулець з іншого світу,
Ольга Врублевська

За кілька вечорів після вищеописаного, обдумуючи все ж ту тему, в моїх навушниках зазвучала пісня, де я вловила слова: «Be yourself no matter what they say… I’m an alien I’m a legal alien!» пісенька про інше, але чудова.

32 responses »

  1. Ну а що там такого незбагненного? Ну живуть собі люди разом, ділять хатні обов”язки, разом вечеряють, роботу обговорюють. На мою думку до банальності звичний сценарій.

    Відповідь
    • Дуже рада, що Вам такий сценарій банальний.
      Ця стаття саме і наголошувала на тому, що ті речі, які багатьом банальні мені чомусь не сприймаються і я сказала, що не знаю чому.

      Відповідь
      • Ну так тут достатньо просто проаналізувати, що люди створюють сім”ї, тому що бояться відчуття того, що до них нікому не буде ніякого діла. У Вашому віці це ще не відчувається, а з віком світосприйняття у людини міняється, хочеш цього чи ні. У більш зрілому віці, коли у всіх твоїх друзів знайомих є вже свої сім”ї, ти потрібен в більшості випадків хіба для того, щоб на вихідних на пивко/ футбол/більярд/кіно сходити і все. Або ще колегам по роботі, які згадують про тебе коли їм від тебе щось по роботі і треба. І людина в таких випадках відчуває самотність і створює власну сім”ю. Ось я Вам виклав свій аналіз, хоч я і сам поки що не відчуваю самотності і потреби у створенні власної сім”ї, але допускаю, що вона може бути. А Ви не сприймаєте ці речі, тому що, як Ви пишете у Вас і так все чудово. У Вас вік ще не той, щоб Вам встигнуло все набриднути 🙂 Це з часом, враження згасають, якими вони не були і життя перетворюється в нікому не потрібну рутину і хочеться вже жити не тільки для себе(я не кажу, що Ви живете тільки для себе), а ще й для когось, кому ти не байдужий. Тоді ті враження набувають вже якогось нового змісту.
        Це все мій аналіз з моїх власних спостережень за людьми.

      • Дякую за висловлену думку.
        Може й Ви праві.
        Просто у моїй логіці це ще не відклалось, ну і нехай 🙂

      • Ну і ще хочеться щоб було на кого чекати, і щоб тебе чекали(забув додати).

  2. В Гаррі Поттера були подібні проблеми, але потім він попав в Хоґвартс. Вище голову!

    Відповідь
    • До чого тут вище голову?
      У мене проблем нема.

      І не зовсім розумію до чого тут Гаррі Поттер.

      Відповідь
      • Гаррі Поттера в паралельному світі (Гоґвартсі) чекали. А в Дурслів не особливо чекали. 🙂

  3. І взагалі, Wohngemeinschaft рішає. Хоча це звісно залежить від того з ким живеш, але якщо прикласти трохи зусиль, можна знайти людину жити з якою тобі добре. Думаю таке варто хоча б раз в житті спробувати.

    Прошу пробачення що знову лізу з порадами, але мені здається коментарі саме для цього створені. Чи для чогось іншого?

    Відповідь
    • Як свідчить досвід, коментарі створені для того, щоб читачі могли висловлювати свої хибні переконання щодо мене, братись мене виховувати і повчати, але то таке 🙂

      І ще, щоб використовувати тутешній простір як рекламу (знову вікіпедія?!)

      Якось спробую, дякую.

      Відповідь
    • Wohngemeinschaft – по нашому то тіпа общаги або комуналки…але не розумію як саме воно рішає?

      Відповідь
      • Дозволяє ділити хатні обов’язки, компослуги і звикати до того що вдома хтось є.

  4. Марушка

    А ти сама когось чекала? Хочеш чекати?

    Відповідь
    • Перепрошую що втручаюся, бо запитання адресоване Ользі, але мені важко зрозуміти як можна хотіти чекати?

      Відповідь
      • Так само як можна хотіти робити щось інше. А також можна хотіти щоб було кого чекати.

      • Хотіти щоб було кого чи щось чекати і хотіти чекати – це різні речі. Я, наприклад, сидячи десь в піцерії, хочу щоб мені принесли те, що варте очікування, але мені зовсім не хочеться сидіти і годину на то чекати.

      • Олександре, відкиньте плоскість світосприйняття!
        (Чомусь саме така думка сформувалась у мене від прочитання Ваших коментарів, без образ)
        Тут зауважили правильно – можна й просто хотіти, щоб було кого чекати. Буває по-різному, у кожного по-своєму.

      • Я вже пробував її відкидати і нічого доброго з цього не вийшло.

    • Доречі, вже була публікація на тему очікування: https://vrubli.wordpress.com/2014/12/16/ochikuvannia_mlosne_solodkave/

      Відповідь
      • Тут про очікування щоденне, а там про очікування чогось особливого. Загалом, докорінно різні речі.

      • Та можна і щодня очікувати щось особливе.

      • Ні, Олександре.
        Не можна.
        Це та сама рутина.
        Періодично може траплятись щось дуже виняткове, а щодня – щось на що чекаєш, але без особливого трепету.

      • В дитинстві я кожен день чекав діда з роботи, бо він приносив якісь радіодеталі і вечором на кухні паяв схеми і кожен раз я цікавістью дивився на осцилограф, і кожен раз для мене було в цьому процесі щось особливе, навіть запах тієї каніфолі. Тоді мені зовсім не здавалось це очікування рутиною.

    • Мариночко, з усього, що хтось колись в цьому житті міг мене запитати – це найрозумніше питання!
      Ти – дуже прониклива людина, попала в яблучко!
      Але відповім я тобі на це питання окремо.
      Якось подзвони у скайпі 🙂

      Відповідь
  5. Хороша публікація)

    Відповідь
  6. ШАНОВНІ ЧИТАЧІ!
    ЦЯ СТАТТЯ НЕ МАЄ СУМНОГО ПІДТЕКСТУ, ЖОДНОГО!
    Я ЇЇ НАПИСАЛА ПРОСТО ВІД ЗДИВУВАННЯ – ЩО ОТ МОЄ СПРИЙНЯТТЯ ТАКЕ, А ДЕСЬ Є ІНШЕ – ЦІЛКОМ ПРОТИЛЕЖНЕ.
    ВОНА ПРОСТО СТАВИТЬ ЗАПИТАННЯ КОЛИ ТАКА РЕАЛЬНІСТЬ ПОЧАЛА СПРИЙМАТИСЬ ЯК ПРОТИЛЕЖНЕ.
    ТУТ ГОВОРИТЬСЯ НЕ ПРО САМОТНІСТЬ, А ПРО СПРИЙНЯТТЯ ІНШИХ СЦЕНАРІЇВ БУТТЯ.
    В МЕНЕ ВСЕ ЧУДОВО, НАПРАВДУ!

    Пишу цього коментаря, бо пройшло якихось 8 годин від публікації, а мене вже засипали занепокоєними відгуками… 🙂

    Відповідь
  7. Вставлю ще свої 5 коп, може і попаду в точку. Для вас це дивне, бо у вас такого ще не було і логічно не сприймається у вашій свідомості!
    Можливо з часом, якщо ви пустите “вашу” людину в своє життя, то ці всі питання стануть для вас очевидними і банальними. А поки ви самотні, то це все що ви описали – дійсно для вас сприймається як “паралельний світ”

    Відповідь

Написати відповідь до NoName Скасувати відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: