Monthly Archives: Серпень 2015

Як я провела літо

Posted on
  • Найважливіше: я задоволена літом. Можна аналізувати в чому воно було хороше, а в чому ні, що могло б бути краще, проте однозначно я задоволена.
  • Познайомилась: з визначних нових знайомств у мене хіба нова колега по роботі та дружба з весілля 🙂
  • Досягнення: літо не мало особливих досягнень, воно пройшло в стабільному ритмі, проте сповнило душевним затишком.
  • Падінь: не хочу сприймати за падіння ті вчинки, які робляться свідомо, хоч і може неправильно. Тому ні, не було.
  • Шаленства: кататись серед ночі на дитячих гойдалках біля будинку.
  • Важливо: навіть якщо інколи страшно все одно продовжувати життя.
  • Ностальгічно: в серпні я завжди згадую попередню осінь і чекаю наступну з нетерпінням.
  • Погано: одна людина дуже розчарувала своєю безвідповідальністю. А ще часто вечорами доводилось затримуватись в офісі щоб переробити купу роботи. 😦
  • Найбільше проблем: через надмірну спеку мала проблеми зі здоров’ям.
  • Чудово проведений час: у мандрівках, у прогулянках Львовом.
  • Відкрила для себе:знову навідалась у Київ, похід на гору Парашка, Черкаси, Дзензелівка, їздила на рибалку (риби ловити не навчилась, зате проявила власну користь з того як розплутую вудочки).
  • Хороше: те, що навіть якщо здається протилежне, а все ж є люди, яким я потрібна.
  • Найулюбленіші прослухані пісні: The Avener – To Let Myself Go (feat. Ane Brun), Kadebostany – Castle in the snow, В. Філіпенко – До тебе , Icona Pop – Emergency, Linkin Park – Roads Untraveled.
  • Найкраще переглянуте: фільми, які бачила дуже сподобались: «Вище неба», «Острів проклятих», «Ігри розуму».
  • Найкраще прочитанеПривид із Валової, (зараз читаю менше 😦 ).
  • Найкращий відвіданий заклад: так зване кафе «у Грузина».
  • Усвідомлення:я дуже хочу цієї осені як початку нового життя.
  • Загалом: часто ходжу усміхнена, просто так!  🙂
  • Подяка: комусь, хто поруч, і хто скучає коли мене нема.
  • Бажання на майбутнє: насолодитись цією осінню сповна.
  • Побажання для усіх: чудової вам всім осені! Осінь – це найкраще, що трапляється в році!

І на цій ноті підсумків я рушаю зустрічати осінь… повернусь незабаром і розповім ще багато-багато… 😉

30.08.2015

вже зовсім осіння,
Ольга Врублевська

Advertisements

Логістика для чайників

Posted on

Ця стаття із серії «накипіло!»
Зараз люди масово замовляють товари через інтернет і шукають найзручніших способів доставки, але інколи мені доводиться стикатись з ТАКИМИ людьми і читати та чути ТАКІ відгуки, що мимоволі хочеться сказати: «Люди! Ви – ідіоти!»
Я не працюю в логістичній компанії, однак я тісно співпрацюю з логістикою ось уже рік, транспортні накладні, вантажі, доставки – то мій хліб насущний, за рік часу довелось багато вивчити і сьогодні я хочу поділитись моїми знаннями з надією, що цю статтю прочитає хоч хтось, хто користується службами доставки і що хоч хтось прозріє що таке цей популярний сервіс, як ним правильно користуватись, як дати собі раду у численних незрозумілих термінах, як зрозуміти за що ми платимо кошти і головне – перестати попусту нарікати! Отже, якщо ви користуєтесь таким сервісом, я вам влаштовую безкоштовну самоосвіту – поїхали!
Насамперед, що таке служба доставки? Це сервіс з швидкого перевезення вантажу чи документів з одного місця в інше, який надає логістична компанія. Здійснюватись це може із застосуванням кур’єрської доставки – тобто передачі вантажу кур’єру, який доставляє вантаж в руки одержувачу.
Сьогодні на ринку України лідерами з доставок є такі компанії як Нова Пошта, Міст Експрес, Інтайм, Делівері (ні слова про Укрпошту, бо ця структура описується виключно матюками, і то я навіть не знаю їх в достатній кількості аби сказати все, що думаю про них). Ця публікація не є рекламою жодного типу, я лише окреслю загальні послуги, які надають ці компанії. Read the rest of this entry

Нестача нездобутих титулів

Posted on

То була весела розмова ні про що до немовляти, коли раптом прозвучали слова «дідо Богдан», що спонукали мене озирнутись від передьоргування.
Воно начебто нічого дивного – адже дійсно мій тато по відношенню до тієї крихітки є дідом, але… то вперше я почула, щоб його хтось назвав дідом і вразило воно мене настільки сильно, що потім ще весь день цокотіло в голові оте «дідо Богдан».
Таки так – для неї він дідо. Однак вона знатиме про нього лише з фотознімків, домашніх відео і розповідей татка й тітки.
У цієї дитини люблячі батьки, безліч турботливих родичів і зросте вона в піклуванні та любові не відчуваючи нестачі чогось. Їй ніколи не бракуватиме надзвичайно щедрого дідуся, завжди готового поласувати морозивом. Дідусь не навчатиме її плаванню і виростатиме вона в супроводі казок, а не під одвічно цікаві та захопливі розповіді дідуся, яких було не перелічити.
Натомість я чомусь відчула цю нестачу. Read the rest of this entry

Ті ж самі відчуття

Posted on

Здавалося б про що пісня Гері Мура “Still got the blues” зрозуміло. Я не задаюсь питанням що він відчував коли її писав.
Я задаюсь питанням наскільки сильно треба було відчувати, щоб написати те, що лунає в проміжку з 2:28 хв до 3:03 хв.
Воно мене не лишає другий день поспіль, пронизує кожну кліточку і невпинно барабанить в голові аж поки я не заплющую очей і не віддаюсь емоції пісні сповна. Навіть не пісні, а лише її окремого соло.
А чуєте як воно проймає? Як воно болить? Як воно відчувається?

Я от відчуваю так само сильно… Read the rest of this entry

Книга невигаданих таємниць

Posted on

селище Аллеґе«I misteri di Alleghe» [і містері ді аллеґе] – «Таємниці Аллеґе» автора Sergio Saviane є книгою, що розповідає нам про низку жахливих подій, що стались у маленькому туристичному селищі Аллеге, провінція Беллуно, область Венето, Італія.
Ця книга написана майже у детективному жанрі, але за винятком того, що все описане там – правда. Вона є наслідком та своєрідний мемуар багаторічного журналістського розслідування та подальшого розшуку слідчих карабінерів, яким лише через 30 років вдалось розплутати серію скоєних вбивств.
Книга починається зі знайомства зі самим автором Серджіо Савіане – він нам коротко розповідає про себе і те, як кожного року він їздив на відпочинок у це гірське селище.
Далі поступово ми починаємо дізнаватись, що селяни, які мешкають у цьому мальовничому селі приховують жахливу таємницю і чим більше Савіане починає розпитувати, тим більше він розуміє, що не така це вже і таємниця – практично всім все відомо і всі про все мовчать. (У селах зазвичай людям все відомо) Read the rest of this entry

Клуб анонімних мандроголіків

Posted on

Ідея написання цієї статті з’явилась поки я їхала у громадському транспорті і помітила оголошення про лікування від алкогольної залежності.
Звідси і назва 🙂 щоправда на меті клубу, про який я пишу було б зовсім навпаки – не лікувати від залежності, а натомість потурати їй.
Чому я про це пишу – бо часто в зв’язку з «самотністю» нема компанії для подорожі, а погано якщо лише це стримує.
У мене, до прикладу, на день Конституції був задум податись у чудову мандрівку, продумано в якій було все до хвилин, по всіх розкладах транспорту, а не вдалась вона лиш тому, що банально не було компанії з ким поїхати, хоч до кого я лишень не приставала з пропозицією! (зате тепер хоч знаю розклад потягів і мить коли чкурну відкладена на потім)
Звідси я і почала думати про такий собі клуб мандроголіків. От уявіть собі: ви заходите на сайт, реєструєтесь, вказуєте основні особисті дані і про себе як мандрівника, типу: Read the rest of this entry

Місце абсолютної тиші.

Posted on

Цвинтар. Біля цвинтаря поле. За полем дитячий стадіон.
Я сиділа на цьому кладовищі і слухала тишу, коли раптом зі стадіону долинув дитячий крик. То було так дивно – щоб у цьому місці лунали якісь звуки… тож я почала до криків прислухатись.
То був крик наповнений життям, сповнений радості і безтурботності. Діти веселились, кричали і жили.
А я була наче в протилежному світі, хоч і зовсім поруч до того стадіону, так близько до тих криків – в місці цілковитої тиші.
Пастернак писав: «життя прожити – не поле перейти». А мені в ту мить здалось навпаки, що саме так воно і є: той стадіон де безтурботність… поле… тиша.
Ми живемо з криком, ентузіазмом та без клопотів і навіть не помічаємо наскільки близько і завжди поруч з нами те місце абсолютної тиші.

07.08.2015

В пів голосу,
Ольга Врублевська

Мої стовпи опори в робочому світі

Posted on

1 серпня виповнився рік як я працюю на моїй новій роботі. Але сьогодні я не хочу підводити підсумків про те, якою я стала і що змінилось у моєму житті за цей період. Я хочу вам розповісти 4 короткі історії людей, про яких я практично нічого не знаю, але яких я безмежно ціную і поважаю.
1) Її звуть Ольга. Я подумки зву її «дивовижна». Вона працює у великій логістичній компанії, де часто виникають проблеми і розрулює їх своїм професіоналізмом. На жаль, інколи я думаю, що вона – єдиний професіонал у тій компанії. Деколи мені здається, що вона здатна здійснити чудо, навіть в не робочий час, навіть у вихідний день. «Олю, а Ви мені не допоможете» і я знаю – вони світ догори дриґом переверне, але знайде рішення, навіть якщо вантаж сьогодні тут, а завтра має опинитись за сотні кілометрів. Я звертаюсь до неї здебільшого саме у випадку проблем, але вона завжди знаходить їм рішення.
2) Його звуть Денис. Він працює з транспортом. Я дуже рідко звертаюсь до нього, але в тих випадках коли звертаюсь – він завжди допоможе оперативно все вирішити, без зайвих відкладань, затягувань, бюрократії і ниття. На будь-яку мою справу він відповідає «зробимо» і я знаю – він зробить. Read the rest of this entry

Виникла проблема з чоловіками…

Posted on

«Мене звати Ольга, мені майже 22 роки і я дружу з особами чоловічої статті» – розпочнімо сеанс психотерапії.
У першому реченні ключовий акцент на слові «дружу». Натомість зовсім нещодавно виникла проблема – виявляється є люди, яких бентежить той факт, що 80% осіб з мого оточення – чоловіки.
При чому суть парадоксу полягає в тому, що в мене проблем нема, у моїх товаришів чоловіків проблем наче теж нема, а от людей, які вважають що мною «опікуються» пробиває на турботу і мораль з цього приводу (мовляв що то навколо тебе стільки мужиків вертиться).
Особливо “турботливі” намагаються проаналізувати кожного першого (!), що з’являється в радіусі 20 км і потім лізуть до мене з обговореннями і порадами наскільки він мені підходить (вашу дивізію, вас хтось просить до мене пхатись?!)
А най-найтурботливіші проводять розвідку на рівні ЦРУ по фейсбук сторінці (маразм крепчал и танки наши быстры) Так, товариші, за вами стежать! Ви навіть не уявляєте як вас січуть!
Але що мене найбільше “пре” – це подальші аргументи не спілкуватись з чоловіками, бо “ти ж мужика мучиш” (відітєлі вони мають якісь розрахунки щодо мене, а я собі просто спілкуюсь, так же не буває). Read the rest of this entry

Безодня актуального болю

Posted on

При поверненні з відпустки я пішла в театр. Театр Заньковецької презентував прем’єру – нову п’єсу Ореста Огородника – «Безодня». Про що спектакль я в інтернеті не читала, ішла навмання лиш тому, що обожнюю вистави пана Огородника. У нього завжди своєрідний тонкий погляд на сучасніть, вміє відобразити буденність у мистецтві. Варто було здогадатись про що буде п’єса, звісно про актуальність…
Потім переглянула відгуки. Всі в інтернеті пишуть що вона про АТО. Але так воно звучить надто сухо і примітивно, наче одразу складається враження, що вистава про конфлікт на сході країни. Особисто я б не так її описала. Я не бачила там війни чи надмірного патріотизму. Я бачила там біль, особливо материнський. Read the rest of this entry

Репортаж про тиждень з раю.

Posted on

Ну от продовжую. Часу в останні дні було обмаль, але я отримала чимало листів і навіть дзвінків з проханням переповісти подальші мандри, тому ось – пишу:

Дзензелівські вечори класичної музики 2015Мої мандри Черкащиною звісно що продовжились до мальовничої Дзензелівки, де я вже побувала минулого року і де знову проходив унікальний фестиваль «Дзензелівські вечори класичної музики». (детальніше що то таке – у Вікіпедії)
Ввечері мене зустріли на пероні і забрали … додому. На диво, поки я їхала в авто від залізничної станції до села Дзензелівка я раптом відчула наче повертаюсь додому, наче я їду у рідне мені місце, де просто давно не була.
В перший же вечір мене очікувала тепла зустріч з сім’єю Лисих, знайомими музикантами і започаткування нових знайомств.
На другий день я виставила свою кандидатуру в якості волонтера і добровільно приступила до приготування відер їжі (я не жартую, дійсно пропорції відра) на благо музикантів. Read the rest of this entry

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою