Чому я проти декомунізації

Posted on

Твоє ім’я, як сурми срібний звук,
В борні за день завжди ти перед нами.
Тебе до зір знесли мільйони рук,
Щоб ти сіяв, як прапор, над віками.

Ти нас ведеш, як вів колись давно
До перемог, скоривши час і далі.
Коли серця мільйонів злить в одно —
Твоє це серце буде, рідний Сталін!

Із повною версією вірша можете ознайомитись тут. Його автором є Володимир Сосюра. Це до речі той самий, що написав славнозвісне «Любіть Україну, як сонце, любіть…» яке сьогодні всі люблять цитувати.
Власне, не він один такий, таких у нашій літературі були десятки.
А знаєте чому поети, які були українцями і любили свою країну брали і писали такі відверті прорадянські вірші? Відповідь проста – бо час був такий. І творчій людині для того, щоб творити, потрібні були дозволи «свише», які і здобувались у прославлянні партії. Не прославляєш – значить ти ніхто.
І негоже зараз приховувати той факт наче Сосюра не писав про Сталіна чи Леніна, а лишень оспівував Батьківщину. Говоріть відверто: писав, прославляв. І пояснюйте чому: бо мусив. Тоді всі мусили. Так, міг не коритись, але хотів жити і хліб мати.
Власне, до когорти творчих людей належать також… скульптори. Себто особи, які споруджують ПАМ’ЯТНИКИ.
А тепер поясню навіщо весь цей довгий вступ і до чого я хилю.
На Львівщині, близь селища Олесько є, чи то вже радше була, феноменальна скульптура, розташована над трасою Львів-Київ: коні, що мчать над прірвою, надзвичайно динамічна композиція, що коли ти їдеш в авто і вона зненацька виринає над тобою, то аж дух перехоплює і тебе мов захоплює, здається, що от-от і воістину ці закам’янілі коні зірвуться і кинуться в даль, а трубач, що осідлав одного із коней наче і нас закликає рватись уперед, за ними!
Дивлячись на цю незрівнянну композицію не облишає думка: як це могла зробити людина, ну як вдалось настільки передати рух, заклик, боротьбу?!
Багато місцевих і гадки не мають що то за пам’ятник і кому, більшість його просто зве «коні».
Насправді ж цей пам’ятник споруджений у радянську епоху, і його офіційна назва «Пам’ятник бійцям першої кінної армії Будьонного», яка була так би мовити часткою Червоної армії.
Преважливим є і той факт, що його авторами є українці: Борисенко та Консулов, які навіть за цей унікальний проект удостоїлись нагороди.
Олеські "коні"Шкода лиш, що через десятиліття їхнє дітище спіткала лиха доля декомонузації і як наслідок демонтаж (чи то радше спочатку почали розкради матеріал, з чого він зроблений, а потім місцева влада повідомила, що його демонтують, бо підпадає під закон)
Унікальний, і безперечно найкращий пам’ятник з усіх, що я бачила (а я смію зазначити що багато де в світі побувала), аналогів якому нема і навряд чи вже будуть в умовах сучасності, попросту демонтують…
От власне я і задаюсь питанням: а який сенс?! Який сенс у цій декомунізації?  Так, комуняки були нашими загарбниками, і прибрати те, що прославляє ідолів усіляких Ленінів припустимо, але пам’ятник коням, коли 80% оточуючого населення навіть не знають про що той пам’ятник, а попросту звуть його «коні»  навіщо? Кому мішає пам’ятник радянському танку? Та нехай хоч дитина якась погляне як вони виглядали.
Кому помішали коні? Хоча б з поваги до українських скульпторів-архітекторів, що змогли втілити настільки унікальну скульптуру можна було б їх лишити, хай перейменувати, та донести до нащадків правду: що попри те, що автор казав «Любіть Україну» він водночас говорив «рідний Сталін», що доля такого примусу спіткала усіх, кого поцілувала муза творчості.
Так, я проти декомунізації. Бо в Україні вона почалась із кінця: спочатку треба займатись не переймуванням вулиць та знищенням пам’ятників, треба оприлюднити історію: про жертв режиму, про жорстокість та тиранію.
Перейменування вулиць не дасть результату, бо люди, що роками жили на вулиці Леніна і далі на ній житимуть.
Знаєте, чому у Львові вже після 90-х років не залишилось пам’ятника Леніну та вулиць Комсолу та іншої єресі? Тому що насамперед мешканці були проти цього. Насамперед їхнє ставлення визначило те, що треба змінити назву вулиці.
А якщо ж люди впродовж чверті століття дозволяли собі жити на вулиці Леніна їхня свідомість не зміниться через те, що раптом хтось прийшов перейменувати їхню вулицю.
Спочатку потрібно донести до цих людей історію, аби вони самі зажадали цього перейменування, бо зміна назви вулиці – це завершальний етап для людей, що усвідомили свою історію. Ось на що мала б бути скерована декомунізація, а не той фарс що навколо.
І на останок, для роздумів: у 1814 році відбувся Віденський конгрес, основною метою якого було повернення до старого режиму, який був до Наполеонової  епохи, взяв початок так званий період Реставрації, коли хотіли стерти сторінку історії з Наполеоном, його війнами та революціями – так, наче всього цього і не було в історії. Як гадаєте, їм це вдалось?…
Історію потрібно не знищувати, історію потрібно ВИВЧАТИ, бо лише тоді ми зможемо її аналізувати і навчитись із неї розуміти сьогодення.

04.05.2016

Обурена,
Ольга Врублевська

Прощайте, коні мої дорогі!
Любувалась роками знімками, де ви. Не одне покоління родини моєї фотографувалось на фоні цих коней… Я їх теж встигла побачити, півтори роки тому, перед тим, як немудра рука їх прибрала і коні вже не мчать у даль…

Advertisements

11 responses »

  1. Та не пам”ятники треба зносити та вулиці перейменовувати в першу чергу, а пролетарську ментальність у людях знищувати. Точніше кожен сам в собі має її знищити. Бо ця вся декомунізація що зараз – це тільки показуха на потіху публіці.

    Відповіcти
    • Аплодую стоячи.
      Хоч у чомусь ми з Вами однодумці, Олександре.
      Замилювання очей – ось що таке та декомунізація, яка відбувається сьогодні.

      Відповіcти
  2. Ви самі ж напислаи що це «Пам’ятник бійцям першої кінної армії Будьонного», а потім весь текст пишите що знищили бідних “Коней”…Будьте послідовні…

    “ну як вдалось настільки передати рух, заклик, боротьбу?!”, “коні вже не мчать у даль…”
    а ця “даль” це була УНР, вбивство студентів під Крутами та інші “подвиги”….

    Були б тільки “Коні” їх би ніхто не чіпав, а це паятник також вершникам які вбили сотні українців…

    Ви ж не тримаєте вдома потрети Леніна,Гітрлера,Сталіна, Пілсудського, Франца Йосифа, тільки через те що це була історія…, чи тримаєте?

    Особисто мені не приємні мамятники вбивцям українців, хоч би який це був витвір мистецтва……Це моя субєктивна думка…

    Ніде в Німеччині ви не знайдете памятник солдатам Гітлера, це також “їхня” історія, чи це вони, а це ми?

    Відповіcти
    • Гадаю, що я думки у статті виклала послідовно і пояснила мої переконання.
      Це пам’ятник не лише вершнику, а й трубачу і на самому пам’ятнику жодної згадки про Будьонного нема.
      Я написала, що й не проти зняття пам’ятників вождям – Ленінам, Сталінам – однак пам’ятник конкретній людині і художня композиція – це різні речі.
      Щодо Німеччини – стверджувати не можу, я там була лише в одному місті. А от у Варшаві в самісінькому центрі стоїть Сталінська висотка, як символ комунізму і теж точились суперечки про те, що будівлю треба знести. Врешті-решт – переміг здоровий глузд і будівлю залишили. Бо зрозуміли, що будівля не винна. І що такі сталінські символи “треба зруйнувати у собі”, себто для початку треба вести боротьбу із людською свідомістю та сприйняттям історії. (якщо клацнете на посилання по фразі “Бо в Україні вона почалась із кінця” то прочитаєте цікаве інтерв’ю з польським культурологом на цю тематику)
      І ще до прикладу ось думка відомого історика https://www.youtube.com/watch?v=_A0ZCQaR7gI&feature=share на 9:42 хв він висловлює свою думку щодо пам’ятників – які нехай і потрібно прибрати, однак зберегти бодай у музеях. Бо вони становлять і мистецьку цінність, і з них варто робити навчання для наступних поколінь.
      А банальне знищення – ніщо інше як вандалізм.

      Відповіcти
  3. Досить дивна позиція. Будьонний був українцем (Буденним) який воював ПРОТИ України в ті важки часи. Після розгрому УНР і перемоги червоних багато нещастя випало на долю наших людей.. А те що Сосюру заставляли писати ті вірші – то напевно найменше нещастя з усіх що були.
    Як перемагає будь-яка правда, ідея УНР/ЗУНР – української держави перемогла, й тому зараз досить сумно дивитись як вільні люди захищають своїх гнобителів, називаючи їх “конями”. Коні більше не топчуть людей, Сталіна немає, а страх жити вільно досі є.

    Відповіcти
    • Гадаю моя позиція “не дивна”, а обґрунтована.
      І я чітко висловила мою думку, нехай вона не абсолютно правильна, але вона обдумана.
      Сосюру вірші не заставляли писати – а писав він їх сам, задля того, щоб мати можливість творити. Так поступали ті творчі люди, які хотіли мати право на творчість.
      І про це теж потрібно знати і говорити.
      А вільних людей нема. Є велика сіра маса не здатна критично мислити. І будуть вільними лише коли навчаться міркувати, коли знатимуть історію і самі захочуть перейменувати чи знести, зараз їм це поки нав’язують аби відвести очі від інших, значно вагоміших проблем.

      Відповіcти
      • Дуже цікаво виходить – ви не хочете цілого процесу декомунізації фактично через те що вам просто подобаються ці Коні. Але ви не говорите прямо – “вони мені подобаються і тому я проти”, а шукаєте винних на стороні – “сіру масу” людей які нічого не усвідомлюють. Та все ж є мушу заперечити – якби дійсно в нас була така вже “сіра маса”, не було б ні України (держави), ні боротьби за свої права і історію (Майдани), ні боротьби на сході. Погано звісно що така розумна людина як ви (а я впевнений що ви себе вважаєте дуже розумною) виступає проти абсолютно потрібного процесу прикриваючись своїми почуттями до кривавої естетики.

      • Прошу читати уважніше.
        Я “заступаюсь” не лише за “коней”. Я стверджую, що одне – це процес ліквідування пам’ятників особам-ідолам, а інше – це знищення художніх композицій. І прикриваюсь я не почуттями.
        Коні наведено як приклад, що близький мені. До прикладу на вихідних була у Чернігові – там одразу прямо від вокзалу стоїть пам’ятник танку, що теж підпадає під декомунізацію, хоча гадаю ця скульптура не винна. І такі художні композиції є у кожному нашому місті (а я чимало міст України об’їздила) і у статті пояснено чому – тому що скульптури, як когорта творчих людей теж мусили створювати провладні композиції і інколи це навіть дуже цінні мистецькі експонати.
        А “ламать – не строїть” хай би краще подумали щодо створення нових, цінних монументальних композицій, яких не так багато.
        Щодо кривавої естетики – якщо ви не мистецтвознавець, скульптор чи історик не можу вважати Вашу думку щодо естетизму правильною, а от у коментарях вище я даю посилання на інтерв’ю з одним знатним львівським істориком, який теж стверджує, що пам’ятники “треба забрати, але зберегти, бо становлять художню цінність”.
        Щодо сірої маси – так вона є і її більшість. І сам Майдан тому перше свідчення. Більшість людей думали, що сам факт стояння на Майданні має змінити щось в країні. Це перший етап, однак перш за все треба працювати над собою і своїм ставлення до країни. Однак це вже інша тема до розмови до цього не причетна.
        Абсолютно потрібний процес декомунізації – це 100% відкриття радянських архівів, зняття грифу “секретно”, оцифрування цих архівів, викладення у відкритому доступі, створення програм (зокрема застосовуючи засоби ЗМІ) для пояснення людям історії. От тоді лише, люди мають самі захотіти знімати пам’ятники. Це і є декомунізація. А не просто руйнування пам’ятників – перейменовування вулиць і на тому все.
        Щодо розумної – ні, ще не розумна, тільки до цього вчусь.

  4. Сосюра цікавий персонаж. «Любіть Україну» він написав в час війни, а після війни понеслося – «Я — поет робітничої рані», «рідний Сталін» – лизав жопу як міг. Якби не лизав – в кращому випадку цькували б як Довженка, в гіршому – Хвильовий, Стус, Драй-Хмара. Талант не заперечую, але і життєву позицію «куди вітер дує» теж не схвалюю.

    Щодо пам’ятників – це 10 частина того, що треба було вже закінчити ще 20 років тому: знести все к бісовій матері, відкрити архіви, оприлюднити списки всіх КГБістів-НКВДистів з переліком «заслуг», заборонити їм працювати взагалі на будь-яких державних посадах, а всім решта компартійцям обмежити на 5-10 років можливість здобуття високих рангів. Зараз би все набагато простіше і зрозуміліше було б.

    Відповіcти
    • Ну щодо життєвої позиції то це не нам судити. Просто коли сильно вихваляють – то нехай і правду кажуть.
      І це не лише Сосюри стосується.
      Ось Тичина до прикладу: всі люблять цитувати славнозвісне Я єсть народ якого правди сила ніким звойована ще не була” “, але “забувають” про вірші типу “Партія веде”. Його навіть через це пародіювали “Наш Тичина пише, пише, Та все бiльше, та все гiрше”
      Щодо КГБістів погоджуюсь.
      І ще, Володь – кому як не тобі знати як на рівному місці у нас рублять гроші. На цю декомунізацію і демонатаж стільки відмивають, що можна нових золотих пам’ятників навстановлювати.

      Відповіcти
  5. як я той пам’ятник любила!!! і теж фото там маю!!

    Відповіcти

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: