Про мовчання і багато думок

Posted on

Здраствуй, світ.
Думок багато, мовчання все більше.
Із нового – я живу у моєму маленькому світі. Я хочу щоб мій світ був маленький і не бажаю знати що за його межами відбувається.
Спочатку я була підписана на різні сайти новин, дописи від яких з’являлись у фейсбуці. Від «громадського» я відписалась, коли там кожна третя новина була про геїв. Я не за геїв і не проти них, бо мені до них якось байдуже. Є собі геї, ну то хай собі будуть, але чому в моїй стрічці новин по кілька разів на день мають мелькати новини, що якийсь там актор сказав що він гей, чи що в якомусь там мультику буде лейсбійська пара… ну пофігу мені на це, тому відписалась.
Потім була підписана на ФБ сторінку ще якогось сайту новин, здається один з відгалузків «укрправди», але коли кожна друга новина про москалів, чи будь-якого європейського політика наші «досліджують» теж через його ставлення до москалів  – теж дістало. Мабуть тому, що я вважаю, що основні проблеми українців не через москалів чи Путіна, а через самих себе. Тому і звідси відписалась.
Якщо точніше, то відписалась геть від усіх новин. Мені байдуже що відбувається в світі.
Тепер читаю щось виключно якщо воно пов’язано з роботою. Ну от як обшуки Нової Пошти. Почула що це сталось і оскільки це напряму пов’язано з моєю роботою – ретельно дослідила питання.
Поки що підписана на сторінку «Твоє місто» по тій причині, що вони публікують корисну інформацію про місто (як от відключення води чи тому подібне), раніше, ніж я б дізналась про це від того ж ЖЕКу. Але і в них вже починають проскакувати речі, що дратують… А так, то старанно оминаю будь-яку політичну інформацію «у всьому винні Садовий-Порошенко-Гройсман-Путін-москалі» так остогидло, що відколи я не знаю що коїться мені стало дійсно простіше. Бо зрештою відбувається завжди те саме.  Я нічого не втрачаю.
Колись Ольга, яка цікавилась життям країни і щиро вірила у зміни на краще, не хоче зараз нічого чути про владу, АТО, політиків і так дальше.  Ні, я досі хочу щоб в країні щось мінялось на краще. Але я вважаю, що кожному треба бодай виконувати свою роботу максимально найкращим способом, і роблю все для цього (а оскільки в мене є підлеглі, то ще й від них цього вимагаю). Але зрештою у нас всі знають як має працювати міністр, але не знають як відповідально виконувати власну роботу. «Але усі світила політики уже пішли в таксисти і двірники» чи як там співали Антитіла.
Але ця публікація не про політику, роботу, чи зміни в країні. Можете не братись цього коментувати, ну хіба що вам дуже хочеться десь викласти свої політичні думки. Але знову ж таки, для викладення політичних думок краще підійде фейсбук, там усі експерти і ще ті вміють вести дискусії.
Радше, пост планувався про те, що я не знаю що коїться і від того мені добре. Я живу собі у моєму маленькому світі, де от врешті-решт настала весна і тепер після роботи я зможу нарешті мати довгі прогулянки львівськими парками. Я буду прогулюватись парком, їсти морозиво чи пити coffee to go, мій крокомір буде рахувати скільки ще кілометрів за день я пройшла, а потім, з поверненням додому я відчуватиму солодку втому. Втомлена і щаслива. І для цього відчуття щастя зовсім не треба просиджувати вечір за компом чи теліком.
Загострення мізантропії. Є такий медичний термін чи то тільки мої внутрішні відчуття? Як добре, що я одна у кабінеті. І впродовж дня моє оточення людьми можна намагатись скорочувати до мінімуму. Колись Скрябін співав «Мене нервують люди. Ті, шо думають мало», а мене дратують люди, ті, що думають багато. Точніше, думають що вони знають багато. Ну знати то звісно можна, але навіщо відкривати рота і лізти з порадами? Робили б як я – думок багато, а мовчання все більше. Але ж ні – до мене зараз так часто намагаються лізти з порадами… Я терпелива і навчилась бути глухонімою. От говорить людина свою пораду, а я просто мовчу і вдаю що не чую. Я ж звісно знаю себе –то до пори до часу, бо колись таки зірвусь і гаркну таким благим нецензурним, що бажання лізти у чиєсь життя з порадами відпаде надовго. Але поки я глухоніма. Я вас не чую. Ви думаєте що знаєте що для мене краще і лізете до мене зі своїми порадами. Але я вас не чую. Себто, вашої думки для мене не існує. Егоїстично? Ні, то мізантропічно. Зі загостренням.
Скоро свята, і мої погляди на них вже малохристиянські. Або радше не типово галицькі. Типова галицька пані шалено прибирає квартиру і миє вікна, бо так треба, а мені байдуже. Навколо чути хвалькуватих розмов про піст і сповідь, а мені і тут байдуже. Набридли речі для галочки, які робляться бо так прийнято, а не тому що до них душевний порив. Не роблю нічого з цього. Бо не хочеться. Бо не хочу нещирості по відношенню до себе. Щоправда на вихідних будуть відвідини старшого покоління, і якщо мені справді дуже кортить провідати діда і бабцю, то відверто кажучи – інша сторона медалі мене не приваблює: те, що неодмінно пересічешся з якоюсь родиною, де твої двоюрідні будуть тебе питатись про якісь новини, а ти з ввічливості будеш слухати про їхні новини. І якщо чесно – мені теж байдуже що там у них і взагалі нема бажання комусь розказувати що там у мене.
У мене все добре. У мене весна. У мене мій маленький світ. І я його розділяю лише з тою людиною, яка зі мною гуляє парком.
А до всього іншого – якось так байдуже…
І якщо ви все таки дочитали до кінця цей безладний плин думок, то не знаю навіщо вам це. Не беріть до голови 🙂 Тіштесь весною.

Advertisements

3 responses »

  1. Дочитала до кінця. Це прям в точності мої думки. Про мій світ, в який нікого не пускаю з порадами. І про байдужість до всього іншого

    Відповіcти
  2. Такий зараз час. Ера інформації. Переважна більшість суспільства залежні, хто від «олдскульного» телебачення, хто він новомодного інтернету. А медіа раді старатися – штампують що попало, аби тільки було. Найбільше я офігівав, коли в фейсбуці траплялося посилання на статті, зміст яких був «в соцмережі Facebook активно обогворюють ……» або «Такийто Сякийто на своїй сторінці у Facebook опублікував …..». Цілий львівський сайт є, що спеціалізується на «новинах» такого змісту. Хоча насправді змісту в них ніякого 🙂
    Про яку якість можна говорити, коли мета – кількість. От і приходиться фільтрувати. Так що тут навряд чи мова йде про «пофігу», а швидше про якусь планку, нижче якої просто безпотребний шлак.
    Поради невпопад, до речі, теж приблизно з тієї ж опери: люди діляться інформацією не особливо задаючись питанням «чи корисна вона взагалі», а не те що «чи потрібна вона особисто тобі». От тільки від них відписатися складніше. Але благий мат – помічний засіб в цьому плані 😀

    Відповіcти
  3. Просто нехочется переривати свою весняну нірвану всякими там новинами, розмовами і діями за якими стоїть пустота. От і все.

    Відповіcти

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: