Чому я навчилась куховарити

Posted on

У віці 9-ти років в моєму житті трапились дві знакові події. Одна доволі драматичного характеру, інша позитивного.
Перша. Щоліта ми їздили до бабці в село і одного дня я разом з нею полола грядки. А один дідусь, далекий родич, на те сказав, що бабця задовго чекала, щоб брати мене зі собою на роботу в город, треба було до такого мене ще раніше привчати. Я похнюпилась і запитала чому він так думає і отримала відповідь: «Бо ти жіночої статті!»; – «І що?», «А то, що дівчатка змалку мають привикати до роботи і бути працьовитими, бо потім вони вийдуть заміж і будуть працювати вдома на сім’ю і на чоловіка»; «але чоловік буде тоже працювати!»; «Жінки працюють більше і ти мусиш так робити!».
Мені ті слова аж в’їлися в пам’ять! То я зараз з точки зору моїх 20 з гаком років можу сприйняти іронічно цей інцидент, а ви уявіть реакцію 9-ти річної дитини коли їй заявляють, що твоя доля знайти собі якогось олєня і пахати на нього – не надто радужна перспектива, еге ж?
Сповнена обурення, цю ситуацію я обговорювала з подругою одноліткою, адже мене аж розпирало від злості наскільки то «нечесно»! А згодом, дочекавшись приїзду в село тата, я зібралась з силами на серйозну розмову і як сьогодні пам’ятаю: підходжу ввечері до нього і голосно та чітко заявляю: «Тато! Я ніколи не вийду заміж!» Я тільки зараз можу уявити собі який тато тоді пережив шок, коли дитина ні з того ні з сього таке заявляє, і  почав розпитувати в чому річ. Переказавши йому розмову з тим дідом я зарепетувала: «То всьо – нечесно! Несправедливо! Я так не буду!» Він мене трохи заспокоїв, але той стариган зі села залишив добрячу травму моїй дитячій психіці і з того часу я зростала зі думкою, що ніколи і нізащо я не буду працювати на якогось чоловіка.

Подія друга. Бабця, з якою ми росли, нас не дуже балувала. Коли я вередувала, що не хочу їсти у неї був простий принцип: «не хочеш – ходи голодна». Одного дня після школи, колупаючи вилкою рис, якого мені зовсім не хотілось, я усвідомила, що «так далі не можна» і треба починати вчитись готувати самій. На другий день я піджарила картоплі. Половина підгоріла, половина була сирою, однак то був мій перший крок до «реалізації». З того часу я постійно вчилась готувати щось нове і постійно вдосконалювала набуті навики.
Ця друга подія сталась після першої. Тому коли я бралась готувати, я завжди розуміла, що вчусь і роблю все лише для себе і зовсім не керуюсь принципом багатьох дівчат «треба вміти, бо як вийду заміж», ні! Впродовж всіх цих років, я завжди зростала з думкою, що не знайдеться в цілому світі чоловіка, який зможе мене «приручити» і якому я дозволю зробити з мене вигідну домашню жіночку.
Розповіла все це тієї простої причини, що мені вже почало набридати, що кожен раз як зготую їсти, хтось затягує пісеньку “ото вже наварила! ото вже комусь пощастить! ото вже треба йому радити аби женився” і т.д. і т.п., вічно одне і теж. Я не готую їсти “для когось” чи з думкою, що про когось треба дбати, чи тим паче мені не прийнятна думка, що я комусь щось “повинна”, лише тому, що я – жінка.
Інша моя бабуся, була грандіозним поваром і я завжди дивувалась чому коли вона наготує їсти неперевершених страв потім просто сидить збоку і дивиться за частуванням, а потім вона мені пояснила, що дивитись як людям смачно від твого приготування, в яке ти вклав душу, це значно чудовіше, ніж самому смакувати. З часом це розуміння передалось і мені.
Кулінарія стала моїм засобом самовираження. Я ніколи не почувалась талановитою і завжди зі заздрісним захопленням спостерігаю за людьми мистецтва, які можуть висловлювати свої емоції в музиці/малюванні. У мене таких вроджених дарів нема. Я тільки й можу, що вчитись чогось. А кулінарія – то виражати свої емоції світу через смакові рецептори. Це наче наяву дати людям відчути що у тебе на серці. Саме тому я часто щось випікаю: бо мені солодко і так я передаю світу моє бачення. Люблю організовувати “просто так” обіди й вечері і кликати близьких на частування. Бо куховарити – це не дбати про чиїсь фізичні потреби, це радше задовольняти  власні духовні. І можу вас запевнити, що від натхнення результат значно смачніший, аніж коли хтось готує з примусу “бо так треба”. Надихайте!

25.02.2015

з солодким присмаком,
Ольга Врублевська

P.S. насправді, планувалась зовсім інша публікація, в якій буде згадано про готування, але ця тема потребувала окремого висвітлення. Вже скоро читайте іншу статтю.

Advertisements

9 responses »

  1. Можливо це звучить жорстоко, але погоджуюсь з Вашою бабцею “«не хочеш – ходи голодна».” 🙂 Таке виховання мотивує робити щось своє, хоч це і стресове навчання, але дуже дієве 🙂

    Трошки відхилюсь від теми,але завжди притримуюсь принципу “не подобається – зроби краще, а не критикуй чужу роботу” – це відноситься як до навчання так і до роботи.

    Коли бачу як людина використовує чужі наробки, і розповідає “як все тупо і по-дурному зроблено” хочеться запитати “а ти хоч зробив спроби зробити краще?…”

    Відповідь
    • Мені зазвичай не дуже подобається коли хтось у відгуках відхиляється від теми, однак це Ваше відхилення – приємне, оскільки я з Вами цілком згідна! 🙂

      І з погляду назад я дуже рада, що так в мене склалось.
      Якби я була балувана і мені б постійно задовольнялись витребеньки, я досі була б немічна і не відкрила б собі цей світ кулінарії 🙂

      А щодо критики – я її приймаю і аналізую коли вона об’єктивна, а не коли це просто чужі нарікання.

      Відповідь
  2. Шлях до серця чоловіка лежить через шлунок – що за маячня?
    Ви справді думаєте, що він ходить до коханки, щоб борщу пожерти?

    Відповідь
    • Ну якщо якийсь ексклюзивний борщ, то чому б і ні? 🙂 Але звісно то не основна мета візиту.

      Відповідь
  3. Дивіться не згадайте під час куховарення ЖЕК, міліцію і ВНЗ! 🙂

    Відповідь
    • не-не….під час куховарення таке не можна згадувати, бо ніц не вийде і все з рук буде падати)

      Відповідь
      • Ще чиїсь рецептори потім постраждають 😀

    • Не турбуйтесь, під час приготування мене сповнюють виключно позитивні емоції 🙂

      Відповідь
  4. Сповіщення: Як воно – “цінувати людину”? | опосередкована щирість

Написати відповідь до NoName Скасувати відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: