Tag Archives: відповідальність

Ідеальна робота чекає на мене … у пеклі!

Posted on

Нещодавно подумавши я усвідомила, що найідеальніше працевлаштування може чекати на мене у пеклі. От попаду я туди, якийсь чортяка помітить мій робочий потенціал і призначить мене керівником якогось пекельного відділу. Я стоятиму з бляшанкою олії і підливатиму її у вогонь аби якісь поганські душі квапились і виконували ревно свою роботу. А чортяка мене хвалитиме, що так заставляю їх працювати.
Чому я дійшла до таких роздумів? Розповім по порядку…
Ось уже другий тиждень на моїй вулиці нема гарячої води і не буде до 2-го липня. Що мене найбільше обурило – не було попередження про вимкнення. Звісно насамперед я передзвонила і влаштувала наганяй моєму ЖЕКу, адже оголошення хоча б можна було вчепити. Відповідь: «Ой, оголошення… та то певно якісь бешкетники зірвали, ми клеїли» – факт, в інших під’їздах клеїли, але у моєму не було! Я дуже прискіплива і щодня зупиняюсь біля дошки оголошень аби прочитати що робиться, оголошень там не було! За кілька годин після мого дзвінка з’явилось свіжо наклеєне оголошення про припинення гарячого водопостачання. Read the rest of this entry

Advertisements

Відмінності у системах виховання дітей

Posted on

Після публікацій про італійських чоловіків та італійських жінок, які викликали фурор у публіки і назбирали багацько коментарів, читачі мене попросили написати публікацію про італійських дітей, чи то ба про відмінності у вихованні. Відмовити читачам я не можу, а відтак ось і стаття на цю тему.
Зразу мушу зауважити, що я не можу рівняти сучасні покоління, оскільки в даний період життя з дітьми спілкуюсь мало, чи то зокрема лише з моєю маленькою ученицею, але провести аналогії щодо того як виховувалась я і мої західні однолітки можу.
Насамперед, в нас дитину, особливо дівчинку, змалку привчають до роботи. Не кажу, що таке трапляється усюди, але і я, і мої подруги зростали за таким принципом. Вчили мене готувати їсти, мити посуд, прибирати, мити вікна, зашивати і ще багацько інших домашніх ремесел.
В Італії таке не прийнято, як мені пояснювали. Багато старших людей, помічаючи, що я щось роблю по дому запитували мене звідки я цього набралась і відверто дивувались, що для українців це був один з азів виховання. Вони ще зі мною говорили, що варто і їм таке починати, пам’ятаю слова 50-тирічної жіночки: «Мене ніхто нічому не вчив, коли одружилась і почала жити разом з чоловіком опинилась в халепі, бо усвідомила, що нічого по дому робити не вмію, довелось все пробувати самій. Маю доньку твого віку, але її я цього не вчу. Чому? Та якось воно у нас не прийнято. Хоч мабуть ви робите таки розумніше – навчившись в юності від матері потім буде простіше». Read the rest of this entry

Я не вірю в президента

Posted on

Я не дивилась інавгурацію президента. Чимало моїх знайомих через це відмінили справи, бо треба сидіти перед телевізором і дивитись. Деякі з цих знайомих навіть дивувались мені – як я можу виконувати мої справи і пропустити онлайн перегляд цього дійства.
А у мене були мед.процедури і тому я на перегляд усіляких церемоній просто болт забила.
Чесно? Мене все дратує. Мене дратує, що люди кажуть: «ну тепер в нас все має бути шоколадно», що всі чекають наче він стане рятівником і всі тепер заживемо добре.
Шановні, в 2004-му році всі керувались принципом: «Ющенко прийде – порядок наведе», але ж так не сталось. Тепер ви хочете цей принцип застосувати до нового президента? Та не буде аж так.
Ні, я не маю нічого проти Порошенка. Я навіть скажу чесно, що голосувала за нього, бо він мені видався розумною, адекватною, дієздатною людиною, яка має відповідний досвід для вирішення справ. Але я не вважаю, що він зараз може клацнути  пальцями і все буде добре.
Бо я все ще притримуюсь думки, що більшість залежить від людей. Read the rest of this entry

Поділяючи відчуття нереальних людей

Posted on

Сьогодні я б хотіла продовжити перелік цитат, що припали мені до душі під час прочитання книги «Атлант розправив плечі». Так сталось, що у цю публікацію знову потрапили цитати з першого тому, в хронологічному порядку. Тут я написала чому я їх виділила, з якими відчуттями, хоч і звісно це відчуття нереальних персонажів.
1) Дэгни абсолютно не интересовали мужчины, она была начисто лишена романтических наклонностей. – це йшла мова від імені матері головної героїні. Я виділила цю цитату, бо наче прочитала слова моєї мами, яка мене часто попрікала цими ж речами і хвилювалась через мою «не романтичність»
2) Она пришла к заключению, что ее дочь просто не способна испытывать какие-либо чувства.в продовження попередньо сказаного: моя стривожена мама теж робила такі висновки.
3) В ее жизни не было других мужчин. Дэгни не знала, была ли она несчастлива из-за этого. Она обрела чистый, ясный смысл жизни в работе — именно к такой жизни она всегда стремилась, именно так всегда хотела жить. Однажды Франциско подарил ей чувство, которое принадлежало одному миру с ее работой. Все мужчины, которых ей довелось встретить после этого, были похожи на тех, кого она видела на своем первом балу. Read the rest of this entry

Неідеальні схожості з ідеальною

Posted on

Як і обіцяла, надам перелік деяких цитат, які мені особливо зщапали в душу при прочитанні книги «Атлант розправив плечі». Оскільки книгу прочитала російсько, то і цитати цією мовою.  Цитати надаю в переліку, в якому вони знаходяться книзі, так співпало, що сьогодні вони багато стосуються того, що відчувала головна героїня.

  1. «Она уже привыкла видеть вокруг только вялые, безвольные лица, уклоняющиеся от ответственности принять четкое выражение». – ця цитата мені видалась близькою, оскільки знаю як це бачити лиця людей, які ухиляються від відповідальності і нездатні бути чіткими.
  2. «Дэгни вдруг заметила, что все-таки может что-то чувствовать: сильное, бодрящее чувство — радость действия» – а це вже відчуваю і я – радість від дій, чи не найулюбленіша моя радість.

Read the rest of this entry

Навчіться найважливішого – Відповідальності

Posted on

Коли я вирішила повернутись жити назад в Україну, майже два роки тому, моя мама, перепробувавши на мені всі способи  вмовляння залишитись в Італії, врешті-решт дійшла до радикального методу: «ну то роби собі як хочеш, але думай сама як жити! Грошей я тобі не дам, ні копійки, будеш сама думати як жити, чим за квартиру платити і за свої потреби».
Але навіть ці слова мене не сколихнули і я спокійно на все погодилась. Я оформила належну мені грошову допомогу, та 800 гривень в місяць це звісно надто мало і влаштувалась, які відомо читачам, працювати перекладачем-викладачем італійської.
І хоч згодом мама вже не тримала на мене зла за те прийняте рішення, та все ж я не чулась аби приймати від неї гроші і навчилась викарабкуватись самостійно. Read the rest of this entry

Відверто про те, як я … давала взятки

Posted on

Мій перший раз.
Мені було майже 16. Я тоді вже навчалась за кордоном, а в Україну приїжджала лиш на канікули, коли стосовно мене, неповнолітньої, треба було вирішити якісь бюрократичні справи. Однією із них виявилось отримання паспорта. Згідно деяких порядків вимагалось аби я мала паспорт щойно мені настане 16, тож треба було раніше подати заяву, щоб по настанні віку отримати вже готову книжечку.
Я зібрала документи і написавши заяву сказала, що мені потрібно аби справа вирішилась без затримань, що це дуже важливо. Товстенна жінка напроти зміряла підозрілим поглядом мене, 16-ти річну пацанку, і запитала грубим голосом «якщо то так важливо, чого ти сама це вирішуєш? де твої батьки?»; – «тато помер, мама живе далеко»; – «ясно. Приходь завтра, принеси 100 гривень і будеш точно знати, що все отримаєш вчасно».
Це була не така вже й велика сума, ті 100 гривень. До свого 16-тиріччя я вже самотужки оформляла в Італії імміграційні документи, сама навідувалась в поліцейські відділи для різних процедур щодо емігрантів, та й взагалі була дуже самостійною. Але тоді, коли вперше в житті мені треба було дати взятку я задалась питанням: «як це робиться? класти в конверт, чи просто так? якось тайком, щоб ніхто бачив? Як це зробити?» Read the rest of this entry

Не приплітайте загиблих героїв, маючи покидька в собі.

Posted on

Вчора біля залізничних кас на вокзалі.
– О цій годині є поїзд, скажіть, будь ласка, яка вартість квитка?
– Дівчино! Це каса! Я тут продаю білети, а не даю інформацію!
– Я маю намір придбати квиток, але я ж маю знати яка його вартість!

Розізлила! Типовий працівник установи, що має стосунок до державної сфери. Та добре, поїзди можна переглянути за їхнім графіком, але ж я маю знати яка відмінність у ціні між поїздами, що відправляються практично у той самий час? Чи може купляти квитки наосліп?
Не хочете питань – встановіть автомат, де людина вводитиме дані і довідається все їй необхідне, а квиток куплятиме у касі знаючи всі дані наперед. (І давайте не будем про інтернет купівлю, вона дорожча за звичайну (ЧОМУ?!))
Але ні, Укрзалізниця здатна лишень піднімати розцінки, нічим не змінюючи свій сервіс. На більшості кас сидять незадоволені своїм життям тьотки і зриваються на клієнтах. Read the rest of this entry

Якщо ви не в змозі вдосконалитись – вдосконалюйте молодших

Posted on

Мою ученицю Оленку я згадувала неодноразово, але не згадувати це чудове юне створіння просто неможливо.
Наші уроки двічі на тиждень служать мені натхненням. Я помічаю яка все таки різниця в 10 років суттєва: я бачила фільми, що для неї раритетні і слухаю музику, на яку вона каже «та як таке взагалі вуха сприймають», проте 10 років різниці не різниця батьків-дітей і я для цієї особи можу мати авторитет як ще не занадто старша людина. Зауважую як непомітними мені жестами я впливаю на неї. Я кожного наступного разу переконуюсь, що працювати з дітьми – то як плекати рослину: кожна капля води має свою вагомість.
У силу професійної діяльності так вже у мені є, що стараюсь викорінювати вживання русизмів, особливо в повсякденні.
Мої банальні, непомітні поправки «Оленка, не білет, а квиток», згодом відображуються в тому, що і вона починає уникати русизмів. Якось під час повчання: Read the rest of this entry

Водійські права: йти на курси чи купляти?

Posted on

Гадаю люди, яким потрібна така штука як посвідчення водія цим питанням задаються. І хоч з огляду на події в країні чимало людей наче усвідомили хибність системи та все ж я не певна, що всі раптово стали святими і перестали давати взятки.
Хоча – хто з нас взятки не давав? Гадаю всім доводилось, скажу чесно – мені теж (аж тричі в житті). Інша суть за яких обставин ми даємо взятку: добровільно, аби обійти належну процедуру чи в нас її нагло вимагають, погрожуючи, що ми не отримаємо необхідного нам бюрократичного клаптя?
Але повернемось до водійський прав і до людей, що рахують як краще чинити: купити чи вчити.
Особисто переді мною цього вибору не стояло, я знала точно: на курси! Були лиш питання куди на курси піти, аби було недалечко від дому.
Чому я не враховувала такий варіант як купити? З принципу. Країна починається з нас, відтак треба бути відповідальним за свої вчинки. Але звісно Ви можете бути не таким принциповим, заклики відповідальності Вам по цимбалам і Ви хочете знати що й до чого конкретно. Тоді давайте детально. Read the rest of this entry

Я капля в океані…

Posted on

Коли після вчора зранку я йшла на «гарячі» (чи може вже не гарячі, але все ще задимлені) точки Львова мені було прикро, що я йшла лише з моїм другом – люди, яким я пропонувала не залишатись осторонь ситуації в країні, а йти і допомагати хоча б чимось, відмовлялись якимись начебто «важливішими» справами.
Але тоді серед натовпу до мене підійшла знайома дівчина, з якою ми колись познайомились у спільній компанії і бачились лише кілька раз в житті. Ми обнялись наче все життя знайомі і почали обговорювати куди можна піти і чим допомогти. В ту мить я відчула на собі оцю статтю, відчула, що я дійсно в новій країні з новими людьми. Read the rest of this entry

Ефективне вирішення справ і довершеність ділового щоденника.

Posted on

ділові щоденникиОт тепер, коли нарешті завершила сесію (ну на цей рік, після свят продовження), коли моя група з курсів написала свій тест, коли інші мої учні відпросились у мене на канікули… невеличкий відпочинок можу дозволити і я собі! Бо дивлюсь із захопленням як я все встигла і не маю конкретно в ці дні купу справ, які треба встигнути перевиконати. Тож і повертаюсь до мого блогу, за яким вже заскучила.
Сьогодні тема актуальна і до купи справ, і до прийдешнього року – діловий щоденник. Звісно існують планшети і всілякі інші гаджети, що дозволяють звести до мінімуму написання ручкою, та все ж ділових щоденників ще ніхто не відміняв і вони продовжують користуватись попитом. Заклопотаним людям саме час подбати про те, щоб ним обзавестись. Це дуже корисна річ для зайнятих людей, але подекуди ним аж «зловживають». Read the rest of this entry

Про що я мовчу…

Posted on

Доброго дня доби всім. Блог не оновлюється ось уже кілька днів. Чому я мовчу? Ні, я не «забила» на блог. Ні, «Опосередкована щирість» не припинила свого існування. Ні, я не забуваю про моїх читачів. Я ще маю багато що сказати і заготовлених статей і задумів багато. Але на даний час я мовчу. Чому і про що.
Перш за все – думаю і так зрозуміло – увага усіх прикована до політичних дій в країні, моя теж. Гадаю серед цього всього комусь мало діла до моїх типових блогових висловів, не на це увага скеровується. Я неодмінно продовжу писати коли все стабілізується.
По-друге, я звісно могла б писати мою думку на тему майданів, але знаєте – вже і так в інтернеті багато роздумів з цього приводу, навіщо я ще свої емоції та роздуми сюди буду домішувати, зараз краще сприймати та спостерігати об’єктивно і звісно ДІЯТИ. Read the rest of this entry

Досить байдужості!

Posted on
Вони своє зробили. Тепер час НАШОГО покоління!

Вони своє зробили. Тепер час НАШОГО покоління!

Я щойно пригнала до Львова, хто б міг подумати, що за моєї відсутності тут станеться таке.
Далі я могла б вам розповідати про те, де я була, про те, що ми з хлопцем сьогодні думали відсвяткувати наші півроку разом, але все це – другорядне.
Є щось важливіше.
В 1991 році мій батько лишив роботу, сім’ю і поїхав у Київ на мітинг Незалежності України. Якщо б він знав, що коїться в країні зараз, мабуть би в гробу перевернувся. Мама телефонує з Італії і хоч хвилюється, але навіть сама каже  мені на мітинг іти. Знайомі італійці пишуть і підтримують. Але це – лірика.
Зараз же я запаковую рюкзак найпотрібнішими речами – чай, цукор, одноразові стаканчики, дощовик і т.д. і т.п. аби допомогти ресурсами мітингувальникам. Підключаю собі мобільний інтернет аби залишатись на зв’язку також через інші ресурси.
Так, Я ЙДУ НА ЄВРОМАЙДАН. Поки що у Львові, гляди і до Києва доберусь.
Знаєте в чому відмінність між “помаранчевою 2004-го” і тим, що зараз? Тоді людей скликали політики. Зараз же люди на майдан першочергово вийшли САМІ.
Якщо якийсь шановний скептик мені зараз почне вичитувати у відповідь що це дасть і подібний маразм, то наперед пояснюю – мене не так цікавлять ЄС, асоціації, угоди, інтеграції. Я знаю, що раю в нас не настане і тому подібне, я не за цим іду. МЕНІ НЕБАЙДУЖА МОЯ КРАЇНА. А там, на майдані такі ж люди – яким не байдуже, совість яких їм сказала постояти за власну країну. Я буду з ними. Я не буду відігрівати свій зад в теплій домівці, як це робить багато хто. Я піду туди, бо це – конкретна дія.
Тому прийміть нарешті рішення хто ви – ниці боягузи, чи люди яким небайдуже.

Якщо ви кажете, що ви б пішли, але самі боїтесь, тощо – телефонуйте мені 063 49 07 865 я Вас зустріну і будемо там разом!  Кличте людей, організовуйтесь, приєднуйтесь! 

24.11.2013

Зустрінемось на майдані!
Ольга Врублевська

Також раджу прочитати: Nafiga іти на пари, якщо треба на революцію?

Наукові статті, аспірантура та ГНИЛЬ наукового розвитку економіки

Posted on

Минулий тиждень був важкий. Особливо в ньому допікали викладачі з пропозицією (чи то радше з дуже наполегливим проханням), щоб написати статтю у якісь там наукові збірки чи на конференції. Я відмовляюсь, мовляв нема часу на це. Останньою краплею стала фраза викладачки: «Та чим таким можна бути занятим в 20 років? Якщо Ви ліниві так і скажіть!», ну це вже крайня межа аби хтось судив про мою лінь не знаючи нічого про моє життя і діяльність.
Моє «фе» з приводу цієї тематики розпишу детально.
Як звучить пропозиція: «Напишіть статтю, покажіть мені, я її безкоштовно відредагую, далі заплатите за публікацію, будете мати статтю, зауважте – я вам пропоную безкоштовні послуги редагування статті, за це просто вкажіть мене у співавторах». З цього приводу хочу дещо роздумати – в Італії кажуть: «Погано думати – гріх, але дуже часто можна вгадати». От і я позволю собі погано подумати і зазначити те, що з пропозицією написати статтю до мене пристають молоді викладачі, деякі з них ще аспіранти, деякі лиш от-от захистились, чи не тому, що саме їм потрібні  наукові публікації, які простіше-простого пишуться руками студентів?
Але я не фахівець у питаннях наукових публікацій тому у цьому тему рипатись сильно не буду, причина чому я не пишу наукових статей інша – бо не дозволяють. Read the rest of this entry

Затята ненависть пішоходів до водіїв.

Posted on

Всі водії були, є і будуть пішоходами, але не всі пішоходи є чи будуть водіями. У нашій країні дуже чітко помітне розмежування між пішоходами та водіями, до прикладу закордоном це не так «ріже очі», ймовірно тому, що там ледь не кожна сім’я має авто і відповідно багатьом пішоходам знайомо як це – бути водієм.
Інколи мені здається, що в нашій країні пішоходи водіїв попросту ненавидять. Я сама поки не є водієм, але принаймні до автівок такого негативу не відчуваю. Звісно водії не святі, багато в нас взагалі на куплених правах їздить «купив права, не купив їзди», але це ж не привід, щоб їм буквально кидатись під колеса.
«Я хочу саме тут перейти, нехай падло почекає» – неодноразово доводилось чути такі слова, та в чому він винен? Він теж людина. Так, якщо йдеться про холодну, дощову погоду, звісно водію комфортніше в середині автомобіля, аніж пішоходу на вулиці, але ж не лізти навмисне йому під колеса. Подекуди я думаю, що така затята ненависть пішоходів до водіїв спричинена заздрістю, наче вони заможніші, бо їздять на авто. Що вже казати про те, що коли я стояла в черзі в неврологічному диспансері, бо мені треба було отримати одну довідку я стала свідком розмови медиків: «ти знаєш скільки до мене сьогодні приходило за довідками для водійських прав! Вони взагалі собі обнагліли! Тільки би і їздили! Вже скоро літати прийдеться по тому Львову, бо вони всюди їздять!» – ну що тут сказати? Робочий обов’язок цієї людини проводити перевірку і видавати довідки (за які вони отримують оплату), а вони ще й скаржаться, було б за що. Read the rest of this entry

Лихоманка сьогоденного суспільства – головне нажитись!

Posted on

Траплялось, мої колеги мені казали: «деколи просто дивлюсь на годинник і кажу собіще стільки-то хвилин перетерпіти і матиму таку-то суму грошей“». Особисто в мене такої думки жодного разу не було. У мене не було занять, які треба перетерпіти. Так, я стежу за годинником, бо мій графік надто щільний, тож якщо я надто довго з кимось затримаюсь як наслідок всі інші заняття будуть запізно. Так, година мого часу має конкретну вартість, що я вважаю цілком справедливим – я виконую роботу, мені за неї платять, я ж мушу за щось жити.
Але щоб думати, що я виконую роботу лиш за гроші – категорично ні. Мене сповнюють зовсім інші відчуття, коли я втомлена, але радісна повертаюсь додому відбувши 3-4 заняття поспіль і згадую які успіхи настають в моїх учнів, як вони стараються, чи що мене запитують. Ця робота варта того, аби її виконувати – вона надає незміряне відчуття досягнення – чийогось досягнення, чому тішишся більше, аніж власному.
Прикре сталось нещодавно. Не в змозі переповісти всіх подробиць, та коли я в черговий раз тішилась успіхам моїх двох нових учениць (які до слова кажучи ще не місяць навчаючись вже пишуть хороші твори) до мене прозвучало наступне: «Не роби так. Хіба ти не розумієш – це не вигідно. Швидше навчаться – і не будуть довго продовжувати. А так гроші платять, тому розтягуй повільно». Read the rest of this entry

Чому ми сміємось з відгуків іноземців про нашу країну?

Posted on

Коли до нас доносяться відгуки та враження іноземців про нашу країну зазвичай ми це сприймаємо в сміх. «Ото сказанув! Ще би – їм нашого ладу не зрозуміти!» і сміємось, без упину сміємось.
Живий приклад – знайомий італієць прилетів у Львів, вийшов з таксі в дворі вулички і каже перше на що звернув увагу: «– У вас тут асфальт чомусь не проклали…; так, у нашому дворі так є…; і що? Ви повідомили у мерію, що у вас тут асфальт відсутній?» – для них то шок, а нам такі вислови є нагодою, щоб посміятись, над словами іноземців же ж, які багато в чому можуть нести істину ніхто й не задумується.
Неодноразово бачила деякі серії відомого серіалу «Інтерни», так от – є там персонаж – Філ, дуже добре зображений, який є іноземцем і доносить до нашого відома свої погляди. Мабуть зважаючи на те, що я довго жила закордоном я його погляди цілком розділяю. Коли я чула в серії його роздуми, то мене вражала прикрість, однак знаю, що інші глядачі з тих слів сміються. Розказував він різне, до прикладу:

– що за країна така? Врятував людині життя – нікому нема до того діла, напився як свиня – зразу герой! Read the rest of this entry

Час припинити свавілля Укрпошти!

Posted on

Неприємне трапилось зі мною минулого тижня під час оплати комунальних платежів на пошті. Поки стояла в довжелезній черзі, бо з двох робочих місць лиш на одному працювала людина між людьми почались розмови що то за комісію нараховують. Цікаво… дійшла моя черга і я справді помічаю, що понад суму зазначену в квитанціях мене просять оплатити додаткові 1,80 гривень «за обслуговування». Раніше цього не траплялось. Вираховуючи додаткові гроші питаю працівницю: «Даруйте, а від коли ввели комісію?» далі мені хамовито, тоном напів крику та каже: «А Вам – ЩО? Жалко?! А що це Ви тут возмущатись вздумали! Заплатіть як є і не питайте!». М’яко кажучи у мене ШОК. я навіть не почала возмущатись, дала ті гроші, забрала мої квитанції і пішла.
Після цього чітко собі зазначаю – ноги моєї більше там не буде! Read the rest of this entry

Завжди правий той, з кого стягнуть грошей

Posted on

Я вже якось зачіпала цю тематику, але накипає так, що хочеться говорити знову і знову. «Клієнт завжди правий» – ця концепція придумана аж ніскільки не клієнтом. Таку концепцію придумали ті, хто на клієнті хоче нажитись здерши бабла і втирають йому подібні абсурдності, в які він свято вірить.
Я плачу гроші, отже мені все можна і правда завжди на моїй стороні, – чомусь більшість людей схильні так думати.
Зі своєю сліпою правдою вони переступають усі межі. Пофіг, що вони аж ніскільки не праві, а навпаки – цілком помиляються, що від їхньої поведінки комусь влетить догана, що комусь треба витратити немалу суму на вітер, на когось цілком безпідставно накричать. Це все пофіг – тому що все одно, я завжди правий і мені це усюди будуть повторювати, де хочуть з мене зірвати грошей. Я буду носитись з високо задертою головою і потішатись тому, як ввічливо (і лицемірно) мене обслуговують – адже я клієнт, несу в цю незбагненну мряку мою ясну правоту, з якою усі будуть погоджуватись. Read the rest of this entry

Коли підлість бере верх…

Posted on

Єдиний закон, яки має ефективність наді мною – то закон підлості.
До цієї події готувались від квітня місяця. Я знала, що між усіх кандидатур обирають саме мене, що звісно не могло не тішити.
Важливість цієї події хвилює не лише для клієнтів-замовників, не лише мою начальницю, а весь офіс в цілому. Дійшло до того, що навіть в п’ятницю о 21 вечора зі мною зустрілась менеджер лиш би передати матеріал згідно якого я маю підготуватись. Йдеться про переклад. Серйозний, важливий послідовний переклад. Вісім годин роботи два дні поспіль послідовно перекладати, для мене як для перекладача це безумовно важливо. Read the rest of this entry

Недосказані історії, категорія людей, що я люблю і як я з ними почуваюсь.

Posted on

Проблема цього блогу часто полягає в одному – не всі історії я можу переповідати. Мої історії – як перлини – часто я подаю не їх, а лиш мушлю, в якій вони приховані.
Причина цьому доволі проста – те, що пишеш тут може читати хто завгодно. І серед цих «хто завгодно» є зовсім не будь-хто, а саме ті, які прочитавши можуть напакостити – буде непереливки не лиш мені, а це матиме вплив на професійну діяльність інших людей. Тому таки просто обмежусь загальними розповідями, от і ще одна «мушля»…
Мені випадково трапляться зустрічати людей з категорії «такі, яких я безмежно поважаю». Я просякнена пошаною до них, я люблю таких людей, спілкуватись з ними мені комфортно і приємно, я почуваюсь впевненою. Read the rest of this entry

З трудоголізмом у ритмі пофігу.

Posted on

На тобі знову відповідальність,
А ти з тим каменем ніяк не тонеш,
Викарабкуєшся на сушу і
виконуєш свою роботу.
Тобі натикають знову підніжок,
А ти минаєш всі перепони
І завжди бігом, усе встигаєш,
Бо завал у всьому – твоя робота.

Дзвінок вечірній і крик у трубку:
«ти геть здуріла, де тебе носить?!
Яка година, а ти – на роботі!»
Ти вибиваєш, давно вже пофіг.
«Ти вся змарніла, ну скільки можна?
Облиш, отямся, ну може досить?»
Ти пропускаєш все мимо вух,
Сама собі вирішиш скільки і доки.

Read the rest of this entry

Дамітріанство

Протестантська етика і дух Макіавеллі

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою