Tag Archives: Бог

Про жахи і позолоту

Posted on

У храмі біля мого дому красива мармурова підлога. І табличка на стіні, кому ми дякуємо. Окрім таблички, яку помітять не всі, перед парафіянами була оголошена подяка за щедре спонсорство, ой даруйте, в церквах спонсорів нема, там «пожертви». Той же благодійник організовував за власний кошт бажаючим парафіянам цього храму поїздку у якесь святе місце на Львівщині. А те, що в цей же період була передвиборча кампанія і він балотувався по нашому мажоритарному округу – то мабуть просто співпадіння обставин, не більше.
Такі співпадіння дуже дієві, скажу я вам. Моя бабця от їх оцінила. Казала, що за нього голосувала, адже он скільки «для людей робить».
Знаєте, я за своєю суттю мабуть доволі везуча людина. Не зважаючи на чимало поганого, за 25 років у лікарнях практично не була. У січні 2016 була госпіталізована на кілька днів з харчовим отруєнням, але це була справді хороша лікарня. Наївно здавалось що так воно всюди.
Цього року моя наївність розвіялась. Read the rest of this entry

Advertisements

Так як є

Posted on

41353156_2274665539242459_4214057782954950656_nМинуло літо. Пройшло швидко і нехай. Літо про яке практично нема що згадати, яке хочеться забути і яке скидалось на один довгий суцільний день, наприкінці якого я йду звичною дорогою з роботи додому.
Минулого тижня мені виповнилось 25. Доволі дивно коли ти не відчуваєш з приводу дня народження взагалі ніякої  радості, а й навпаки навіть перебуваєш у паскудному настрої, попри намагання оточуючих розвеселити, підбадьорити, привітати.
Вперше за 10 останніх років в мій день народження ми з моєю мамою були разом (в одній країні себто, під одним дахом). Власне, насамперед через те, що вона спеціально заради цього дня залишилась ми і мали міні-святкування. Святкувати не дуже хотілось, але інакше я б і так просиділа вдома, ймовірно в сльозах, а так мала вечерю в колі найрідніших людей, які останні пару місяців постійно за мене переймаються і терплять мене, попри мою нестерпність. Спілкуються, попри часто невдоволений настрій і намагаються говорити навіть тоді, коли я мовчу у відповідь. Їм окрема подяка. Read the rest of this entry

Ненависно

Posted on

Якби оточуючі знали скільки ненависті ховається за моєю ввічливою посмішкою, вони більше б ніколи не усміхались мені у відповідь.
Десь на дні душі під болем, роздратуванням, опустошенням і апатією, є ненависть. Не до когось, чи чогось конкретного, а просто в загальному. Потрохи до всіх і до всього.
Ненависть до цього міста, яке з одного боку я люблю, а з іншого відчуваю наскільки нестерпними стали ці вулиці.
Ненависть до цих коридорів, якими я ходжу котрий рік поспіль. Ненависть до того, що всі йдуть і все минає, але Ольга залишається. Ви всі підете, я вас всіх перебуду. Я вже звикла.
Ненависть від думки, що і я мала б покинути ці коридори, але як там кажуть? Якщо хочеш розсмішити Господа – розкажи йому про свої плани. Розсмішила. Причому настільки, що інколи здається, що там нагорі з мене вже відверто глузують, насміхаються. Бо деякі ситуації, то вже не іронія долі, а відвертий її сарказм в перемішку з глузуванням.
Read the rest of this entry

Наяву

Posted on

Мій офіційний лікарняний сьогодні завершився. Лікарняний, який я майже не використала, лишень йшла з роботи раніше. Коли хотіла повернутись на роботу на повний робочий день, колеги «запротестували» “навіщо тобі це, поки в тебе лікарняний, ходи на роботу з графіком як собі хочеш”. Колеги, які раніше мені так надокучали своїми назойливими порадами і деколи просто зухвалими міркуваннями, тепер поставились до мене з тактовністю і що найважливіше не мучили жодними питаннями. Ми усі стаємо тактовними у безвихідних ситуаціях. Read the rest of this entry

Про питання без відповіді

Posted on

Запитання «чому»  – один із найбільших черв’яків, який роз’їдає нас зі середини. Чому сталось? Чому зі мною? Чому зараз? І ще десятки чому, яких можна придумати і на які нема відповіді. От просто нема і хай йому грець.
Питанням «чому» мучаться і оточуючі мене мудрі люди. То тепер у мене така категорія, «мудрі люди», які насправді не бажають мені зла, які за мене переймаються, але які і близько не розуміють як я почуваюсь. Які натомість мають багато міркувань і періодично діляться цими думками зі мною. А ще періодично заводять зі мною розмови про релігію і розповідають думки іншої мудрої категорії – священиків. Вони гадають що священики є дещо вищими від простих людей, бо наче мають якісь знання від Бога і можуть надати пояснення тим чи іншим подіям. Read the rest of this entry

Шокуюча розкіш столиці

Posted on

На вихідних я знову навідалась у Київ. Мушу одразу попросити вибачення у тих мешканців-товаришів столиці з якими зустрітись не вдалось. Так багато їх вже назбиралось, що за один візит і не побачиш всіх.
Несподівано для себе я пересвідчилась, що Київ, якого я завжди так боялась і в якому ніяк не могла зорієнтуватись незвичним чином закрався у мою підсвідомість. І тепер я не плутаю лівий берег з правим, орієнтуюсь в центрі, знаю куди як пройти, і навіть пам’ятаю розташування кількох станцій метро.
Цей же мій візит в столицю відзначився відвіданими місць, де досі не була і які справляють приголомшливе враження. Read the rest of this entry

Суть молитви

Posted on

Мене оточують праведні люди. Вони розповідають іншим про те, скільки часу дотримуються посту, не забуваючи хизуватись абсолютною відсутністю м’яса чи жиру і при нагоді зі скривленим носиком кажучи іншим: “ти що? з’їсиш оцей шматок ковбаси? а я от пощу”. Вони розповідають скільки раз вклоняються буцнувши лобом об підлогу і як довго вистояли в черзі до сповіді, а потім ще стільки ж на колінах перед священником нашіптуючи про кожного вбитого ними комара.
Я не їхнього рівня. Нехай простять мені священнослужителі, що читають цей блог, але я не бачу у цьому сенсу.
Мені здається (і нехай це буде тільки моїм поглядом), що суть молитви полягає не в тому які слова ти кажеш, скільки віршованих звертань (написаних кимось іншим) до Бога ти знаєш напам’ять, скільки раз ти здатен теребити у руках намистини вервиці, від скількох страв ти відмовляєшся, як довго ти здатен простояти на колінах чи як ревно ти б’єш поклони. Я не бачу потреби у діяннях, яким відсутнє пояснення і усвідомлення з боку людини, що їх чинить, і які зухвало виставляються на показ іншим. Read the rest of this entry

Ми – маленькі думки у найбільшій безмежності

Posted on

В п’ятницю, приблизно о 8:30 ранку, на частотах моєї улюбленої «Львівської хвилі» прозвучала неперевершена пісня італійською “Limmensità”. Потім я помітила у соц.мережах, що чимало людей запитують і шукають що ж то звучало. О! це велична пісня в історії італійської музики, тому як подарунок сьогодні я вам про неї розповім, і як бонус для читачів, перекладу її на українську мову.
Одразу зазначу, що на «Львівській хвилі» прозвучала остання версія пісні, 2015-го року, у виконанні Джанни Нанніні (на початку вона і каже, що вперше почула цю пісню в юному віці) Тож це виконання її власне трактування композиції, приурочене до фестивалю Санремо, на якому ця пісня вперше і прозвучала у 1967 році. Але тут ми розглянемо саме оригінал, який здається мені найбільш чуйним серед усіх виконань.
Її автором і першим виконавцем є Дон Бакі (справжнє ім’я Альдо Капоні), який разом із Джоні Дореллі (Джорджо Ґуіді) виконав її на фестивалі.
В італійській слово «immensità» може мати кілька значень – безмежність, неосяжність, безкінечність. З першого слухання може видатись, що пісня про самотню людину, яка шукає свою половинку, однак автор зазначив, що ця пісня є його «ода Богові». Погляньмо чому. Read the rest of this entry

«Бог помер»

Posted on

Одразу зазначу, що слова заголовку не мої, це я цитую. Це не єретичне оголошення. І це не цитата філософської концепції Нітцше. Це цитата з відомої у 70-ті роки італійської пісні групи Номаді, яка так і зветься «Бог помер», і вона теж не пропагує нічого поганого, радше навпаки. Це пісня про суспільство у якому померли цінності. Про суспільство, яке втратило прагнення, де правлять пагубні звички, де люди йдуть дорогою «що веде в нікуди». Дуже розумна пісня, саме звідси і назва, Бог – як найбільша цінність і суспільство, що ці цінності втратило.
Вона мені згадалась саме у ці дні, коли більшість людей вітається «Христос народився», бо в мене в ці дні сталось кілька прикрих випадків, де задіяні наче й сторонні люди, але чомусь спостерігаючи за ними мене щось болісно вразило…
І коли ці люди мені казали «Христос народився», мені хотілось їм відповісти: «А де ж він народився?» бо якщо ти в щось віриш, тим паче в щось світле, говориш про народження спасителя, то здається мені, що насамперед щось світле має народиться в твоєму серці. Read the rest of this entry

Українське сучасне та минуле і про світло душевне

Posted on

Про фільм «Поводир» не чув мабуть що глухий. Я начиталась і наслухалась стільки про нього, що не подивитись не могла.
Хотіла написати сюди відгук про фільм, але не буду. Бо обдумуючи різні епітети не знаходжу доречних – краще один раз поглянути, аніж сто раз про нього почути. Тому просто підіть та погляньте. Це все. Без гучних закликів, просто погляньте, ви мусите.
Єдине, що скажу – кіно українське, вартісне, сильне. Можливо його не оцінять інші, але перегляд таких фільмів дає знати, що в нашого кінематографу є майбутнє. Read the rest of this entry

Молитва за Україну за межами країни

Posted on

До мене звернувся український священник, що проживає в Італії з проханням виконати переклад однієї української молитви, оскільки організовується літургія, в якій приймуть участь священники України та Італії з молебенем за мир в Україні.
Безперечно мені це видалось цікавим, оскільки я вже хоч і не емігрантка, та все ж душевно почуваюсь частиною нашої української діаспори беллунезе, та і переклад молитви цікавий досвід для мого фаху.
Отож, виконавши переклад вирішую розмістити його в себе на блозі, раптом ще комусь з українських емігрантів в Італії знадобиться. Додаю також текст оригіналу.

Молитва митрополита Андрея Шептицького
за кращу долю українського народу

Read the rest of this entry

Тягарі сповіді.

Posted on

Я щонеділі ходжу до церкви. Я доволі віруюча людина, і йду туди не від релігійного фанатизму, а радше тому, що мені придає певного душевного спокою тамтешня обстановка. Уникаю поділів «греко-католики» «православні», бо вірю в Бога, а не в церкву. От і кажу завжди: «Бог – один, а ми шукаємо різні шляхи до нього».
Я намагаюсь дотримуватись посту як виявлення силі волі, та й інших релігійних обрядів дотримуюсь.
Один з них – таїнство сповіді. Згідно встановлених принципів хоча б раз в рік та у передвеликодній період прийнято сповідатись. І з цим в мене виникає чим раз тим більше проблем.
Сповідь – річ дуже корисна. Це дає насамперед нагоду на хвильку спинитись, озирнутись, задуматись про своє буття, про зроблене в житті. Завдяки цьому є можливість переосмислити зроблене і визнати перед собою власні помилки, наважитись признати, що десь було вчинено невірно. Це спроба переусвідомити себе і постаратись покращитись. Для цього процесу треба відповідно підготуватись – озирнутись назад і зібрати ті тягарі, що сповнюють. Read the rest of this entry

Яка ваша реакція на смерть? Висновки з болю інших.

Posted on

На початку листопада мене сколихнула звістка про смерть однієї знайомої. В принципі особисто мене з нею нічого не пов’язувало, але вона була хорошою знайомою моїх батьків, бувало допомагала їм в деяких справах. З того що я знала про неї було достатньо аби стверджувати, що то хороша жіночка.
І от у віці 50-ти років вона померла. Окрім її несподіваної смерті мене більше зачепив факт, що не так давно вона проходила лікування безпліддя і таки в результаті рік за роком народила двох діточок. Вони і були першими про кого я подумала коли довідалась про її смерть.
Тепер хочу цю ситуацію розглянути з двох поглядів.
Смерть людей. Зазвичай коли нам кажуть про несподівану передчасну смерть якоїсь людини ми лишень хитаємо головою, співчуваємо, філософськи стверджуємо, що «не знати де і що нас чекає». Гадаю в багатьох, кому повідомляли такі звістки про когось знайомого були схожі думки. Таке триває допоки щось не трапиться… Read the rest of this entry

Про НАЙКРАЩЕ і чого не варто робити.

Posted on

Найкращі спогади мого Різдва сягають дитинства. Тоді щороку ми їздили у маленьке невідоме село на Франківщині – Григорів, звідки мама.
Святвечір направду був одним з найчарівніших вечорів в році. Збиралась уся родина. Read the rest of this entry

Непомітні особливості, зроблене поколінням моїх батьків та усвідомлюючи відповідальність

Posted on

Рік тому на захисті мого курсового проекту, який звався «Україна» і складався з чотирьох різних дисциплін з предмету «Правознавство» я розглядала тематику: «порівняння української та італійської Конституції».
Оскільки в обох є спільні характеристики: прийняті після авторитарного режиму, є демократичними і довгими – що означає, що вони особливо виділяють фундаментальні та непорушні права людини, були проголосовані на всенародному референдумі (щоправда з відстанню в 50 років), а зміни в них можна вносити лише за так званих ускладнених процедур.
А тепер про всіх тих, хто мені каже про недолугість Нашої Конституції.
Шановні мої, перш, ніж таке казати затямте – недолугою є не Конституція, люди є недолугими. Read the rest of this entry

Смерть – час, втіха, біль.

Posted on

На початках думки про час вселяли надію. Якісь люди казали, що він лікує все. Розуміння того, що час нездара і нічого не вилікує, а навпаки покалічить ще більше, прийшло поступово. З тієї миті, як біль вперше вселився в душу і жодного разу так її і не покинув, час зрадливо минав і ставало ще гірше.
Цього року знову ще гірше. Бо колись можна було в самоті впасти на коліна і ридати. Можна було вити від болю і кричати в пустоту про несправедливість всього, що сталось. Колись так можна було, а тепер ні. Тепер якось не плачеться наяву, хоча душі досі нестерпно болить. З роками дорослішаєш, згадуєш те що було і… розумієш. Розумієш не з власного погляду, а з точки зору тієї самої людини, про яку йдеться. Read the rest of this entry

Словами інших про самогубство. Молитва в січні.

Posted on

Сьогодні хочу представити вашій увазі пісню італійського співака шансоньє – Фаббріціо Де Андре. Сама творчість цього автора мені дещо схожа на творчість російського Володимира Висоцького – тут теж присутнє власне написання текстів пісень, музики, окремі пісні заборонялись через їхній бунтарський зміст, а також є існує значимий зміст. Пісня яку я сьогодні передруковую зветься «Preghiera in gennaio», що перекладається як «Молитва в січні». Read the rest of this entry

Особиста розповідь про Різдво.

Posted on

Поділюсь з вами особистим і наболілим про Різдво.
Останні 7 років це свято я зустрічала за межами України. Минало воно, що найменше кажучи сумно, часто саме на цей день припадало повернення до навчання (жила в католицькій країні), а одного разу навіть їдучи з України автобус поламався на пів дороги, довелось зустріти Різдво на незручному сидінні посеред шосе. Read the rest of this entry

Віра як єдиний вогник у душі

Posted on

По радіо яке я щодня слухаю зранку часто транслюють пісню Тото Котуньо «Lasciatemi cantare». Старенька пісенька і чесно кажучи вона мені не надто подобається, проте там є одна значуща для мене фраза, заради якої я ладна слухати цілу пісню і звучить вона: «Buon giorno Dio! Sai, che ci sono anch’io?», що перекладається як: «Доброго дня, Боже! Ти знаєш, що я також є?» Read the rest of this entry

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою