Почуття з минулого

Posted on

zpKmeI0NWg (1)Вчора був неперевершений день – вчора я дещо втомилась від роботи. Втома від виконання чогось – це у мене завжди солодке відчуття, одне з моїх найулюбленіших, бо чудово втомлюватись, але знати, що ти робиш щось корисне.
Після роботи я мала аж два заняття, тож робочий день протривав майже 11 годин. Але суть в тому, що заняття були розташовані так, що хоч-не-хоч мені треба було пройтись вулицями, якими я колись чимчикувала на колишню роботу. То був ковток ностальгії.
Ні, я не скучаю за тим, що було півроку тому. У мене тепер спокійне і стабільне життя, я не залежу від їзди маршруток і мені не доводиться щодня бігати, щоб встигати на усі заняття. Мій графік вже не такий щільний, а врівноважений і поміркований. Я спокійна і умиротворена. Та все ж, вчора ввечері я відчула ностальгію.

Ностальгію, коли переповнює втіха від спостереження за успіхами учнів, і коли ти, на хвилі тієї радості вдихаєш на повні груди повітря (майже весняне), то почуваєшся немов на крилах. Ностальгію, коли крокуєш вуличкою, якою відкрокувала два роки поспіль і здається на якій знаєш геть усе. І розумієш – ось вона вуличка, і ось вона – я, так наче я й далі постійно тут ходжу… І зупинка, щоразу на якій мене переповнювала одна-єдина надія: щоб остання маршрутка приїхала. І я навіть досі пам’ятаю ритм їзди тієї останньої маршрутки: настільки повільний, наче водій очікує, що хтось кинеться йому під колеса простягаючи плату за проїзд.
Я вчора знову все відчула: те відчуття крил, ту надію, той ритм їзди і відчуття, що переповнювало мене два роки: кохання до Львова.
Я завжди любила моє місто. Завжди і беззаперечно, все важливе пов’язувалось з ним. Але покохала Львів я саме в ті вечори, коли така щаслива пізно з роботи поверталась додому і спостерігала за моїм тихим сонним містом. Погодьтесь, що є певний шарм: коли ти крокуєш вулицею і навкруги настільки тихо, що чути лиш посвистування вітру, стукіт власних підборів об асфальт і десь вдалині подзенькування трамваю. Коли проїжджаєш і спостерігаєш за ним шибку.
Я завжди знала, що колись такі вечори закінчаться, то було лиш питання часу коли. Я б не поверталась «назад», бо все йде своїм раціональним кроком, на зміну одного етапу настає інший, та все одно, згадувати ті миті і відчувати їх знову приємно, бо від тих згадок і від тих спостережень за Львовом я люблю його ще більше, я досі наче літаю.

21.02.2015

Немов на крилах,
Ольга Врублевська

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: