Пікуй: крізь чорниці до вершин!

Posted on

Традиція завжди одна і та ж: літо без жодної поїздки в Карпати – то літо проведене дарма.
А саме тому ми вирушили в гори минулих вихідних. Не знаю чому, але в мене була настирна ідея піднятись на вершину Пікуй. Тепер я розумію відомий вислів «Хто не бачив Пікуя, той не бачив нічого!» бо за день підйому що нас тільки не спіткало: багно, дощ, блукання чорницями… Але все по порядку.
Маршруту на гору не знала, але зібравши в інтернеті чимало інформації (окрема подяка блогеру Воробусу за його корисні статті про гори та гірські маршрути – то взагалі найкорисніші статті на його блозі) довідались як іти.
Щоправда добирались не рекомендованим маршрутом: автобусом Львів-Ужгород, до повороту на Біласовиця, а електричкою Львів-Мукачево до Воловця, а звідти авто до села. Так дещо дорожче, але на електричку можна купити он лайн квитки, а на автобус треба їхати на автовокзал.
Місцевий водій довіз нас до старту підйому (орієнтир рожевий магазин, де в принципі можна скупитись перед сходженням) і показав пряму дорогу догори, мовляв іти туди, або ж є пологіший підйом, якщо пройти через село.

Ну, вирішили йти через село, пройшлись, почався лісок, ішли все дорогою, але майже одразу зустріли перші труднощі: величезне болото. Я йшла позаду і побачивши що праворуч можна добряче намочитись вирішила йти прямо. Два кроки і тільки я встигла промовити «тут твердий ґрунт, можна йти!» як мої кросівки провалились. На фото наслідок 🙂
Вибравшись і запацькавшись пішли далі. Все йшли, йшли, і я заглядала по деревах в надії побачити хоч якесь маркування (Воробус казав, що воно має бути), проте нічогісінько. Втішало лиш те, що на стежці були свіжі сліди, по них ми і йшли. І вже дійшовши до першої галявини зустріли місцевих, які нам підтвердили, що на Пікуй цією стежкою вийдемо, а на роздоріжжі стежок варто звернути ліворуч.
Почали з’являтись перші заманливі краєвиди, що ще більше спонукали продовжувати підйом, а коли ми вийшли на величезну сонячну галявину перед нами постала вершина, яка ще була надто далекою… «Невже то ще стільки пертись?!» але не вертатись же назад.
Місцеві селянки збирали там чорницю (якою і ми добряче поласували) і підтвердили, що ми вийдемо цією дорогою до Пікуя, варто йти по стежці, ще й сказали, що скоро буде джерело, де можна води набрати. До джерела дійшли, вода нас справді виручила, а далі почалось… В якийсь момент за джерелом стежка розгалужувалась – одна йшла дуже стрімко вгору, інша полога вела в хащі. Не знаю чому, але я думала, що варто йти другою… залізли ми в ті хащі, дерлись через них і вийшли на якусь стежку поміж чорниці, йшли нею, йшли, але помітили, що навпаки – віддаляємось від вершини, вона залишалась ліворуч нас, а стежка вела лиш в право. Потрібно було спускатись що ми й почали робити, але блін! Селян, які ходять збирати чорницю так багато і їхніх стежок теж, що в якусь мить ми вже не були певні а чи цією стежкою ми йшли? І що нам вертатись знову в ті хащі? А де ж там пройти?
На додачу до всього ще й дощ почав такий крупний падати, тож довелось діставати дощовики. В результаті оглянувши територію з морем клятої чорниці і побачивши що «по той бік» не то хащів, не то міні яру, є стежка, що теоретично веде на вершину ми прийняли рішення валити напоперек. Тобто ну її ту чорницю з мільйонними закрученими стежками, валили пряміком через неї. Власне, гак вийшов десь так зайві 1,5 км  через чорницю. Один плюс – мої страшенно брудні кросівки відчистились до блиску.
Словом, не вмію я нормально ходити в гори, але в тому є і свій позитив. Поки йшла через чорницю згадувала як минулого року з блогером Помф’юком заблукали на схилах Парашки, то тепер ще й матиму спогади про блукання біля вершини Пікуя.
Чорниці до слова, більше й бачити не хочу, не те що їсти! Коли врешті найшли стежку (яка все ще вела через чорницю, ну як без неї) ми тривалий час йшли, орієнтуючись на вершину і спостерігаючи за слідами диких свиней людей, які вже тут колись проходили і залишили після себе сміття (і коли то вже легалізують відрубування рук за таке?!) і так аж допоки ставши перепочити на розгалужені стежок, я цілком випадково на камені побачила червону стрілку, яка показувала на менш втоптану стежку, що вела вверх. Вирішили, що йти по маркуванню йти все ж краще, аніж гадати на власний розсуд, тож звернули. Наступний уривок дороги був кам’янистий та складний, інколи доводилось буквально карабкатись. Десь так півгодини і от вершина вже просто перед нами.
Пройшли ще трохи, вийшли на сам верх, до напису Пікуй і зачарувались… ми це зробили! Відчуття неймовірної гордості, самовдоволення і просто кайфу, згадуючи якими непростими нам видались ті стежки. А краєвиди… ну просто незрівнянні!
Вже на вершині, поспілкувавшись з іншими мандрівниками вирішили назад вертати іншою «зеленою» стежкою з маркуванням. Усю дорогу назад я тільки й торочила «зелене маркування!» – яка ж це втіха йти «офіційною» стежкою, а не наугад. Проте і ця стежка не була така проста. Місцями був дуже слизький ґрунт, через дощі, що очевидно падали тут нещодавно, тож думаю підніматись по ній було б не так просто. Нашим підйомом пологішою стежкою я задоволена, якби тільки не помилка біля джерела.
Окремої реклами та похвали варті мої кросівки Salewa WS Firetail 3, які пройшли хрещення багном, стежками, лісами та вершинами. Сказати, що нозі було зручно – не сказати нічого, бо на зручність я вже їх і в містах випробовувала. А той факт, що ти спускаєшся по слизькому ґрунту під кутом 45° і твоя нога твердо стоїть і не сунеться – реально круто. Також коли я провалилась у багно – кросівки забруднились, але не намокли, нога залишалась сухою. Словом, взуття варте заплачених за них грошей до останньої копійки.
Загалом підйом та спуск, разом із зупинками на перекус нам зайняв 5,5 год, але витратили час на блукання.
До Воловця нас довіз то й же водій, а вже там ми їли та прогулювались до вечора, оскільки потяг мали аж на 22-гу год (беріть квитки заздалегідь!)
І ще одна порада – як бачите на фото я в шортах. Маршрут на Пікуй виявився таким, що якісь вільні штани були б доцільнішими – аби не дерти ноги через ліс.
Словом, походом на Пікуй дуже задоволена. Отримала море емоцій та вражень. Наступного року хочу піднятись ще на якусь Карпатську вершину з тисячу-півторитисячним метражем… досвідчені блогери порадьте в коментарях куди не надто складні стежки 😉
05.08.2016

До вершин!
Ольга Врублевська

Advertisements

One response »

  1. А я думаю чого то я так гикав, а то ти мне згадувала 😀

    Хороші стежки є на Боржаву:
    1. прямо з Воловця, з вокзалу “прямою наводкою” через Плай (там метеостанція) або по траверсу на Великий Верх; можна на Темнатик (гора з хрестом; добре видно знизу, але зорієнтуватися в лісі троха напряжно) – з нього відносно рівна стежка, яка теж обходить Плай по траверсу і йде на Великий Верх

    2. з Пилипця є підйомники в напрямку Магури-Жиде (до вершини не доходять – десь до половини висоти). Теоретично вони лижні, а практично літом ними користуються велосипедисти, щоб не перти весь підйом вверх, а тільки частину.

    3. також з Пилипця є непоганий вихід через славнозвісний водоспад Шипіт на перешийок Магура-Жиде — Великий Верх

    4. (сам не пробував, але чув розповіді) зі Сваляви є непогана дорога до закинутої РЛС на Стої.

    Стій і Великий Верх практично одної висоти і хребтом між ними можна швидко пробігтися туди-сюди. Загалом варіантів як вийти однією дорогою, а спуститися іншою – вагон.

    Хоча особисто моя «мечта идиота» ще разок пройтися “від і до” – з Міжгір’я в Воловець.

    Відповіcти

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: