Про жахи і позолоту

Posted on

У храмі біля мого дому красива мармурова підлога. І табличка на стіні, кому ми дякуємо. Окрім таблички, яку помітять не всі, перед парафіянами була оголошена подяка за щедре спонсорство, ой даруйте, в церквах спонсорів нема, там «пожертви». Той же благодійник організовував за власний кошт бажаючим парафіянам цього храму поїздку у якесь святе місце на Львівщині. А те, що в цей же період була передвиборча кампанія і він балотувався по нашому мажоритарному округу – то мабуть просто співпадіння обставин, не більше.
Такі співпадіння дуже дієві, скажу я вам. Моя бабця от їх оцінила. Казала, що за нього голосувала, адже он скільки «для людей робить».
Знаєте, я за своєю суттю мабуть доволі везуча людина. Не зважаючи на чимало поганого, за 25 років у лікарнях практично не була. У січні 2016 була госпіталізована на кілька днів з харчовим отруєнням, але це була справді хороша лікарня. Наївно здавалось що так воно всюди.
Цього року моя наївність розвіялась.
Перша лікарня, в якій я лежала здавалась «поганенькою». Я була незадоволена, (та зрештою хто в лікарні може бути задоволеним), але терпіла, бо треба. А потім мене перевели в іншу лікарню і я зрозуміла, що в порівнянні попередня була царськими хоромами. При всіх намаганнях, окрім слова П*ЗДЕЦЬ я не маю жодного іншого цензурного відповідника аби описати весь цей жах, вже вибачайте. Це був не «совок», це ще якась довоєнна епоха.
І в перший день коли я туди приїхала, спочатку 15 хв карабкалась на 3-й поверх польської будівлі з височезними сходами (ну канєшно прийом післяопераційним пацієнтам треба влаштовувати в складно досяжних місцях, може подохнуть перш, ніж долізуть, менше роботи ж буде). І поки я сиділа там в коридорі, я подумки благала, щоб мене не залишали тут на ніч. Все що завгодно, які завгодно процедури, бути тут скільки завгодно днів, але! Лишень. Не. Залишитись. Тут. На. Ніч. Лиш би відпустили додому!
Пощастило, оформили тільки на денний стаціонар. І до речі дали підписати папірчик, що зобов’язуюсь не курити в палаті. В ту мить пробило чи то на сміх, чи то на істерику. В цих смердючих палатах, де лежить по 7-8 людей, уявила як я лежу на ліжку серед цих хворих бабульок і затягуюсь сигаретою. Ну як тут без істеричного сміху.
Якось фейсбук підкинув мені допис журналістки Анни Гін, яка описувала лікарняні подробиці перебування її батька в лікарні. Прогорніть її сторінку і почитайте, таке вартує прочитати, мозги вставляє на місце.
І зокрема вона ненав’язливо проводить порівняння фешенебельності храмів та гнітючість лікарень.
І можна було б задатись питанням – чому ж такі як оцей пан Депутатченко, палкий благодійник, який старається «зробити для людей» робить такі значні пожертви на храм, а не на лікарні? Сучасне устаткування, що вартує як мармурова підлога могло б врятувати не одне життя. Або принаймні допомогти почуватись більш гідно тим нещасним, що там опинились.
І я скажу вам чому, якщо ви самі не знаєте.
Бо ми не буваємо у лікарнях. За винятком тих 10% людей, які перманентно там лікуються, ми потрапляємо туди, жахаємось, відмучуємось і після виписки намагаємось забути ті реалії як страшний сон, ніби цього не було. А от інші 90% людей, типова порядна галицька родина, до церкви ходять щотижня. Ви не помітите значних змін у лікарнях, бо не буваєте настільки часто і там вам не оголосять «дякуємо за щедру пожертву пану Депутатченку», натомість у храмі так оголосять, сама чула.
Той тіштесь, що якийсь пан Депутатченко «дбає про людей, он скільки для церковної спільноти робить», він купляє вас, вашу увагу і цю кілька хвилинну рекламу «дякуємо за щедру пожертву» на яку ви підтакуєте і потім ставите хрестики в бюлетенях.
Тому коли опинитесь в лікарні, де подекуди почуваєшся як худоба, тіште себе думками золотих куполів, мармурових підлог та інших почестей. Серед цього жаху тіште себе думками благодійництва, і що хтось такий добрий «дбає про церковну спільноту».
Із допису тієї самої Анни Гін:

«Если у вас есть хоть крохотная амбиция оставить свое имя в истории этого государства – стройте больницы. Вместо храмов. Вам зачтется.»

Не починайте мене, будь ласка, переконувати у протилежному. Не звинувачуйте мене у цинізмі, бо я звинувачу вас натомість у сліпоті та вузьколобості. Не кажіть, що я богохульствую, бо це – не богохульство. Я лишень не хочу вірити в те, що Богу «приємні» золоті купола і мармурові підлоги в країні, де люди вмирають через відсутність нормальної медицини.
Благодійність, це звісно річ дуже особиста. Кожен сам для себе вирішує. Але якщо маєте благі наміри – ось спільнота, яка рятує життя новонародженим діткам, які на відміну від дорослих людей ще ні в чому не винні.

І до речі: «Я не в домах из дерева и камня. Расколи кусок дерева — и Я буду там, подними камень — и там найдешь Меня»
Це так зване Євангеліє від Томи, воно не канонізоване. Чому? – Хай це буде темою для роздумів.

25.09.2018

з власних вражень,
Ольга Врублевська

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: