Tag Archives: божевілля

До і після весілля

Posted on

весільнеПередостанній допис блогу був ще наприкінці березня, а потім був довгий період підготовки до весілля, впродовж якого кілька разів виникала думка «навіщо нам це все таки здалось?».
Ні, то не був найщасливіший день мого життя. І чесно кажучи я вже тепер, коли пройшло лиш 3 місяці не чітко пам’ятаю події… але все по порядку.
Спочатку була виснажлива підготовка. І оскільки ми з чоловіком геть все взяли на себе, то клопотів було більше. Деякі люди мені дивувались:

– коли ти йдеш у відпустку?
– після весілля
– як? а коли ж ти організовуєш весілля?
– вночі

Хто знає мою роботу (і моє ставлення до неї), той зрозуміє, що так і було – робота то святе, а потім до пізньої ночі можна займатись усіма перед весільними справами.
Віддати підготовку батькам? Ні то не про нас. Почнімо з того, що ми і так «піддались на провокацію» батьків і список гостей зріс до 100 чоловік 😦 чесно – щонайменше без половини осіб зі списку ми могли б обійтись, але зроблено що зроблено… на все інше впливу батьки не мали, через що дуже хвилювались, бо казали, що через наші ідеї люди «можуть не зрозуміти». (Спочатку моя мама була в шоці, потім коментувати перестала). Read the rest of this entry

Про власний нежить і чужі війни

Posted on

От буквально позавчора  я спілкувалась з моїм колегою, пояснюючи йому тонкощі різних логістичних процесів аби донести до його голови, що не так просто здійснити перевезення якогось окремого вантажу, щоб вдовільнити його нераціональне бажання, а він у підсумок нашої розмови сказав: «Оля, моя сестра часто вживає фразу: «Мене мій насморк хвилює більше, ніж війна в сусідній країні» от і для мене зараз так. Ви мені розповідаєте про всі процеси, я наче Вас і розумію, але все одно – мене найбільше колише вирішення моїх проблем, а не розуміння всіх інших».
Чомусь дуже та фраза запам’яталась «Мене мій насморк хвилює більше, ніж війна в сусідній країні», бо можна безперечно стверджувати щодо неправильності такого світогляду, щодо необхідності альтруїзму і обширного світогляду, щодо взаєморозуміння. І можна свідчити, що у світі, де люди думають лише про себе самих ні чого доброго не буде, бо лише налагоджена співпраця і взаємна координованість – запорука успіху (адже ж саме так я вважаю)… але… але… все одно чомусь ця фраза заядло ось уже третій день поспіль виникає у моїй голові. Read the rest of this entry

Весілля – то маленька смерть

Posted on

Ця думка виникла в голові ще тоді, коли я вперше побачила цитату, що картинці. Дуже тонке порівняння – весілля це як похорон за винятком того, що ти можеш нюхати власні квіти.
Ну а в принципі, в усьому іншому ці два дійства і справді схожі – якісь незрозумілі кимось надумані  ритуали та вчинки, які треба робити, хтось неодмінно плаче, хтось вдає небайдужість, бо як родичу таке личить, а хтось прийшов банально, щоб наїстись.
Власне кажучи, останнім часом дійсно почала сприймати весілля як маленьку смерть. Навіть не весілля як масштабну подію, що відбувається, не в плані усіх моїх можливих думок з цього приводу, а в плані особи, що втрачається. Read the rest of this entry

Себе розуміння

Posted on

Мене часто в житті вчили, що людей можна зрозуміти. Навіть більше, що людей треба розуміти.
Так казав той найдобріший у світі, що здається завжди розумів всіх. Так іншомовно казав той, що був поруч, коли мене щось не влаштовувало: «Ольга, це ж можна зрозуміти».
Так, все можна розуміти. Я зростала з цим принципом. Я часто подумки ставала на чиєсь місце і вчилась когось розуміти. І навчилась. Не знаю чи навчилась розуміти, але уявляти себе на чиємусь місці навчилась. То доволі безглуздо, скажу я вам, бо ми ніколи не знаємо всіх спонук людини, всіх впливових чинників, всіх підводних каменів, всіх почуттів, емоцій та прагнень. Але у нас буває усвідомлення ситуації. І можна просто уявляти себе в ситуації, що трапилась з людиною і думати «як воно». Read the rest of this entry

Розвіювання рожевих ілюзій

Posted on

публікація написана в грубому тоні.
людей з ніжним світосприйняттям,
для їхнього ж блага, попрошу не читати.

Справжнісінька халепа з тими закоханими, я вам скажу. Люди геть останні клепки мізків розгубили. Спостереження шокує.
По-перше, шановні закохані. Я звісно за любов у всьому світі, щиро радію, що люди щасливі і звісно підтримую, щоб чорноброві кохались (лиш не з москалями!), але чи не були б ви настільки ласкаві хоча б у робочий час зберігати свідомість і не проектувати свої емоції на виконання роботи? Ну хоча б з 9-ї до 18-ї можна не витати в ілюзіях? Це ж капець якийсь, всі якісь розсіяні наче між рожевих хмаринок літають. І бубнять про те що робитимуть у ці вихідні (спочатку я не могла зрозуміти, але потім згадала, що то ж блін “свєто” сі наближає). А ще мені страшно уявити що буде творитись коли настане весна і в людей гормони забуяють. Всі взагалі звар’юють? Read the rest of this entry

Прикра, несолодка і потрібна усім нам розповідь

Posted on

У мого приятеля Олексія Ведернікова, існує цікава традиція: він роздає свої книги, бо вважає, що прочитавши їх вони мають приносити користь й іншим. Як на мене – дуже цікаво і неординарно. І побувавши в його домівці я повезла у Львів кілька книг, які мені дуже рекомендувались до прочитання.
Одна з них книга Марії Матіос “Солодка Даруся“.
Що це книга, про що вона і яка історія в ній розповідається – я гадки не мала і ніхто мені толком не міг дати пояснення, сказили лиш прочитай. Навіть короткий опис не відкрив мені суті.
Тож вмостившись зручно у потязі Київ-Львів я полинула у цю книгу…
Книжечка невелика, в ній використовується багато діалектних слів, але більшість з них мені були зрозумілими. Складається вона з трьох частин і вже зі самого початку є незбагненною. Я не розуміла багатьох речей, але відчувала, що далі буде пояснення і читала, тим паче текст якось заворожував до читання. Read the rest of this entry

Душевні аборти ідеалістичних цінностей

Posted on

…Одного дня лежачи у ліжку дивишся у стелю і обдумуєш звідки воно все бере ноги і як то все почалось. Точного моменту не знаходиш, та все ще відчайдушно копирсаєшся у своїй пам’яті в намаганні зрозуміти…
Одного липневого дня я розмовляла з Чудовою Жінкою. В ній наче не було нічого надзвичайного, втім вона була справжньою. Вона розповідала мені про своїх двох дорослих синів, щось про своє життя і раптом під час тієї розмови мене осінило…
Я думала про те, якою я колись хотіла стати і думала про те, чому цього не сталось. Я дивилась на неї і розуміла, що такою мені вже не бути…
А потім знову обдумувала дивлячись у стелю і не могла зрозуміти з якого моменту все пішло шкереберть. Аж поки не знайшла відповідних метафор.
Я зробила аборт. Не фізичний щоправда, а моїх душевних цінностей. Я прирівняла те, що сталось зі мною до поведінки якоїсь дівчини-підлітка. Read the rest of this entry

Не треба

Posted on

Слухай, друже,
Припиняй мені снитись.
А як снишся — то краще мовчи.
Не тому, що мені байдуже,
А тому, що і так відомо,
Що хотів би ти розповісти.

Моя совість — то хижий звір,
Прокидається раптом і мучить,
Тож очима добрими ти не дивитись,
Я і так добре знаю чим ти засмучений.

Read the rest of this entry

Безладний плин думок трудоголіка

Posted on

В даній публікації вилито ті думки, що найчастіше мелькають в моїй голові в останній час. Не намагайтесь відшукати тут сенсу. Це особистий прояв графоманії, аби «висказатись»

  • Дивно, але коли на пару днів я їду з дому, то стаю «живою» людиною. Тут же я у постійному вирі справ.
  • На підвіконні, що біля робочого столу «срач» – завалено паперами та матеріалами по роботі. Треба буде прибрати.
  •  Окрема кімната квартири перетворилась у гардеробну. Часу розгребти її нема: влітку одяг часто змінюється, тож випраний (якщо є час зняти його з мотузки) звалюється на ліжко. Треба буде прибрати.
  • Недотримання в графіку їжі, неповноцінне харчування – думки заняті роботою.
  • Здається хвилі нападу роботи можна виміряти тим, як давно я не печу собі тортів. Хвиля вже от триває третій тиждень…
  • Може завести собі домогосподарку? Щоб і їсти зготувала, і дім прибрала… Хоча який сенс, скоро зі мною буде мама.
  • Єдина кімната, що ще зберегла пристойний вигляд – та, де приймаю учнів. Робочий стіл за яким їх вчу, щоправда, вже теж завалений робочими паперами. Треба буде прибрати.

Read the rest of this entry

Мої старі рани

Posted on

Старі рани затягнені шрамом,
А своє іще не відболіли.
Старі рани вертають до тями
І нагадують, як сильно щеміло.
Я їх лікувала роботою,
Посипала душі зітлілої попелом,
Вкривалась чужою турботою,
Забуттям упивалась помалу.
А потім знову зриваюсь,
Рану свою розглядаю,
Бачу – іще кровоточить,
Спогадів нових просить.
Read the rest of this entry

Божевільний ритм, новий досвід та прощання…

Posted on

У мене був шалено божевільний тиждень, в останні дні можна було просто розірватись…
Окрім роботи, я взялась підписувати обхідний лист в універі для отримання диплому і проходити медогляд в поліклініці задля довідки. Нервів мені на то все пішло море і це ще не кінець…
І от в середу мені зателефонували і запропонували попрацювати італо-російським перекладачем на переговорах щодо хімічного виробництва.
До речі, цікавий курйоз трапився саме коли мені повідомляли про цю роботу: я власне проходила медогляд в поліклініці і сиділа в черзі до гінеколога, дзвінок, поганий зв’язок говорю дещо голосно і під час діалогу з начальницею звучить фраза:
– уточніть, вони мене хочуть замовити лише на завтрашній вечір чи мене замовляють також на наступний день? – піднімаю очі і бачу як вся черга на мене витріщається. Далі медсестра, що була в коридорі підходить до мене і каже:
– дівчино, а Вам хоч 18 є?
– мені 20.
І вона пошепки каже: «така молода, а вже»мене знову не до тієї професії зарахували! Люди, чому ви так одразу погано думаєте! Read the rest of this entry

Я почуваюся виродком

Posted on

Я почуваюсь виродком, гібридом двох культур. Я виросла в Італії, з 13-ти до 19-ти років моя свідомість формувалась там, а в 19 я повернулась сюди, уже з чіткими прагненнями і цілями.
6 років я вцарапувалась в українську культуру намагаючись утримати її собі, та вона не впливала на мою свідомість, бо зростала я за інших обставин, у середовищі цілком протилежному українському.
6 років я намагалась відштовхувати західну культуру, прикидаючись наче вона мені чужа, та коли ти купаєшся в цьому важко вдати, що ти до цього не належиш.
Чи то навіть не західну, як сучасну, беручи до уваги моїх однолітків. У мені ця західна теж прижилась у досить дивний спосіб. Довгих 6 років єдиною людиною, з якою я відверто говорила, моїм найкращим другом, єдиною людиною, якій я повністю довіряла (і досі довіряю) був похилий чоловік 60-ти років, в якого дуже специфічна філософія життя, в якого чудернацьке ставлення до релігії, одруження, політики, родинних зв’язків і від якого я і набралась цих дивакуватих поглядів. Read the rest of this entry

Філософія на сучасний лад по-львівськи – якось не дуже

Posted on

Те, чого я боялась таки сталось. Сьогодні я буду писати про театральну виставу, яка мені не сподобалась.
Ходила в суботу в театр ім. Леся Курбаса, про дивовижність якого я багато наслухана. Вистава «Так сказав Заратустра».
З творчістю Ніцше я знайома, про Заратустру мені відомо, та все одно вистава мені залишалась незрозумілою. Я не хочу критикувати, бо не маю на це права, але суб’єктивно висловлювати свою думку можу.
Я півтори години сиділа напружено і старалась «дати дупля» (інакше це не назву) що ж воно відбувається, та «дупля» я таки не дала. Гаразд, був речник, який від імені Заратустри виголошував усілякі істини, хоч інколи більше здавалось, що він просто сипле філософськими фразами. Періодично появлявся натовп, чи як ще назвати цих акторів, які співали незрозумілою мовою і крутились (так-так, саме крутились), подекуди це переривалось «бійкою», воплями, незрозумілими танцями і так далі. Потім появився ще один речник, який вів дискусію з попереднім. Read the rest of this entry

Гроза, свобода і маскування під “нормальну”

Posted on

zpKmeI0NWg (1)Понеділок, вечір. Я завершувала останнє заняття з моєю маленькою ученицею. Я надзвичайно втомилась за увесь той складний день, що минув у суцільних бігах, не встигаючи виконати належне. Я була обурена тим, як зі мною того дня повелись, нагло надавши мені виконати щось, до чого я причетності не маю. Мій мозок повільно плавився під тягарем втоми, коли раптом на вулиці роздався гуркіт. Серце забило радісно від того звуку, а Оленка лякливо глянула:
– а то ще що?
– дощ.

Read the rest of this entry

Виставлення любові на загальне бачення.

Posted on

Коли проїжджаю в маршрутці чим раз тим частіше мимоволі помічаю, що на якомусь похилому паркані красується кривий запис про те, що хтось когось любить. Подекуди такі записи з’являються на тротуарах. Ну ще є також унікуми, які їх пишуть на сміттєвих баках, але ці випадки вже й навіть коментувати не треба.
Просто помічаючи це виникає здивування: «Блін! Це що – реально комусь приємно? Щоб твоє ім’я криво написане на огорожі виникало роздратування людей, яким ця огорожа належить?» Невже справді приємно висловлюватись на тротуарі, де всі проходячи витруть ноги?
Як на мене – це абсурд.
Причину таких гучних виголошень любові можу бачити у два способи. Read the rest of this entry

«Одне ціле», відсутність таємниць та сучасна дурість деяких пар.

Posted on

– Залиште мені будь ласка свою електронну адресу і я Вам надішлю матеріали…
– зараз мій чоловік залишить Вам нашу електронну адресу. У нас нема окремих емейлів, а все спільне.
Іще одні туди ж. Старанно стримуюсь аби не закотити очі, коли це чую.

Дедалі частіше стикаюсь з парочками, які мені починають розказувати байки про те, що у них і електронна адреса спільна, і скайп спільний, і навіть сторінку в соціальній мережі вони собі зробили одну на двох «бо в нас немає жодних таємниць одне від одного, немає і окремих друзів, адже всі його друзі – мої друзі і мої друзі – його друзі».
Моя думка з цього приводу: маразм.
Чому двоє людей, які перебувають в якихось стосунках і є дуже близькими мають страдати фігнею цього жанру? Звідки така сучасна мода бере ноги? Read the rest of this entry

Стосовно невипадкових випадковостей

Posted on

Я інколи запитую себе щодо випадковостей і того наскільки вони випадкові. Мені значно легше повірити в те, що відбувається все згідно якихось розкладів вищих сил, за якоїсь долі таке має ставатись, аніж повірити, що просто так може співпасти. Та ні, збігів обставин не буває.
Інша річ – відбувається те, що ми просто не здатні аргументувати.
Інколи трапляється – чекаєш пів року на випадкову зустріч. Бо нема як з людиною зустрітись і думаєш, що от було б добре якось навіть випадково, а все ж побачити. І в прохожих бачиш щось схоже до тої людини, а ні, то не то. І коли врешті-решт погоджуєшся, що Львів таки місто не для випадкових зустрічей, коли собі думаєш, що не треба нікого тобі бачити, навіть тим більше якоїсь конкретної людини – то тоді несподівано зустріч таки трапляється. Дивина та й годі. Read the rest of this entry

нахлинуло.

Posted on

ZgblnIjyhS8Вечір. Темний перевулок, дедалі частіше такими лажу. На вулиці так темно, що мимоволі зупиняюсь аби вгледітись куди ж мене ноги самі несуть. Така страшенна холоднеча, що пронизує аж до кісток. Хоча, ймовірно причина холоду інша. Мої сполохані думки шукають притулку на якійсь черговій радіохвилі. Починається ця пісня “…а я по землі поміж дерев ступаю…”
Крок пришвидшується, стає світліше і видно куди йти. Доходжу до рідної вулиці, а там сусід припарковує свою автівку. Таку схожу автівку!.. Сусід киває в знак вітання, його ім’я і його авто багато що нагадує… Пісня в вухах кричить свій останній куплет, а ноги несуть до будинку. От вже і дім – там можна сховатись. Від людей, від авто, від музики, але не від спогадів… Read the rest of this entry

Хто причетний до кількості покидьків у світі? Зблизька про психів і наркоманів

Posted on

Недавно довелось побувати в таких місцях як психоневрологічний диспансер та наркологічний диспансер. Перш, аніж хтось встигне подумати, що зі мною щось трапилось зазначу – все в порядку, просто мені від цих установ були потрібні довідки медичного обстеження.
Відвідини варті окремого опису, все в кращих традиціях державного жанру.
Почала я з психоневрологічного диспансеру. Прийшла туди ще до дев’ятої ранку (якщо кому треба – вулиця Коциловського, 30, бічна вул. Зеленої, неподалік від Львівводоканал) і побачила довгу чергу, яка вже як і я стояла за отриманням довідок.
Коли проводиш в цій черзі півтори години (і то я ще швидко справилась) розумієш, що психоневрологічний огляд починається вже в коридорі – хто витримає, той здоровий. Але в кабінет до лікаря треба заходити.
Отож, заходжу, сідаю перед ним, переписую дослівно “дуже цікавий” діалог, що відбувся:

Read the rest of this entry

Вулиця, до якої не дістатись.

Posted on

Колії

Це не вірші, та все ж…

Паралельності присвячую.

Read the rest of this entry

«Дорога до пекла вибрукувана добрими намірами»

Posted on

HellДорога до пекла вибрукувана добрими намірами” – ці слова не мої, вони належать моєму одногрупнику (розповідала про нього ось тут), точніше мені не відомо чи то саме його слова, але прочитала я їх в нього і вже з тиждень часу як ходжу від цих слів ошпарена.
Мабуть тому, що мені то близько. Безперечно, лише з добрих намірів викладається цей шлях. Read the rest of this entry

Людська психологія, брак уваги та границі божевілля.

Posted on

asylumНе знаю чи доречно буде писати відгук на цю тему, але мене переглянуте захопило, тож і бажаю поділитись.
Вчора переглянула фільм «Божевілля», щоправда я його дивилась в італійському перекладі, оскільки з англійської не зроблено українську чи російську версію цього кіно. В оригіналі воно зветься «ASYLUM».
Жанр фільму: драма, йдеться про тонкощі психіки індивіда, сексуальні одержимості, крихкий стан людської рівноваги. Як сказав головний герой: «Мене інтригують екстремальні випадки, особливо сексуальні патології та катастрофи, які від них походять.»
Вирішила переглянути, оскільки це фільм за мотивами однієї з моїх улюблених книг «Божевілля» автора Патріка Макграта. Read the rest of this entry

Зненацька, зухвальство та до біса

Posted on

Не подумайте, що порушую обіцянки. Сьогодні не про когось, сьогодні про щось. Хочу поділитись власним досвідом, а раптом кому стане в пригоді.
Раніше мені казали про закон підлості «коли в житті все добре повернеться минуле», але мені такої нагоди не випадало.
А тут таки випала. Несподівано. Потрясіння. Висновок – якщо ви викреслили зі свого життя егоїстичних, підлих та зухвалих людей – не факт, що вони вас зі свого також викреслили, отож і спробують свою підлість ще продемонструвати.
Чому тепер, чорт забирай, коли в мене все прекрасно треба пхатись знову у моє життя? Навіщо це?! Хоча ні, я не хочу знати. Read the rest of this entry

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою