Нестача нездобутих титулів

Posted on

То була весела розмова ні про що до немовляти, коли раптом прозвучали слова «дідо Богдан», що спонукали мене озирнутись від передьоргування.
Воно начебто нічого дивного – адже дійсно мій тато по відношенню до тієї крихітки є дідом, але… то вперше я почула, щоб його хтось назвав дідом і вразило воно мене настільки сильно, що потім ще весь день цокотіло в голові оте «дідо Богдан».
Таки так – для неї він дідо. Однак вона знатиме про нього лише з фотознімків, домашніх відео і розповідей татка й тітки.
У цієї дитини люблячі батьки, безліч турботливих родичів і зросте вона в піклуванні та любові не відчуваючи нестачі чогось. Їй ніколи не бракуватиме надзвичайно щедрого дідуся, завжди готового поласувати морозивом. Дідусь не навчатиме її плаванню і виростатиме вона в супроводі казок, а не під одвічно цікаві та захопливі розповіді дідуся, яких було не перелічити.
Натомість я чомусь відчула цю нестачу.
Нестачу того, що його неможна назвати дідусем. Він залишився на рівні коли усі близькі кликали його татом, аж ніяк інакше. Він так і не постарів, а зостався в моїй пам’яті молодим, жвавим та усміхненим. Він не досягнув титулу «дідусь» і ця, здавалося б маленька, деталь в мене викликала приступ болю від несправедливості.
І навіть якщо ми їй багато розповідатимемо, і навіть якщо вона про нього багато знатиме, і навіть якщо у розмовах з нею ми зватимемо його дідом – це нічого не змінить. Бо він не є для неї дідусем. Він ним не став. Йому не судилось здобути цього титулу. Це мабуть найнесправедливіше і найболючіше в його смерті.

25.08.2015 – мабуть стаття подумалась не випадково – рівно 9 років тому я востаннє бачила тата живим.

З нестачами,
Ольга Врублевська

Advertisements

2 responses »

  1. Глибокі співяуття вашій дорогій родині!

    Буквально минулої неділі, ми з мамою ішли до дідуся на цвинтар. А перед нами йшли дві маленькі дівчинки, одна перший клас(Ів-Фр. католицької школи) а другі

    Відповіcти
    • Глибокі співяуття вашій дорогій родині!

      Буквально минулої неділі, ми з мамою ішли до дідуся на цвинтар. А перед нами йшли дві маленькі дівчинки, одна перший клас(Ів-Фр. католицької школи), а другі років 4-5. Перша бігла на могилу своєї бабусі, якої вона тоже уже не застала в живих.Говорила вона про неї так ніби про живу: “А ти знаєш де моя бабуся живе?-Ні!!”. Зворушливі, слова, які вартують того щоб про бабусів та дідусів розказувати онукам яких вони ніколи не бачили. Для них вони житимуть у розповідях батьків і тіток. І вони будуть вважати їх завжди “живими”….

      Відповіcти

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: