Світ духовний, приязний і відкритий

Posted on

Вранці 5-го вересня ми спланували поїздку у Мцхету – так звану духовну столицю Грузії.
Це зовсім невеличке містечко, що до 5-го століття було столицею Грузії, однак для грузинів воно має велику цінність і вони самі називають його духовною столицею. Коли ми говорили, що плануємо відвідати Тбілісі, нам всі як один казали: Тбілісі то таке, а от в Мцхету обов’язково поїдьте!
З Тбілісі в Мцхету їздять маршрутки, і це недалеко, однак халепа в тому, що головна архітектурна пам’ятка знаходиться за межами Мцхети, на крутій горі і заїхати туди можна лише на таксі.
На вокзалі нас, роззяв які розпитували де тут маршрутка їде, підловив таксист і запропонував завезти. Одразу почали уточняти з ним щодо ціни (адже не секрет, що в цьому світі окрім загальноприйнятих існує ще дві раси – бюрократи і таксисти, перших я ненавиджу, а других остерігаюсь) і підрахувавши, що його пропозиція дуже навіть нормальна погодились.
А вже в машині розговорились і вирішили, що окрім поїздки в Мцхету і монастир Джварі він нас завезе також в Уплісціхе, вартість майже та сама.
При розмові з’ясували, що його звуть Георгій, а оскільки на Георгіїв нам у Грузії щастило, ми пройнялись вірою до цієї людини.

Перший пункт призначення – монастир Джварі («хрест» по-грузинськи), виїхали на самісіньку гору. Грузини – дуже православні люди, подейкують, що в IV ст св.Ніно з тодішнім Грузинським царем встановила на цій горі хрест, який символізував прихід християнства на ці землі (звідси і духовне значення Мцхети).
І взагалі: грузинські монахи умудрились звести свої монастирі в місцях звідки відкривається наймальовничіший ландшафт Грузинського краю. Тож які б у вас не були релігійні переконання в ці місця варто піднятись насамперед через краєвиди.
Вид з монастиря Джварі неймовірний. Перед очима відкривається ущелина між гір, де розкинулось місто Мцхета і найважливіше – як ріки Арагві і Кура зливаються разом (про це ще Лермонтов писав). Вид перехоплює подих. Не шкодуйте грошей – їдьте.
Далі ми поїхали в Уплісціхе – античне місто, висічене (а згодом і добудоване) в скалі. Вхід на територію платний. На гору ведуть сходи, однак наші попи (вже треновані попереднім днем лазанням по мурам) полізли по скелях, бо хотілось викарабкатись «аж туда, звідтам певно класний вид і буде класне селфі». Лазити по цих гладко висічених століттями каменях не просто, однак воно того варте. Тамтешні місця сповненні надзвичайною енергетикою.
Ну і звісно – наступний пункт призначення Мцхета. Це маленьке, миле туристичне містечко, в якому основною архітектурною пам’яткою є собор Светицховелі.
Прогулюючись вуличками містечка ми познайомились з старшим паном, який поцікавився звідки ми. Сказали, що Україна, Львів. Слово за слово і з’ясувалось, що він після служби в армії пожив кілька тижнів у Золочеві і кілька місяців у Рівному. У Львові теж бував.  Розпрощались.
Шукали вуличками заклад де б то пообідати, однак все було або зарезервовано (в містечку святкували весілля) або зайнято. Потім знову вийшли на дім того пана і я помітила, що він здає кімнати. І мені прийшла в голову думка – якщо він орендує дім, може вони ще й обіди мають? Запитали, відповідь: «Люди со Львова всегда в моем доме могут пообедать»
Замовили Хінкалі зі сиром і домашній шашлик, до цього соус і червоне вино. Все натурального, домашнього приготування. Смакота була неймовірна. Мені припав до душі соус, який я їла ложкою. Юлі вдалось зазнимкувати мою реакцію на його гостроту. До обіду нам до речі увімкнули українську народну музику 🙂
А після ще не довгої прогулянки вуличками ми повернулись до пана Георгія, який нас чекав і відвіз назад у хостел, по дорозі зупинялись аби сфотографувати вражаючі пейзажі. Встигли домовитись з ним про поїздку на наступний день. Так минула частина дня у світі духовності.
Оскільки ми прибули в хостел доволі рано, то вирішили прогулятись вечірнім Тбілісі (і заодно пошукати обмінник валюти). Сталось так, що коли дівчата входили в один із магазинів, вони окликнули мене і моє ім’я почув старенький дідусь, який прогулювався. Зачувши ім’я «Ольга» він почав розпитувати «откуда вы Олечка? Украина? Мы любим вашой страна. Знаем что вам тяжело, у вас война. Понимаем вас. Держитесь» і ще й приобняв мене на прощання. Та потім сидячи в парку на лавочці ми знову зустрілись з цим паном. Його цікавило більше дізнатись про теперішню ситуацію в Україні, тож він присів біля нас і дуже приємно розмовляли. Оскільки парк на ніч закривають, ми в чотирьох разом із ним прогулювались і продовжували нашу розмову. І не зважаючи на те, що він старенький самотній (але доглянутий) дідусь, наш співбесідник виявився дуже ввічливим ти приязним паном, типовим грузином – гостинним і добрим. Пан Алік йдучи навіть придбав у бабусі букет квітів та подарував нам. Залишив свій номер телефону аби звертались якщо знадобиться якась допомога в місті. Нас це не дивувало більше. На той час ми вже знали, що це – абсолютно типово, і що саме головне – щиро для грузин. Так минула частина дня у світі приязності.
Вечір в хостелі теж був цікавим. На другий день мексиканець Густаво від’їжджав, тож він пригощав всіх вином. Нас зібралась компанія із трьох українок, одного мексиканця і одного китайця. Спілкувались англійською про наші країни, про реалії, про світ (о, я тепер хочу навідатись в Мексику і в Китай!), про погляди на життя, про людей які мандрують і які цього не роблять. І знаєте що? Я зрозуміла в ту мить, що італійське прислів’я «весь світ – село», яке вживається аби сказати, що всі люди однакові – правдиве. Таки всі ми однакові. Ми сиділи там – такі різні, такі з геть різних куточків світу, і в той же час ми говорили про абсолютно однакові речі в наших країнах, про людей, про життя.
Врешті-решт ми виголошували тости на кшталт грузинських – за єдиний світ, за світ без кордонів, без віз, без бар’єрів. За єдність людей і за дружбу. За те, щоб світ був відкритим.
То був незабутній вечір і незабутні розмови. На згадку залишилось фото – 5 мандрівників у піжамах, і все наче так просто, а в їхніх серцях тоді був цілий світ.
Так минула частина дня у світі відкритості.

08.10.2015

Духовно, приязно і відкрито,
Ольга Врублевська

P.S. після півночі мене очікував сюрприз – подарунок від моїх супутниць. І хоч я не прихильниця власного дня народження я була дуже рада отримати листівку з довжелезним листом, вельми неординарного кольорового олівця (як творчій людині) і найголовніше – дуже класну обкладинку на паспорт 🙂

Advertisements

5 responses »

  1. Продовження про “попи”: ‘ГЛАВНЫЙ ОРГАН у человека – ЗАДНИЦА. Во всем принимает участие: в лечении, учении, воспитании, принятии решений.’

    Відповідь
  2. ‘…а в поиске приключений ей вообще равных нет’

    Відповідь
  3. Трохи з запізненням читаю про твою подорож, але мені дуже подобається 🙂 І стиль розповіді, традиційно – неповторний. Буду знати, де зупинятись, до речі 🙂

    Відповідь
  4. Сповіщення: Вина забагато не буває | опосередкована щирість

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: