Tag Archives: здоров’я

Як я почала вчасно виходити з роботи і що з цього вийшло

Posted on

Розділ 1 – як це було

Ще рік тому я була типовим трудоголіком – на роботі засиджувалась допізна, працювала у вільний час з дому, постійно була на зв’язку на пошті та по телефоні і одразу відписувала всім колегам на кожен запит, будь я в маршрутці, за вечерею, або на прогулянці.
Ні, у мене не було намірів в такий спосіб здобути чиюсь прихильність, я отримувала задоволення від роботи і мені щиро подобалось те, що я роблю, таким чином я відчувала себе важливою та потрібною.
Далі постійні засиджування на роботі призвели до того, що в разі зустрічі з друзями я постійно запізнювалась. Скажімо погоджувалась на зустріч о 19:00, з думкою, що затримаюсь в офісі лише на півгодини і дістанусь місця зустрічі. Але процес поглинав настільки, що затримувалась ще довше… як наслідок мала постійні запізнення і навіть образи з боку деяких людей.
Вийти з офісу о 21:00, а то й пізніше було в порядку речей. Понехтувати обідом теж доводилось. Часто траплялись кумедні випадки на кшталт:

20:42, сиджу на роботі, чую як зачиняються вхідні двері. Вибігаю і кричу до охоронника: “я ще тут працюю! Не закривайте!!”
Відкрив, зміряв мене суворим поглядом, розвернувся і сказав під ніс: “курча, звідко вас трудоголіків стільки набралось”.

Власне, мене такий порядок речей «не напрягав»,  а оскільки я була сама, то і не було когось близького кого б цей факт міг збентежити. Якщо хтось і цікавився, то і казала чисту правду «у мене багато роботи». Read the rest of this entry

Advertisements

Негативний досвід для покращення переконань

Posted on

Доброго дня усім читачам, вітаю із завершенням циклу різдвяних свят, сподіваюсь всі вже доїли свої смаколики та готові повернутись до буденного життя.
Ось я вкотре пропала із публікаціями… На цей раз в зв’язку з госпіталізацією.
Рік мій почався доволі важко. Знала, що січень буде дуже складним, але не мала гадки, що аж настільки. Вже двічі побувала в поліції і от вперше в житті побувала в лікарні.
Річ в тім, що пішла на обід в заклад громадського харчування, з’їла відбивну запечену під сиром з овочами і грибами, ввечері вже нічого не вечеряла, бо почувалась не надто добре, а вночі стало геть кепсько. На другий день на роботу не пішла, думала, що дома перебуду. До лікарів та державної медицини виходячи зі сімейного досвіду завжди мала доволі негативне ставлення, тож звертатись до когось за допомогою не хотіла. Не зважаючи на прийняті на ліки температура продовжувала рости і коли дійшла до позначки 39 стало ясно, що пора викликати швидку.
То були найдовші хвилини чекання в моєму житті. 40 хвилин! Та коли вони приїхали я вже була ледве притомна. Сказали, що мені ще пощастило, бо бачте на весь Личаківський район Львова лише дві машини швидкої допомоги! Одразу прийняли рішення везти в лікарню. Read the rest of this entry

Про власний нежить і чужі війни

Posted on

От буквально позавчора  я спілкувалась з моїм колегою, пояснюючи йому тонкощі різних логістичних процесів аби донести до його голови, що не так просто здійснити перевезення якогось окремого вантажу, щоб вдовільнити його нераціональне бажання, а він у підсумок нашої розмови сказав: «Оля, моя сестра часто вживає фразу: «Мене мій насморк хвилює більше, ніж війна в сусідній країні» от і для мене зараз так. Ви мені розповідаєте про всі процеси, я наче Вас і розумію, але все одно – мене найбільше колише вирішення моїх проблем, а не розуміння всіх інших».
Чомусь дуже та фраза запам’яталась «Мене мій насморк хвилює більше, ніж війна в сусідній країні», бо можна безперечно стверджувати щодо неправильності такого світогляду, щодо необхідності альтруїзму і обширного світогляду, щодо взаєморозуміння. І можна свідчити, що у світі, де люди думають лише про себе самих ні чого доброго не буде, бо лише налагоджена співпраця і взаємна координованість – запорука успіху (адже ж саме так я вважаю)… але… але… все одно чомусь ця фраза заядло ось уже третій день поспіль виникає у моїй голові. Read the rest of this entry

Плавання – це не спорт, а відчуття

Posted on

Ні-ні, я не описуватиму жодних мандр, бо всупереч очікуванням на вихідні нікуди не подалась, а ще гірше – «злягла». Тож оклигуючись від застуди можна поговорити про щось здорове. До прикладу, знову про плавання.
Моя маленька учениця почала відвідувати басейн, що особисто мене тішить мабуть ще більше, аніж її. І от вона мені поскаржилась (і отримала добрячої прочуханки за свої слова) на «тупість» своєї інструкторки, бо «який сенс плисти брасом без рук, що то за дурна вправа». А я відповіла: «Класно вам. У вас квіточки. От у нас вправи були воістину класні – наприклад, кріль зі закритими очима. Зі пов’язкою на очах, так щоб точно нічого не бачити».
Багато новачків не розуміють суті таких на перший погляд дивакуватих вправ, як от брас без рук або без ніг, кріль зі заплющеними очима, або з зжатими кулаками. Суть цих вправ проста: навчитись відчувати. Read the rest of this entry

Обростання позитивними звичками

Posted on

З часом всі ми обростаємо шкідливими звичками. Вони вкорінюються у наш побут спочатку як прояв ліні «бо так швидше, бо так зручніше» і ми й не помічаємо як вони стають частиною нас самих. І з одного боку наче й розуміється: «так недобре», а з іншого – вже настільки призвичаїлись, що складно щось змінити.
Особливо негативні звички чіпляються людини, що живе сама. Коли ти співживеш з кимось – хоч-не-хоч будеш рахуватись з думкою інших, а от коли ти сам – це свобода дій… і ліні. Озираєшся і усвідомлюєш наскільки пагубні твої типові дії для тебе самого. І якщо усвідомлюєш, що це тебе не влаштовує – варто запроваджувати зміни. Read the rest of this entry

Як помститись чоловікам у басейні?

Posted on

Нерідко трапляється чути зухвалі коментарі в спину, коли приходиш в басейн і йдеш на ту доріжку, де стоїть табличка «для швидкого плавання» і де вже встигли розташуватись виключно чоловіки. Чи то в них самолюбство таке, чи що там в тій голові чоловічій робиться, але часто факт того, що на «їхній доріжці» з’являється жінка їх дратує і спонукає до кпинів.
Однак, є довершений спосіб їм помститись. І сьогодні я вам про нього розповім.
Отже, варто зачекати коли найбільший зухвалець почне плисти кролем на спині (якщо він на доріжці для швидкого плавання і дійсно добре плаває, то рано чи пізно він однозначно ним попливе), дочекатись поки він відпливе на безпечну дистанцію*, а тоді рушити слідом за ним брасом і наздогнати його. І далі тихо, виважено, рівномірно насуватись на нього.
Ви маєте на увазі що таке брас? В народі «жабка» – це такий легкий, спокійний, граціозний, плинний, витончений стиль плавання. Коли ви рухаєтесь брасом, ви наче втілюєте невагомість та тендітність. От будучи в такому легкому стані невимушено насовуйтесь на нього. Спочатку він помітить і почне пришвидшуватись, а ви так само плавно його наздоганяйте. Природна реакція коли тебе наздоганяють брасом – паніка, що ти повільно пливеш (зазвичай чоловіки починають озиратись і гребти чимдуж). Так от – насовуйтесь на нього, щоб він пришвидшувався і пришвидшувався. Але водночас залишайтесь спокійні та байдужі – ви ж контролюєте ситуацію, і знаєте що не спіткнетесь з ним (натомість зовні нехай виглядає що от-от ви його штрикнете). Зухвалець отримає прочуханки, перелякається, що він надто повільно плаває, присоромиться і кпинів у свою сторону ви не почуєте. Read the rest of this entry

Щасливий і бадьорий ранок – це реально!

Posted on

Так, це реально, навіть у будні і навіть якщо Ви, так як і я, – сова. А особисто для мене прокидатись вранці нестерпно, та доводиться виживати у світі жайворонків.
Не повірите, але суть у сніданку.
Сніданок довгі роки поспіль був моєю трагедією. В дитинстві, перед тим як іти в школу, бабця заставляла їсти якусь їжу, зазвичай це було щось приготовлене з вечора, розігріте на сковорідці. Справжнісінький жах і жирна їжа, вранці їсти нереально.
Потім я поїхала в Італію, помітила, що у них легкий сніданок булочками, кавою з молоком і ще якоюсь випічкою і майже перейшла на це. Однак «майже», бо я молока не п’ю, випічки зранку не завжди мала, тож обходилась кавою і печеням, практично нічого не їла. Так тривало кілька довгих років.
Впродовж цього часу мудрі особистості намагались безрезультатно переконати мене в якомусь більш ситному сніданку, їсти каші наприклад (яких я майже не вживаю, просто так, бо не смакує). Усі ці переконання були надто нав’язливими і починались зі слів на кшталт «ти взагалі нічого не розумієш і не знаєш». А такі слова дратують. Read the rest of this entry

Хронічна самостійність

Posted on

Я самостійна. Це моя хронічна хвороба, яка проявляється від найдріб’яковіших проявів до найбільших. Я сама здатна закапати собі очі чи то скрутити руки аби застібнути незручну застібку у жіночій сукні, не просячи когось у такій маленькій допомозі. Я сама здатна перевиконати усі численні обсяги роботи і не просити нікого про поміч.
Я сама проходжу через життєві випробування, терплю хвилювання не запитуючи у когось порад і не звикла отримувати підтримку. Я з юного віку самотужки вирішую ті справи, на які зазвичай мають подавати згоду батьки.
Я самостійна. Це хронічно в’їлось у свідомість і не дозволяє питати у когось помочі, за будь-яких обставин.
Це призводить до образи близьких, адже вони хотіли б допомогти у багатьох речах і їм було б приємно, якби мене цікавила їхня думка стосовно хоч якихось аспектів мого життя.
Натомість ні, я роблю як сама знаю, я ж бо самостійна. Мені не потрібно, щоб хтось нав’язував мені свою допомогу. Read the rest of this entry

Ставлення до куріння, особливо у жінок

Posted on

Мене дуже часто запитують як я ставлюсь до куріння, особливо у жінок. Навіть анонімно про це питали. Оскільки такі питання звучать регулярно я вирішила деталізовано раз і назавжди розповісти.
Значить так, я ставлюсь до куріння НЕЙТРАЛЬНО. А тепер розшифрую що це означає.
Я вважаю, що палити чи ні – це особистий вибір кожної окремої людини. Що стосується мене і «мого вибору» то я до цього поставилась негативно і не курю.
Але! Люди в праві самостійно вирішувати свою долю і якщо вони курять – я ніяк це не сприймаю. Я не критикую їх і не маю права ставитись до когось більш чи менш прихильно через це. Причина банальна – кожен має погані звички. Я от до прикладу залежна від шоколаду і кавоман, то що – хтось через це до мене має ставитись негативно? Я людей оцінюю за їхні досягнення, а не за вади, що є у кожного. Я не вповноважена аби когось осуджувати.
Друге, щодо куріння у жінок. Присвячено чоловікам, які роздувають полеміку з цього приводу. Read the rest of this entry

Спочатку було плавання (трохи лірики і про здоров’я)

Posted on

Те, що я буду плавати здається мені було відомо завжди, мабуть тому, що мене завжди тягло до води.
Перші спроби навчитись були коли ми зі сім’єю вперше і востаннє відпочивали на морі в Одесі, щоправда я тоді ще була дуже мала і плавання не освоїла, але точно зрозуміла, що колись попливу. Тато навчив мене плавати дещо пізніше, на озері, це було ще недосконало, але то були мої перші успіхи.
Потім почались уроки плавання у школі і я звичайно їх відвідувала, щотижня, о 7:45 я вдосконалювала те, що знаю.
Потім, одного літа ми з татом знову були на озері. Я ніколи не забуду того вечора: він сидів на березі, а я плила. Він каже: «ану чи ти допливеш туди», а я прикинула свої сили і поплила далі, переплила озеро і повернулась назад. Я ніколи не забуду погляду, яким він на мене дивився коли я підпливла до нього – я точно знаю, що тоді він мною пишався, я бачила це в його очах. Більше ніколи я не бачила такого його погляду – то було останнє літо в його житті.
З 13-ти років плавання стало регулярною звичкою – двічі на тиждень, живучи в маленькому Богом забутому селі, то була чи не єдина моя розвага і чи не найбільша моя наснага до життя – плавання. Не було причини, яка б могла мені заборонити плавати, я туди умудрялась іти навіть з травмою коліна, коли мені взагалі було заборонено ходити (щоправда це закінчилось тим, що тренер довідався про травму і вигнав мене на примусове лікування 🙂 ) Read the rest of this entry

I’ll be back

Posted on

Щиро вибачаюсь, останнім часом не спілкуюсь, не відписую, не публікуюсь.

Я щодня проходжу медичні процедури (взялась за своє здоров’я), працюю, та ще й в додачу цього року завершую бакалавра, тож зараз маю всякі захисти, ДЕКи, інші бюрократичні заморочки.

Словом, з часом вкотре проблемно…

Обіцяю скоро (?) повернутись.

05.06.2014

Ольга Врублевська

Вирок: жити і усміхатись.

Posted on

Весь минулий тиждень звівся до очікування одного дня, себто вчорашнього, який відкидав усі інші події на задній план. Того дня я очікувала як вироку – що тепер буде.
В переддень була схвильована і казала: «а якщо все таки щось таке виявлять?», на що близька людина заспокоювала: «навіть якщо виявлять – краще про це знати»
Мабуть навіть більше за мене того дня очікувала мама, яка теж заспокоювала: «Навіть якщо щось в тебе буде – приїдеш сюди, тут в цьому спеціалізуються. Будеш робити все тут, складно, але з теперішніми технологіями все роблять»
В ніч з четверга на п’ятницю не могла заснути, всю ніч снилось щось погане. Надрання приснився тато. Я ще прокинувшись думала: не снився так довго, а приснився саме в цей день. Як це розуміти – недобре, що сниться небіжчик, чи добре, що сниться тато? Та відклавши думки про те, що міг би означати сон поїхала у лікарню. Read the rest of this entry

Спогад про одного хлопця, або пояснення френдзони.

Posted on

Я пам’ятаю милого хлопчика з паралельної групи, на ім’я Франческо, з яким познайомились у поїздці в Геную.
Опісля того цей хлопчик проявляв до мене неабияку увагу, оскільки його мама власниця квітного магазину дарував букетики і взагалі усіляко мною інтересувався. Я вважала його за добру людину, приємного співбесідника, можливо навіть за хорошого приятеля, але не більше. І от врешті-решт усі ті знаки уваги дійшли до свого результату – він почав мене запрошувати на побачення.
Я задумалась тоді – навіщо мені це? Я можу звісно піти з ним на побачення, поспілкуватись, це може навіть трапитись кілька раз і тоді або ми будемо зустрічатись, або просто припинимо. Але навіщо це робити – йти кудись, давати комусь якісь надії, якщо наперед розумієш, що це не твоя людина?
Я за таким принципом як то кажуть «відшила» багатьох хлопців. Не бачила сенсу: нащо мені зустрічатись з ними і вдавати щось зі себе, якщо мені байдуже до цієї людини? Просто заради стосунків, заради галочки «хай буде собі хлопець» – це морочило б голову не лише йому, а й насамперед мені. Read the rest of this entry

Плавання у Львові – спільний проект

Posted on

Шановні читачі, любі плавці!

Я регулярно плаваю 8-й рік поспіль, і переїхавши у Львів почала шукати підходящий басейн. Відвідала кілька особисто, обдзвонила чимало басейнів, перечитала багато сайтів. Однак зауважила, що в Інтернеті відсутня необхідна інформація для плавця про басейни у нашому місті (може хіба десь на якихось форумах обговорюють, але не знайшла), тож виникло бажання зібрати максимум інформації воєдино аби допомогти іншим плавцям у Львові.
Відтак, ми з блогером Ігорем Воробусом підготували проект “Басейни Львова” – як бажання надати необхідну інформацію плавцям, висловити незалежну думку, розповісти про переваги та недоліки, показати фото, вказати на дрібні, але суттєві деталі басейнів, на які не завжди звертають увагу, додати деякі поради для плавців і запримітити загальні недоліки львівських басейнів.
Як на мене, вийшло цікаво. Ви можете ознайомитись зі зібраною нами інформацією у публікаціях:

1) БАСЕЙНИ У ЛЬВОВІ. ЧАСТИНА ПЕРША
2) БАСЕЙНИ У ЛЬВОВІ. ЧАСТИНА ДРУГА

плавайте на здоров’я! 🙂

21.04.2014

все для плавців,
Ольга Врублевська

P.S. користуючись нагодою висловлю подяку Ігору за цікаву співпрацю у цьому важливому (на мій погляд) проекті. Можливо це не останній наш проект, адже блогери – це сила 🙂

Найгірша риса українців

Posted on

Усі мої знайомі іноземці (зокрема італійці, але й інші) по завершенню відвідин України розповідали мені свої враження щодо переваг і недоліків нашої країни. Так от, абсолютно від усіх я чула одні і ті ж два недоліки: «Перше – у вас прийнято надто багато пити, друге – не харчуєтесь за розкладом». Щодо першого пункту я писати не буду – це парафія Ігора Воробуса, в себе на блозі він полюбляє цю тему зачіпати. Але от щодо розкладу їжі хочу зупинитись.
Я провчилась в Італії 6 років. Як і середній школі, так і коледжі щодня навчання завершувалось о 13.00, причина такому ранньому (по українських мірках) завершенню – обід. І це непорушне святе правило – обід! І ніщо не стоїть на заваді. Read the rest of this entry

Природна потреба гідної конкуренції

Posted on

ПлаванняХотіла донести до читачів істину, що всім нам потрібна конкуренція, але поясню це детально з мого особистого досвіду.
Живучи в Італії я ходила в басейн в групу зі старшими людьми, поясню: коли я прийшла в цю групу мені було 15 років, а наймолодшій людині з групи 33. Вік всіх інших коливався між 40 і 60.
Часто мені пропонували перейти у групу до однолітків, але я не хотіла, бо звикла до моїх «старесеньких». Озираючись назад думаю, що вечори минулі в басейні саме з цими людьми були чи не найкращими миттями, які я провела в Італії.
Така компанія людей мене загартувала у плаванні. Я була молодою, більш гнучкою і відповідно могла виконувати техніку, якої вони не вміли виконати. Проте вони були більш витривалими, загартованими аби плисти ту відстань, яку мені причиною у вік пропливати було складно. Read the rest of this entry

Наркозалежність інформаційного передозу і як я починаю рятуватись

Posted on

Гадаю, що стан, який я буду тут описувати притаманний зараз багатьом.
Отож, що таке інформаційна наркозалежність в наші дні – це потреба постійного перечитування новин, стрічок у соц.меражах і розпитування інформації у знайомих стосовно усіх подій в країні.
Залишатись осторонь ситуації дійсно важко, тож я кожну вільну хвилину або слухаю радіо, або заходжу в Інтернет через телефон і вже давно вечеряю лиш у супроводженні телеканалу, що транслює новини.
При настанні кожної вільної хвилини охоплює думка: «що нового? що відбувається?» і знову вчитуєшся…
Не знаю як ви, але в мене читання новин на цьому не зупиняється, не лише так черпаєш звістки. Read the rest of this entry

Несподіваний сон солодкий

Posted on

Колись, в маленькому віці щоліта я приїжджала до бабці з дідом в село. Часто  вечорами бабця сиділа в кріслі, робила ще якусь дрібну роботу і поволі засинала. Я її будила і казала нехай лягає спати і одного разу бабця мені сказала: «такий сон чимось солодший, аніж в ліжку».
Я тоді тих слів не зрозуміла і думала собі: «ну як таке можна казати? Якийсь незручний сон закімаривши на кріслі, аніж гарно розлягтись на ліжку».
І от минули роки… мені ще далеко до віку бабці, але ці слова я встигла вже зрозуміти. Read the rest of this entry

ОСТОЧОРТІЛО! Навчіться культури плавання!!

Posted on

Мені настільки набридло, що я мушу це все описати хоч тут! але по порядку…
Я ходжу в басейн з 13-ти років, бувала в різних, бачила всяке. Але те, що твориться у львівських басейнах… просто дивлюсь і кажу собі WTF?!
Зазвичай басейни поділяться на три частини:
Перша – для навчання. Там знаходяться люди, що лиш вчаться плавати і відповідно з ними тренер.
Друга – для людей, що вміють плавати, але плавають повільно. Зазвичай це ті доріжки де мілкіше. Приходять собі тьоті повільно пересуваються туди-сюди.
Третя – для експертів. Там ті, що добре вміють плавати гасають як вгашені. Тут воістину для експертів, бо це частина басейну де найглибше.
Я звісно що плаваючи восьмий рік поспіль іду гасати – бо мені треба зігнати всю злість і кудись спрямувати той адреналін, що мене сповнює. Плаваю я як навіжена і на шляху мені краще не ставати.
Але не все так просто… Read the rest of this entry

Люди є!… добрі.

Posted on

Вчора сталась одна прикра річ. Не хочу вдаватись в деталі мого здоров’я, але у мене був такий-собі приступ (спокійно, родичі, зараз все в нормі!) Що зі мною я знала і що ніщо мені не допоможе я теж знала. Попленталась на зупинку. Стало так погано, що приземлилась на лавочку і просиділа там не знаю скільки. Потім розгледіла мою маршрутку і зайшла в неї. З мого відображення в маршрутці я злякалась, бліда була страшенно, руки дуже тряслись. Люди, які бачили мій поганий стан, відвернулись і дивились собі у шибку, хоча може вони просто думали, що я п’яна, хоч думаю з мого обличчя було помітно, що я твереза. Я оперлась на якесь крісло і молилась, щоб маршрутка пошвидше їхала. Біля мене звільнилось місце і я опустилась на нього. Далі пам’ятаю мало що, було дуже погано. Потім я побачила, що ми вже майже біля моєї вулиці. Підійшла до водія і попросила зупинитись там, де колись була зупинка (трішки раніше), бо відчувала що не витримаю. Він сказав: «а більше тобі нічо не хочеться?» і поїхав далі. Вже на «офіційній» зупинці я з маршрутки майже випала. І коли я відчула, що зараз впаду з ніг мене хтось підхопив. Read the rest of this entry

Істина у свята: «Ми те, що ми їмо»

Posted on

Як відомо з вислову: ми те, що ми їмо. Оскільки вже так заведено в ці дні звертати увагу на наїдки я теж зверну увагу, тільки з іншого боку.
У мене досить дивна алергія – я не можу вживати молочного, нічого. Причому це в мене відколи я себе пам’ятаю. Зараз багато хто собі подумає, що алергія – це банально, багато людей алергічних є. Але на молочне – це дуже прикро, зважаючи на те, що трапляється у їжі щодня. Алергія доволі дивна – мене тягне на блювоту, приступ кашлю чи навіть задуху. Навіть часто не від смаку, а від одного лише запаху. Мене часто пробували обманути намащуючи на хліб не маргарин, а масло, але я здалеку чую різницю. Запах пареного молока – зовсім не переношу, рівнозначно “смерті”. Read the rest of this entry

Перекладацький дебют та перукарське мистецтво.

Posted on
Марко, я, Колет та Майкл

Марко, я, Колет та Майкл

Горло заговорило і то був дебют. Але по порядку.
Горло я полоскала теплою водою зі сіллю, подекуди теплим ромашковим чаєм. Окрім того споживала багато меду (в чаї і навіть так), також допомогли спеціальні льодяники.
У вівторок вранці, 1-го жовтня щойно розплющивши очі я заговорила. Голос був! Чіткий і без хрипоти. Отож одягнувшись я поїхала в «до чорта на кулічики», тобто аж в готель «Рамада», що у Зимній Воді.
У тамтешньому конференц-залі проводився семінар провідного стиліста Майкла Маренко. Прийшла, познайомили і одразу до справи. Почали обговорювати найдрібніші організаційні питання, про що йтиме мова, на що зосереджуватись.
«Запам’ятай, ти – моя тінь. Для тебе не буде існувати нікого крім мене, я ходжу, а ти за мною. Я буду твоїми очима, а ти моїми вухами і ротом. На сьогодні ми з тобою одне-єдине, ти не маєш звертати увагу ні на кого, окрім того, що я кажуRead the rest of this entry

Коли підлість бере верх…

Posted on

Єдиний закон, яки має ефективність наді мною – то закон підлості.
До цієї події готувались від квітня місяця. Я знала, що між усіх кандидатур обирають саме мене, що звісно не могло не тішити.
Важливість цієї події хвилює не лише для клієнтів-замовників, не лише мою начальницю, а весь офіс в цілому. Дійшло до того, що навіть в п’ятницю о 21 вечора зі мною зустрілась менеджер лиш би передати матеріал згідно якого я маю підготуватись. Йдеться про переклад. Серйозний, важливий послідовний переклад. Вісім годин роботи два дні поспіль послідовно перекладати, для мене як для перекладача це безумовно важливо. Read the rest of this entry

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою