Була така епоха у моєму житті, та й у житті моїх друзів, коли йшов в гості до когось, міг засидітись і вже громадський транспорт з району не їхав, тому лишався на ніч. Служб таксі як таких ще не було, а якщо і були, то сума витрат на таксі здавались такою великою і невиправданою, що радше приставав на пропозицію залишитись переночувати у когось.
Так і я залишалась, так і в мене не раз залишались на ніч.
Отак ви сидите собі, говорите по душам, людина каже “Боже, яка година! та мені вже тре йти, бо нічим не виберусь!“, а далі ти вмовляєш: “Та в мене є місце, залишайся, посидимо ще собі, поговоримо!”
І тривали до пізньої ночі ті теревені, потім разом збирали посуд зі столу, наводили порядки, розстеляли диван, ти шукаєш набір постелі, помагаєш застелити. “Почувайся як удома”…
Так і я залишала в себе людей, так і я залишалась у когось. І був у тому якийсь такий неповторний шарм, чи що. Якщо наступний день вихідний – то ще таке, зібрався собі зранку, та й їдеш додому. А якщо будень, то їдеш на пари і розповідаєш, що так засиділась вчора у подружки, що от добиралась з геть іншого району, і в тебе ж наче якесь просвітління, ти тепер можеш розповісти наскільки деінде по іншому маршрутки зранку їдуть.
А потім у вас з особою спільні спогади, згадуючи посидені кажете «та засидимось як минулого разу, щоб аж з ночівлею!» або «ну тепер вже до мене з ночівлею!»…
Така епоха, вочевидь, відійшла у небуття. Служб таксі – хоч греблю гати, і витрата на таксі вже не здається чимось таким недосяжним, можна собі дозволити. І хоч і засиджуєшся допізна, то ще спершу, аніж набриднеш господарям викликаєш таксі. І якщо тобі і пропонують десь “та лишайтесь в нас”, то все ж тягне додому, до свого ліжка, де собі прийдеш, вмиєшся, вляжешся і не будеш нікого обтяжувати.
І начебто – що тут такого: можна ж людей запрошувати і одразу казати «приходіть так, щоб вже в нас лишатись на ніч», але вже і люди не дуже рвуться, по тій же причині – в гостях добре, а вдома своє ліжко, і вже й самому не хочеться з кимось заморочуватись, чи сидіти до пізньої ночі (старість підкрадається, чи що?), тому таке більше не практикується, принаймні серед моїх друзів.
Та все ж, щось було чудового у тих таких засиджуваннях з ночівлями, якщо від згадки на душі якось так ностальгічно і приємно.
06.11.2017
З крихтою ностальгії,
Ольга Врублевська.
опосередкована щирість 
Мені це теж знайомо! Якось гості засиділися у нас до 8 ранку, а потім просто пішли на маршрутку 🙂
І я такі часи згадую..От так із друзями . А на Святвечір приїжджали двоюрідні брати із батьками і так засиджувалися аж що автобуси не їхали, а таксі дороге в сусіднє місто і залишалися ночувати..Ах були часи..А тепер всі з машинами, і цього уже не є.