Про дім, піт і цифри

Posted on

Мудрі люди беруться розповідати, що допоки є офіційний лікарняний треба сидіти вдома, мовляв чого тобі спішитись на ту роботу, лікарняний за законом і так зобов’язані надати, тож сиди собі дома і не рипайся.
B_1TXX0W8AAOlPPМудрі люди щоразу невдоволено цокають язиком, коли питаються про роботу і до котрої ти сьогодні була в офісі, не забуваючи доцокувати «і то не забагато?»
А я вірю у слова, що на картинці. Кращі ліки то солона вода: сльози, піт і море. І якщо моря нема (та й не хочеться його, бо не люблю море «у сезон»), і якщо сил на сльози більше не лишилось, то ще є піт. Піт від роботи.

Коли ти просто можеш сидіти з головою у своїх справах і навіть най надокучливішого колегу з його одвічними питаннями сприймати в радість і щоразу думати «як добре, що ти дзвониш, як добре, що після тебе ще більше мороки, аніж було». Як добре, що саме зараз партнерам з Італії знадобився звіт з показниками трьохрічної давності. І щоразу коли ти сидиш колупаєшся, звіряєш дані з паперу з тими що десь внесені, і колега настирно пропонує «віддай їй, нехай вона тобі цю марудну роботу зробить», ти щоразу віднєкуєшся, ні-ні, я цю марудність сама зроблю, краще я сама цим буду зайнята. Ще ніколи мені не було так легко від одвічних цифр. Як добре з цифрами. Просто цифри і більше нічого.

Найгірше то переступати поріг офісу. Виходити у світ. І залишатись віч-на-віч зі собою, віч-на-віч зі своїми думками. І йти у напрямку того самого дому, в якому тобі так радять сидіти усі мудрі люди. Дому, що ще більше «сипить солі».
Та мудрі люди вочевидь не знають, що рани фізичні гояться значно швидше, аніж душевні.
14.06.2018

В процесі,
Ольга Врублевська

Advertisements

One response »

  1. Я, коли мені набридав дім, йшов бомжувати, тобто вештався десь цілий день, а потім всю ніч, але не по нічних закладах, а по вулиці, по під”їздах, вокзалах. А потім ранком втомлений приходив додому, лягав у своє ліжко і думав, як то добре, що є де спати і взагалі, як то класно вдома. Я називав то “перезавантаження”. Так от під час таких прогулянок зіткнувся я з одним чоловіком, який мені розказував про свої душевні рани і я так зрозумів, що ті душевні рани привели його до алкоголізму і до бомжування. Хоча я знаю людину, у якої гірша ситуація була, але він тим взагалі не переймався, чи робив вигляд, що не переймався і живе собі добре.
    Я помітив, що душа любить постраждати, поплакати, помучатись. Так що треба мати дух, який заткне ту душу з її вічними стражданнями та ранами. А заодно і тих, хто наносить та «сипить солі» на її рани.

    Відповіcти

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: