Tag Archives: водіння

Репортаж про тиждень з раю.

Posted on

Ну от продовжую. Часу в останні дні було обмаль, але я отримала чимало листів і навіть дзвінків з проханням переповісти подальші мандри, тому ось – пишу:

Дзензелівські вечори класичної музики 2015Мої мандри Черкащиною звісно що продовжились до мальовничої Дзензелівки, де я вже побувала минулого року і де знову проходив унікальний фестиваль «Дзензелівські вечори класичної музики». (детальніше що то таке – у Вікіпедії)
Ввечері мене зустріли на пероні і забрали … додому. На диво, поки я їхала в авто від залізничної станції до села Дзензелівка я раптом відчула наче повертаюсь додому, наче я їду у рідне мені місце, де просто давно не була.
В перший же вечір мене очікувала тепла зустріч з сім’єю Лисих, знайомими музикантами і започаткування нових знайомств.
На другий день я виставила свою кандидатуру в якості волонтера і добровільно приступила до приготування відер їжі (я не жартую, дійсно пропорції відра) на благо музикантів. Read the rest of this entry

Advertisements

Шматки водійських спостережень

Posted on

Ця публікація складається із кількох водійських спостережень (ВС), які періодично мелькають у моїй голові.
ВС1 – Коли тривалий час не сідаєш за кермо, а потім знову маєш нагоду керувати, то першою думкою мелькає: «я ж усе забула, навіть де які педалі!», та це триває рівно мить, бо м’язова пам’ять все робить автоматично за тебе і всі дії виконуються самостійно. Виникає відчуття, що водіння – це щось, що вже у твоїй крові.
ВС2 – інколи як мимо на швидкості приїжджають авто я зупиняюсь і глибоко дихаю – дух перехоплює від тієї швидкості і аж кортить бути в тому автомобілі. Отака якась неусвідомлена потреба швидкості, майже як наркотичне відчуття.
ВС3 – у маршрутці стараюсь читати, бо інакше стежу за тим, як керує водії, а це привід для роздратування. Враження таке, що вони повзуть так повільно, бо очікують, що їм хтось кинеться під колеса і дасть три гривні. Деколи аж трясе і думаю: «Чувак! Та я на вбитому учбовому жигульонку тут їхала на четвертій, давай хоч третю втисни!», та ні – далі другої не заходить.
ВС4 – в ніч з 11-го на 12-те липня поверталась додому на таксі. Таксист попався класний: мчав вверх по пустинній Личаківській із гучно ввімкненою музикою. Від тієї швидкісної їзди, музики і пустинної вулиці я отримала таке задовлення, що неодмінно собі постановила: маючи авто варто буде проїхатись так же, по Личаківській. Read the rest of this entry

Завершення справ з ДАІ і питання до чоловіків

Posted on

Мої надмірні зусилля завершились! Після кепської пригоди, що зі мною трапилась, після міліцій, прокуратур, даішників я нарешті отримала посвідчення водія, знову! 🙂
З даішниками виявилось просто, довелось туди їздити лише двічі, третій раз вже щоб забрати готове посвідчення. Може суть в тому, що я змінила тактику.
Факт того, що коли я туди їхала я одягнула кофтинку з вирізом, навела макіяж і взагалі зробила з себе якусь чепурну ляльку та включила режим наївної дурочки. Взагалі, я проти застосувань жіночних хитрощів у будь-яких справах і завжди це вважала доволі ницим, однак бажання кататись часто в ДАІ в мене теж не було.
В перший же день коли мені сказали «за тимчасовим посвідченням водія прийдете через пару днів» я стала під кабінетом начальника і коли він вийшов, то поглянув на мене і сказав: «Ви до мене?» цього я й чекала – і завела йому жалісну пісню про мене: нещасну дівчину, яку обікрали в маршрутці, яка півтори години добирається з дому в МРЕВ, а тут їй сказали чекати кілька днів. Далі я поперлась за тим начальником в його кабінет і  журливо кліпаючи очками безперестанку йому торохтіла про мій нещасний стан, про те, що я зразкова студентка відпросилась зі занять аби приїхати сюди (ну трошки прибрехала), а вони мені кажуть ще за пару днів сюди приїжджати. Вочевидь він таки зрозумів, що я не заткнусь і тому скомандував мені видати тимчасове посвідчення негайно, кілька раз наголосивши на тому, що гарній дівчині гріх не помогти і він дуже радий, що я така хороша студентка звернулась до нього в цій справі, бо він молодим дівчатам радо допомагає (сивина в голову, чорт в ребро!) та я взяла свої тимчасові права і не бажаючи більше прикидатись тією дурочкою пішла геть звідти. Read the rest of this entry

Міліція, прокуратура і матір їхня чортова

Posted on

Оскільки всі мене питали як вирішилась та справа з крадіжкою гаманця, в якому були мої водійські права, то от зараз я розпишу детально всю історію. Сприйміть це як застереження – ніколи не зв’язуйтесь з нашою міліцією! Початок історії читайте у публікації “Досвід зустрічі із міліцією”
Отже, через 9 днів після написання заяви я подалась у Сихівський райвідділок, де після «відфутболення» по кількох кабінетах мені сказали: «Личаківський райвідділок має спочатку цю справу передати у свою прокуратуру, тоді вона передасть це Сихівській прокуратурі, а тоді документи прийдуть до нас. Вам треба піти у Личаківський райвідділок і запитати чи почали вони кримінальне провадження».
В той же день я пішла туди, де як ви пам’ятаєте працюють дуже думаючі люди. Мене знову пофутболили по кабінетам, де я всім переповідала мою історію і врешті мені сказали:
– Ми подумали і вирішили, що довідку таки ми маєм Вам видати
– Добре, видавайте
– Не можемо, тому що її має підписати начальник, а його нема.
– Прекрасно! 11-та година дня, чому начальника нема на робочому місці?!
– А ви що – не знаєте яка ситуація на сході країни?
– При чому тут начальник ЛИЧАКІВСЬКОГО райвідділку до Сходу країни?!
– Як Ви можете думати про свої особисті інтереси коли в країні таке робиться? – вашу мать! Тут я реально була близька до того, щоб почати матюкатись. Read the rest of this entry

Досвід зустрічі із міліцією…

Posted on

Сьогодні я планувала написати життєрадісний пост, однак вчорашня подія вкрай змінила мої плани.
Вчора вранці, коли я їхала в маршрутці мені зі сумочки поцупили гаманець. Зазвичай вожу зі собою малі суми, а тут як на зло мала при собі близько 400-х гривень та ще й водійські права.
От і почався геморой… грець з тими грошами, але посвідчення водія!
Оголошення звісно розклеїла, подивилась може де викинули поблизу (точно знаю де то трапилось), але в міліцію таки треба написати заяву для відновлення посвідчення.
Приїхала. Черговим там білява дівчина з довгими нігтями, яка запитала що мені треба, трохи подивилась на мене, постояла подумала, а тоді сказала присісти і чекати поки вона принесе рожеву папку. Коли вона винесла папку, то ще постояла подумала, а тоді покликала якогось мужика, теж міліціонера, що послухав мою історію, сказав: «почекайте, тут треба подумати». Думав, думав, врешті-решт комусь задзвонив, переповів коротко і сказав в який кабінет мені іти. Пішла. За столом сидів ще один, який сказав мені присісти і почекати. Далі він друкував листочки, чіпляв їх степлером, передруковував. Нас періодично перебивали інші його колеги, які висловлюються виключно нецензурною лексикою і обговорювали то рибалку, то ще якісь свята. Read the rest of this entry

Ти пишався б мною?

Posted on

Читати водночас з піснею, що внизу.

То було літо 2006-го. Ми з татом повертались з дачі до Львова, він був за кермом, а я сиділа поруч і спостерігала як він керує. Коли ми проїжджали мимо однієї залізничної станції, на якій дачники очікували потягу, тато сказав: «От коли буду старий і вже не зможу сідати за кермо буду на дачу їздити як і вони електричкою»; – «Тато, не хвилюйся, коли ти будеш старий і не зможеш їхати, тебе буду на дачу возити я, от побачиш! Я тобі обіцяю, що я буду водієм!» Тато усміхнувся теплою посмішкою і сказав: «Олюнчик, ще десь три роки і посаджу тебе за руль, будеш вчитись». В ту мить по радіо грала пісня Джо Дассена «À toi». Я запам’ятала собі ту мить, ту пісню, ту татову посмішку і далі їхала уявляючи як воно буде  – коли за три роки тато мене вже посадить за кермо і я навчатимусь.
Через півроку після тієї розмови тато помер. Пісня «À toi» стала однією з моїх улюблених, щоразу коли я її слухала я згадувала дану тоді обіцянку. Read the rest of this entry

Водійські права: йти на курси чи купляти?

Posted on

Гадаю люди, яким потрібна така штука як посвідчення водія цим питанням задаються. І хоч з огляду на події в країні чимало людей наче усвідомили хибність системи та все ж я не певна, що всі раптово стали святими і перестали давати взятки.
Хоча – хто з нас взятки не давав? Гадаю всім доводилось, скажу чесно – мені теж (аж тричі в житті). Інша суть за яких обставин ми даємо взятку: добровільно, аби обійти належну процедуру чи в нас її нагло вимагають, погрожуючи, що ми не отримаємо необхідного нам бюрократичного клаптя?
Але повернемось до водійський прав і до людей, що рахують як краще чинити: купити чи вчити.
Особисто переді мною цього вибору не стояло, я знала точно: на курси! Були лиш питання куди на курси піти, аби було недалечко від дому.
Чому я не враховувала такий варіант як купити? З принципу. Країна починається з нас, відтак треба бути відповідальним за свої вчинки. Але звісно Ви можете бути не таким принциповим, заклики відповідальності Вам по цимбалам і Ви хочете знати що й до чого конкретно. Тоді давайте детально. Read the rest of this entry

Водійські курйози

Posted on

Дана публікація містить елементи наближені до чорного гумору. Аби не виникало суперечок, тих, кому таке не до вподоби прошу не читати.

Відвідуючи курси водіння моїм мега-інструктором я була дуже задоволена! Він не дозволяв мені напружуватись покращуючи мій настрій. Наводжу наші найкращі фрази.

Перша їзда, з безлюдної вулички виїзд на дорогу.
– Ви що? Яка дорога, я ще поки машин боюсь!
– Не бійся, зараз вони будуть нас боятись!

– Бач там попереду пішохід йде? Давай будем гадати – задавим-не задавим, задавим- не задавим?

– Ух ти що, який порш! Знаєш, я завжди мріяв подивитись які вони зі середини.
– Ви пропонуєте мені гатитись прямо в нього? 🙂

Read the rest of this entry

Відчуття ейфорії – «підсівши на колеса»

Posted on

за кермом :)Тепер букви О.В. слід розуміти не як «Ольга Врублевська», а як «Ольга Водій». Вчора це сталось – я вже нарешті отримала мої водійські права.
Коли в останні місяці хтось довідувався, що я навчаюсь водінню, то дивувався, мов з чого так раптом. Насправді ж люди не знали, що то зовсім не «раптом» здається я завжди знала, що водієм мені бути, ще от з того віку, що на фото. Тоді у спадщину від старшого брата мені дісталась машинка, на які я обожнювала їздити.
Хоча здається чітке усвідомлення, що водієм точно буду я дала собі у віці 8-ми років, саме тоді я поставила перед собою таку ціль. Пригадую тоді ще подруга казала: «я перед сном люблю мріяти про день мого весілля, а ти?». А я задумавшись відповіла: «а я про те, що їжджу на машині». «Як на машині? З ким?»; – «Сама, просто уявляю, що я їду». Read the rest of this entry

Затята ненависть пішоходів до водіїв.

Posted on

Всі водії були, є і будуть пішоходами, але не всі пішоходи є чи будуть водіями. У нашій країні дуже чітко помітне розмежування між пішоходами та водіями, до прикладу закордоном це не так «ріже очі», ймовірно тому, що там ледь не кожна сім’я має авто і відповідно багатьом пішоходам знайомо як це – бути водієм.
Інколи мені здається, що в нашій країні пішоходи водіїв попросту ненавидять. Я сама поки не є водієм, але принаймні до автівок такого негативу не відчуваю. Звісно водії не святі, багато в нас взагалі на куплених правах їздить «купив права, не купив їзди», але це ж не привід, щоб їм буквально кидатись під колеса.
«Я хочу саме тут перейти, нехай падло почекає» – неодноразово доводилось чути такі слова, та в чому він винен? Він теж людина. Так, якщо йдеться про холодну, дощову погоду, звісно водію комфортніше в середині автомобіля, аніж пішоходу на вулиці, але ж не лізти навмисне йому під колеса. Подекуди я думаю, що така затята ненависть пішоходів до водіїв спричинена заздрістю, наче вони заможніші, бо їздять на авто. Що вже казати про те, що коли я стояла в черзі в неврологічному диспансері, бо мені треба було отримати одну довідку я стала свідком розмови медиків: «ти знаєш скільки до мене сьогодні приходило за довідками для водійських прав! Вони взагалі собі обнагліли! Тільки би і їздили! Вже скоро літати прийдеться по тому Львову, бо вони всюди їздять!» – ну що тут сказати? Робочий обов’язок цієї людини проводити перевірку і видавати довідки (за які вони отримують оплату), а вони ще й скаржаться, було б за що. Read the rest of this entry

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою