Тонкощі букетно-цукеркового періоду

Posted on

Спілкуючись з чималою кількістю знайомих чоловіків, доводилось чути, що деяким із них вже й би кортіло і сім’ю мати, і що вдома хтось був, проте для цього ще треба пройти стадію «занудних» стосунків, зокрема так званого «букетно-цукеркового періоду».
Так от, мої шановні, не знаю звідкіля такі переконання, проте якщо ви розцінюєте, що це лише такий якийсь період, який треба відмучити, а далі жінка «відпрацює» домогосподарством, то раджу усім вам просто-напросто завести собі покоївку, менше мороки буде.
Чомусь наполегливо не можу зрозуміти що то за такий період? Ну теоретично, я розумію – він визначається як період тривалістю у кілька місяців, коли чоловік жінку «задобряє», «покоряє» і обсипає, співзвучно до назви – квітами та цукерками. Потім начебто вона мала б вгамуватись, вдома осісти і борщами його обдарити з голови до ніг.
Чисто практично, з огляду на те, як будуються стосунки у нашому суспільстві навіть зрозуміло звідки такий період бере ноги – люди поки зустрічаються намагаються показати краще зі себе, приховуючи недоліки. Це триває якраз впродовж так званого періоду. З настанням же спільних буднів це випендрювання вилазить боком і стає очевидним все «негативне», що замовчувалось, тут і починають виникати сутички між партнерами.
Власне, уникнути цього трагічного наслідку не так вже й складно – просто завжди бути собою, без випендрювання, бо всі ми маємо свої недостатки.
Але повертаючись до трактування букетно-цукеркового періоду – гадаю саме припущення про існування такого періоду хибне та ганебне. Другій половинці приємне робиться не для того, щоб задобрити, і тим паче це не має тривати якийсь встановлений період, бо усі жести, що люди роблять по відношенню одне до одного повинні базуватись на взаємосимпатії та любові, і саме тому приязні вчинки не повинні здійснюватись впродовж певного часу, вони мають бути повсякчасними, але для цього вони мають бути насамперед щирими (а не силоміць) і сповненими найкращих намірів.
В цей період читаю книгу Андрія Кокотюхи «Автомобіль з Пекарської», так от там головний герой Клим роздумує:
«…брешуть чи помиляються ті, хто думає – до жіночих ніжок треба кидати міста й країни, звертати заради них гори чи переходити океани набрід, обсипати грошовими чи діамантовими дощами. Насправді для відчуття повного щастя їм треба зовсім небагато: аби з чоловіком, до якого небайдужа, можна було красиво вийти в люди…»
Насправді, суть не зовсім в тому, щоб «красиво вийти в люди», бо що воно значить? Для когось це – світський прийом, для когось похід у гості, для когось прогулянка, чи перебування вдома, але є й хтось, хто взагалі не прагне нікуди ходити і не в тому щастя жінки.
Та вже в наступному абзаці тієї ж книги автор додає:

«За мужчину, з яким ти поруч, не має бути соромно»

– ось в цих словах вже є суть. Не_має_бути_соромно. До біса просто: не має бути соромно! Якщо ти соромишся за свого супутника – то це провал. І може його крім тебе не бачить ніхто, чи ніхто не помічає того, що помічаєш ти, але в тебе є одне елементарне бажання – тобі за нього не має бути соромно. І річ навіть не в тім, що ми всі живемо у цивілізованому суспільстві, де у людей якісь манери, звичаї, стилі, йдеться не про галантність, етикет чи поведінку. Йдеться про гідність. Жінка поруч з чоловіком хоче почуватись ГІДНО, а не соромитись отого незрозумілого створіння, що поруч неї. Спостерігали колись за обличчям жінок чий кавалер аж надто напився на якомусь святі і показує «коники»? Інколи в такої жінки на обличчі можна спостерігати сором, бо вона почувається, що зараз виставлена разом з ним на посміховище і втрачає гідність – це так, для прикладу, бувають й інші випадки, без пиятики.
І повертаючись до періоду, якому присвячена дана стаття – так, жінкам приємні квіти, цукерки чи подарунки інших дрібниць. Однак вони їм приємні лише тоді, коли людина, що їх дарує хоче зробити приємне, а не коли це робиться з якогось незрозумілого примусу. В такому випадку цей подарунок – як тягар. (йдеться по адекватну середньо статичну жінку, а не меркантильне стерво, бо якщо вам попалась така – все життя з вас буде тягнути, і домогосподарства не діждетесь, бо руки з попи виросли).
Як висновок: чоловікам, які бажають відмучити букетно-цукерковий період це не вдасться. Бо якщо ви думаєте, що жінці потрібні лише подарунки – ви нічого не розуміючий ідіот. Присвячуйте їм більше часу, більше спілкуйтесь і може вдасться щось зрозуміти.
На останок бажаю усім і чоловікам, і жінкам – щоб всі дні життя були квітковими та солодкими, щоб панувало взаєморозуміння та повага, робіть одне-одному важливі подарунки щодня: добре слово, тепла посмішка і погляд, сповнений любові – це насправді дуже ефективно і просто.

27.11.2015

Та, якій солодко,
Ольга Врублевська

Advertisements

11 responses »

  1. Ну, як живий приклад чувака, який дуже навіть не проти мати сім’ю, можу сказати, що проблема не в «занудності» якогось-там періоду, а взагалі в його наявності. Навіть не так: проблема — взагалі розпочати якісь «активні дії»
    Ну, гіпотетично, десь там раз на рік, якщо пощастить, можна познайомитися з симпатичною дівчиною. (Нє – симпатичних дівчат дофіга і трошки, просто «підкатувати» на вулиці/в кафе/в маршрутці, особисто мені – дико. Доводилося спостерігати збоку – і правда дико. А коли бачиш, що дівчина «ведеться» – взагалі повний абздольц).
    Припустимо познайомився. Десь хвилини на 3-5, максимум 10 можна придумати якусь брєдотєнь на тему «яка сьогодні гарна погода».
    А далі – що??? «бути собою»??? Для мене в переважній більшості це означає бути «отим-он чуваком, що весь час мовчить»
    Так що «букетно-цукерковий» чи який би не був період – ото ніфіга не проблема – аби він був…
    Хоча яка, з біса, «не проблема». Проблема. Це, холєра, мінне поле з мінами сповільненої дії. Ідеш і ніфіга не ясно: правильно ти все робиш чи неправильно і що саме правильно, а що неправильно. І коли потім дізнаєшся про оті-от моменти, коли «може його крім тебе не бачить ніхто, чи ніхто не помічає того, що помічаєш ти» – тихо офігєваєш, бо сам нічого такого не помітив. І, головне: вона ж, заразка зловреднюча, не скаже що їй не подобається тоді, коли не подобається, а аж коли остаточно рване вже все оте мінне поле, тихенько так притикне – ти о-о-о-о-он там налажав. Або промовчить і здогадуйся сам що не так – то вже хто як.
    І тоді збираєш свої шматочки, склеюєш сяк-так і наступний раз думаєш «а воно мені треба?»
    А сім’ї хочеться. Дітей бавити не чужих, а своїх хочеться. А збирати по кусочках серце і здоровий глузд – не хочеться. От в чому проблема «букетно-цукеркового» періоду, а не ніяка не «занудність». І тим більше не букети і не цукерки 🙂

    Відповіcти
    • Є така досить добра цитата з Онєгіна “Чем меньше женщину мы любим, тем легче нравимся мы ей”. Але її треба ще правильно зрозуміти. “Романтичні” чи “сімейні” зануди майже нікому не потрібні. Різні там “чуттєві” чи “чутливі” чоловіки також. Потрібні ті, у яких є почуття власної гідності. А якщо його нема, то як чоловік, ти жінкам не цікавий.

      P.S. То я не вчу як жити, а просто висловлюю власну думку.з проблеми «букетно-цукеркового» періоду.

      Відповіcти
      • А от я «нікому непотрібний “сімейний” зануда». І моя гідність в тому, що я не збираюся перед кимось це приховувати і прикидатися мачо-чмом. Бо та, якій потрібне чмо не потрібна мені.
        І взагалі: я фігєю з того факту, що бажання мати сім’ю вважається занудством. Так зараз чомусь прийнято і ти не перший, хто це озвучує.
        «Баба-яга против!» Сім’я – це класно і круто. І якщо весь світ буде вважати навпаки – то це світ здвигнутий, а не я.

      • Я не кажу, що то треба приховувати, я кажу що то на показ не треба виставляти. Будеш занудствувати, то в жінки складеться враження, що тобі потрібна така затюкана домогосподиня, яка тільки і буде варити борщі та бавити дітей.

        Є купа розваг, куди можна піти по-розважатися в квітково-цукерковий період: більярд, боулінг, пейнтбол, кіно, різні там кафе, театри, музеї, подорожі. Ну ходиш собі так з дівчиною і сам розважаєшся, заодно і пізнаєте один одного потроху. А якщо з самого першого побачення починати триндіти за сім”ю та дітей, то якраз у дівчини і складається враження, що тобі потрібна вона тільки як домогосподиня.

      • Вперто відмовляюся розуміти чому той факт, що мене цікавлять серйозні стосунки, відразу асоціюється зі словом «занудство» і якимось чином відміняє кафе/театри/кіно і іже з ними.
        Звідки ви обоє взагалі витягли то «занудство»?
        То одній придумалося, що хлопи вважають «букетно-цукерковий» занудним.
        Я написав, що це не занудно, а часто незрозуміло, бо фіг вгадаєш коли тебе як сприймають, і тому психологічно напряжно, аж тут другий мені пише «будеш занудою – буде зле». Це зрозуміло. Хохма в тому, що можна не бути занудою і все одно буде зле. От я про що.

      • Ну от є така данність, що тут поробиш. Я ще про сім”ю не думаю і взагалі про якісь серйозні стосунки не думаю, мені досить поки індивідуалок, але дівки мене самі атакують смсками, назвонюють, промивають мозок, що пора мені про якісь стосунки, про сім”ю вже думати і тд. Часто, в якійсь компанії знаходиться та, яка хоче мене захомутати. Але я, як порядна людина, від них морожуся, бо вони мені не потрібні, мені краще дати гроші індивідуалці якійсь, ніж плести всяку хрень в букетно-цукерковому періоді. Я не прикидаюся ніколи ніким. Я зразу кажу що живу так-то, роблю то-то, цікавлюсь тим-то, а далі дівки самі мене починають випитувати і про себе розказувати. Мені самому цей момент не зрозумілий. Мені щось здається, що вони мене “під себе” хочуть переробити. Їх напевне цікавить цей процес переробки, а потім як я стану “домашнім лохом” я їм буду вже не цікавий.

      • десь там раз на рік, якщо пощастить, можна познайомитися з симпатичною дівчиною
        Думаю ви мало над цим працюєте. Треба довести кількість знайомств до 100 на рік, або хоча б 10 на рік. Так тримати в пам’яті 100 знайомств важко, але якщо мета – серйозні стосунки, то 80% можна забути наступного дня після знайомства.

        Шанси малі у всіх (хоч і різні), але дехто множить їх на гарний коефіцієнт, і їм щастить частіше.

        А сім’ї хочеться. … А збирати по кусочках серце і здоровий глузд – не хочеться.
        Грошей хочеться а працювати не хочеться? 🙂

  2. От мені завжди було цікаво, куди дивляться жінки в букетно-цукерковий період. Що невже так важко виявити по спілкуванню, по манері спілкування, що то за людина? Ідеальну людину навряд чи знайдеш, але багато жінок ведеться на таке чмо, що очі на лоба вилазять. Я ще можу зрозуміти коли дівчина зовсім молода і у неї відсутній життєвий досвід, але коли люди вже старші ведуться – того я вже не можу зрозуміти.

    Тут ще є такий момент, що бути чоловіком, поруч з яким жінці не має бути соромно не так то просто. Треба постійно себе вдосконалювати, постійно боротись з різними шкідливими спокусами, зі своєю лінню – а то не легко. Треба мати мотивацію, силу духу і силу волі. А ті якості не приходять просто так. То життя їх формує. А одна з складових чоловічого життя якраз і є жінка. І якщо жінка буде якоюсь занюханою домогосподинею, яка нікуди від нього не дінеться, то мотивації у чоловіка якось себе вдосконалювати скоріш за все і не буде. А нашо? І може бути таке, що після певного часу прожитого разом нормальний чоловік може змінитися в гіршу сторону, тому що він знає, що у нього є жінка, яка від нього нікуди не дінеться і буде борщі варити, то навіщо вже йому напрягатися, можна вже собі і розлабитися, ну і починає собі розлаблятись як тільки може. А якщо жінка має власну гідність та рішучість і чоловік знатиме, що у його жінки вистачить духу в любий момент від нього піти, то цей чоловік вже буде мати якусь мотивацію себе вдосконалювати і духовно, розумово і фізично, щоб жінка була з ним і ним захоплювалася(звісно, якщо та жінка йому дорога).

    Відповіcти
    • Мене загроза що від мене можуть піти аж ніяк не мотивує, навпаки змушує нервувати, страждати і в кінцевому результаті опускати руки від виснаження.

      А от хоча б один знак захоплення – так, щоб таке отримати варто вбитись.

      Відповіcти
  3. Жах, якщо для них стосунки “занудні”, то подружнє життя напевне взагалі буде пеклом. Це ж одне з найбільш захоплюючих занять на світі, якщо не враховувати програмування. 🙂

    Відповіcти
  4. Пінгбек: Ретро-Львів, який вам варто пізнати | опосередкована щирість

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: