Monthly Archives: Жовтень 2015

Про власний нежить і чужі війни

Posted on

От буквально позавчора  я спілкувалась з моїм колегою, пояснюючи йому тонкощі різних логістичних процесів аби донести до його голови, що не так просто здійснити перевезення якогось окремого вантажу, щоб вдовільнити його нераціональне бажання, а він у підсумок нашої розмови сказав: «Оля, моя сестра часто вживає фразу: «Мене мій насморк хвилює більше, ніж війна в сусідній країні» от і для мене зараз так. Ви мені розповідаєте про всі процеси, я наче Вас і розумію, але все одно – мене найбільше колише вирішення моїх проблем, а не розуміння всіх інших».
Чомусь дуже та фраза запам’яталась «Мене мій насморк хвилює більше, ніж війна в сусідній країні», бо можна безперечно стверджувати щодо неправильності такого світогляду, щодо необхідності альтруїзму і обширного світогляду, щодо взаєморозуміння. І можна свідчити, що у світі, де люди думають лише про себе самих ні чого доброго не буде, бо лише налагоджена співпраця і взаємна координованість – запорука успіху (адже ж саме так я вважаю)… але… але… все одно чомусь ця фраза заядло ось уже третій день поспіль виникає у моїй голові. Read the rest of this entry

Advertisements

Чудовий подарунок в інші краї

Posted on

І довершуючи тему мандрівок, розповім про ще одну, що трапилась мені цієї осені.
Так склалось, що я отримала в подарунок подорож «Сировинний тур Закарпаттям», звісно що гріх відмовлятись якщо дарують можливість подорожі та й ще все тобі оплачують 🙂
Тож на початку жовтня, а саме в суботу вранці зі Львова на Закарпаття рушив автобус.
Перша зупинка (не враховуючи придорожнього кафе «окей») була у палаці Шенборнів, що на Закарпатті. Внутрішня частина палацу не надто приваблива, так як радянська влада постаралась аби знищити наявну там красу, однак парк навколо палацу чудовий – у той день стояла тепла осіння днина і можна було з насолодою прогулятись алеями, якими свого часу прогулювались вельможі.
Наступна зупинка – обід у Мукачеве, вже був запланований і приготовлений для всіх. Перекусили ситно, однак не скажу, щоб щось мене особливо вразило. Read the rest of this entry

Нарешті «востаннє» і похідні від нього «вперше»

Posted on

Звісна річ життя не складається лише із мандрівок, а й з буденності.
Моя буденність мене чекала одразу по прибуттю до Львова, цього річ моя сесія, остання в житті, припала на вересень.
Клопотів як завше не бракувало. Відчуття таке, що от буквально все, що досі не відбувалось зі мною у рамках студентського життя мало статись впродовж цієї сесії.
По-перше – який … добрий чоловік складає ці бісові графіки здачі екзаменів? Щодня екзамени, щодня, впродовж 2-х тижнів! Це враховуючи те, що минулої сесії в лютому загалом було за 2 тижні 6 екзаменів.
По-друге – моя перша двійка з екзамену. За це було вельми прикро, оскільки я написала три відповіді з трьох питань, і отримала 2, а деякі особи не написавши нічого мали своє мінімальне 3. Пояснення двійок, які окрім мене отримали ще кілька осіб, просте – бо коли вся група прийшла відпрошуватись з пари, вас серед них не було. Звісно що, причина для двійки вельми об’єктивна. Довелось іти до нього через два дні на перездачу. Read the rest of this entry

Вина забагато не буває

Posted on

Насправді, з контрабандними пляшками вина ми впорались доволі просто.
Спочатку були ідеї типу може їх дати пронести комусь з сторонніх людей, хто не везе алкоголю і міг би взяти одну-дві плящини, але ми позбавились тієї затії.
Звісна річ – ми мусили їх добряче запакувати і здати наплічники у багаж. Далі, по прибуттю в аеропорт Бориспіль, після отримання багажу, ми здерли з нього бирки, що здавали і одягнули наче просту ручну клажу. А тоді змішались з натовпом щойно прилетівших іноземців з Баку (в надії що митники будуть все таки іноземців більше шманати). Найголовніше коли ти з повною торбою контрабандного вина йдеш нагло на зелений коридор і проходиш мимо митника – це щоб в тебе була «легкая изящная походка» і з привітною усмішкою, тендітною ходою і невинним дитячим поглядом я йшла так наче в моєму наплічнику лише кілька одежин. Read the rest of this entry

І на останок про від’їзд, безкорисливість та подяки

Posted on

Після тривалого застілля, що напередодні, вранці було дуже важко прокинутись. Проте ми встали, запакували свої рюкзаки (і контрабандні пляшки вина) і попрощались з Тамарою і її матір’ю. Від’їжджали з хостелу так, наче покидали дім. Тамара не припиняла говорити, щоб ми ще приїжджали до неї, вже без грошей, просто в гості.
Сіли на маршрутку (вельми некомфортну, без кондиціонера) і вирушили в Кутаїсі, до якого майже 4 години дороги.
Прибули на центральний автовокзал, а тоді поїхали в аеропорт, в який дістатись не так вже й просто. На жаль, пагубні москальські сайти  казали що на вокзалі камер схову нема, а в аеропорту є. Нічого там нема!
Ми як дурепи перлись понад 20 км з автовокзалу в аеропорт з надзвичайно важкими наплічниками, а по прибуттю довідались, що камер там нема і близько. І звісно що варіант «візьміть на зберігання мої речі» в аеропорту, та ще й зі законослухняними грузинами не проканає. Read the rest of this entry

Місто Любові, місто Вина і реалізація моїх мрій

Posted on

Ранок мого 22-го року з дня народження розпочався з чашки кави звареної мексиканцем. (а вам щодня мексиканці каву варять? 🙂 ) Густаво зранку готуючи собі сніданок запропонував й нам. Відмовитись було неможливо. То була найміцніша і найгіркіша кава, яку я бодай коли пила. Тим не менше, було смачно.
А пан Георгій, наш новий товариш – таксист вже чекав на нас біля хостелу, і ми вирушили у мандрівку на схід країни.
Першою нашою зупинкою був монастир святої Ніно, що в східному регіоні Грузії – Кахетії, з виглядом на Сігнагі. В сам монастир і прилеглий до нього храм ми не заходили, але вже раз опинились там подались на тамтешню «атракцію» -джерело крижаної води, яка б’є з каменя, й набирається у вибоїну в скалі. Туди треба зануритись.
Черга туди величезна, але вже раз там були вирішили таки сходити. Відчуття таке наче вам ампутують легені без наркозу. Але нічо, вийшли, одягнулись і подались у подальші мандри. Read the rest of this entry

Світ духовний, приязний і відкритий

Posted on

Вранці 5-го вересня ми спланували поїздку у Мцхету – так звану духовну столицю Грузії.
Це зовсім невеличке містечко, що до 5-го століття було столицею Грузії, однак для грузинів воно має велику цінність і вони самі називають його духовною столицею. Коли ми говорили, що плануємо відвідати Тбілісі, нам всі як один казали: Тбілісі то таке, а от в Мцхету обов’язково поїдьте!
З Тбілісі в Мцхету їздять маршрутки, і це недалеко, однак халепа в тому, що головна архітектурна пам’ятка знаходиться за межами Мцхети, на крутій горі і заїхати туди можна лише на таксі.
На вокзалі нас, роззяв які розпитували де тут маршрутка їде, підловив таксист і запропонував завезти. Одразу почали уточняти з ним щодо ціни (адже не секрет, що в цьому світі окрім загальноприйнятих існує ще дві раси – бюрократи і таксисти, перших я ненавиджу, а других остерігаюсь) і підрахувавши, що його пропозиція дуже навіть нормальна погодились.
А вже в машині розговорились і вирішили, що окрім поїздки в Мцхету і монастир Джварі він нас завезе також в Уплісціхе, вартість майже та сама.
При розмові з’ясували, що його звуть Георгій, а оскільки на Георгіїв нам у Грузії щастило, ми пройнялись вірою до цієї людини. Read the rest of this entry

Старе місто, екстримчик, вільність

Posted on

На другий день після нічних походеньк грузинською столицею ми вирішили відкрити собі стару Тбілісі, ту де ще зберігся колоритний дух давнини.
Проте спершу наш день розпочався із лобіані (пиріжок, схожий на хачапурі, але з фасолею) та чашки кави по-турецьки.
Далі ми піднялись до резиденції президента, а звідти до церкви святої Трійці, насамперед тому, що вона знаходиться на одній з найвищих точок, звідки відкривається вид на протилежний берег міста.
Проглянувши звідти наш маршрут, ми спустились до мосту Миру і подались на крісельну дорогу, аби піднятись на чубок старого Тбілісі. Зверху відкривається чудовий вид на той же міст Миру і помітно пам’ятник Вахтанга – засновника Тбілісі. Read the rest of this entry

Місто шалених доріг та яскравих ночей

Posted on

З самого ранку 3-го вересня ми покинули хостел і подались на автовокзал, аби вирушити у напрямку грузинської столиці.
Нас очікувало непорозуміння – виявляється автобус до Тбілісі їхав з іншого автовокзалу, на який на щастя ви врешті-решт встигли добратись.
Їхали ми ультрасучасним автобусом фірми Metro Bus, окрім зручних сидінь і можливості випити каву/чай, там був wi-fi, а перед кожним сидінням було вмонтовано невеличкий екран, видавались навушники і з бази можна було вибрати до перегляду фільми, мультики, музику, на різних мовах. Коштувало задовлення їзди на цьому автобусі 10$, що не є багато за поїздку тривалістю у 6 годин. (це я так типу роздумую – коли в нас таке буде).
Приїхали ми в Тбілісі в післяобідній час і в першу чергу подались до хостелу, аби позбавитись наплічників. Read the rest of this entry

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою