Тонкощі українського мазохізму

Posted on

От щоб там мені не казали, а ми українці просто нація мазохістів. Тобто тих людей, які самі схиляються до пошуку психічних або фізичних страждань.
Особливо це проявляється в роботі. Наші люди тільки те й роблять, що скиглять наскільки керівництво до них суворе, як на них «відриваються», принижують та кричать, але чесне слово: вони просто не здатні самостійно і відповідально виконувати свою роботу.
Нещодавно частково цей аргумент зачепився в статті Андрія, цитую:
“…багато роботодавців чи інтервюверів скаржаться, що не можуть найти працівників з самоорганізацією, з можливістю ставити власні задачі та успішно їх вирішувати. А з чим це пов’язано? З лінивістю людей?… ” 
Я аж не втрималась і прокоментувала: «Таки так – це реальна проблема. Я постійно за цим спостерігаю. У мене багато колег, які працюють віддалено від головного офісу і які не здатні самі себе організувати поки їм не зателефонує начальник та не гаркне.
Більше того, я постійно помічаю це за моїми колегами в офісі і для мене це парадоксально. Ну наче всі дорослі, досвідчені люди. І наче всі розуміють на яку роботу їх найняли і що треба робити. Ан ні, люди все одно не здатні вдарити пальця об палець поки не отримають вказівку “зверху”.

Чому так? Без поняття. Таке враження наче більшість людей просто позбавлені самоорганізації, а лишень на рівні робота виконують щось коли їм вказати. І це гадаю велика проблема.»
А вам я скажу по секрету: рідко коли який начальник кайфує від того, щоб на вас кричати, але ви самі його провокуєте.
Тому що 70-80% працівників займаються у робочий час вирішенням особистих питань, на роботу вони взагалі уваги не звертають, або роблять аби як, а коли гиркне добряче начальник, то пару днів починають ходити мов шовкові, щоб потім знову повернутись до попереднього сценарію.
Я от до прикладу типова ябеда. Бо постійно скажусь іншим керівникам на працівників. Ні, я не роблю це аби зловтішатись, але до прикладу, якщо ти викликаєш до себе айтішника-електрика-прибиральника, а вони твої виклики постійно ігнорять, то після 2-го або 3-го разу я просто телефоную директору і скаржусь на підлеглого з проханням владнати ситуацію. Не зреагує цей керівник відділу? Нічого, над ним теж керівники є, я і їм поскаржусь.
Потім цей горе-робітник прибігає до мене і типові слова: «а нащо то таке моєму директору говорити?!», або «а нащо то такі листи писати», відповідаю чесно: «бо на мої слова і заклики виконати свою ж роботу ви не реагуєте, очевидно керівник пояснює доступніше»
От до прикладу співпрацюємо з однією компанією. І все мене в їхній роботі влаштовує, якість продукції відмінна, але одна халепа: менеджер, з якою доводиться працювати жахливо неорганізована. Двічі прошу, на третій раз типовий дзвінок начальниці «добрий день, пані Галю, не можу від Вашої Христини дочекатись документів, посприяйте, будь ласка».
Ні, я не юне стерво, що полюбляє скаржитись на людей, бо я знаю що таке завантаженість роботою і коли нема як передихнути, а тут ще хтось зі своїми проханнями. Я за день в середньому отримую 50-60 телефонних дзвінків і всі з проханнями щось зробити, вислати, перевірити. Тому я ставлюсь з розумінням коли мені кажуть «вибачте, такий завал в ці дні, сьогодні до вас прийти не зможу, можна післязавтра?» але коли мене футболять «зараз буде»; «через 5 хвилин прийду» і нуль емоцій, або тисячі відмазок неробству, то я ікла показую, бо грішми підприємства дорожу як власними, а отже все має бути якісно.
Апогеєм стало те, що минулого місяця я виступила з ініціативою оштрафування всіх працівників складу. Знову ж таки, знаю, що часи важкі і грошей всім треба, проте вважаю це чудове навчання якщо слова не доходять.
Тому шановні – ви просто мазохісти! Бо від вас ніхто не вимагає ні більше, не менше, як лишень виконання роботи, на яку вас прийняли. Тому просто робіть те, за що вам платять кошти і не провокуйте керівників, які змушені на вас кричати за те, що ви не виконуєте своїх обов’язків. Інакше задумайтесь – можливо ви дійсно маєте відхилення і вам приносить задоволення те, що на вас кричать?
І на останок: будь-яка робота – це ланцюжок відповідальності: ви відповідаєте за свою частку, а керівник за сукупність часток десятьох таких як ви. Відтак, його можна зрозуміти.
Працюйте!

12.04.2016

Розжовуючи,
Ольга Врублевська

P.S. І на останок дякую тим, на кого скаржитись не потрібно. Більше того, мені таланило співпрацювати з такими людьми, за яких я навпаки керівництву дякувала. До прикладу – мої атланти, про яких я писала. Дениса і Ольгу я втратила… Вони все ще працюють, однак переведені на інші функції, тож наша співпраця вже не в одному руслі. Для мене  припинення співпраці з цими людьми було особистою втратою… Водночас захоплюсь ними і дякую їм за професіоналізм!

Advertisements

5 responses »

  1. Раби завжди були, є і будуть лінивими. А нажаль, виходить так, що такі працівники і є рабами, бо вони роблять ту роботу, яка їм нафіг не здалась, проти власної волі. Людина – це творець, вона має творити і мати натхнення, боротись за ідею. Людина не для того створена, щоб все життя робити якусь рутинну офісну роботу із дня в день. Але реалії такі, що далеко не кожен може займатись чим він хоче. Або є такі, що їм би тільки попасти на якусь роботу в офісі, щоб тепло було, щоб не десь на вулиці і тоді все – “жизнь удалась”. А потім виявляється, що робота не цікава, ніякого бажання нема її робити і тд. Ось і виходить, що потрібен стимул, тобто кнут, щоб заставити їх працювати. Щоб такого не було, люди мусять прагнути до самореалізації. Щоб себе самореалізувати треба мати силу волі, бо треба самого себе заставляти працювати, привчати себе до дисципліни, щоб дійти до поставленної мети, щоб потім не займатись якоюсь рутиною, а наприклад, розробляти якусь стратегію, чи щось створювати, проектувати і тд. А від чого залежить та сила волі я не знаю. Але знаю що “Кто волью слаб, тот долью раб”.

    Відповіcти
    • Олександре, це Ви говорите про себе.
      Ви очевидно з тих творчих людей, що хотіли б творити самостійно.
      Але є й інша каста – люди-виконавці, які просто створені для того аби ними командувати і їх це влаштовує.
      Я навіть знаю таких хто радіє від цього і працює добре, без проявів описаного тут мазохізму.

      Відповіcти
      • Та я не мав на увазі себе. В Біблії сказано, що людина створена по образу та подобі Бога, а Бог – це творець. І людина так само творець. Це не значить, що людина мусить тільки картини малювати, скульптури ліпити, чи якусь електронну музику під кокаїном десь в Майамі створювати. Вона може робити будь-що, що дає захоплення майбутнім результатом. Бо все решта, то якраз і є мазохізм. Тобто тоді, коли від результату роботи нема ніякого захоплення.

  2. Олю, погоджуюсь з кожним словом.
    Помічаю таке постійно, в тому числі й за собою. Ми не хочемо нічого покращувати самі, нічого не пропонуємо, щоб комфортніше для себе організувати роботу, а лише чекаємо, коли керівництво саме до всього додумається і про нас подбає.
    Треба старатись. І прагнути до кращого 🙂

    Відповіcти

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: