До і після весілля

Posted on

весільнеПередостанній допис блогу був ще наприкінці березня, а потім був довгий період підготовки до весілля, впродовж якого кілька разів виникала думка «навіщо нам це все таки здалось?».
Ні, то не був найщасливіший день мого життя. І чесно кажучи я вже тепер, коли пройшло лиш 3 місяці не чітко пам’ятаю події… але все по порядку.
Спочатку була виснажлива підготовка. І оскільки ми з чоловіком геть все взяли на себе, то клопотів було більше. Деякі люди мені дивувались:

– коли ти йдеш у відпустку?
– після весілля
– як? а коли ж ти організовуєш весілля?
– вночі

Хто знає мою роботу (і моє ставлення до неї), той зрозуміє, що так і було – робота то святе, а потім до пізньої ночі можна займатись усіма перед весільними справами.
Віддати підготовку батькам? Ні то не про нас. Почнімо з того, що ми і так «піддались на провокацію» батьків і список гостей зріс до 100 чоловік 😦 чесно – щонайменше без половини осіб зі списку ми могли б обійтись, але зроблено що зроблено… на все інше впливу батьки не мали, через що дуже хвилювались, бо казали, що через наші ідеї люди «можуть не зрозуміти». (Спочатку моя мама була в шоці, потім коментувати перестала).
Що мене найбільше задовольнило у весіллі – професіонали, послуги яких ми замовляли. Абсолютно з усіма зустрічались особисто і кожна особа мені чимось нагадувала мене «фанатичність до роботи», через що за надання послуг можна було не хвилюватись. 🙂
Хоча визнаю, що я особисто виявилась непростою клієнткою, і якщо тортівниця ще була в захваті від нашої ідеї торта, то візажистка натерпілась неабияк «зробіть мені найпростіше що можете зробити! Без всяких оцих самих, давайте найпростіше!» або майстер манікюру, яка м’яко намагалась мене переконати що «ну нареченій не прийнято робити ядрьоно сині нігті, може давайте все таки френч?»; «ні, тільки такий синій
Якою я була нареченою? Я була яскравою. Бо якщо ми вже піддались і дійшли до того щоб зробити цей день і вбахати на нього купу бабла, зусиль і нервів(!) то хай буде по-нашому. І тепер я для себе визнаю, що з усіх весіль на яких я була, про молоду пам’ятаю тільки те, що вона була у пишному білому платті, все, жодних інших деталей. Ну от може про мене хтось згадає як про наречену не у звичному білому платті, а у платті вишитому яскравими квітами.
А ще у мене на голові був вінок. Знаєте анекдот що представник фірми AVON вміє відрізняти 33 інтонації фрази «пішов на…»? 🙂 так от, я навчилась відрізняти 33 різних інтонації фрази «як без фати?!»
Так, я була без фати, у ядрьоно синіх туфлях, у платті з яскравими квітами (а у мого чоловіка така ж вишивка, з такими ж яскравими квітами («як то молодий буде у сорочці з вишитими квітами?!»), а ще ми набрались наглості і в самих запрошеннях написали що весілля в українському стилі просим одягати вишиванки…. 90% присутніх долучились до цього «дрес коду» і вийшло, що і ми були яскраві, і гості яскраві, та і саме весілля наше було яскраве, саме таким словом його можна найкраще описати. Отака неординарна штука, яку втім присутні оцінили.
І хоча воно все цікаво звучить ніби ми якісь оригінальні бунтарі, у нас були і звичні злосні клопоти, від яких ми дратувались що взагалі все це затіяли і що разу питали себе «нафіга.нам.це.здалось.». І в ніч перед весіллям два алкаші, що ніяк не могли втихомиритись під моїм вікном не давали спати, тож я прокинулась (чи точніше майже не спала) зла на весь світ… але ми таки відбули цей день і тепер є що згадати.
А потім… що було опісля?
А) Ми дійшли до висновку що не вартували всі ті зусилля того дня;
Б) «Потім тобі захочеться знову пережити всі емоції того дня» – не знаю коли в людей настає таке «потім», але в мене поки що відчуття що «більше ніколи нічого подібного не хочу»;
В) «що ти можеш порадити як людина, що вже мала весілля, які нюанси врахувати?»; – «можу порадити взагалі не робити весілля»;
Г) і хоч як би жорстоко не звучала попередня порада – саме в цьому суть. Не піддавайтесь на провокації і робіть весілля максимум на 30 людей 🙂
Але з усіх підготовок до весілля найбільше запам’яталось як запрошували на весілля кращого татового друга. Перші його слова були «як же ти виросла!» а після слів про запрошення на весілля він обняв мене і розплакався зі словами «чого ж тата нема». А тоді виправдовуючись перед моїм чоловіком, як перед незнайомою людиною, повторяв: «то ж мій друг, мій найкращий друг».
Це були одні з найщиріших сліз, які мені доводилось бачити в житті. І вийшовши з тієї квартири я зрозуміла: після моєї смерті з моїх друзів за мною так ніхто ніколи не заплаче. Ні, в мене не погані друзі, просто я для них не такий друг, яким мій тато вмів бути для інших…

І наостанок, щоб ви зрозуміли що таке самим робити весілля від початку до кінця: це коли ви розрахувались з усім персоналом, попрощались з усіма гостями, перевірили чи зі столів забрано усе, чи запаковано усе ваше, запакували у машину батьків та останніх друзів… залишаєтесь самі, з-заді вас зачиняє свої ворота ресторан «Високий замок», а у вас телефон ледь-ледь заряджений і усі 4 виклики таксі скидують ваше замовлення (кому о пів на 4 ранку охота пертись на Високий замок)… незабутньо блін, найнезабутніше з усього весілля мабуть.
А потім… ще була весільна подорож, але то вже зовсім інша історія, про яку я розповім наступного разу, надіюсь з меншим інтервалом. 🙂
Але ось вчора отримали фото… і виглядає воно все досить гарно, без каплі негативу за кадром… бо негатив з часом забудеться (надіюсь), а фото лишаться… тож може й добре, що був такий досвід у житті? 🙂

Кому цікаві фото:

06.08.2017

Заміжня,
Ольга Врублевська.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: