Category Archives: Віршоване

КОРОТКИЙ СОН

Posted on

Я заснула.
І раптом наснилось –
Що мій Тато зустрів з літака
І обнявши мене запитав:
«Ну, Олюнчик?
Як минула мандрівка твоя?»

Я проснулась.
Літак. Я одна,
Мов сама не своя.
То був сон!
Тільки сон!
А шкода…

Read the rest of this entry

Advertisements

Остання звістка

Posted on

Поміж гранями світу безгранного
Загубилась чиясь душа,
Так важливо іти кудись далі
І казати собі «я жива».

В цьому місті, до болю холодному,
І ночами до страху пустинному,
Не спинятись і вовком не вити
І чекати, щоб час усе вигоїв.

Заспокоївши серце в пригодах,
І у мандри вкотре зриваючись,
Упиваючись знову враженням
І здається чуть-чуть забуваючись,

Затираючи ті з очей спогади,
Що зненацька чомусь з’являються,
Розриваючи навпіл все те,
Що докупи довго зшивалося –

Живучи! Бо, мабуть, так годиться.
Ще не «нічия» і вже не «чиясь»,
Я долаю сам-сам
Ще один із етапів життя.

Read the rest of this entry

Не збудоване – не відбудуєш.

Posted on

Прояву моєї найбільшої Одинокості присвячую.

Дві найбільші у світі Самотності
Розійшлися знову на відстань,
Але сповнюють безпорадності
Не кілометри, а миті тиші.

Ти знов житимеш в тій реальності,
Що для тебе вже стала рідніша,
Я залишусь у моїй, тій,
Що для тебе така ненависна.

В нас з тобою багато схожого,
І водночас ми надто відмінні.
Я боюся стати тобою,
І помилки твої повторити.

Ми з тобою, здавалося б – рідні,
А насправді, мабуть, найчужіші.
Ми речами багатші за інших,
А духовно – обдерті до нитки.
Read the rest of this entry

І все так само…

Posted on

Два роки тому будучи в тата на могилі я дістала записника і під впливом певних обставин написала цього вірша, просто з голови.
Роки минають і все так само, звісно ж вже нічого не зміниться – звикаєш до його відсутності, звикаєш до зустрічей уві сні, звикаєш до всього. От тільки інколи мені так нестерпно сильно хочеться, щоб його очі подивились на мене з розумінням і заспокоїли…
Read the rest of this entry

Відвертості

Posted on

І коли я всім здаюсь сильною,
І без жодної міміки слабкості,
Обніми мене поміцніше,
Бо насправді ж в душі мені важко є.

І коли я увечері втомлена,
Засинаю у кріслі насидячи,
Підстав своє плече,
Щоби було хоч трішки м’якіше.

Read the rest of this entry

Не треба

Posted on

Слухай, друже,
Припиняй мені снитись.
А як снишся — то краще мовчи.
Не тому, що мені байдуже,
А тому, що і так відомо,
Що хотів би ти розповісти.

Моя совість — то хижий звір,
Прокидається раптом і мучить,
Тож очима добрими ти не дивитись,
Я і так добре знаю чим ти засмучений.

Read the rest of this entry

Мої старі рани

Posted on

Старі рани затягнені шрамом,
А своє іще не відболіли.
Старі рани вертають до тями
І нагадують, як сильно щеміло.
Я їх лікувала роботою,
Посипала душі зітлілої попелом,
Вкривалась чужою турботою,
Забуттям упивалась помалу.
А потім знову зриваюсь,
Рану свою розглядаю,
Бачу – іще кровоточить,
Спогадів нових просить.
Read the rest of this entry

Життєвий сон неспокійної душі

Posted on

Бувають сни, після яких важко дихати і боязко знову засинати.
Страшні вони не жахами, а реальністю.

Твоя душа десь тут витає?
А може й ні, хто його знає…
Та в цьому місці, де ти жив,
Я згадую того, що з тобою дружив.

Мені сьогодні він приснився,
Що зрадником для нас зробився.
І ось за довгі роки, лиш цієї ночі
Я зазирнула в його підлі очі.
Read the rest of this entry

Місце відпочинку бджілки-трудівниці…

Posted on

Вечірня Пасічна

Моя Пасіка…

Я до тебе приходжу ввечері,
Коли вся ти у сяйві вогнів,
Зустрічаєш мене втомлену,
Забираєш в обійми свої.

Я сюди повертаюсь лиш по ночам,
А до того – всі дні у бігах,
Ти втамовуєш цю мою втому,
Заспокоюєш наче дитя.

Read the rest of this entry

Дратівливі питання і зимове море…

Posted on

Давня мрія.

Почалися дурні запитання
І хтозна чому вже відтепер:
–А от як ти святкуватимеш Новий
І де проведеш Старий?

– Я не знаю, зарано ще думати,
В мене інше цілком в голові.
– Що за інше? Чого б це – зарано!
Ну то ж як проведеш – розкажи!
Read the rest of this entry

Занепад спогадів.

Posted on

Час минає невпинно вкриваючи порохом,
Все те, що ще рівно рік тому боліло.
Час проходить нестерпно і солодко,
Тільки те, що минуло чомусь не забулось.

Листопад свої дні рахує поволі
І в цей місяць – спогадів тьма,
Там колись ходили п’яних двоє,
А тепер по тій колії навіть не їздить трамвай;

Read the rest of this entry

Шарф зі запахом спогадів

Posted on

zpKmeI0NWg (1)

Я сьогодні іду між туманів,
А на шиї у мене шарф
Він зі запахом твоїм дурманним
Навіває спогадів враз.
Звідки взявся той запах? Не знаю…
Ми ж не бачились років зі сто,
Я старанно тебе оминаю,
Ти – за рангом вище, тож мабуть,
Об’їжджаєш мене на авто.
Read the rest of this entry

З трудоголізмом у ритмі пофігу.

Posted on

На тобі знову відповідальність,
А ти з тим каменем ніяк не тонеш,
Викарабкуєшся на сушу і
виконуєш свою роботу.
Тобі натикають знову підніжок,
А ти минаєш всі перепони
І завжди бігом, усе встигаєш,
Бо завал у всьому – твоя робота.

Дзвінок вечірній і крик у трубку:
«ти геть здуріла, де тебе носить?!
Яка година, а ти – на роботі!»
Ти вибиваєш, давно вже пофіг.
«Ти вся змарніла, ну скільки можна?
Облиш, отямся, ну може досить?»
Ти пропускаєш все мимо вух,
Сама собі вирішиш скільки і доки.

Read the rest of this entry

Вулиця, до якої не дістатись.

Posted on

Колії

Це не вірші, та все ж…

Паралельності присвячую.

Read the rest of this entry

Осінь – більше, ніж пора. Осінь – більше, ніж стан душі.

Posted on

в полоні осені...

Дитя Осені і Львова

Це місто стихає потрошки,
Ковтаючи літа останні подихи,
А я крокую поволі, вже сповнена
Сподівань щодо осені.
Read the rest of this entry

В когось з вас були такі зустрічі?

Posted on

вокзал

Зустрічі.

Присвячую комусь конкретному, а також усім, кому описані відчуття є близькими. Read the rest of this entry

Очі бояться, а руки все зроблять.

Posted on
Моє останнє фото з бабцею. Єдине цифрове фото з нею.

Моє останнє фото з бабцею. Єдине цифрове фото з нею.

Пам’яті моєї бабці присвячується

Read the rest of this entry

Світ невагомості і тепла

Posted on

Я спускалася вниз по Коперника,
Дуже довго – до третьої ночі
І бруківка відгуркотіла
Так, неначе по рейсах потяг.
Опинилась десь далеко,
Там де колись когось стратили,
Read the rest of this entry

Подорослішавши?

Posted on

Я колись для усіх була «Олечка»
Малі діти казали я – лялечка,
А тепер вони мені «тьотю»
І «добри-день» до мене звертаються.
А для інших я тільки на «Ви»,
Не інакше як: «Ольга Богданівна»,
Read the rest of this entry

Події річної давності, період просвітництва і найважливіше мною написане.

Posted on

Кожен, хто пише вірші, знає, що вкладає туди частку своєї душі. Тому майже неможливо визначити переваги одного вірша над іншим, всі вони особливі.
Але якщо мене колись хтось спитається про найважливіший вірш у моєму житті, я безперечно назву цей. І події, що спонукали до його написання відбулись саме в цей період рік тому.
То був дуже складний період, стресові ситуації одна за одною – тиск з боку людей аби я залишалась «там», тиск з боку викладачів про державні екзамени, постійне втручання когось в моє життя, постійні набридливі запитання і т.д.
Часу на сон майже не лишалось, здається навіть вночі не спала, а мозок думав.
Ще й я тоді перебувала котрий місяць поспіль в стані ізоляції від усіх, в наслідок розриву стосунків.
Рідна вулиця...І ось десь в квітні-травні мені щоночі почав снитись один і той же сон –
передсвітанковий час (як то кажуть “ні світ, ні зоря”), я йду вулицею, де знаходиться мій дім. О такій годині вулиця пуста, я йду самотньо в мій під’їзд, піднімаюсь на поверх, заходжу в мою квартиру – там нікого нема.
Йду на кухню, заварюю собі чаю і просто мовчки п’ю дивлячись у вікно. Далі, коли жевріють перші промені світанку я хутко відставляю чай, і виходжу з дому – на тому сон переривався. Read the rest of this entry

Генетично закладена Батьківщина, неминуча приналежність та славетна гордість.

Posted on

Дорогою в село...Як і казала в попередній публікації, сьогодні дещо розповім. Цей випадок трапився зі мною кілька років тому, але чітко закарбувався у моїй пам’яті.
Аби переповісти зазначу таке пояснення: дівоче прізвище моєї мами – Булка, воно є дуже розповсюдженим у селі Григорів, тому усі Булки в придачу до офіційного прізвища мають ще одне, «основне» – яке визначає про кого саме йдеться. Нашим таким прізвищем є «Цигонюки» – походить воно ще з часів мого пра-пра діда.
Тепер до історії. То було влітку, я саме приїхала в село, зайшла до бабці на могилу, а далі від цвинтаря подалась дорогою в напрямку до дому мого діда.
На зустріч мені йшла котрась бабуся і здалеку мені каже: Read the rest of this entry

Смуток: занедбана будівля, невідоме слово і моє дитинство.

Posted on

Є місце проїжджаючи повз яке мені в грудях щемить. Кожного разу, хоч і проїжджаю там ледь не щоденно. Місце занедбане, в розрусі, де здається будівля ледве витримує тягар долі, що випав на неї – бути залишком колишньої величі. Скільки себе пам’ятаю – назва цього місця завжди була в моєму житті. Вона завжди означала щось невідоме, але була. Час від часу ця назва випливала в розмовах дорослих. Власне кажучи, в дитинстві я постійно чула розмови дорослих про це місце, але тоді ще ніколи його не бачила… Я лиш інколи по складах повторювала собі, бо мені подобалась ця назва: «по-ля-рон». Read the rest of this entry

Присвячую конкретним… не конкретизуючи…

Posted on

Трапляється, що йдеш собі вулицею міста, нікого не чіпаєш, нікому нічого поганого не робиш, а навіть навпаки йдучи даруєш щось людям. І раптом на тебе нападають і обкрадають. Забирають те найцінніше.
Наступні рази йдучи тією вулицею йдеш не спокійно. Ти усвідомлюєш, що таке не буде повторюватись щоразу, та все ж певний дискомфорт відчуваєш. Бо колись тут вже тебе обкрадали. Read the rest of this entry

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою