Люблю брудноруких!

Posted on

Ну от, те за що я переймалась таки мене спіткало…
Я вже не студентка, адже саме цього тижня я вже забрала мій картонний клапоть паперу під назвою «диплом» (вони ж бо тепер картонні), однак я все ще переймаюсь освітою і зокрема тим, як отой процес, який в нас сміють освітою називати, відбувається.
Передумова для написання цієї статті трапилась у соцмережі фейсбук кілька тижнів тому, не знаю чому і яким чином, але у стрічці новин мені вибило, що мій колишній італійський викладач (про якого я вам вже писала) написав коментар до публікації про те чи можуть викладачі поєднувати дві роботи. Його слова були настільки влучними, що я їх собі скопіювала, аби якось написати про це статтю.
Для мене вельми символічно написати цю статтю саме сьогодні. Сьогодні у дорогого мені і не побоюсь цього слова – одного з найкращих викладачів у світі день народження. Щойно, у тому ж фейсбуці я написала йому привітання і подякувала. Подякувала за його лекції і за те, що такий винятковий викладач з унікальним підходом до кожного із студентів був у моєму житті.
А його слова у дискусії про те як викладачі поєднують дві роботи були такими:

Я помітив, як деякі мої колеги, що практикують професію (інженери, бухгалтери, адвокати) приносять навички, ентузіазм та справжні завдання, які приводять в захват студентів, а викладачі, які «не практикують» напряму, навіть уявити собі не можуть в який спосіб все це відбувається, тому що часто вони залишаються закам’янілими на своїх архаїчних знаннях.
Вчитись не достатньо, в деяких дисциплінах потрібно прикласти руки та забруднити їх, порівнюватись з реальним світом, створювати взаємини та синергію між навчальними закладами та підприємствами і тут викладачі, «що практикують» мають переваги. Звісно мова йде про технічні інститути.
Гадаю, головна відмінність полягає між викладачем який працює, бо має бажання ПРАЦЮВАТИ, та тим який працює, бо має «виживати».

Наскільки досконало пан Марко Массенц зумів описати все те, що бентежить мене у нашій системі освіти!
Мені чомусь тут же пригадався мій 4-й курс. Сиджу зелена я на парі, новенька молоденька викладачка веде свою першу лекцію у нас. Розпочала вона її з оголошення всіх своїх звань, вчень, номінацій та конкурсів у яких вона брала участь.
Далі читаючи нам банківську дисципліну вона переписала на дошку якусь складну формулу, згідно якої працівники відділу щодня рахують якісь там платежі. Тут моя молодіжна стервозність далась в знаки і я перепитала:
– Катерино Богданівно, а як це відбувається?
– працівник щодня за цією формулою рахує платіж
– а яким саме чином?
– він просто рахує
– в нього ж має бути якесь програмне забезпечення, хоча би ексель в якому він працює та підраховує, вносить дані, отримує підраховані результати
– … ні, працівник просто рахує
– вибачте, коли ви представлялись я прослухала, у вас є практичний досвід роботи у банківській сфері?
– ні, нема, але я дуже добре знаю як все відбувається.
– і як?
– працівник просто на якомусь папірчику рахує собі платежі
– дякую Вам за пояснення, Катерино Богданівно.

Її лекцій я уникала. Ні, вона не була поганою. Молода, навіть чимось приємна, але захистивши свою кандидатську носилась з нею як дурень з цвяшком і наївно перебувала у якомусь світі, далекому від реального і постійно намагалась нам впарити, що в банках люди працюють не за комп’ютером, а сидять, вчать довжелезні формули напам’ять і потім «записуючи на якому паперчику» їх рахують. Ага, особливо якщо у нього за день тисячі даних. Особливо мене добило коли вона сказала, що коли ми підемо після універу на співбесіду формули які вона нам записує буде перше про що нас запитають.
Мабуть тому я зі захватом згадую моє навчання в Італії. Викладач з економіки підприємства – співвласник консалтингового агентства. Викладачка з бухгалтерського обліку – ФОП з ведення бух.обліку кільком підприємствам. Викладачка правознавства – аудитор.
І це лише короткий перелік. Усі ці люди навчаючи приносили нам практику. І після стількох років, працюючи на підприємстві я згадую саме їхні лекції.
Якщо у вас нема викладачів, що можуть принести вам практику, вихід лиш один – самим практикувати.
Я працюю з 19-ти років. Я знаю, що таке недоспані ночі, бо зранку на пари, а вночі ще треба роботу виконати, я знаю що таке відпрошуватись від директора на сесію, я знаю що таке поки їдеш в маршрутці на екзамен паралельно просити колегу «візьми отам в мене ці документи і вишли терміново скан копію, бо то треба на митницю».
Мені було непросто. Ні, хай йому грець, МЕНІ БУЛО РЕАЛЬНО ВАЖКО. Я зашивалась і не доїдала, і недосипала.
Тим не менше, я жодного разу в житті не пожаліла що так рано почала працювати. То було одне з кращих життєвих рішень.
Тож закотіть рукави по лікоть і приступіть до роботи. Забрудніть нею свої руки. Вам мало платитимуть, вас використовуватимуть, вас нагружатимуть. Але паралельно цьому всьому ВИ НАВЧИТЕСЬ. Бо ніхто і ніщо інше так не вчить як робота.

05.03.2016

З роботою і неоціненним навчанням у серці,
Ольга Врублевська

Advertisements

7 responses »

  1. Олександр Шевченко

    Як завжди влучно!

    Відповіcти
  2. “я вже забрала мій картонний клапоть паперу під назвою «диплом» (вони ж бо тепер картонні)” – давно вони картонні?, від Вас про це вперше почув) Це дуже не логічно, паспорти збираються зробити пластикові, а диплом назад перевели в картон….взагалі не зрозумілі маневри…

    Багато моїх нових колег(інженери) теж займаються виладанням, якось запитав одного “для чого тобі це , в тебе нормальна робота і зарплата, яка забирає не мало часу, а тут ще університет – який забираєш час, і не приносить серйозних грошей” – він відповів що викладання це його хоббі, йому подобається ділитись новою інформацією і досвідом, скаладає нові цікаві лекції, жаліє тільки що студентів яким це цікаво не більше 20%…Радіє тим що кілька його студентів, зараз його колеги.

    В мене колись був викладач психології, який працював у приватній клініці, ми питали його для чого йому викладання. Відповідь була дуже цікава – “справжньому професіоналу потрібна постійна практика, який я буду психолог без практики”.Тож він вивчав нас, а ми вчились в нього 🙂

    Відповіcти
    • Що я можу Вам сказати…
      Влітку 2014 я ще отримала пластиковий, а влітку 2015 мій друг отримав вже картонний. От і я на днях те саме отримала. Не знаю чи то так по всіх ВНЗ, чи лише у ВНЗ Франка. Мотивують це тим, що це допоможе подолати підробки диплому. Раніше їх робили у Києві, тепер безпосередньо у ВНЗ.
      Що воно допоможе подолати – чорт його знає, картон такої якості, що паперові листівки в центральних сувенірних крамницях кращі.

      Щодо згаданих вами практикантів.
      Я скажу Вам чесно – я б і сама не проти викладати і ділитись досвідом з молоддю, однак по-перше українська молодь йде у ВНЗ не усвідомлено, а для галочки “бо всі йдуть”, а по-друге для викладання потрібна аспірантура, а я категорично проти цієї системи абсурду.

      Відповіcти
      • Стаття актуальна на всі 100%

        P.s. а диплом зробили паперовим – певно для зручності і на проханні багатьох студентів, які мріяли ним підтертися)))))

      • Це геніально! 🙂
        Спасибі Вам за відгук, він мене заразив позитивом, тепер усім переказую чому таки зробили паперовим! 😀

  3. Стаття просто неперевершена. Дійсно наша освіта уже давно перейшла у теоретичне русло, а практичного досвіду рідко хто із викладачів може дати. нажаль ваш випадок це не поодинока випадковість із молодою викладачкою із “ступенем кен(чи ще з якоюсь абрівіатурою)”. У викладачі йдуть не для того, щоб передати свої знання чи навички, а для того щоб заробти собі грошенят на аспірантуру чи захист кандидатської(ну це образно сказано). А зачастую таке буває, що батьки із дітьми можуть викладати на одній кафедрі, діти ідуть по ступах батьків..без досвіду без нічого.

    Була в мене викладачка із банківської справи кандидат історичних наук, і формули вона тоже любила вирати нам. А я із дитинства у банку можна сказати виросла. І щось раз я її пробувала сказати із практики, те що бачила на влані очі, то вона навітть і слухати не хотіла сказала сідай ти своє вже відповіла(правда на 90). А на екзамені вона встрояла нам кардібалет із завалом 2 груп студентів..із всієї любові до нас і дисципліни..Таких навіть і до викладання допускати не можна, якщо ти володієш знаннями які варті щоб їх передати іди викладай, а ні то просто іди шукай де ті знання примінити.

    А щодо аспірантури, то я тоже мала колись бажання іти дальше вчитися після недовгого працевлаштування, але як побачила хто щвидше захищається після аспірантури, то зрозуміла що то того не вартує. Була в нас кураторка проста викладачка яку ми бачили іще з першого курсу в нас в інституті вона іще до тепер не захистилася, а прийшла молоденька викладачка на кур так 2(здається мікроекономіку викладала) то вона до року захистилася.

    Відповіcти

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: