Минулі подорожі, плацкарт і втрачена країна

Posted on

IMG_1465В Чернівці ми їздили ще 1-го квітня. А дісталась я писати сюди лише зараз. Направду кажучи про Чернівці багато розповідати не зможу, бо я там вже колись була і вже колись про них писала, повторювати вам про Університет-Гогвортс не варто, радше можна розповісти про інші моменти подорожі.
До Чернівців ми їхали плацкартом. І тоді клялись собі, що більше ніколи в житті плацкартом їхати не будем (так воно не виявилось але не в тім суть), бо «задовбало».  

Через кілька місяців доводилось обговорювати тему плацкарту з моїм другом і власне він висловив те, з чим і я згідна, бо насправді суть не у плацкарті, цілком можна в ньому їхати, не напрягають ні ці полиці, ні відсутність особистого простору. Проблема в людях. Як сказав мій друг, якби пересадити тих людей, які їдуть в СВ вагонах у плацкартний вагон, то все буде добре, жодних проблем, бо люди з СВ вагонів будуть себе вести по-іншому (фактично теорія «чого дурний – бо бідний; чого бідний – бо дурний»). Не можу братись оцінювати однозначно людей, які подорожують різними типами вагонів, але якщо люди банально не розуміють, що їхня музика, яка грає на повну катушку напрягає пів вагону, що їхню розмову по телефону вимушені слухати пів вагону, що не можна співати в голос на цілий вагон, бо ти думаєш що ти мега талановита… то блін так і хочеться побажати цим людям довіку скніти в тих плацкартних вагонах, бо ні на що краще вони не заслуговують… словом, люті було не мало.
Окрім Чернівців під час тої мандрівки ми поїхали також у Заліщики, так-так, то саме там де Дністровський каньйон, де унікальний пейзаж, мікроклімат і… занепад.
Формально, Заліщики то районний центр у Тернопільській області, проте при минулорічній мандрівці у Тернопіль я шукала як з обласного центру туди дістатись і зрозуміла, що краще не рипатись. Автобусів нема, якесь залізничне сполучення через дупу з надзвичайно незручним графіком, інша справа з Чернівців – маршрутки курсують щогодини з АС №3 (тільки у місцевих не намагайтесь дізнатись де то АС 3 – не знає ніхто! Знаходиться вона біля дріджзаводу, а його вже наче знають всі 🙂 )Так от, їхати до Заліщиків з Чернівців якихось півтори години, по хорошій дорозі.
Врешті, про самі Заліщики. Колись це було курортне місто, зараз курорту не залишилось. На порожній автостанції велике фото панорами міста та якийсь його опис, але чи читає його хтось не знаю… щоб ви розуміли, коли ми вийшли з маршрутки на автостанції нас запитали чи ми сюди в гості до когось приїхали. На фразу що ми туристи відреагували таким виразом обличчя, що мабуть якби ми сказали що ми астронавти, які прилетіли на місяць, то нас сприйняли б більш адекватно. Далі ще задали запитання що ми тут робимо. Відповідь що приїхали поглянути на природу і сфотографувати краєвид вочевидь таки переконала чолов’ягу, що ми несповна розуму, тому питань він більше не задавав.
Власне у цьому і виявився наш прокол, на якій зверніть увагу, якщо будете самотужки організовувати туди подорож – формально Дністровський каньйон і знаходиться у Заліщиках, проте туристи туди не потрапляють. Оглядовий майданчик на краєвиди Дністра розташований у селі Хрещатик, що дещо вище. Туди людей привозять автобуси, вони фотографуються… і їдуть собі геть, навіть не ступаючи у Заліщики. Містечко залишається поза увагою туристів, лишень автовокзал пустіє з величезним фото панорами…
Мабуть саме тому коли ми йшли вулицями міста на нас дивились як на прибульців, а доводилось нам квапитись, бо треба було пішки пройти пів містечка, піднятись до села Хрещатик, полюбуватись краєвидами і повернутись на автостанцію, звідки мав відправлятись останній автобус на Чернівці (по моєму о 17:00, але точно не пригадаю). Тому плануйте свій час заздалегідь!
На наше щастя і нещастя водночас нам трапився місцевий дідок, який заповзятливо хтів провести найкоротшою дорогою до оглядового майданчика. IMG_1484Нюанс виявився в тому, що по тій кам’яній горі довелось дертись, місцями буквально вертикально дертись. А невгамовний дідок на півдороги взявся ще з нами говорити на релігійні тематики, оголосивши себе представником в ім’я Хреста чи якось так. Потім його спекатись не могли. На гору він нас щоправда вивів, але надії на останній автобус вже не було. Сповзати назад тим самим шляхом зовсім не кортіло, а робити гак через село дуже витратно по часу… що в такій ситуації робити? Правильно, все одно розслабитись і сфотографувати на пам’ять собі цю красу, тим паче, що краєвид реально розкішний!
Удача була на нашій стороні і туди приїхали туристи на шикарній автівці, які люб’язно погодились нас підвезти до Заліщиків, тому на останній автобус ми таки встигли 🙂
А вертаючись назад до Чернівців, дивлячись крізь шибу на Україну, я вперше в житті подумала «таку країну просрали».
Тепер я вже можу сказати, що багато України побачила. 16 областей число не маленьке. В кожній з них є щось своє, особливе, за що я люблю українські міста. Але з сумом кажу що кожен раз, є те, що повторюється – руїна. Так багато спорожнілого, розкраденого, знищеного… Таку країну просрали це не в шану СРСР, я не знаю як там було. І вати в голові щодо цього приводу нема. І звісно я теж чула різні аргументи красивих фраз як все працювало і ферми, і заводи… але мій коментар радше стосується того, що все розкрали і знищили. Чому аж так?… чому всюди таке глобальне закинуте, зруйноване і до розкрадене все, що можна було винести?…  навіщо було доводити аж до такого? Не можна було якось організуватись, аби не доводити аж до такого?…
Це звісно читачами сприйметься за сміх, проте щоразу в кожній області картина із пісні Скрябіна «а моя країна – суцільна руїна» і прикро від того, даруйте за сумну нотку.
Все ж, дуже задоволена тією мандрівкою. Щодо каньйону – усім дуже раджу хоча б раз там побувати. І Заліщики можете відвідати, містечко гарненьке, наче створене для спокійного, помірного життя. І взагалі, подорожуйте Україною, споглядайте її. Нам для неї ще так багато треба зробити, аби щось змінити…
Прийміть як символічне побажання до минулого дня Незалежності.
Всім невтомної праці та відкриваючих очі подорожей.

03.09.2017

З натхненням,
Ольга Врублевська

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: