Category Archives: Творчість інших

Роман без відчуття прогулянки

Posted on

Так вже склалось, що про всі книги із цієї серії ретророманів я писала, то ж не варто робити винятку і тепер.
«Різник із Городоцької» – це продовження вже відомої саги про пригоди адвоката Клима у Львові. Перш, ніж почала читати книгу, бачила море відгуків мовляв це найособливіша книга з усієї серії, що саме тут ми будемо шоковані розвитком подій і поглянемо на головного героя по-іншому.
Ну як вам сказати. Як завжди – динамічний сюжет, несподівана розв’язка, впродовж читання задаєшся питанням «а чи часом не він?», зустрічаються нові персонажі і відкриваються подробиці вже відомих героїв… все захопливо, але… на четвірочку.
Великий і жирний мінус цій книзі від мене – відсутність відчуття перебування у Львові. Read the rest of this entry

Advertisements

Джерело здорового егоїзму

Posted on

73343447На нічному вокзалі в Ковелі я дочитала книгу, яка буквально поглинала  мене багато вечорів поспіль.
Айн Ренд – «Джерело», ймовірно знайома багатьом, бо опублікована ще в 43-му. Оскільки я дуже захопилась читанням «Атланта», то моя знайома наполегливо порадила прочитати мені і «Джерело», мовляв сподобається – так і сталось.
Якщо ви вже читали «Атланта», то «Джерело» вам буде зрозуміле – тут присутній типовий стиль авторки: об’єктивізм, капіталізм, індивідуалізм та егоїзм. І хоч я читала і негативні відгуки про книгу на кшталт: «ну скільки можна, вона писала про одне і теж», цьому можна сказати: «повторение – мать учения», так, вона повторювалась у своїх тезах, однак як показує досвід і розвиток світу – була права. І я певна, що чим більше людей будуть читати книги Айн Ренд – тим більше осіб матимуть нагоду стати свідомими.
Ключові слова можна було б підібрати як книга про незламність духу, роботу, кар’єру, кохання, суспільство, підлість, дружбу, і навіть певною мірою про субсидії! Read the rest of this entry

Смак Львова

Posted on

135ff5ef2d9cab7df7e2f17bc05df358Хто подорожує, той знає, що приїжджаючи у нову місцину кортить скуштувати чогось типово місцевого.
Халепа в тім, що у Львові на запитання подорожуючих «А де у вас тут можна спробувати місцеву кухню?» складно відповісти. Якщо це іноземець, то в залежності від його фінансового становища запропонуєш йому «Пузату хату» або інший заклад і нагодувавши його варениками та борщем втамуєш цікавість. А от своїм українцям, яких таким не здивуєш, нічого й сказати.
Власне, це не тому, що у Львові нема місцевої кухні, а тому що вона занепала. Наші предки мали свої, цілком виняткові страви і навіть з вишуканих складників, а відтак з приходом радянської влади, коли ці складники стали дефіцитними рецепти залишились просто записами і наш раціон перетворився просто на вдоволення тим, що є.
А потім ви самі розумієте – незалежна Україна, і на нас хлинули різноманітні заклади з закордонними делікатесами, де кожен в залежності від товщини гаманця може поласувати чи то піцами, чи то сушами, чи ще чим завгодно.
І настільки центр нашого міста переповнений усім тим чужоземним, що й справді – дайте собі відповідь де у нас скуштувати ТИПОВО галицької кухні? Ні, саме автентичного смаку, а не того, що всякі локалі поназивали «зупка по-львівськи»; «ковбаска по-львівськи»; «ґе на паличці – теж по-львівськи»
Але перед тим як задатись питанням де скуштувати виникає ще важливіше питання – а що ж їсти? Що ж тоді та типова, справжня, історична Львівська кухня?! Read the rest of this entry

Веселка душевності

Posted on

Хто часто читає мій блог, той знає, що час від часу я знайомлю читачів з італійською музикою, зокрема з перекладами пісень.
Сьогодні я вас ознайомлю з піснею славнозвісного і неперевершеного Адріано Челентано – «Arcobaleno» (Веселка).
Ця пісня вже доволі давня (1999 рік), однак вона настільки чуттєва і витончена, що мабуть кожен хто чує її і розуміє про що вона – проймається цими відчуттями. Саме тому хочу вам її перекласти – щоб і ви пройнялись душевністю цієї Веселки.
Нещодавно серед ночі у рубриці «Оксамитова ніч» на Львівській хвилі вона лунала. Вона застала мене зненацька, тож зовсім несподівано для себе, почувши її, я просто розплакалась не в змозі втамувати схлипування.
Також одна із причин, чому я викладаю вам тут її переклад – бо після прослуховування по радіо почала шукати її в інтернеті і натрапивши на різні москальські переклади мене шляк трафиф і я вирішила, що викладу україномовний переклад, аби комусь не попадались на очі ті бздури.
Направду кажучи, пісня доволі непроста – вона про друга. Про померлого друга, якщо точніше. Автором слів являється Могол (відомий італійський пісняр) присвята пісні – музиканту Лучіо Баттісті, другові Челентано і Могола, якого спіткала передчасна смерть.
Особливість цієї пісні в тому, що слова співаються не про померлого друга, а від імені померлого друга. «Я вирушив настільки несподівано»… Життя прирівнюється до важких валіз, які врешті-решт можна віднести геть з полегшенням. І нам говориться, що померлого все ще можна відчути поряд: у щебетанні птахів, у голосах щирих людей, але найбільше у тиші. Read the rest of this entry

Ретро-Львів, який вам варто пізнати

Posted on

2015-10-22_085Скажу вам чесно: дуже соромно, що пишу про це лише тепер.
Спеціально заради цієї книги я навідалась ще у вересні на Львівський форум видавців, бо очікувала її ще з березня.
Річ іде про третю книгу із серії ретророманів Андрія Кокотюхи «Автомобіль з Пекарської».
(Адвокат з Личаківської та Привид з Валової вже пересказувала).
Насправді, в міру обставин непереборної сили цю книгу читала дуууже повільно, по кілька сторінок вдень, от лише зараз дочитала, проте неодмінно раджу тим, хто ще не прочитав таки взятись до цієї книги.
Вона третя за ліком і переповідає нам чергові детективні пригоди Клима у Львові 20-го сторіччя. Перебіг подій як і завжди захоплюючий, і що мені було вельми приємно: я вже навчилась розуміти логіку та задумку автора, тож мала власну здогадку «хто вбивця» і таки не прогадала. Read the rest of this entry

Ті ж самі відчуття

Posted on

Здавалося б про що пісня Гері Мура “Still got the blues” зрозуміло. Я не задаюсь питанням що він відчував коли її писав.
Я задаюсь питанням наскільки сильно треба було відчувати, щоб написати те, що лунає в проміжку з 2:28 хв до 3:03 хв.
Воно мене не лишає другий день поспіль, пронизує кожну кліточку і невпинно барабанить в голові аж поки я не заплющую очей і не віддаюсь емоції пісні сповна. Навіть не пісні, а лише її окремого соло.
А чуєте як воно проймає? Як воно болить? Як воно відчувається?

Я от відчуваю так само сильно… Read the rest of this entry

Книга невигаданих таємниць

Posted on

селище Аллеґе«I misteri di Alleghe» [і містері ді аллеґе] – «Таємниці Аллеґе» автора Sergio Saviane є книгою, що розповідає нам про низку жахливих подій, що стались у маленькому туристичному селищі Аллеге, провінція Беллуно, область Венето, Італія.
Ця книга написана майже у детективному жанрі, але за винятком того, що все описане там – правда. Вона є наслідком та своєрідний мемуар багаторічного журналістського розслідування та подальшого розшуку слідчих карабінерів, яким лише через 30 років вдалось розплутати серію скоєних вбивств.
Книга починається зі знайомства зі самим автором Серджіо Савіане – він нам коротко розповідає про себе і те, як кожного року він їздив на відпочинок у це гірське селище.
Далі поступово ми починаємо дізнаватись, що селяни, які мешкають у цьому мальовничому селі приховують жахливу таємницю і чим більше Савіане починає розпитувати, тим більше він розуміє, що не така це вже і таємниця – практично всім все відомо і всі про все мовчать. (У селах зазвичай людям все відомо) Read the rest of this entry

Безодня актуального болю

Posted on

При поверненні з відпустки я пішла в театр. Театр Заньковецької презентував прем’єру – нову п’єсу Ореста Огородника – «Безодня». Про що спектакль я в інтернеті не читала, ішла навмання лиш тому, що обожнюю вистави пана Огородника. У нього завжди своєрідний тонкий погляд на сучасніть, вміє відобразити буденність у мистецтві. Варто було здогадатись про що буде п’єса, звісно про актуальність…
Потім переглянула відгуки. Всі в інтернеті пишуть що вона про АТО. Але так воно звучить надто сухо і примітивно, наче одразу складається враження, що вистава про конфлікт на сході країни. Особисто я б не так її описала. Я не бачила там війни чи надмірного патріотизму. Я бачила там біль, особливо материнський. Read the rest of this entry

Містика і колоритність у відкритті Львова

Posted on

Отож як я і обіцяла – ділюсь враженнями від ще одного ретророману Андрія Кокотюхи – «Привид з Валової».
Книга є продовженням пригод головного героя Клима, приїжджого у місто, у ній ми стрічаємо вже знайомих персонажів, нову інтригу і звісно дивовижне описання Львова.
На початку я була дещо спантеличена щодо сюжету – мов що за привид? Ще тільки не хватало до серйозного роману містики домішувати, адже висвітлювалось все так, наче дійсно автор нас хоче переконати в існуванні загадкового привида. Але згодом відкривається уся детективна заплутаність, що виявилась дуже цікавою.
Чим особливо мені привабливий «трюк» у цих книгах, так це розв’язкою. От вже розплуталась вся складна історія, і думаєш – про що ще буде три наступних розділи, адже і так все ясно, але ні! Тут головний персонаж помічає те, чого не бачать інші і сюжет захоплює ще більше.
Воістину добре реалізований задум! Read the rest of this entry

Відкриття крізь призму ретро

Posted on

Я не фанат друкованих видань і не шаленію від запаху сторінок. У мене є електронна книга, яка мене цілком влаштовує і захвату від гортання паперу у мене теж нема.
Тим не менше, цю книгу я таки придбала у паперовому варіанті щойно вона з’явилась у продажу. Це був такий символічний жест – в знак підтримки української літератури.
Книга авторства Андрія Кокотюхи «Адвокат з Личаківської».
Окрім того, що за жанром ця книга ретро роман, та ще й детектив, та ще й події відбуваються у Львові 20-го століття була й інша, найвагоміша причина чому я ї купила:
Книгу рекомендував Ігор Лильо. Більше того – він виступав основним історичним консультантом автора. Це вам не абищо. Це сам Ігор Лильо! А отже тамтешні згадки про Львів не пусті небилиці, а відшліфовані цікаві факти.
Бо якщо ви раптом не знаєте, Ігор Лильо – це Львів’янин з великої букви. Таких як він в нашому місті одиниці. Я його дуже поважаю, завжди з превеликим задоволенням читаю і переглядаю інтерв’ю з ним (як от наприклад, оце дуже цікаве!), не перестаю дивуватись скільки ж всього він знає про Львів і звісно, кожного ранку я слухаю його рубрику «Хронограф» на радіо Львівська Хвиля, власне по радіо від нього я і почула про цю книгу і тут же сказала собі: «я її куплю!» Read the rest of this entry

Ми – маленькі думки у найбільшій безмежності

Posted on

В п’ятницю, приблизно о 8:30 ранку, на частотах моєї улюбленої «Львівської хвилі» прозвучала неперевершена пісня італійською “Limmensità”. Потім я помітила у соц.мережах, що чимало людей запитують і шукають що ж то звучало. О! це велична пісня в історії італійської музики, тому як подарунок сьогодні я вам про неї розповім, і як бонус для читачів, перекладу її на українську мову.
Одразу зазначу, що на «Львівській хвилі» прозвучала остання версія пісні, 2015-го року, у виконанні Джанни Нанніні (на початку вона і каже, що вперше почула цю пісню в юному віці) Тож це виконання її власне трактування композиції, приурочене до фестивалю Санремо, на якому ця пісня вперше і прозвучала у 1967 році. Але тут ми розглянемо саме оригінал, який здається мені найбільш чуйним серед усіх виконань.
Її автором і першим виконавцем є Дон Бакі (справжнє ім’я Альдо Капоні), який разом із Джоні Дореллі (Джорджо Ґуіді) виконав її на фестивалі.
В італійській слово «immensità» може мати кілька значень – безмежність, неосяжність, безкінечність. З першого слухання може видатись, що пісня про самотню людину, яка шукає свою половинку, однак автор зазначив, що ця пісня є його «ода Богові». Погляньмо чому. Read the rest of this entry

Поезія для життя або Півтисячна для Важливої

Posted on

Ця публікація є півтисячною на блозі…
Півтисячі постів, у які так чи інакше вкладалась душа, гадаю мають свою вагомість. Півтисячі постів ось уже за два роки ведення блогу.
В березні 2013 я написала публікацію «ніби ювілейне», яка відзначала 100-ту статтю в блозі, де написала запити за якими найчастіше знаходять блог. Цього разу я не хочу підводити підсумків. Я хочу присвятити цю мою публікацію людині, яка колись однією лиш фразою надала мені ідею завести блог і загалом якій можна завдячувати, що я таки насмілилась його вести. Це людина на ім’я Юлька Гриценко, з якою нехай я особисто і не знайома, та творчість якої займає надто важливу роль в моєму житті.
Коли я відчуваю, що в моєму житті щось не те, я маю простий рецепт – читати її вірші, або її блог, це завжди розраджує мене. Я можу зізнатись, що у мене на комп’ютері є окрема папка, що зветься «Юлька Гриценко», де я зберігаю ті її вірші, що найбільше «чіпляють» за душу. Що більше – я живу рядками її поезій і майже щоденно бодай одну з них собі цитую. А чимало поезій вивчила напам’ять.

От вертаюсь пізно ввечері з роботи, а в думках лунає:

Літні ночі стають небезпечніші,
Я ненавиджу їх, м’яко кажучи.
А прогулянки Львовом – доречніші:
Місто Спогадів плаче, не танучи.

Read the rest of this entry

Мені також дорога Його творчість.

Posted on

Про цю трагічну втрату знає кожен. За вчорашній день всі тільки й говорили що про смерть Андрія Кузьменка. Але і я не можу не згадати про Нього, бо і мені дорога Його творчість. Довідавшись я була в шоці і все намагалась переконати сама себе, що то про когось іншого. Ні, виявилось таки про Нього… сліз не стримати, мені як і всім іншим безмежно шкода…
25-го січня на стіні у ВК я опублікувала наступний пост:

“твій тупий егоїзм розпалив мій цинізм”
🙂
Скрябін вміє сказати!
(Сюжет закінчився і не повториться більше)

Це трішки перекручена цитата з його останньої пісні «Кінець фільму», ось вже тиждень я її наспівую: «А зараз вже кінець фільму… я тільки в своїх снах тебе ще раз обійму»; «А зараз вже кінець книжки, Сюжет закінчився І не повториться більше». Тиждень ця пісня не вступалась мені голови, а почувши вчорашню новину я й подумала «як?! От тільки нова пісня вийшла, от тільки альбом планувався, як так?!»… невимовно, незбагненно, неприйнятно. Read the rest of this entry

Давньоукраїнська санта-барбара і чудовий колорит предків

Posted on

Вчора я нарешті знову отримала нагоду завітати в театр.
Цього разу поглянула на п’єсу «Назар Стодоля» за мотивами Тараса Шевченка.
Розпочався спектакль із закликання вимкнути мобільні телефони, із поясненням, що: «Мить мистецтва – прекрасна», і не поспориш. Тож прислухавшись до прохання, я полинула у світ вистави.
Якщо бути відвертою, то спершу мені було нудно, сюжет нічим особливим не відрізнявся, ба більше – дві головні героїні аж надто переігрували пискляво крикливими голосочками, що особисто мене дещо дратувало. Але що тут хотіти – вистава часів Шевченка, жінкам не дуже надавалась якась роль окрім скиглення і плачу. Але згодом ситуація почала змінюватись і з розвитком подій вистава стала цікавішою. Read the rest of this entry

Вечір на усе житя…

Posted on

відео додається

На минулому тижні трапилась одна надзвичайно приємна подія: до Львова завітали мої любі друзі – брати Лисі, про котрих я вже неодноразово писала.
З цього приводу в ніч з 13-го на 14-те в мене було організоване «паті на хаті» куди я запросила деяких інших моїх друзів, аби вони мали нагоду насолодитись чудовою музикою у виконанні братів.( Адже заради їхніх візитів у моєму домі зберігається гітара).
То був настільки чудовий вечір, коли в теплій компанії ти не помічаєш як плине час, але зауважуєш, наскільки тобі просто і легко. Вечір, як зупинка відпочинку серед відчайдушного бігу буденності, коли ти ковтаєш свіжого повітря аби продовжити далі натхненно свій шлях. Особисто я цей вечір запам’ятаю на подальше життя… Read the rest of this entry

Про людей сонця і міжлюдські поділи

Posted on

Моя люба подруга Маринка Шутюк є дуже розумною, цікавою та неординарною молодою 17-річною людиною, у неї активне життя і багато новітніх ідей, власних свідомих поглядів щодо буття. Від самого початку нашого знайомства я захоплююсь цією здібною дівчиною, тож сьогодні хочу опублікувати на моєму блозі її публікацію.
Зараз Маринка є волонтером в асоціації, що допомагає людям з особливими потребами, ось її слова про цю діяльність: “
Як так вийшло, що я вирішила податися у волонтери? Напевно, власна потреба, тільки зараз розумію, що це звучить вкрай егоїстично, потреба бути необхідною не тільки в контесті власної сім’ї. Спочатку здається, що берешся за щось незвичайне, за те, що викликає повагу, одобрення у інших, а потім розумієш, що в допомозі нічого особливого нема, просто нема, навіть якщо захочеться знайти. До недавньої пори я була категорично впевнена, що волонтерство — це коли ти “віддаєш”, виявилось все зовсім навпаки, і це дивне відчуття, дивне і прекрасне.”
Стаття про цей її досвід мене дуже зворушила, дала підстави задуматись і оскільки читачі мого блогу – свідомі люди, я хотіла б нею поділитись і з вами.

Read the rest of this entry

Прикра, несолодка і потрібна усім нам розповідь

Posted on

У мого приятеля Олексія Ведернікова, існує цікава традиція: він роздає свої книги, бо вважає, що прочитавши їх вони мають приносити користь й іншим. Як на мене – дуже цікаво і неординарно. І побувавши в його домівці я повезла у Львів кілька книг, які мені дуже рекомендувались до прочитання.
Одна з них книга Марії Матіос “Солодка Даруся“.
Що це книга, про що вона і яка історія в ній розповідається – я гадки не мала і ніхто мені толком не міг дати пояснення, сказили лиш прочитай. Навіть короткий опис не відкрив мені суті.
Тож вмостившись зручно у потязі Київ-Львів я полинула у цю книгу…
Книжечка невелика, в ній використовується багато діалектних слів, але більшість з них мені були зрозумілими. Складається вона з трьох частин і вже зі самого початку є незбагненною. Я не розуміла багатьох речей, але відчувала, що далі буде пояснення і читала, тим паче текст якось заворожував до читання. Read the rest of this entry

Вистава для роздумів

Posted on

Вчора у театрі ім.Заньковецької відбулась вистава, вилучені кошти з якої спрямують на потреби українських військових. Я відвідала цю виставу аби підтримати хорошу ініціативу і тому, що вже чула дуже схвальні відгуки про неї від колеги-блогера Олександра Пуляєва.
Вистава зветься У.Б.Н., себто “Український Буржуазний Націоналіст“. Нам розповідається історія чоловіка старших літ, що був політв’язнем та дисидентом через свої ідеологічні погляди. В розвитку вистави ми помічаємо як до чоловіка навідуються то лікар психлікарні, то син, з яким не бачились довгі роки, то друг, з яким відбували покарання. І всі ці люди мають на меті переконати його вступити знову у політику, на підтримку однієї з партій, а саме генерала КДБ. Але головний герой Зенон, не зважаючи на погрози, відмовляється від всього, що йому пропонують, лиш тому, що в ньому досі жива ідея, за котру він боровся впродовж всього життя. Read the rest of this entry

Книга, інтимна для свідомості

Posted on

Я не люблю, коли мені дарують книги. Тому що такий подарунок підсвідомо зобов’язує до прочитання, а я не терплю коли мені нав’язують що саме читати. В моєму розумінні, читання – дуже інтимний процес. І я сама маю обирати чому саме віддатись сповна.
Мене також дратує коли я читаю, а хтось зазирає мені у книгу. Це ж моя територія на дану мить! В цю мить я ТАМ знаходжусь, моя свідомість переносить моє життя в інший вимір, а ти, нагле людисько, намагаєшся втрутитись в мій особистий простір і вивідати про що мої думки! Ану киш від мене!
Але я заговорилась. Отож, я не люблю коли мені дарують книги, а цей випадок став винятком. На мій день народження, наша постійна читачка і вже тепер моя хороша приятелька Віра, подарувала мені книгу «Теплі історії про дива, коханих і рідних».
Це збірка оповідань, що складається з трьох частин «Дива», «Він і вона», «Найрідніші на світі».
Прочитала з великою зацікавленістю, враження двоякі. Read the rest of this entry

Океан подяк та емоцій

Posted on

Я відійшла від дурману та похмілля і оговтавшись, на тверезу голову, можу писати мою публікацію. Оригінальності не буде – я також була на концерті Океану Ельзи 24-го серпня.
Не знаю які ефекти дають наркотики і як там люди від них кайфують – ніколи не і хотіла довідатись, та от концерти цього гурту мені саме асоціюються зі словом «кайф».
Вкотре повторюсь про енергетику, що наповнює, про відчуття відриву, шаленства і ейфорії. Вийшло дуже символічно – зустріти літо з ними і завершити його їхнім же концертом!
Але я хочу зазначити як я потрапила на цей концерт.
У мене не було компанії аби на нього іти… от не було до кого попроситись і все! Квитки швидко розпродались і я з сумом позирала як залишились дорогі квитки в непроглядні території стадіону… Read the rest of this entry

Я стала дороЗлою…

Posted on

Здається дорослим стаєш тоді, коли перестаєш відчувати емоціями і починаєш відчувати обов’язками.
Коли розумієш, що ти не зробиш того необдуманого поступку, який би так хотілось вчинити, бо з усіх сторін скований по відношенню до когось іншого – чи то морально чи навіть юридично.
Коли переступаєш через власні бажання шалених вчинків і коришся волі священного «мушу».
Коли совість говорить гучніше за серце.
Коли усвідомлюєш відповідальність за когось, кому маєш віддавати перевагу серед інших («ми відповідальні за тих, кого приручили»).
Коли усвідомлюєш, що твоя воля – взяла/здала б залізничні квитки і поїхала б у мандри туди, куди серце каже їхати.
Коли робиш так, як того хочуть інші, а не ти сам. Ба більше – робиш те, що потрібно комусь і до чого особисто тобі байдуже. Read the rest of this entry

Те, що варте уваги.

Posted on

Посеред проблем, що наповнили мої будні минулого тижня було те, що добряче мене відволікало і зацікавлювало – книга «Щоденник Анни Франк». Це історія єврейської підліткової дівчинки з Голландії, яка переховується з батьками у сховищі понад два роки. Впродовж цього часу вона вела особистий щоденник із власними спостереженнями, переживаннями, думками.
Прочитане справило на мене дуже сильне враження. Так вже є, що книги, які описують події другої світової мене дуже зацікавлюють, однак навіть попри те, що йдеться про події Голокосту, про війну, мені припало до душі саме те ЯК вона писала.
Мені порадили прочитати цю книгу, мотивуючи, що я помічу певні схожості між мною та авторкою. Так власне і сталось, багато думок Анни відповідали моїм підлітковим переконанням, які і стали моїми життєвими принципами. Тож багато в чому я наче читала історію себе самої.
Я звісно не переживала війни у сховищі, та я свого часу жила в маленькому забутому Богом і людьми селищі, де також почувалась найсамотнішою людиною у світі і не мала з ким поговорити про мої життєві переконання, про мої стосунки з рідними, про моє ставлення до оточуючих людей, про мої думки щодо подальшого життя. Read the rest of this entry

На ТАКОМУ фестивалі ви ще не були!

Posted on

Хто давненько читає мій блог, помічав, що я час від часу я згадую моїх добрих друзів-родичів братів Лисих. Я завдячую цим людям тим, що вони свого часу розвіяли мої стереотипи; тим, що з кожен мій візит у столицю вони перетворювали на свято; тим, що я горджусь ними як дуже розумними, натхненними і здібними представниками української молоді.
Так от, є у цих братів чудова справа, яку вони здійснюють ось уже 5-й рік поспіль.
Щоліта в своєму рідному селі Дзензелівка, що на Черкащині, вони організовують «Дзензелівські вечори класичної музики». Метою цього заходу насамперед було донести музику, що століттями надихала і зачаровувала багатьох, до простих людей, які можливо не мають нагоди її слухати (чи варто тут згадати, що наші радіо простори здебільшого засмічені російською попсою?)
І ось вони, власними силами, сповнені молодіжного ентузіазму, без сторонніх фінансувань, за підтримки друзів та близьких, ось уже п’ять років організовують у своєму селі цей фестиваль класичної музики, де грають здебільшого друзі Павла Лисого, який навчається у консерваторії.

Read the rest of this entry

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою