Застереження від душевно невиліковної хвороби

Posted on

Спочатку з’являється рана. Вона кровоточить і ти не в силі це змінити, мучишся від болю. Болить нестерпно. Навколо тебе стоять люди, але ніхто з них допомагає. Вони просто дивляться і кажуть, що з часом це пройде і кровотеча зупиниться.
В той час ні ти, ні люди, що оточують не помічають важливої деталі: крізь рану проникає інфекція і засідає в тобі. Це стане зрозуміло згодом.
З часом рана затягується тоненькою шкірочкою. Люди, які це бачать і ще не знають звідки воно в тебе, розпитують. Запитання про її появлення завдають такого самого болю, як і кровотеча.
З часом рана зовсім затягується, періодично свербить. Майже всі люди знають, що вона в тебе є і більше не розпитують. Але ти відчуваєш, що щось не так. Тут-то і виникає розуміння, що рана загоїлась, а болить і далі. Бо коли рана була відкритою і помочі ніхто не приніс в тебе ввійшло стільки інфекції, що засівши в тобі, воно перетворилось з часом у хворобу. Люди її не помічають, але ти ж її відчуваєш.
Моїй рані-хворобі виповнилось майже 8 років.

Я вчусь з нею жити щодня впродовж всіх цих років. Досягнень чимало.
Я навчилась згадувати про нього без сліз, бо понад усе в світі ненавиджу коли мене хтось жаліє, я зацементувала їх у собі. Я навчилась говорити про його смерть так, щоб голос не зривався, тон майже рівний, майже байдужий, майже так наче мені не болить. Я довго працювала над моєю мімікою і тепер при згадці про нього м’язи мого обличчя не тремтять, майже так наче я до всього звикла. Я навчилась зберігати спокійний вигляд, майже так наче розмови і зухвалі запитання не торкаються мого серця. Щоправда, над очима ще працюю, погляд доводиться відводити, бо він все ще може виказати що я відчуваю.
В перший найважчий період, я вчилась заходити у вітальню, щоб перед очима не виникала щоразу картина як він лежить у труні. І коли я вечорами сідала на кухні пити чай, я боролась з відчуттям очікування, що він зайде і сяде як завжди напроти.
Я досі вчусь боротись зі сновидіннями коли мені сняться його похорони, щоб не зриватись від задухи.
Я намагаюсь навчитись сприймати місяць березень як просто місяць, а не як згадку в дні якої чудової весни він помер.
Я не потребую нічиєї допомоги, я не потребую, щоб мене хтось розраджував, я від жодної людини нічого не потребую. Я не пишу це, щоб мене хтось підтримав чи пробував потішити. Я прошу нікого після прочитання цієї публікації не звертатись до мене з порадами. Я запевняю вас, що за 8 років я стільки встигла наслухатись, що вам і уявити важко. Хвороби бувають невиліковними, смерть близьких – одна із них.
Я написала це з єдиною метою: можна носити у собі тонну болю і від того нічого не буде. А можна його відкрити іншим. Ні, від того, що розповідаєш аж ніяк легше не стає, проте можна застерегти інших. Я описала відверто лише в надії, що хтось щось зрозуміє і зробить відповідні висновки.
Бо описані тут думки не просто біль чужої людини, що не має до вас ніякого відношення. Бо описане тут може спіткати кожного з вас, більше скажу: колись точно спіткає. І ви так само будете вчитись з цим наново жити, як з хворобою, що засіла в середині вас і не минає з роками.
Але поки – дай Боже, щоб описане тут вам було чуже. І цінуйте своїх близьких вже сьогодні, бо ми втрачаємо їх завжди несподівано.

18.02.2015

Хворобливо,
Ольга Врублевська

Я знаю, що є людина, яка зрозуміє все тут написане тому що і сама це все пережила. Пробач, якщо роздряпала і твої рани теж.

 

Advertisements

2 responses »

  1. Добре Вас розумію…. уже пройшло майже 3 роки – часом сняться кошмари, часом приємні сни – спілкуємось там хоча усвідомлюю що це сон, і здається що прокинусь і вся сім’я знову буде разом, що те що сталось вигадка, не правда, що все буде як колись, але прокидаюсь і розумію що це був тільки сон…

    Відповідь

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: