Tag Archives: зворушило

До і після весілля

Posted on

весільнеПередостанній допис блогу був ще наприкінці березня, а потім був довгий період підготовки до весілля, впродовж якого кілька разів виникала думка «навіщо нам це все таки здалось?».
Ні, то не був найщасливіший день мого життя. І чесно кажучи я вже тепер, коли пройшло лиш 3 місяці не чітко пам’ятаю події… але все по порядку.
Спочатку була виснажлива підготовка. І оскільки ми з чоловіком геть все взяли на себе, то клопотів було більше. Деякі люди мені дивувались:

– коли ти йдеш у відпустку?
– після весілля
– як? а коли ж ти організовуєш весілля?
– вночі

Хто знає мою роботу (і моє ставлення до неї), той зрозуміє, що так і було – робота то святе, а потім до пізньої ночі можна займатись усіма перед весільними справами.
Віддати підготовку батькам? Ні то не про нас. Почнімо з того, що ми і так «піддались на провокацію» батьків і список гостей зріс до 100 чоловік 😦 чесно – щонайменше без половини осіб зі списку ми могли б обійтись, але зроблено що зроблено… на все інше впливу батьки не мали, через що дуже хвилювались, бо казали, що через наші ідеї люди «можуть не зрозуміти». (Спочатку моя мама була в шоці, потім коментувати перестала). Read the rest of this entry

Advertisements

Варшава із зеленої точки зору

Posted on

сад на дахуДуже довгий період я не писала, бо у мене вже мабуть якась традиція у вересні йти у відпустку, а повернувшись я все оготовтувалась від роботи, тож лише зараз зводжу кінці з кінцями і опишу про мої нові мандри.
На початку року я відвідала Варшаву, однак деякі особливості польської столиці відкрити собі не змогла оскільки то був місяць лютий, я ще тоді у статті написала: «доведеться колись ще навідатись у Варшаву, сподіваюсь у теплішій порі і зможу полюбуватись цією дивовижею» – ці слова стосувались саду на даху бібліотеки.
Власне, мабуть із-за тих незвіданих красот у мене була підсвідома тяга повернутись у Польщу і довідкривати недобачене, а тим паче звідти летіти деінде у Європу простіше.
Отож,  3 вересня приїхала у Варшаву і чи не одразу після сніданку ми подались до бібліотеки – скажу вам так, воно таки цього вартує! Насамперед, поки ходиш цим садом не перестаєш задавати собі питання «як таке можливо», зазираєш крізь шибу і внизу бачиш книги, а поруч тебе кущі-дерева. Дійсно цей сад на даху родзинка, бо такого дива я ще не спостерігала і вже хоча б вже через нього Варшава варта відвідин. Read the rest of this entry

Світ духовний, приязний і відкритий

Posted on

Вранці 5-го вересня ми спланували поїздку у Мцхету – так звану духовну столицю Грузії.
Це зовсім невеличке містечко, що до 5-го століття було столицею Грузії, однак для грузинів воно має велику цінність і вони самі називають його духовною столицею. Коли ми говорили, що плануємо відвідати Тбілісі, нам всі як один казали: Тбілісі то таке, а от в Мцхету обов’язково поїдьте!
З Тбілісі в Мцхету їздять маршрутки, і це недалеко, однак халепа в тому, що головна архітектурна пам’ятка знаходиться за межами Мцхети, на крутій горі і заїхати туди можна лише на таксі.
На вокзалі нас, роззяв які розпитували де тут маршрутка їде, підловив таксист і запропонував завезти. Одразу почали уточняти з ним щодо ціни (адже не секрет, що в цьому світі окрім загальноприйнятих існує ще дві раси – бюрократи і таксисти, перших я ненавиджу, а других остерігаюсь) і підрахувавши, що його пропозиція дуже навіть нормальна погодились.
А вже в машині розговорились і вирішили, що окрім поїздки в Мцхету і монастир Джварі він нас завезе також в Уплісціхе, вартість майже та сама.
При розмові з’ясували, що його звуть Георгій, а оскільки на Георгіїв нам у Грузії щастило, ми пройнялись вірою до цієї людини. Read the rest of this entry

Ми – маленькі думки у найбільшій безмежності

Posted on

В п’ятницю, приблизно о 8:30 ранку, на частотах моєї улюбленої «Львівської хвилі» прозвучала неперевершена пісня італійською “Limmensità”. Потім я помітила у соц.мережах, що чимало людей запитують і шукають що ж то звучало. О! це велична пісня в історії італійської музики, тому як подарунок сьогодні я вам про неї розповім, і як бонус для читачів, перекладу її на українську мову.
Одразу зазначу, що на «Львівській хвилі» прозвучала остання версія пісні, 2015-го року, у виконанні Джанни Нанніні (на початку вона і каже, що вперше почула цю пісню в юному віці) Тож це виконання її власне трактування композиції, приурочене до фестивалю Санремо, на якому ця пісня вперше і прозвучала у 1967 році. Але тут ми розглянемо саме оригінал, який здається мені найбільш чуйним серед усіх виконань.
Її автором і першим виконавцем є Дон Бакі (справжнє ім’я Альдо Капоні), який разом із Джоні Дореллі (Джорджо Ґуіді) виконав її на фестивалі.
В італійській слово «immensità» може мати кілька значень – безмежність, неосяжність, безкінечність. З першого слухання може видатись, що пісня про самотню людину, яка шукає свою половинку, однак автор зазначив, що ця пісня є його «ода Богові». Погляньмо чому. Read the rest of this entry

Поезія для життя або Півтисячна для Важливої

Posted on

Ця публікація є півтисячною на блозі…
Півтисячі постів, у які так чи інакше вкладалась душа, гадаю мають свою вагомість. Півтисячі постів ось уже за два роки ведення блогу.
В березні 2013 я написала публікацію «ніби ювілейне», яка відзначала 100-ту статтю в блозі, де написала запити за якими найчастіше знаходять блог. Цього разу я не хочу підводити підсумків. Я хочу присвятити цю мою публікацію людині, яка колись однією лиш фразою надала мені ідею завести блог і загалом якій можна завдячувати, що я таки насмілилась його вести. Це людина на ім’я Юлька Гриценко, з якою нехай я особисто і не знайома, та творчість якої займає надто важливу роль в моєму житті.
Коли я відчуваю, що в моєму житті щось не те, я маю простий рецепт – читати її вірші, або її блог, це завжди розраджує мене. Я можу зізнатись, що у мене на комп’ютері є окрема папка, що зветься «Юлька Гриценко», де я зберігаю ті її вірші, що найбільше «чіпляють» за душу. Що більше – я живу рядками її поезій і майже щоденно бодай одну з них собі цитую. А чимало поезій вивчила напам’ять.

От вертаюсь пізно ввечері з роботи, а в думках лунає:

Літні ночі стають небезпечніші,
Я ненавиджу їх, м’яко кажучи.
А прогулянки Львовом – доречніші:
Місто Спогадів плаче, не танучи.

Read the rest of this entry

Очікування щастя млосне й солодкаве

Posted on

В п’ятницю наш урок з Оленкою перервався раптово. Вбігає її молодший братик і кричить: «Тато їде!!»
Річ в тім, що тато працює далеко і не щотижня має змогу приїхати. Неподалік їхнього дому колія, тож кожен гуркіт у малого викликає сплеск емоцій – от він вже тут.
Оленка старша і свідоміша розуміє, що потяг просто напроти дому не зупиниться, тато не вийде, а приїде в чіткій годині. От тільки в того молодшого на це розуміння нема.
Та той крик, той дитячий щирий вираз обличчя та ота нездатність стримати свою радість, то все наче в одну-єдину мить закричало до мене з дитинства.
Ми щоліта їздили в село до бабці, а тато приїжджав на вихідних. І мій вечір п’ятниці ставав таким же: суцільним криком «тато їде!» і в довгому прослуховуванні до кожної машини, що десь там проїхала…

Read the rest of this entry

Про людей сонця і міжлюдські поділи

Posted on

Моя люба подруга Маринка Шутюк є дуже розумною, цікавою та неординарною молодою 17-річною людиною, у неї активне життя і багато новітніх ідей, власних свідомих поглядів щодо буття. Від самого початку нашого знайомства я захоплююсь цією здібною дівчиною, тож сьогодні хочу опублікувати на моєму блозі її публікацію.
Зараз Маринка є волонтером в асоціації, що допомагає людям з особливими потребами, ось її слова про цю діяльність: “
Як так вийшло, що я вирішила податися у волонтери? Напевно, власна потреба, тільки зараз розумію, що це звучить вкрай егоїстично, потреба бути необхідною не тільки в контесті власної сім’ї. Спочатку здається, що берешся за щось незвичайне, за те, що викликає повагу, одобрення у інших, а потім розумієш, що в допомозі нічого особливого нема, просто нема, навіть якщо захочеться знайти. До недавньої пори я була категорично впевнена, що волонтерство — це коли ти “віддаєш”, виявилось все зовсім навпаки, і це дивне відчуття, дивне і прекрасне.”
Стаття про цей її досвід мене дуже зворушила, дала підстави задуматись і оскільки читачі мого блогу – свідомі люди, я хотіла б нею поділитись і з вами.

Read the rest of this entry

Вистава для роздумів

Posted on

Вчора у театрі ім.Заньковецької відбулась вистава, вилучені кошти з якої спрямують на потреби українських військових. Я відвідала цю виставу аби підтримати хорошу ініціативу і тому, що вже чула дуже схвальні відгуки про неї від колеги-блогера Олександра Пуляєва.
Вистава зветься У.Б.Н., себто “Український Буржуазний Націоналіст“. Нам розповідається історія чоловіка старших літ, що був політв’язнем та дисидентом через свої ідеологічні погляди. В розвитку вистави ми помічаємо як до чоловіка навідуються то лікар психлікарні, то син, з яким не бачились довгі роки, то друг, з яким відбували покарання. І всі ці люди мають на меті переконати його вступити знову у політику, на підтримку однієї з партій, а саме генерала КДБ. Але головний герой Зенон, не зважаючи на погрози, відмовляється від всього, що йому пропонують, лиш тому, що в ньому досі жива ідея, за котру він боровся впродовж всього життя. Read the rest of this entry

Щирість при боязні втрати і моя маленька дівчинка

Posted on

Моя нова робота – причина нечастої появи публікацій. Із новими етапами життя з’явились нові вагомі обов’язки, тож подекуди дуже бракує часу, а вечорами сковує втома.
Саме в зв’язку з роботою я завершила навчання з деякими моїми учнями, залишилось їх лиш кілька. Звісно серед них і моя люба учениця Оленка.
Коли виникло питання чи ходитиму я далі до неї, адже і в мене брак часу, і вона почала вчитись в гімназії і стала більш занятою ми з її мамою при зустрічі обговорювали що нам робити далі і як. Як виявилось, того вечора вона почула нашу розмову і вирішила мене провести аж до воріт. Раптом вона мені сказала: «Ви ж мене не лишите? Ви ж знаєте як я Вас люблю!» я її заспокоїла, що не можу її залишити.
Тим не менше, потім у мене наступала відпустка і я повідомила їй, що 10 днів мене не буде. Здається вона не повірила, принаймні того вечора вона знову мене проводжала до хвіртки і на прощання мовчки обняла, я запевняла її, що то лиш 10 днів, та вперше за весь цей час я бачила в її очах недовіру.
То була типова реакція, без фальші, без намагання щось приховати. Ми – люди завжди сприймаємо все спокійно, а при ризику втратити щось нам дороге починаємо хвилюватись. От і дитина розхвилювалась, бо якою б вона мені не здавалась зажди дорослою та в ті дві описані миті я бачила найбільшу щирість світу – щирість дитини. Я відчувала здивування, що мала так хвилюється через можливу втрату мене і той же час була зворушена. А оте раптове «Ви ж знаєте як я Вас люблю» мені взагалі видалось найвідвертішим, що я коли-небудь чула. Міцно запало в душу… Read the rest of this entry

Книга, інтимна для свідомості

Posted on

Я не люблю, коли мені дарують книги. Тому що такий подарунок підсвідомо зобов’язує до прочитання, а я не терплю коли мені нав’язують що саме читати. В моєму розумінні, читання – дуже інтимний процес. І я сама маю обирати чому саме віддатись сповна.
Мене також дратує коли я читаю, а хтось зазирає мені у книгу. Це ж моя територія на дану мить! В цю мить я ТАМ знаходжусь, моя свідомість переносить моє життя в інший вимір, а ти, нагле людисько, намагаєшся втрутитись в мій особистий простір і вивідати про що мої думки! Ану киш від мене!
Але я заговорилась. Отож, я не люблю коли мені дарують книги, а цей випадок став винятком. На мій день народження, наша постійна читачка і вже тепер моя хороша приятелька Віра, подарувала мені книгу «Теплі історії про дива, коханих і рідних».
Це збірка оповідань, що складається з трьох частин «Дива», «Він і вона», «Найрідніші на світі».
Прочитала з великою зацікавленістю, враження двоякі. Read the rest of this entry

Океан подяк та емоцій

Posted on

Я відійшла від дурману та похмілля і оговтавшись, на тверезу голову, можу писати мою публікацію. Оригінальності не буде – я також була на концерті Океану Ельзи 24-го серпня.
Не знаю які ефекти дають наркотики і як там люди від них кайфують – ніколи не і хотіла довідатись, та от концерти цього гурту мені саме асоціюються зі словом «кайф».
Вкотре повторюсь про енергетику, що наповнює, про відчуття відриву, шаленства і ейфорії. Вийшло дуже символічно – зустріти літо з ними і завершити його їхнім же концертом!
Але я хочу зазначити як я потрапила на цей концерт.
У мене не було компанії аби на нього іти… от не було до кого попроситись і все! Квитки швидко розпродались і я з сумом позирала як залишились дорогі квитки в непроглядні території стадіону… Read the rest of this entry

Миті для вимірювання життя

Posted on

КолочаваЯ давненько не писала, бо відбувається чимало подій – часу в притик.
Проте нещодавно я побувала у чудовій місцині, про яку і хочу переповісти.
Мої друзі-родичі з Черкащини зібрались великою компанією (20 чоловік) в похід в Карпати і вирішили запросити зі собою ще двох львівських, а ми, звісно що, пристали на цю заманливу пропозицію. Вони з походом пішли, щоправда, аж на тиждень, а мене на стільки робота не відпускає, та на два дні я вирвалась (один із днів причому робочий).
Компанія була різноманітна: мало того, що це така собі збірка областей України: Черкащина, Київщина, Рівненищина, Львівщина, Івано-Франківщина, там були не лише молоді хлопці і дівчата, а й сім’я і одна хороша людина – Микола Михайлович, старший чоловік, людина надзвичайної енергетики і просто-таки духовний лідер. Ним я воістину захоплююсь!
У неділю ця компанія прибула у Львів, а вже звідси ми подались електричкою у Воловець. Зазвичай я терпіти не можу електричок, однак це була моя найкраща поїздка в цьому транспорті – 4 години пролетіли із жартами та сміхом.
Але і прибуттям у Воловець ми не обмежились, бо звідти подались іще вище – у село Колочава. В такий спосіб до переліку відвіданих мною областей додається Закарпатська. Read the rest of this entry

Те, що варте уваги.

Posted on

Посеред проблем, що наповнили мої будні минулого тижня було те, що добряче мене відволікало і зацікавлювало – книга «Щоденник Анни Франк». Це історія єврейської підліткової дівчинки з Голландії, яка переховується з батьками у сховищі понад два роки. Впродовж цього часу вона вела особистий щоденник із власними спостереженнями, переживаннями, думками.
Прочитане справило на мене дуже сильне враження. Так вже є, що книги, які описують події другої світової мене дуже зацікавлюють, однак навіть попри те, що йдеться про події Голокосту, про війну, мені припало до душі саме те ЯК вона писала.
Мені порадили прочитати цю книгу, мотивуючи, що я помічу певні схожості між мною та авторкою. Так власне і сталось, багато думок Анни відповідали моїм підлітковим переконанням, які і стали моїми життєвими принципами. Тож багато в чому я наче читала історію себе самої.
Я звісно не переживала війни у сховищі, та я свого часу жила в маленькому забутому Богом і людьми селищі, де також почувалась найсамотнішою людиною у світі і не мала з ким поговорити про мої життєві переконання, про мої стосунки з рідними, про моє ставлення до оточуючих людей, про мої думки щодо подальшого життя. Read the rest of this entry

Бачимось вперше, а знайомі завжди

Posted on

Вчора я знову знайомилась з читачами блогу (пригадуєте, я якось писала, що вже з 3-ма людьми познайомилась).
Цю людину звуть Віра, вона читає блог віднедавна, написала кілька коментарів і після одного з них ми почали переписуватись приватно і домовились про зустріч.
Якось в коментарях до публікації про улюблені кав’ярні Львова вона порадила мені відвідати два заклади, серед яких «Атляс», що на площі Ринок.
А від так ми і пішли туди на каву.
Коротко про заклад: він у вишуканому стилі, з розкішністю і строгим класичним інтер’єром. Там готують запашну, гіркувату каву (таку, як я і люблю) та пишний, повітряний торт «Наполеон».
Ми з Вірою сіли за найкращий столик і почали говорити про те-се, загалом про все важливе з життя.
Що мене зворушило: те, як вона натрапила на блог – ввівши якийсь запит у гуглі її направило на мою статтю «Вкотре питання, незбагненне іншим та ціль, щоб прокидатись вранці». Віра сказала, що ця стаття і опис як я прагнула моєї цілі її надихнули і згодом вона почала читати мій блог, навіть дуже старі записи – від цього ще приємніше, що хтось читає і мої давні записи, які теж припадають людям до душі. Read the rest of this entry

Подивіться на себе збоку

Posted on

Публікація присвячується одній з моїх кращих подруг – Шутюк Маринці (на блозі дописує під ніком Марушка), світлій та дорогій мені людині, яка уміла викликати в мене посмішку в найскрутніші моменти, яка завжди бачила у мені щось хороше, чого я сама не бачу. Саме вона наказувала мені прочитати цю книгу і навіть порадила одній людині подарувати мені її.

От і нарешті руки до книги дійшли і я її прочитала. Чому так довго? Бо вона в мене у паперовому варіанті, а я тепер звикла електронних. Все чекала, що буде можливість читати дома і пити чай, так не сталось, бо вдома вічно інші справи, тому читала у маршрутках, а під час читання мала зі собою олівець і підкреслювала найкращі уривки.
Я назвала публікацію «Подивіться на себе збоку», бо саме таку можливість дає вам книга Ліни Костенко «Записки українського самашедшого».
Ця книга бестселер, про неї вже багато сказано, чимало осіб писали, що книгу можна розділити на цитати, тому я не буду розписувати про сюжет, радше напишу від чого сама прийшла в захват. Read the rest of this entry

Поділяючи відчуття нереальних людей

Posted on

Сьогодні я б хотіла продовжити перелік цитат, що припали мені до душі під час прочитання книги «Атлант розправив плечі». Так сталось, що у цю публікацію знову потрапили цитати з першого тому, в хронологічному порядку. Тут я написала чому я їх виділила, з якими відчуттями, хоч і звісно це відчуття нереальних персонажів.
1) Дэгни абсолютно не интересовали мужчины, она была начисто лишена романтических наклонностей. – це йшла мова від імені матері головної героїні. Я виділила цю цитату, бо наче прочитала слова моєї мами, яка мене часто попрікала цими ж речами і хвилювалась через мою «не романтичність»
2) Она пришла к заключению, что ее дочь просто не способна испытывать какие-либо чувства.в продовження попередньо сказаного: моя стривожена мама теж робила такі висновки.
3) В ее жизни не было других мужчин. Дэгни не знала, была ли она несчастлива из-за этого. Она обрела чистый, ясный смысл жизни в работе — именно к такой жизни она всегда стремилась, именно так всегда хотела жить. Однажды Франциско подарил ей чувство, которое принадлежало одному миру с ее работой. Все мужчины, которых ей довелось встретить после этого, были похожи на тех, кого она видела на своем первом балу. Read the rest of this entry

Якщо раптом Ви закохані у Львів…

Posted on

то просто мусите прочитати цю книгу! Вона зветься «Танґо смерті», а її автор знаний львів’янин Юрій Винничук.
Книга відкриває читачу Львів у двох епохах: довоєнній (де події плавно переходять у 2-гу світову війну) та сьогодення. Ви зможете відкрити собі не лише львівські таємниці, а й дізнатись про це місто цікавинки про які досі не мали гадки, зрозуміти патріотизм галичан, які виходили боронити своє місто. Ви довідаєтесь якими насправді людьми з витонченими манерами були галичани із їхньою особливою говіркою, прочитаєте про побут і звичаї.
А окрім цього всього, Ви ще й повторите (або вивчите, кому як) історію Львова у 2-й світовій війні, дізнаєтесь про його окупантів, про те, як тут було і за червоної армії, і за нацистів (і що загалом сюди принесли, чи то ба тут зруйнували ці дві касти). Також у книзі згадуються жахливі історичні події та жертви тюрми на Лонцького, яка зараз є музеєм і про яку  я колись писала.
Більше того Вам скажу! У книги захоплююча сюжетна лінія, де інтрига просто таки не дає спокою та заставляє читати цю книгу в намаганні довідатись як же воно все вирішиться, оскільки дві часові епохи таки пересікаються і об’єднує їх саме загадкове «Танґо смерті», яке Ви збагнете лише прочитавши книгу. Read the rest of this entry

Неідеальні схожості з ідеальною

Posted on

Як і обіцяла, надам перелік деяких цитат, які мені особливо зщапали в душу при прочитанні книги «Атлант розправив плечі». Оскільки книгу прочитала російсько, то і цитати цією мовою.  Цитати надаю в переліку, в якому вони знаходяться книзі, так співпало, що сьогодні вони багато стосуються того, що відчувала головна героїня.

  1. «Она уже привыкла видеть вокруг только вялые, безвольные лица, уклоняющиеся от ответственности принять четкое выражение». – ця цитата мені видалась близькою, оскільки знаю як це бачити лиця людей, які ухиляються від відповідальності і нездатні бути чіткими.
  2. «Дэгни вдруг заметила, что все-таки может что-то чувствовать: сильное, бодрящее чувство — радость действия» – а це вже відчуваю і я – радість від дій, чи не найулюбленіша моя радість.

Read the rest of this entry

Книга, що змінила моє життя

Posted on

Я читала цю книгу довго – рік. Не тому, що вона важко читається (бо навпаки – зовсім легко), а тому, що я не могла читати її аби як. Я мусила зосереджуватись на ній, впиватись кожним рядком і вдумуватись у кожне написане там слово.
Книга дивовижна – «Атлант розправив плечі» авторки Айн Ренд (опублікована вперше у 1957), чимала в обсязі (тритомник, що перевищує «Війну і мир»), однак абсолютно варта прочитання.
Я могла б коротко розказати сюжет, та суті це не скаже. Події недалекого майбутнього, де суспільство в занепаді і бізнесмени ухиляються від урядових наказів служити на «спільне благо». Головна героїня Дагні – спадкоємиця приватної залізної дороги намагається врятувати стан в країні, однак не в силах протидіяти уряду, а кращі бізнесмени раз у раз відмовляються і прибирають руки зі системи, мовляв хай уряд робить все без нас, якщо ми джерело всього лиха.
Загалом книга дуже антисоціалістична (і я після її прочитання перейнялась теж цим), і дуже капіталістична, аж навіть утопічна щодо капіталізму. (відтак людям, що зарюмзано ниють про абсолютний соціалізм може не сподобатись)
Але не лише в економіці суть. У книзі описуються життєві істини, людські кредо, філософія щодо того як нам жити, який вибір стоїть перед кожним з нас в житті, вказується на підлість, зрадливість, пристрасть, любов та інші людські відносини. Розповідається про моральність та раціональність, дає підставу всім задуматись і переосмислити.
Тепер про те, як я наткнулась на цю книгу. Read the rest of this entry

Братерство? Ні, ніколи.

Posted on

Мої італійські друзі наткнулись на пісню “Никогда мы не будем братьями“, на них справили враження і музика, і саме виконання, тож попросили мене перекласти слова, які їх теж вразили. Вирішила опублікувати переклад тут, якщо і хтось інший забажає ознайомитись.
Автор вірша – Анастасія Дмитрук, перегляньте її youtube канал, вірші дійсно чудові.
А от і текст пісні та її переклад:

Read the rest of this entry

Надзвичайна лекція, або враження про Назара Козака зблизька.

Posted on

Вчора на роботі я нервово поглядала на годинник під час заняття, завершила його дещо раніше, а наступні два взагалі відмінила і поспішила в заклад Communa. Там мала відбутись зустріч-лекція-обговорення книги Назара Козака «Нафіга іти на пари, якщо треба на революцію».
Таки встигла, прийшла навіть на десять хвилин раніше, озирнулась: його ще не було. Зайняла зручне місце спереду і чекала.
Далі трапилась приємна несподіванка і прийшов на цю зустріч Павло Чайка, як читач відомий на блозі під ніком Пан П, ми з ним познайомились особисто, поспілкувались і от прийшов Назар Козак. Привітався з Павлом, ми з ним теж особисто познайомились і далі продовжили наше чекання лекції.
Поки Назар обговорював якісь там технічні питання я поглянула на цього чоловіка і перша думка, яка в мене промайнула була: «В останній книзі було написано, що йому 40 років… але він виглядає він старше, значно старше». Мені задалось, що у нього якийсь втомлений вигляд, однак далі почалась лекція і вже було не до того, щоб думати про його вигляд-вік. Read the rest of this entry

«Пропаща сила» як спосіб розуміння історії свого народу

Posted on

Панас МирнийОстаннім часом я вдарилась в українську літературу, тож можете чекати від мене публікації й з цього приводу, однією з них і буде оця.
Річ піде про книгу, яка багатьом добре відома зі шкільних років «Хіба ревуть воли, як ясла повні» Панаса Мирного та Івана Білика (будь ласка, не забувайте, що авторство книги належить не лише Панасу Рудченку, а і його старшому братові Іванові Рудченко).
Назва роману алегорична, адже націлена книга на «історію закріпачення села Піски за півтораста років» і в образі волів зображуються селяни, не втішені своєю долею.
Однак мені більше до снаги назва першої редакції цього роману «Пропаща сила», саме ці слова на мою думку характеризують події і головного героя зокрема.
Коли мене запитали мої враження від книги я сказала: «Прикрі». І поясню чому: Read the rest of this entry

Цікава іноземна традиція – спробуйте, ану сподобається!

Posted on

Київ, вересень 2013

Чи не найулюбленішу мою традицію, пов’язану з мандрами, я запозичила в італійців.
У них прийнято відвідуючи нові міста надсилати звідти листівку своїм близьким. І хоч пошта вже не так користується попитом, а її сервіс залишає бажати кращого, там ця традиція досі присутня.
Чомусь мені таке дуже припало до душі і я почала й собі таке робити, хоч і в нашій країні така традиція не дуже розповсюджена. На правду, вартість такої забавки постійно дорожчає (помічаю як виростають у ціні поштові марки), та все одно відвідуючи нові міста шлю вісточку найближчим людям. Але також і собі купляю в цих містах листівки на згадку.

Read the rest of this entry

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою