Застереження від душевно невиліковної хвороби

Posted on

Спочатку з’являється рана. Вона кровоточить і ти не в силі це змінити, мучишся від болю. Болить нестерпно. Навколо тебе стоять люди, але ніхто з них допомагає. Вони просто дивляться і кажуть, що з часом це пройде і кровотеча зупиниться.
В той час ні ти, ні люди, що оточують не помічають важливої деталі: крізь рану проникає інфекція і засідає в тобі. Це стане зрозуміло згодом.
З часом рана затягується тоненькою шкірочкою. Люди, які це бачать і ще не знають звідки воно в тебе, розпитують. Запитання про її появлення завдають такого самого болю, як і кровотеча.
З часом рана зовсім затягується, періодично свербить. Майже всі люди знають, що вона в тебе є і більше не розпитують. Але ти відчуваєш, що щось не так. Тут-то і виникає розуміння, що рана загоїлась, а болить і далі. Бо коли рана була відкритою і помочі ніхто не приніс в тебе ввійшло стільки інфекції, що засівши в тобі, воно перетворилось з часом у хворобу. Люди її не помічають, але ти ж її відчуваєш.
Моїй рані-хворобі виповнилось майже 8 років.

Я вчусь з нею жити щодня впродовж всіх цих років. Досягнень чимало.
Я навчилась згадувати про нього без сліз, бо понад усе в світі ненавиджу коли мене хтось жаліє, я зацементувала їх у собі. Я навчилась говорити про його смерть так, щоб голос не зривався, тон майже рівний, майже байдужий, майже так наче мені не болить. Я довго працювала над моєю мімікою і тепер при згадці про нього м’язи мого обличчя не тремтять, майже так наче я до всього звикла. Я навчилась зберігати спокійний вигляд, майже так наче розмови і зухвалі запитання не торкаються мого серця. Щоправда, над очима ще працюю, погляд доводиться відводити, бо він все ще може виказати що я відчуваю.
В перший найважчий період, я вчилась заходити у вітальню, щоб перед очима не виникала щоразу картина як він лежить у труні. І коли я вечорами сідала на кухні пити чай, я боролась з відчуттям очікування, що він зайде і сяде як завжди напроти.
Я досі вчусь боротись зі сновидіннями коли мені сняться його похорони, щоб не зриватись від задухи.
Я намагаюсь навчитись сприймати місяць березень як просто місяць, а не як згадку в дні якої чудової весни він помер.
Я не потребую нічиєї допомоги, я не потребую, щоб мене хтось розраджував, я від жодної людини нічого не потребую. Я не пишу це, щоб мене хтось підтримав чи пробував потішити. Я прошу нікого після прочитання цієї публікації не звертатись до мене з порадами. Я запевняю вас, що за 8 років я стільки встигла наслухатись, що вам і уявити важко. Хвороби бувають невиліковними, смерть близьких – одна із них.
Я написала це з єдиною метою: можна носити у собі тонну болю і від того нічого не буде. А можна його відкрити іншим. Ні, від того, що розповідаєш аж ніяк легше не стає, проте можна застерегти інших. Я описала відверто лише в надії, що хтось щось зрозуміє і зробить відповідні висновки.
Бо описані тут думки не просто біль чужої людини, що не має до вас ніякого відношення. Бо описане тут може спіткати кожного з вас, більше скажу: колись точно спіткає. І ви так само будете вчитись з цим наново жити, як з хворобою, що засіла в середині вас і не минає з роками.
Але поки – дай Боже, щоб описане тут вам було чуже. І цінуйте своїх близьких вже сьогодні, бо ми втрачаємо їх завжди несподівано.

18.02.2015

Хворобливо,
Ольга Врублевська

Я знаю, що є людина, яка зрозуміє все тут написане тому що і сама це все пережила. Пробач, якщо роздряпала і твої рани теж.

 

Advertisements

2 responses »

  1. Добре Вас розумію…. уже пройшло майже 3 роки – часом сняться кошмари, часом приємні сни – спілкуємось там хоча усвідомлюю що це сон, і здається що прокинусь і вся сім’я знову буде разом, що те що сталось вигадка, не правда, що все буде як колись, але прокидаюсь і розумію що це був тільки сон…

    Відповідь

Написати відповідь до vrubli Скасувати відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: