Життя у соц.мережі: між небажаним і невтаємниченим

Posted on

Перестала писати у блог не лише я. То якась така загальна тенденція. Десяток тих блогерів, дописами яких я упивалась теж мовчать. Я не знаю чому. Деякі із них повертаються, з гучними заявами «я повернувся», але я не хочу робити таких заяв і пустих обіцянок, а радше писати коли є наснага, бо тоді є щирість.
На просторах інтернету побутує думка, що блоги закинули, бо більше пишуть у фейсбук, але чи це так я не знаю.
Мені не подобається фейсбук в порівнянні з вконтакті (заплюйте мене скільки хочете) і мені шкода, що його заблокували. Так, я знаю як обійти блокування і заходити туди, але тепер у цьому значно менше змісту, бо там нема тих людей, за якими я хотіла слідкувати.
Ви колись задумувались про свою віртуальну реальність? А я от задумалась.
На початках у контакті я якщо добавляла різних родичів у друзі, то робила це з неохотою і з певним налаштуванням списків що кому бачити. Потім перестала у це бавитись.
Профіль у фейсбук був «непорочним» там у списках не було ні колег, ні набридливих одногрупників-однокласників, ні далеких родичів, нікого зайвого. Виключно ті люди, за якими мені цікаво спостерігати, бо вони найцікавіші і неординарні люди.
Потім з часом хтось з колег почав добавлятись у друзі, і я на це продовжувала не реагувати, але ж з часом з окремими колегами здружилась і їх теж хотілось добавити. Добавила їх – понеслись всі інші, деякі настирні «а там тобі від мене запит прийшов, чо не додаєш?» і їм же не скажеш: його я добавила, бо він мені цікавий як особа, а ти зі своїм шлаком тільки стрічку новин псувати будеш.
А потім після закриття ВК вся ця масовка хлинула у ФБ і почала сипати мене запитами… Частково ігнориш, а інших, ну тих таких наче ближчих родичів ігнорувати наче не пасує… додаєш, тут же ховаєш аби не бачити від них жодної згадки у стрічці новин, але суть не просто в тому, що тепер я їх бачу, суть в тому що тепер і вони бачать мене.
Раніше кому не треба, той непотрібної інформації не знав, а тепер же не охота бабратись з налаштуваннями і щось приховувати, додаю зціплюючи зуби, бо плюс 1, мінус 1 вже погоди не робить, але десь муляє, що таки бачать мене. Відчула це коли от дзвоню привітати тітку з уродинами, набажала всякого, вона питає що нового, я кажу що нічого, а вона мені: «Оля! Та як, я ж бачила ти вже в Одесі встигла побувати?!» перша думка «звідки ж, блін?», а потім згадуєш фото де ви всі за круглим столом і та, твій колега закинув цю фотку у ФБ, ага приховала від родичів відрядження.
Колись профіль у соцмережах міг відображати якусь мою частину життя, про яку я не розповідала іншим, але тепер на запитання колег «як провела вихідні?» «та нічо особливого» не відповіси, бо вони бачили фото з останньої подорожі і хочуть щось знати, а не завжди є бажання їм розповідати.
Або те саме з родичами, допоки їх не було у мене в друзях при рідких зустрічах я вимовчувалась сірою мишкою – наче в мене нічого особливого, працюю собі, ким? та проста офісна робота, все як у всіх – маленька зарплата і звичайні будні. Тепер фіг так вдаш, всі все бачать, всі все знають і про твої відрядження, і про тусовки з колегами.
Якось читала статтю про соціальні мережі і те який вплив вони на нас мають: ваші друзі за жартом можуть створити сторінку на ваше ім’я, закидувати фото з вами, і ви навіть гадки не маєте, що десь зареєстровані, але ваша сторінка живе і відображає ваше життя: де ви з ким були, що робили і т.п.
Ви зараз скажете: ото найшла собі труднощі, то нічого не поширюй, і буде тобі спокій. Але от наприклад: ще була не встигла сісти на літак і повноцінно полетіти у відрядження, але колега тегнув, що ми в Борисполі. Усе, вже всі все знають. Ти наче сам нікому нічого не казав, але про тебе вже розповіли ті, хто з тобою. І це проблема.
Точніше, суть моєї проблеми в іншому: я прискіплива до кола з яким я спілкуюсь. Те, що ви – моя колега, одногрупник, чи родич не означає, що я маю бажання з вами ділитись чимось про моє життя, навіть якщо це подорож, відрядження чи будь-що інше. Спілкування на загальні теми, що нас поєдннують – родина, спогади, робота – будь ласка, але іншим ділитись нема бажання.
Раніше на сторінці у ВК я поширювала дописи, що відповідали якимось моїм поглядам, переживанням, емоціям чи просто філософії якої я притримувалась. У ФБ я цього не роблю. Бо втомилась від моєї публіки, від того що неодмінно хтось візьметься коментувати чи надокучати… моя філософія хай буде при мені, без поширень. Тепер лиш закидую фото, мама просить і це зручно – вона ще не знає як ти добралась до пункту призначення, але коли зайде у ФБ то помітить що все гаразд. Є і свої плюси звісно. Є ще люди, за якими цікаво спостерігати. Але в основному – якось розчарували ці соц.мережі (чи то пак люди, що там є). і щоразу у них якось не комфортніше. З блогом якось краще. Тут здається ще є нагода зберегти свою  внутрішню сутність.
Давайте писати…
12.12.2017

Віддалена, але реальна,
Ольга Врублевська

Advertisements

7 responses »

  1. Дуже влучна замітка!
    Я теж про щось подібне думав: і про наплив шлаку в стрічці новин, і про родичів, які знають про тебе більше, ніж ти їм розповідав. А ще публіка у ФБ якась лінива, чи що. Наприклад, за якесь фото, на яке я витратив 5 секунд свого життя, дають на порядок більше лайків, ніж за запис у блозі, над яким сидів кілька годин.

    Відповіcти
    • Так воно і є – публіка лінива. Десь навіть читала, що за останніми тенденціями замітки мають бути максимум на 10-15, щоб їх прочитали. А ще краще – картинками. Великі тексти здаються людям нудними, бо треба ж думати поки читаєш…

      Відповіcти
  2. Karpatska_Mavka

    І дійсно соціалки помаленьку відживають своє, хочеться чогось більшого. Бо як колись казали, що не встиг слово сказати, а знає уже весь світ. Багато тих хто був у ВК уже перебралися у ФБ і там засоряють лєнту тим самим, що і у ВК. хоч Фб (особисто ме) більше подобається. Але читати все підряд немає бажання, а фільтрувати немає часу. Тому залишається писати в бложики які будуть жити доти, доки ми їх будемо наповнювати і ділитися своїми відчутями в них. Нехай зявляється більше постів у блогах і більше читачів.

    Відповіcти
    • Головне, щоб пости у блогах були якісними.
      Те що робиться в українському сегменті – жах. Нормальні статті українською рідко появляються, здебільшого скопійовані з російських сайтів і навіть не вичитані 😦

      Відповіcти
      • Karpatska_Mavka

        Нажаль така наша реальність. Щоб прочитати щось толкове, то тільки російською, або ламаним перекладом.А краще читати в оригіналі. То в цьому випадку англійська, німецька ітд. Бо багато чого і на російську перекладають не толково з цих мов.

  3. Краще взагалі не показувати своє життя в соц. мережах. Ні де працюєте, ні де відпочиваєте, тим більше де в данний момент знаходитесь. Є багато грабіжників, які проглядають соц. мережі і знаходять або слідкують за майбутніми жертвами. І можливо якась інформація, або якісь фотографії будуть спонукати до пограбування житла, якихось “телефонних” шахрайств і тд. Я не закликаю дійти до крайньої параної, але обережним бути не зашкодить. Я взагалі не бачу сенсу вказувати про себе повну інформацію, та виставляти свої фотографії. А кому треба покажу на телефоні як колись показували сімейні фотоальбоми.

    Відповіcти
  4. У мене від цих соц мереж розвелося відчуття параної. Раніше я хоча б блог писала спокійно, а зараз у мене відчуття що всі всюди мене знайдуть, і всі будуть писати, що я якась не така, і живу не так, і пишу не так, і думаю теж криво. Взагалі то подібні зауваження були зазвичай від родичів. Тепер мені страшно писати, іноді думаю, що то на краще, але мені ж подобалося писати! Тепер мені не хочеться писати про себе. Да і не про себе стало важче. Але я стараюся так не думати.

    Відповіcти

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: