Tag Archives: відповідальність

Покинути напризволяще

Posted on

Інколи найкраще, чим ти можеш допомогти людині – покинути її напризволяще.
Не допомагати, не розраджувати, не пояснювати, а просто покинути віч-на-віч з реальністю, сам-на-сам з проблеми. Вигрібай сама. Початкові налаштування якісь та й закладені, щось колись та й пояснено, а далі – тут вже твій інстинкт самовиживання та незламність характеру. Хочеш карабкатись – карабкайся. Нема сил – падай.
Лише на основі досвіду здобутого самотужки чогось та й вчишся. Можна переконувати себе скільки завгодно, що ти вмієш… їздити на авто, але допоки не проїдешся сам, щоб поруч нікого не було – ніфіга ти не вмієш; можеш собі казати, що ти не боїшся говорити на публіку, але допоки не станеш сам перед аудиторією і не заговориш – ти нічого не вмієш. Можеш переконувати себе що є сили, що ти такий класний і все знаєш – але допоки біля тебе є хтось, до когось можна прибігти за порадою чи спитатись банальне «а як?» – ти не маєш у собі достатньо міцності аби постати як самостійна одиниця. Read the rest of this entry

Шлях набивання шишок – цього не вчили в універі

Posted on

Часто думаючи про неї я не розуміла, чому з нею всі «на ти», якщо вона обіймає серйозну посаду і усі ці люди в її підпорядкуванні. Вона з ними завжди привітна і дружелюбна, однак все ж таки факт того, що вона – їхній начальник, але якоїсь суворої субординації у їхніх відносинах я не спостерігала.
І лише потім я дізналась як воно все сталось. Вона прийшла на роботу ще зовсім юною і зовсім не для того, щоб керувати. Рядовий працівник одного з департаментів товариства. Але з її підходом до роботи та головою вона не залишилась не поміченою і поступово рухалась по кар’єрних сходинах, дійшовши до того, що будучи цілком ще молодою жінкою вона очолила департамент, у який прийшла колись працювати студенткою. При цьому, «перескочила» суттєво старших за себе осіб, які працювали у цьому департаменті значно довше за неї і у підпорядкуванні яких вона трудилась. Проте і вона не зазналась і не «зазвідилась», великого начальника зі себе корчити не почала і зберегла хороші стосунки з усіма.
Є велика різниця коли людина приходить у колектив одразу керівником і всі її так сприймають, і коли людина приходить «простим працівником» і виростає над своїм колективом (та ще й у короткий термін) і починає підпорядковувати собі тих, з ким ще недавно працювала нарівні. Розумний колектив сприйме досвідчену людину, але ж завжди є випадки коли когось жаба душитиме «як то Свєтка яка недавно зі мною напару звіти робила, теперка від мене тоті звіти буде вимагати». Read the rest of this entry

Чому мені байдуже до одруження

Posted on

Я вже згадувала колись на блозі, що закоренілих мрій вийти заміж у мене ніколи не було. Думка, що от не одружусь і ладно, подумаєш, я ж і не хочу цього мені була звична. Якось з часом слово заміжжя, а чи точніше його настирне бажання мені почало сприйматись з поведінкою деяких дівчаток, які хотіли цього насамперед тому, що «треба всім вийти», а вже потім в них було бажання мати сім’ю.
Так от чому я про все це говорю. Минулого тижня випадково наткнулась на цю статтю в інтернеті, якогось відомого психолога (жінки, можете прочитати, доволі цікаво). Прочитала і я, він в доволі прямолінійній формі не добираючи пом’якшень відповідає на інтерв’ю, зокрема про жіночу самотність, чому така ситуація зі шлюбами і т.п. Інколи мабуть і перебільшує, журналіст і сама подекуди каже, що з його слів чи не кожна друга жінка з психологічними відхиленнями, але корисне для себе там можна почерпнути.
Але знову я перескакую на інший аргумент. Що я для себе взяла звідти. Перш за все помітила я цю статтю, бо назва інтригуюча “здорова людина не хоче вийти заміж“. Я б і сама так колись висловилась. Але маленька поправочка: я захотіла. Проте захотіла не зовсім заміжжя. Пряма мова: Read the rest of this entry

Як я почала вчасно виходити з роботи і що з цього вийшло

Posted on

Розділ 1 – як це було

Ще рік тому я була типовим трудоголіком – на роботі засиджувалась допізна, працювала у вільний час з дому, постійно була на зв’язку на пошті та по телефоні і одразу відписувала всім колегам на кожен запит, будь я в маршрутці, за вечерею, або на прогулянці.
Ні, у мене не було намірів в такий спосіб здобути чиюсь прихильність, я отримувала задоволення від роботи і мені щиро подобалось те, що я роблю, таким чином я відчувала себе важливою та потрібною.
Далі постійні засиджування на роботі призвели до того, що в разі зустрічі з друзями я постійно запізнювалась. Скажімо погоджувалась на зустріч о 19:00, з думкою, що затримаюсь в офісі лише на півгодини і дістанусь місця зустрічі. Але процес поглинав настільки, що затримувалась ще довше… як наслідок мала постійні запізнення і навіть образи з боку деяких людей.
Вийти з офісу о 21:00, а то й пізніше було в порядку речей. Понехтувати обідом теж доводилось. Часто траплялись кумедні випадки на кшталт:

20:42, сиджу на роботі, чую як зачиняються вхідні двері. Вибігаю і кричу до охоронника: “я ще тут працюю! Не закривайте!!”
Відкрив, зміряв мене суворим поглядом, розвернувся і сказав під ніс: “курча, звідко вас трудоголіків стільки набралось”.

Власне, мене такий порядок речей «не напрягав»,  а оскільки я була сама, то і не було когось близького кого б цей факт міг збентежити. Якщо хтось і цікавився, то і казала чисту правду «у мене багато роботи». Read the rest of this entry

Тонкощі українського мазохізму

Posted on

От щоб там мені не казали, а ми українці просто нація мазохістів. Тобто тих людей, які самі схиляються до пошуку психічних або фізичних страждань.
Особливо це проявляється в роботі. Наші люди тільки те й роблять, що скиглять наскільки керівництво до них суворе, як на них «відриваються», принижують та кричать, але чесне слово: вони просто не здатні самостійно і відповідально виконувати свою роботу.
Нещодавно частково цей аргумент зачепився в статті Андрія, цитую:
“…багато роботодавців чи інтервюверів скаржаться, що не можуть найти працівників з самоорганізацією, з можливістю ставити власні задачі та успішно їх вирішувати. А з чим це пов’язано? З лінивістю людей?… ” 
Я аж не втрималась і прокоментувала: «Таки так – це реальна проблема. Я постійно за цим спостерігаю. У мене багато колег, які працюють віддалено від головного офісу і які не здатні самі себе організувати поки їм не зателефонує начальник та не гаркне.
Більше того, я постійно помічаю це за моїми колегами в офісі і для мене це парадоксально. Ну наче всі дорослі, досвідчені люди. І наче всі розуміють на яку роботу їх найняли і що треба робити. Ан ні, люди все одно не здатні вдарити пальця об палець поки не отримають вказівку “зверху”.

Чому так? Без поняття. Таке враження наче більшість людей просто позбавлені самоорганізації, а лишень на рівні робота виконують щось коли їм вказати. І це гадаю велика проблема.» Read the rest of this entry

Державні курятники, оплата сервісу та хто головний

Posted on

Алло, доброго дня, … … ! Це студентка Врублевська, в четвер я залишала на Вашому столі диплом, скажіть, будь ласка, чи мали Ви можливість його переглянути?
(надзвичайно голосним криком):
що ти мені дзвониш? Що ви мене всі насилуєте! я не маю часу! в мене 8 непрочитаних листів на пошті! я зайнятий! відстаньте від мене!….
(і ще низка хамства, від якого я просто відставила трубку телефону подалі від вуха аби не чути)
вибачте, будь ласка, я не хотіла Вас турбувати, просто телефоную аби запитатись чи мали ви можливість…
відстань від мене!
Кинув трубку. Зрештою, він – професор. Згідно до умов, якими ми самі себе прирекли в цьому соціумі він має “право” так вчити з тією, що нижче по рангу – якась там студентка.
Мене звісно це обурило.
Я могла б навести приклад скільки у мене роботи і що таке 70 непрочитаних листів, коли тобі надзвонює начальство і одна справа пріоритетніше іншої, і все треба встигнути вчасно зробити. Та річ не в мені.
Йдеться про нього. Цей чудо професор – державний працівник, перекладається як: “особа, що утримується на кошти платників податку“, на мої також тобто. Read the rest of this entry

Мої стовпи опори в робочому світі

Posted on

1 серпня виповнився рік як я працюю на моїй новій роботі. Але сьогодні я не хочу підводити підсумків про те, якою я стала і що змінилось у моєму житті за цей період. Я хочу вам розповісти 4 короткі історії людей, про яких я практично нічого не знаю, але яких я безмежно ціную і поважаю.
1) Її звуть Ольга. Я подумки зву її «дивовижна». Вона працює у великій логістичній компанії, де часто виникають проблеми і розрулює їх своїм професіоналізмом. На жаль, інколи я думаю, що вона – єдиний професіонал у тій компанії. Деколи мені здається, що вона здатна здійснити чудо, навіть в не робочий час, навіть у вихідний день. «Олю, а Ви мені не допоможете» і я знаю – вони світ догори дриґом переверне, але знайде рішення, навіть якщо вантаж сьогодні тут, а завтра має опинитись за сотні кілометрів. Я звертаюсь до неї здебільшого саме у випадку проблем, але вона завжди знаходить їм рішення.
2) Його звуть Денис. Він працює з транспортом. Я дуже рідко звертаюсь до нього, але в тих випадках коли звертаюсь – він завжди допоможе оперативно все вирішити, без зайвих відкладань, затягувань, бюрократії і ниття. На будь-яку мою справу він відповідає «зробимо» і я знаю – він зробить. Read the rest of this entry

Лікарняний для хворого менталітету

Posted on

Направду кажучи я дійсно зараз мало пишу у блог, бо накопичення роботи і справ/звітів/робіт до універу мене заганяють в петлю. Минулого тижня був випадок коли лягла спати о пів на 5 ранку, а пів 8 вже вставала, щоб поринути у інший вир справ. І такі накладки щоденно. Коли розгребуть з усім цим – неодмінно виговорюсь в блозі.
А тим часом мені дали «дуже мудру» пораду. Мов навіщо тобі напрягатись і на роботі і в універі? Все вирішити просто. Піди до лікаря, дай пару гривень і тобі просто зроблять лікарняний, повідом начальника, що ти захворіла (у лікарняному ж ніхто не має права відмовити, хворіти усі мають право) і за цей час вирішуй собі спокійнісінько усі справи з універом, начхавши на роботу.
Ідея, скажу я вам, воістину геніальна. Ні, я не жартую, це геніально! Бо коли я її почула я раптом зрозуміла (чи то вірніше ще раз для себе переконалась) чому ж ця країна, пробачте за вислів, в такій задниці. Read the rest of this entry

Зловживання національною приналежністю.

Posted on

Минулого тижня на мій службовий номер телефону (який можна відкопати в нетрях Інтернету) зателефонували з рекламною пропозицією.
До реклами я звикла, тож зазвичай від неї відкручуюсь, але тут була страшенно надокучлива дівиця від такого мобільного оператора як Київстар. І от дівиця видала фразу: «я бачу, що у вас номер МТС, як же так? А як же підтримка національного товару?!»
Задовбали, чесно.
По-перше, шановні представники компанії Київстар, навчіть своїх невігласів, що за правилами бізнес-етикету недоречно приплутувати аргументи на кшталт «підтримуйте національне». По-друге, в моєму баченні коли аргументують свої товари і послуги лише національною приналежністю – це ознака поганої якості. Для початку переконайте мене якістю пропонованих вами послуг, а вже тоді опирайтесь на національні риси. Хоча ваша компанія так сходить нанівець, що мабуть вам крім національної приналежності і справді більше нічим похизуватись.
А тепер щодо підтримки національного виробника, якою мене вже всі добряче дістали. Гадаю ця стаття нарветься на критику – байдуже. Read the rest of this entry

Епоха відслідковування

Posted on

На магазинах та у закладах харчування дедалі частіше трапляються таблички, що ведеться відео спостереження, навіть якщо його там нема. Це начебто дієвий метод протидії тим дрібним злодіям, що вагаються: «красти чи не красти», в такий спосіб вони начебто мали думати, що за ними стежать, все бачать і їх, в разі чого, буде викрито.
У соц.мережах висвітлюється час коли ти востаннє був онлайн і неодмінно знайдеться хтось, хто простежить коли ти був у мережі, і незабаром тобі перед цим допитливим створінням доведеться відчитуватись «а чому ж в такий час ти не спиш».
Телефони з геолокацією – це взагалі прорив. Чудово можна відслідкувати чи дійсно отой вредний синочок сидить на парі, а не в барі. Крім неслухняного синочка можна прослідкувати за любим чоловіком, який теж полюбляє прибріхувати. Отак прийшло повідомлення на вайбер, а пальчик вже мимоволі тягнеться щоб перевірити – «ану чи ти дійсно там, де кажеш».
Ми живемо в епоху відслідковування. За нами безперервно хтось стежить. Кожен наш крок не залишиться не поміченим. Ми й самі не завжди помічаємо як більшість наших дій чи місцезнаходжень непомітно фіксує якийсь пристрій. Брехати дедалі важче – розумна техніка враз перехитрує менш розумного брехуна. Read the rest of this entry

Боротьба з прокрастинацією

Posted on

Якщо ви ще не чули цього терміну і не збагнули зі заголовку статті з чим то таким я борюсь, наведу вам визначення із Вікіпедії:

Прокрастинація (англ. Procrastination) — психологічний термін, означає схильність особи відкладати на потім, на завтра, на майбутнє неприємні рішення та справи.

Я, як виявилось, теж таким хворію. (так-так, я не така відповідальна як всі про мене думають і теж інколи байдикую).
Що ж відкладаю на потім? Написання диплому.
Чисто теоретично є ще рік для його написання, але прибацана бюрократія вимагає, аби я вже подала перший розділ.
Писати його я абсолютно не маю бажання, бо то нудно, то неохота, а крім того навколо стільки спокус робити щось цікавіше!
Але я вирішила взяти себе в руки і покарала сама себе. Read the rest of this entry

Найважливіша риса людини

Posted on

Нещодавно одна людина мене запитала що я найбільше ціную в людях, а й я не думаючи відповіла: відповідальність.
Особисто вам вона з чим асоціюється? З робочою сферою однозначно, я сама до відповідальності у роботі ставлюсь з особливим трепетом, і мене дратують заяви на кшталт: «та за такі гроші, що мені платять я ще й маю працювати», істина проста – у нас ж наче в демократичний лад, тож якщо ти погодився на ту пропозицію праці за такі гроші, то будь люб’язний – виконуй роботу! Не подобається? Звільнись і не займай місця, яке зможе зайняти і оцінити інша людина! І не існує посади на якій нема відповідальності – будь ти менеджер, програміст, прибиральниця, начальник, касир, актор, продавець, вчитель – стався відповідально до тих зобов’язань, які добровільно на себе взяв!
Ба більше – моя б воля я б запровадила до кримінального кодексу статтю з покаранням за безвідповідальність у ставленні до роботи.
Однак, не в роботі одній справа. Цю рису можна проявити у всьому, і особисто я гадаю, що багатьох проблем суспільства можна було б і уникнути, якби лиш люди були більш відповідальними.
Перш за все тому, що понад усе в світі я ненавиджу безвідповідальність (чи людей, які роблять погане і не несуть за це покарання), ненавиджу її настільки сильно, що моє серце здатне закипати від люті при одній лише думці.
Хтось може розповідати про моральні й етичні принципи, переконання й інші якості людини, що є важливими. А я їх відхиляю і знову звожу все до відповідальності – бо ця риса відповідає за всі інші: бути відповідальним перед людьми, Богом і насамперед – собою самим. Read the rest of this entry

Страшні зобов’язання дорослого світу…

Posted on

Моя малеча запустувала і залінувалась.
– Ти чого домашнього не робиш?
– Бо я лінива…
– Чудово! Визнання проблеми – це перший крок до її вирішення. Другий крок – будемо разом усвідомлювати чому бути лінивим погано і шкідливо, а третім кроком будемо проблему разом долати…

Але наразі я переходжу до радикальних методів. Погрожую позбавити її айфона, якщо не схаменеться, бо то вже геть занадто (запустила не лише мій предмет, а й низку інших). Думаю до конкретних дій справа не дійде, але хвилювання втратити цяцьку здається мотивує.
А поки, оскільки маленька хоче в майбутньому бути бізнес-леді я знайшла такий оригінальний спосіб, щоб її заінтригувати і попросила її надати мені “офіційне юридичне зобов’язання” (“що-що?!” – перепитала вона), “то такий документ, Оленка, укладається між сторонами або про оплату, або про виконання певного обов’язку. В разі недотримання – настають се-е-ерйозні наслідки. Я з твоїм зобов’язанням піду до нашого суду, тобто до твоєї мами“. Як його сталяпати я придумала за пару секунд і поважним тоном продиктувала текст. Вона сприйняла все вкрай серйозно, аби “документ” не попав до “суду” і не вступив у дію – обіцяє сумлінно вчитись. От тепер буду спостерігати за наслідками.
Можливо зарано розвивати у дитини навички до “бюрократії”, але провірю – ану поможе.
А Вам, любі дорослі, надаю на огляд отаке творіння моєї чудової дитини, підніміть собі настрій та відволічіться на хвильку від своїх щоденних робочих обов’язків! 😉 Read the rest of this entry

Ви дивитесь не з того поверху

Posted on

Коли вам здається, що ваш керівник несправедливий, вимогливий, суворий, набридливий і взагалі нічого не шарить – розслабтесь. Ви просто знаходитесь не на тому поверсі.
Що я маю на увазі.
Мені часто в житті  траплялось чути нарікання різних осіб мов “от він такий начальник, а елементарних речей не знає, він навіть уявлення не має як отут все відбувається.”
Розумієте в чому річ – ви працюєте в своєму відділі, займаєтесь окремими справами і свої обов’язки знаєте чітко, бачите все, що діється навколо вас і вам навіть здається, що ви розумієте як воно все функціонує. Вам поступають команди “зверху” і ви ще й дратуєтесь – легко подавати команди, а ви що там наверху робите? Навіть не знаєте що тут діється.
Просто річ в тому, що ви працюючи в свій справі знаходитесь на першому поверсі. Ви бачите все деталізовано і до дріб’язків. Ваше керівництво ж знаходиться на дев’ятому поверсі. Воно не бачить все так детально як ви, не бачить найменших речей, але воно бачить комплексну ситуацію – що відбувається навколо усього, усі загрози, що насуваються зі зовнішнього світу і які вашому погляду недоступні. Read the rest of this entry

Про книги, систему і яблука

Posted on

От лиш вчора я спілкувалась з моїм приятелем Олексієм, який за моєю порадою прочитав книги Назара Козака “Нафіга іти на пари”. (До речі, ей ти! Так-так, конкретно ТИ! Якщо ти ще не читав(ла) цю книгу, навіть якщо ти вже не студент, навіть якщо ти ним ще не був, за будь-яких обставин – закривай мій блог і хутко вали за посиланням читати ці дві (1-ша, 2-га) коротенькі, але важливі для кожної людини книги!)
І от переписуючись з приятелем звісно зайшла мова про освіту, систему, навчання. Я виклала йому в повідомленні те, що вже хотіла  і готувала для написання публікацією в блог. Відтак, просто копіюю, з маленькими редагуваннями. Read the rest of this entry

Брак студентських спогадів

Posted on

Восени в повітрі витає запах заздрощів і спогадів.
Хоч і скажуть, що то поняття “без запаху”, та все ж – восени їх відчуваєш настільки сильно, що здається можна задихнутись.

У мене гостро відчутний брак студентських спогадів. Я вперше за багато років з приходом вересня не сіла за парту. Я думаю, згадую і аналізую як все було.
Я бачу їх скрізь – безтурботних студентів, які відриваються і розважаються, які живуть безтурботно і зухвало, які ловлять кайф від свого життя. Я відчуваю нестачу, бо у мене таких спогадів нема.
Я згадую часто технікум в Італії, адже то єдине повноцінне наявне у мене джерело спогадів. Отак що поступила і відучилась від першого до останнього року, отак, що є що згадати і з чого усміхнутись.
В Україні ж у мене не склалось – школи тільки 7 класів, університету 2 роки. І тому починаєш відчувати певний брак, нестачу з того, що хтось жив тим, що тобі невідомо починаючи з такої банальності як випускний зі школи і завершуючи не менш банальними студентськими розвагами. Бо це – типово людська риса заздрити чомусь, чого в тебе не було (хоч і мені з моїм досвідом може хтось заздрить – бо і в мене було щось, чого не було в інших). Read the rest of this entry

Фінансовий стриптиз

Posted on

Часто чую запитання людей на кшталт “Хто веде список усіх своїх витрат? Поділіться – чи дієво воно?” Я людина дуже заощадлива до грошей, мушу знати куди їх діваю і облік усіх витрат веду вже не один рік. Мушу зазначити ДУЖЕ дієво та корисно. Знаю, що існують якісь інтернет сервіси, де за оплату ви можете користуватись встановленим шаблоном і вписувати туди витрати, але я вже давно для багатьох потреб в житті використовую excel, тож і для ведення витрат зробила собі файлик.
Сьогодні влаштовую фінансовий стриптиз – себто покажу як я веду свої витрати.
Шаблон розробила самостійно, так як особисто для мене є зручно. Вписую дату, день тижня та поруч абсолютно усі витрати, до останньої гривні, за день (із заокругленням копійок). Такого поняття як “та що там ті три гривні на маршрутку, то такий дріб’язок можна не писати” я не приймаю. Як кажуть італійці “багато дрібних роблять багато” – себто гривня до гривні – і різниця вже суттєва.
Але щоб багато не говорити, погляньмо як моя табличка виглядає наочно. Представлена гіпотетична ситуація з гіпотетичними даними:
тижневі витрати
Read the rest of this entry

Комплексний звіт про нові реалії і потреба в балансі

Posted on

блогПростіть, що я не пишу. Я вчусь встановлювати новий баланс між роботою і особистим життям. Поки виходить кепсько, бо всі мої думки устаканюються навколо нових реалій. Думки вертяться на одні і ті ж теми, часу на щось інше поки мало. Але я вже починаю відчувати, що збагнула на 80% що і до чого, почуваюсь більш комфортно у новому середовищі і вже зможу почати думати про щось інше крім роботи.
А поки… можу звести підсумок як мені тепер живеться.
Чому я назвала статтю “комплексний звіт“? Бо це моя суть в останній період. Мені надсилають звіти, я їх перевіряю, прискіпуюсь до працівників у разі невідповідностей і вимагаю від них точності до найдрібніших деталей. А ще я цими днями розробила мегавеликий точний звіт, який містить дані про все підприємство, всі продажі, результати всіх працівників та дані про кожного клієнта. Він став для мене особливим, бо ідея його створення з’явилась уві сні… Мені приснилось як все це виглядає, я прокинулась і натхненно почала працювати – вийшло чудово. В одному файлі всі-всі дані. Вперше зі мною таке було, щоб щось мені отак приснилось. Read the rest of this entry

Круті повороти життя і чергові етапи нових досвідів

Posted on

Збираюсь із силами, пора про це розповісти світу…
То був липень місяць. Я думала, що варто впроваджувати якісь зміни в своє життя, до прикладу змінити роботу. Бо хоч вона мені і подобалась, але постійна біготня по Львову, суцільне накладання справ, нічне виконання роботи (читай хронічне недосипання) почало відбиватись на здоров’ї. А ще нестабільність перекладацького заробітку (залежить від замовлень) створювала певний дискомфорт, а подекуди і накладки у фінансових справах. В додаток до цього всього було розуміння, що вічно працювати “на чорно” і не мати стабільного прихисту, а залежати від думок інших людей якось негоже.
Такі думки поступово в мене виникали, але тоді я ще поступала в універ і нічим конкретнішим вони не ставали. Згодом вирішила наступний план дій: завершу літо, поїду десь восени на моря, відпочину, а тоді будучи студенткою-заочницею і продовжуючи мою нестабільну роботу шукатиму якісь альтернативи. З такими роздумами я оновила резюме в інтернеті, адже одразу у вересні робота не з’явиться, хай воно вже зараз собі висить.
Але не так то сталось як гадалось… Read the rest of this entry

Ставлення до матерів-одиначок

Posted on

Задум написати статтю з цього приводу з’явився випадково. Говорили з товаришем і щось він згадав про одну свою знайому однолітку, яка у віці менше 25-ти вже є матір’ю-одиначкою. Приятель стверджував, що її хід думок кардинально відрізняється від думок дівчат, що її однолітки, а отже дитина дуже впливає на свідомість, адже вона будучи сама несе за неї відповідальність. Словом, з його слів випливало що дитина серйозно змінює свідомість жінки. Також він запитав чи знайома я з молодими матерями-одиначками у віці до 30-ти.
От така розмова і розбурхала у мене шквал думок.
Перш за все, я з ним не погодилась, що дитина змінює свідомість жінки аж настільки до її серйозного ставлення до життя. Щодо молодих матерів-одиначок, то їх знаю ой як немало і навела до прикладу два “найяскравіші” випадки.
Але все по-порядку.
Перш за все, мабуть моє ставлення до матерів-одиначок доволі жорстоке. Мені їх зовсім не шкода, бо я взагалі не здатна жаліти людей і ненавиджу якщо хтось жаліє мене. Жалість – це одне з найгірших відчуттів в світі на мою думку. Парадоксально, та я здатна співчувати людині, яка за якимись життєвими обставинами цього заслуговує, та тримається настільки гідно і сильно, що співчуття в інших не викликає. Read the rest of this entry

Поради юним перекладачам

Posted on

Перекладач – це така професія, якої навчитись важко. В економіці ви вивчите низку законів, документів, ввійдете у суть функціонування справ і все буде ок. Так і в багатьох інших професіях – можна навчитись, хтось вас може навчати і підказувати. А от перекладати ніхто не навчить, це просто потрібно вміти. Це вже суто питання складу мозку.
Для багатьох моїх колег усний послідовний переклад – страшніше смерті. Він ставить під питання ваші перекладацькі здібності, адже у письмовому ви завжди можете проконсультуватись зі словником, перечитати, поправити помилки, тут же часу на виправлення нема, все відбувається миттєво і слова мають перекладатись теж миттєво, без роздумів.
Найкраще цього досягнути вимкнувши мозок і віддавшись тексту сповна, хоч цього важко досягнути, цей навик приходить з часом.
Найкраще, що можна зробити аби добре перекладати – постійно тренуватись. Це як спорт і тут важливо підтримувати “форму”. Навіть у повсякденному житті ви маєте бути готові до перекладу, тому можна навіть перекладати свої думки. Read the rest of this entry

Я стала дороЗлою…

Posted on

Здається дорослим стаєш тоді, коли перестаєш відчувати емоціями і починаєш відчувати обов’язками.
Коли розумієш, що ти не зробиш того необдуманого поступку, який би так хотілось вчинити, бо з усіх сторін скований по відношенню до когось іншого – чи то морально чи навіть юридично.
Коли переступаєш через власні бажання шалених вчинків і коришся волі священного «мушу».
Коли совість говорить гучніше за серце.
Коли усвідомлюєш відповідальність за когось, кому маєш віддавати перевагу серед інших («ми відповідальні за тих, кого приручили»).
Коли усвідомлюєш, що твоя воля – взяла/здала б залізничні квитки і поїхала б у мандри туди, куди серце каже їхати.
Коли робиш так, як того хочуть інші, а не ти сам. Ба більше – робиш те, що потрібно комусь і до чого особисто тобі байдуже. Read the rest of this entry

Небезпека наслідування

Posted on

Я вкотре переконуюсь про небезпечність, яку можу нести моїй учениці, беручи до уваги ті факти, як вона мене наслідує. Не так давно трапились два випадки, про які хотілось би переповісти.
Випадок перший. Оленка ходить в літній денний табір і розповідає, що її там дістала якась дівчина, яка кожного разу перед усіма хвалиться, що її батьки дали 600 євро взятки аби вона поступила в гімназію. (Для мене звісно шок, що діти вже таким хваляться!), а оскільки в мене у ті дні був підірваний настрій через вимагання взятки в універі, то мене від цієї фрази «понесло»:
Оленка, вона пропаща людина! От зараз її батьки заплатили аби вона пішла в гімназію, значить вона не буде стягувати там навчання і батьки весь час платитимуть, далі доведеться дати взятку аби вона поступила в університет і тут вона вже сама буде носити хабарі за все! А ти знаєш скільки в університеті всього? Екзамени, курсові, диплом, от за все вона платитиме! Далі імовірно буде якась взятка аби вона потрапила на якусь роботу. Словом, можна сказати, що все її життя аж до пенсії розписано і вона таки пропаща! Read the rest of this entry

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою