Рано чи пізно усі компанії друзів стикаються із проблемою їх подвоєння.
Себто, хоч як не крути, а друзі знаходять собі другу половинку, людину, якій починають приділяти більше часу, уваги, любові, та й взагалі здається навіть що віддаляються від звичного дружнього дозвілля. Таке вже воно життя і це звична його схема.
Власне, тоді і починаються непорозуміння (а то і чвари) та оцінки, а чи правильну (з нашої власної точки зору) половинку собі обирає людина, з якою ми дружили весь час, а чи відповідає вона якимось нашим власним стандартам і переконанням, коли ми думали хто б мав бути з цією нашою подругою/другом, а далі може дійти і до образ за те, що друзі не перебувають з нами так часто як то було колись.
Поєднувати такі подвоєні компанії вельми не просто, якщо до прикладу компанія з трьох чоловіків, то спочатку двом доводиться миритись із відлученням третього, і лише з часом коли всі матимуть пару можна буде спробувати звести цю компанію воєдино і то неможна гарантувати, що всім буде комфортно в спілкуванні як то було колись.
Але водночас ми забуваємо найголовніше: вибір не за нами. Ми як друзі можемо лише радіти щастю наших близьких, підтримувати своїх друзів, ставитись з розумінням до певної зміни пріоритетів та найважливіше – поважати вибір. Поважати без осуду, брудного обговорення, без висловлювання власних здогадів, тощо.
Ніхто не в праві осуджувати чиюсь любов, навіть друг. Більше того – любляча людина мого друга – практично друг і мені. Можна не довіряти так само, не ставитись з надмірною приязню, але приймати по-дружньому та з повагою цю людину ми зобов’язані, якщо поважаємо своїх друзів.
На жаль я теж не із тих хто так легко ставився до подвоєння, але «мені пройшло», себто я поставилась з розумінням і повагою. Бо зрештою – якщо моєму другу добре, то добре і мені. І хотілось би аби і мій вибір так само приймали.
Власне, славнозвісну фразу Джойса «Кохаєш мене, люби й мою парасольку», яка свідчить про те, що якщо любиш людину – люби повністю, до всіх дріб’язків, гадаю доречно було б перефразувати на «Дружиш зі мною, приймай і мою половинку», бо моя половинка – то також я.
25.04.2016
Подвоєнна,
Ольга Врублевська
Проблема людей в тому, що самі дуже мудрують і замудрують як у стосунках як із коханими так і в дружбі, а не довіряють усе Богові, не просять Його мудрості та не читають Його Слова. Ось і вся проблема. Подавити своє Я і жити заради когось, а кого вже дивитися самому. Людина без Бога в дусі, а не душі, без Бога як Лобові – ніщо. Ось тому у людства й досі такі проблеми (за всі 6 з лишком тисяч років існування Землі), не вирішуються, а все накопичуються. Люди зациклилися на накопиченні і так безліччі знать, а Бога забули, забули основи життя.
Ну а якщо буде такий випадок коли, як то кажуть: “любов зла – полюбиш і козла”? Якщо, наприклад, Ваша подруга буде закохана у такого типа, від якого явно видно, що краще бігти без оглядки, який до одруження буде їй здаватись ідеальним, або може вона і буде бачити в ньому недоліки, але на них не зважатиме, так як буде засліпленна коханням? Багато людей через то почуття кохання стає трохи неадекватними, а може і не трохи, а майже повністью. А коли твій друг, чи подруга знаходиться в неадекватному стані і не усвідомлює свої вчинки то я вважаю, що тут треба вже якось втручатися. Правда то ще треба вміти і знати як робити, щоб людина в свому неадекватному стані до тебе ще прислухалась.