Чому мені байдуже до одруження

Posted on

Я вже згадувала колись на блозі, що закоренілих мрій вийти заміж у мене ніколи не було. Думка, що от не одружусь і ладно, подумаєш, я ж і не хочу цього мені була звична. Якось з часом слово заміжжя, а чи точніше його настирне бажання мені почало сприйматись з поведінкою деяких дівчаток, які хотіли цього насамперед тому, що «треба всім вийти», а вже потім в них було бажання мати сім’ю.
Так от чому я про все це говорю. Минулого тижня випадково наткнулась на цю статтю в інтернеті, якогось відомого психолога (жінки, можете прочитати, доволі цікаво). Прочитала і я, він в доволі прямолінійній формі не добираючи пом’якшень відповідає на інтерв’ю, зокрема про жіночу самотність, чому така ситуація зі шлюбами і т.п. Інколи мабуть і перебільшує, журналіст і сама подекуди каже, що з його слів чи не кожна друга жінка з психологічними відхиленнями, але корисне для себе там можна почерпнути.
Але знову я перескакую на інший аргумент. Що я для себе взяла звідти. Перш за все помітила я цю статтю, бо назва інтригуюча “здорова людина не хоче вийти заміж“. Я б і сама так колись висловилась. Але маленька поправочка: я захотіла. Проте захотіла не зовсім заміжжя. Пряма мова:

“У здорового человека все происходит следующим образом: он кого-то любит, кто-то любит его. Это единственно возможные нормальные отношения. Когда тебя не любят, не надо цепляться за людей. Второе. Когда люди любят друг друга, у них есть потребность жить вместе. Третье. Когда они живут вместе, у них возникает потребность иметь детей, семью, и так возникает в естественной среде брак. Выйти замуж любой ценой, выйти замуж, потому что все уже по два раза вышли и развелись, — это бред полный.”

От завдяки цій цитаті я можу пояснити мою поведінку. Я і досі не хочу заміжжя у розумінні того, як часто воно буває у нашому суспільстві: вийти заміж, бо лишишся сама; вийти заміж, бо всі виходять; вийти заміж, бо вже вік “піджимає”… Ні, я не хочу виходити заміж.
У мене є людина, що змінила все моє життя, що за кілька місяців поступово лікує ті всі каліцтва душі, що назбирувались у ній 10 років і які мені ніколи нікому не хотілось відкривати. Вперше я радію, що при поверненні додому хтось мене зустрічає, об’єдналась з кимось мріями і ми втілюємо спільні плани. У мене було моє самодостатнє життя, без потреби у інших людях. Тепер воно змінилось, бо воно хоч було яскравим, та раптом засіяло новими, геть не знаними барвами і набуло ще більше сенсу.
Так, ми прийняли рішення одружитись. Мабуть радше як наслідок вищеописаного в цитаті. І в тій книжечці, що в міру роботи я кожен день тягаю зі собою в сумочці, незабаром буде якийсь штамп, але мені і до нього байдуже.
Кілька тижнів тому на мій день народження чимало людей вітаючи казали: “ну от любов то ще не те, а от вже одруження, так, це вже серйозно, бо це вирішальний момент…” Люди знову мене не розуміють чому я кажу, що я не відчую від одруження змін.
Спробую пояснити: мені байдуже до штампів, церемоній, ритуалів, благословень… воно не зробить погоди у моєму житті. Бо вирішальним є не штамп у паспорті чи чиєсь благословення, вирішальним є РІШЕННЯ двох людей мати сім’ю та жити разом. Вирішальним є УСВІДОМЛЕННЯ цього бажання і готовності його втілювати. А всі церемонії і штампи – то лиш формальний наслідок цього спільного рішення.
Тому так – мені байдуже до одруження.  Воно не змінить мені найважливішого: ми обоє захотіли бути разом, мати сім’ю, наполегливо працювати аби здійснювати наші мрії, долати труднощі, вчитись терпіти і розуміти, приймати і пробачати, піклуватись одне про одного, проводити удвох дощові осінні вечори, зустрічати ранки, удвох сміятись чи плакати…  і просто хочемо разом прожити це життя. А одруження?… то в порівнянні з усім іншим така дріб’язкова формальність у переліку нашого спільного. 🙂
27.09.2016

Ділюсь особистим,
Ольга Врублевська

Advertisements

3 responses »

  1. Та стаття супер-класна i чотка :))

    Відповіcти
  2. Олександр

    А я ще додам, Олю, що одруження – це не просто формальність, як думають усі люди, а клятва перед Творцем, це не просто штамп якийсь, який нічого не вартий, як бумажка (наприклад), це – освячена Богом клятва двох людей – чоловіка і жінки – це поєднання двох душ з наміром примножувати Любов Божу у своїх дітях. А коли люди живуть просто, так званим видуманим людьми громадським подружжям – це блуд. Вибач на слові, але так і є, це так звана свобода, яка людей губить і не обтяжує їх сімейною відповідальністю. Потім люди бідкаються і звинувачують Бога, чому все погано сталося у житті, а всьому виною – наша свобода і нехтування законами, які постановив Творець. Так само, наприклад, із досвіду близьких із Західної України, котрих з дитинства навчають начебто набожності, водячи у храми православні чи католицькі, так… просто такий звичай. Потім обов’язково для бажаючих одружитися – вінчання так званне – теж звісно як звичай – потім поза межами храму – ну може рік поживуть – і розпуста і як наслідок – розлучення. Оце стандартний людський сценарій, зроблений на звичаях батьків і дідів. А все через те, що не знають Божих порад і законів, а від цього – безвідповідальна свобода. Щастя тобі, вибач за відверті слова. Любові вам!

    Відповіcти
    • За побажання дякую і вибачитись не варто, я рада читати думки читачів.
      Ви все гарно і вірно описали. І повірте є різниця між бажанням усвідомлено дати клятву перед Богом бути з цією людиною і між бажанням просто обвінчатись, бо всі вже там були, а я ще ні.
      В цьому плані одруження не має цінності. Має цінність рішення і готовність людей дати клятву як свідоме продовження їхньої любові.

      Відповіcти

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: