Наскільки сильною може бути Любов?

Posted on

Я людей пам’ятаю за запахами. Кожна людина пахне по-особливому. Згадуючи діда, я відчуваю запах деревини і тирси. Мені здається, що навіть зараз пишучи ці рядки, я вдихаю цей запах, наче стою біля дідового верстата.
Сьогодні, зустрівшись з усією родиною, відправивши ці 40 днів по його смерті, відвідавши село і морально відмучивши всі ці традиційні процеси і поминки,  не покидало відчуття втрати не лише діда, а цілої ЕПОХИ. Більше не буде цих родинних зустрічей на Петра (і тільки в нашій родині словосполучення “їдемо на Петра” мало особливий зміст), не буде цих майже щомісячних провідин, і я навіть не уявляю коли в наступне знову усіх цих людей побачу, бо насправді вже давно, єдине, що нас всіх ще об’єднувало була аж ніяк не кров – а наш дідо.
Що я знала про його життя?
Не так вже й багато.

Що в часи війни він був вивезений на тяжкі роботи до Німеччини. Що кохав бабцю з 19 років, хоч вони і одружились після армії. Що був дуже шанованим серед людей, і все життя до нього звертались «пане майстер», (воно й не дивно: столяр у селі – одна з найбільш затребуваних професій). Що він був надзвичайно сильним чоловіком, з величезними, міцними руками. Що дуже любив співати (і головним квестом мого дитинства було хто зможе назвати 3 улюблені дідові пісні).
Baba_DidoЯ вже писала що він кохав бабцю? Безмежно. Найзворушливіше, що я бачила у своєму житті – як мій старенький дідо з теплою посмішкою і сповненим любові поглядом співає бабці: «Ой ви очі волошкові, мов троянди пелюстки вуста, стан твій ніжний, смерековий, ти веснянко моя чарівна».
Що в нього було два сини і донька. Донька, яку він теж безмежно любив. Більше, ніж синів і це не було таємницею. Мені взагалі здається, в цьому житті він любив тільки двох людей: свою Марусю і свою Богданцю.
Наскільки сильною може бути любов? Мабуть ці 5 слів найбільш доречні, щоб описати усе його життя.
Наскільки сильною може бути любов? Щоб після смерті дружини життя зупинилось і перетворилось лишень в існування, нічого більше. І кожного разу, коли діти намагались його забрати зі села до містечка, бо там буде простіше доглядати, сцена завжди була та сама: щирі дитячі сльози старої людини, погляд у вікно на сільський цвинтар на пагорбі, і вперті слова: «я звідси не поїду, тут моя Маруся на мене чекає». З року в рік все слабше і слабше. Чахнув на очах, переставав пізнавати усіх нас, нічим не цікавився, закрився у маленькому світі, який існував тільки двома вимірами: спогадах про Марусю і приїздами Богданці.

Приїхавши в Україну, мама планувала поїхати на село в четвер. Її скосила температура і вона не змогла. В п’ятницю зранку зі села подзвонили, щоб сказати, що вчора весь день дідо просидів на лавці під хатою до пізнього вечора чекаючи її, і тільки перепитуючи: «Ну то де вона? Ви казали що вона нинька приїде. Та я ше ту посижу, пожду».
Ще коли я це почула, то серцем відчула неладне. В п’ятницю зранку мама поїхала.
– Тату чи впізнали Ви мене?
– Богданцю, та чом би я тебе не пізнав.
Дочекався.
Пробув із нею цілу п’ятницю і суботу, багато говорив. То просив йому кави зварити, то цукерок подати. Хвалив смачну вечерю. Аж занадто бадьоро як на його стан.
На вечір попросив свою Богданцю допомогти йому переодітись, ліг спати і до тями вже не проснувся…

Наскільки сильною може бути Любов? – Настільки, що і сама Смерть ладна покірно зачекати збоку.

29.09.2018

зі світлими спогадами,
онучка Оля

Advertisements

4 responses »

  1. Царство небесне!! Сумно, але ж як гарно ви написали!

    Відповідь
  2. поплакала. Але якось навіть самій легше стало.

    Відповідь

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою

%d блогерам подобається це: