Почуття з минулого

Posted on

zpKmeI0NWg (1)Вчора був неперевершений день – вчора я дещо втомилась від роботи. Втома від виконання чогось – це у мене завжди солодке відчуття, одне з моїх найулюбленіших, бо чудово втомлюватись, але знати, що ти робиш щось корисне.
Після роботи я мала аж два заняття, тож робочий день протривав майже 11 годин. Але суть в тому, що заняття були розташовані так, що хоч-не-хоч мені треба було пройтись вулицями, якими я колись чимчикувала на колишню роботу. То був ковток ностальгії.
Ні, я не скучаю за тим, що було півроку тому. У мене тепер спокійне і стабільне життя, я не залежу від їзди маршруток і мені не доводиться щодня бігати, щоб встигати на усі заняття. Мій графік вже не такий щільний, а врівноважений і поміркований. Я спокійна і умиротворена. Та все ж, вчора ввечері я відчула ностальгію.

Ностальгію, коли переповнює втіха від спостереження за успіхами учнів, і коли ти, на хвилі тієї радості вдихаєш на повні груди повітря (майже весняне), то почуваєшся немов на крилах. Ностальгію, коли крокуєш вуличкою, якою відкрокувала два роки поспіль і здається на якій знаєш геть усе. І розумієш – ось вона вуличка, і ось вона – я, так наче я й далі постійно тут ходжу… І зупинка, щоразу на якій мене переповнювала одна-єдина надія: щоб остання маршрутка приїхала. І я навіть досі пам’ятаю ритм їзди тієї останньої маршрутки: настільки повільний, наче водій очікує, що хтось кинеться йому під колеса простягаючи плату за проїзд.
Я вчора знову все відчула: те відчуття крил, ту надію, той ритм їзди і відчуття, що переповнювало мене два роки: кохання до Львова.
Я завжди любила моє місто. Завжди і беззаперечно, все важливе пов’язувалось з ним. Але покохала Львів я саме в ті вечори, коли така щаслива пізно з роботи поверталась додому і спостерігала за моїм тихим сонним містом. Погодьтесь, що є певний шарм: коли ти крокуєш вулицею і навкруги настільки тихо, що чути лиш посвистування вітру, стукіт власних підборів об асфальт і десь вдалині подзенькування трамваю. Коли проїжджаєш і спостерігаєш за ним шибку.
Я завжди знала, що колись такі вечори закінчаться, то було лиш питання часу коли. Я б не поверталась «назад», бо все йде своїм раціональним кроком, на зміну одного етапу настає інший, та все одно, згадувати ті миті і відчувати їх знову приємно, бо від тих згадок і від тих спостережень за Львовом я люблю його ще більше, я досі наче літаю.

21.02.2015

Немов на крилах,
Ольга Врублевська

Advertisements

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: