Як я почала вчасно виходити з роботи і що з цього вийшло

Posted on

Розділ 1 – як це було

Ще рік тому я була типовим трудоголіком – на роботі засиджувалась допізна, працювала у вільний час з дому, постійно була на зв’язку на пошті та по телефоні і одразу відписувала всім колегам на кожен запит, будь я в маршрутці, за вечерею, або на прогулянці.
Ні, у мене не було намірів в такий спосіб здобути чиюсь прихильність, я отримувала задоволення від роботи і мені щиро подобалось те, що я роблю, таким чином я відчувала себе важливою та потрібною.
Далі постійні засиджування на роботі призвели до того, що в разі зустрічі з друзями я постійно запізнювалась. Скажімо погоджувалась на зустріч о 19:00, з думкою, що затримаюсь в офісі лише на півгодини і дістанусь місця зустрічі. Але процес поглинав настільки, що затримувалась ще довше… як наслідок мала постійні запізнення і навіть образи з боку деяких людей.
Вийти з офісу о 21:00, а то й пізніше було в порядку речей. Понехтувати обідом теж доводилось. Часто траплялись кумедні випадки на кшталт:

20:42, сиджу на роботі, чую як зачиняються вхідні двері. Вибігаю і кричу до охоронника: “я ще тут працюю! Не закривайте!!”
Відкрив, зміряв мене суворим поглядом, розвернувся і сказав під ніс: “курча, звідко вас трудоголіків стільки набралось”.

Власне, мене такий порядок речей «не напрягав»,  а оскільки я була сама, то і не було когось близького кого б цей факт міг збентежити. Якщо хтось і цікавився, то і казала чисту правду «у мене багато роботи».
Як до цього ставилось моє керівництво? Не можу когось очорнювати, бо не певна, що вони помічали аж таке моє засиджування і не думаю що вони цим зловживали, хоча гадаю хоч інколи могли звернути увагу на звіти, що подавались після півночі.
Ні, такі мої надмірні старання не мали ніякого відношення до отриманої мною заробітної плати, та і вона не стояла в мене на меті. Працювала, бо хотіла це робити.
Гадаю потім деякі колеги з цим звиклись, що термінову інформацію Оля зможе підготувати вже на завтра, і що складний звіт – та без проблем, теж от вже на завтра. Порядок речей, який ніхто ніколи не обговорював і який влаштовував всіх, насамперед Олю, яка сама все, без чиїхось вимог, так чинила.
Далі через постійне занурення в робочі процеси я нехтувала плаванням. Казала, що за кілька місяців відновлю… і продовжувала все більше занурюватись у роботу.

Розділ 2 – як це змінилось

Можливо така схема мого робочого процесу могла б тривати ще довго, якби не: однієї серпневої ночі, о 3-й год, я вдома оформляла певні документи і помітила в них одну маленьку, але з точки зору бюрократії страшенну помилку. Мене дуже закололо у грудях від переживання як то все переоформити. Через біль тієї ночі я не могла заснути. Потім була відпустка, коли знову з’являвся такий біль, а потім повернення до роботи (і вищеописаного процесу), і стало все гірше. Біль сильнішав.
Здавшись, я пішла на огляд до моєї родички кардіолога. Вона довго зі мною говорила, зокрема і про мій ритм життя, а огляд завершила словами «то ж треба так себе довести в 22 роки»… далі були обстеження, перевірки, таблетки…
А також була одна людина, яка потребувала більше уваги, ніж робота.
Але це не так просто – коли в тебе місяцями вироблявся ритм такого перепрацювання, то в раз його не зупиниш, тим паче, що роботи в мене справді було багато.
Далі у мене з’явилась «помічниця» чи то пак особа, якій передали частину функцій, які виконувала я. Проте це не сприяло зменшенню роботи, бо здається тоді всім здалось, що в Олі з’явилось море вільного часу і варто її підгрузити ще іншими завданнями.
Словом, до цієї публікації можна додати ще багато чого і як я була відважилась написати заяву на звільнення і як в результаті керівник мене переконав залишитись. І хоч я вже не сиділа до 20-21 на роботі, та затриматись хоча б до 19-ї було звичним.
Власне, річ у переосмисленні. Якщо в людини є особисті проблеми, то треба у цьому признатись собі, а не ховатись від світу за призмою зайнятості. Робота – то таке типове лікарство 21 століття від усіх моральних недуг. Однак вона не вирішує наші проблеми, а лише їх приховує.
І жоден керівник чи колега не оцінить того, що ти виконуєш так багато роботи, бо це завжди виглядає як особисте рішення, тут героїзм недоречний. А всієї роботи не переробиш. Так, робота може подобатись, однак якщо вона єдине часу проведення то слід задатись питаннями і чесно на них відповісти – чи дійсно я така занята чи можливо я ховаюсь сама від себе?

Розділ 3 – що з цього вийшло

З січня місяця я постановила собі виходити з роботи рівно о 18:00, або ж не пізніше, ніж 18:30. Вимикати у позаробочий час телефон і не переглядати робочої пошти вдома, аби не було зайвої спокуси попрацювати в недоречний для того час.
Ні, звісно трапляється, що треба доробити терміновий звіт, чи сталась якась несподіванка, через яку необхідно затриматись чи вислати щось комусь з дому, чи допомогти у чомусь колезі, в якого раптова халепа. Однак тепер це винятки, а не порядок мого дня.
І знаєте що я помітила? Ніхто не помирає. Кінець світу не трапляється. Якщо негайна справа не робиться поспіхом ввечері, а я відповідаю «так, але це вже завтра» , то на диво компанія в якій я працюю не загинається через ці кілька годин відтермінування поки я не працюю.
Виявляється в мене так багато часу ДЛЯ МЕНЕ! Здоров’я покращилось, я відновила плавання 🙂 у мене є час для зустрічей і прогулянок. У мене є час аби читати книги, дивитись фільми і куховарити всякі смаколики.
І водночас – я зосереджена на роботі, якій відповідально присвячуюсь у відведений для неї час.
І власне, дякую тій людині, яка і навчила мене думати, ставитись та сприймати все по-іншому і якій я тепер я хочу присвячувати мій вільний час.
Зайнятість роботою – то лише міф. Перш за все треба зайнятись собою.

28.05.2016

Відверто про робоче і особисте,
Ольга Врублевська

і на останок, картинка для роздумів:

Advertisements

3 responses »

  1. Ви мені, Оля, нагадали один хороший віршик. Явно в ньому щось є спільного:

    “Я люблю свою работу,
    Я приду сюда в субботу,
    И, конечно, в воскресенье,
    Здесь я встречу день рожденья,
    Новый год, восьмое марта
    Буду я встречать с азартом
    Если я не заболею, не сорвусь, не озверею,
    Здесь я встречу все рассветы,
    Все закаты и приветы.
    От работы дохнут кони
    Ну а я…БЕССМЕРТНЫЙ ПОНИ!”

    Відповіcти
  2. Вітаю, Ви побороли демонів трудоголізму в собі! 🙂

    Відповіcти
  3. Пінгбек: Зустрічаймо півня! | опосередкована щирість

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: