Tag Archives: кохання

До і після весілля

Posted on

весільнеПередостанній допис блогу був ще наприкінці березня, а потім був довгий період підготовки до весілля, впродовж якого кілька разів виникала думка «навіщо нам це все таки здалось?».
Ні, то не був найщасливіший день мого життя. І чесно кажучи я вже тепер, коли пройшло лиш 3 місяці не чітко пам’ятаю події… але все по порядку.
Спочатку була виснажлива підготовка. І оскільки ми з чоловіком геть все взяли на себе, то клопотів було більше. Деякі люди мені дивувались:

– коли ти йдеш у відпустку?
– після весілля
– як? а коли ж ти організовуєш весілля?
– вночі

Хто знає мою роботу (і моє ставлення до неї), той зрозуміє, що так і було – робота то святе, а потім до пізньої ночі можна займатись усіма перед весільними справами.
Віддати підготовку батькам? Ні то не про нас. Почнімо з того, що ми і так «піддались на провокацію» батьків і список гостей зріс до 100 чоловік 😦 чесно – щонайменше без половини осіб зі списку ми могли б обійтись, але зроблено що зроблено… на все інше впливу батьки не мали, через що дуже хвилювались, бо казали, що через наші ідеї люди «можуть не зрозуміти». (Спочатку моя мама була в шоці, потім коментувати перестала). Read the rest of this entry

Чому мені байдуже до одруження

Posted on

Я вже згадувала колись на блозі, що закоренілих мрій вийти заміж у мене ніколи не було. Думка, що от не одружусь і ладно, подумаєш, я ж і не хочу цього мені була звична. Якось з часом слово заміжжя, а чи точніше його настирне бажання мені почало сприйматись з поведінкою деяких дівчаток, які хотіли цього насамперед тому, що «треба всім вийти», а вже потім в них було бажання мати сім’ю.
Так от чому я про все це говорю. Минулого тижня випадково наткнулась на цю статтю в інтернеті, якогось відомого психолога (жінки, можете прочитати, доволі цікаво). Прочитала і я, він в доволі прямолінійній формі не добираючи пом’якшень відповідає на інтерв’ю, зокрема про жіночу самотність, чому така ситуація зі шлюбами і т.п. Інколи мабуть і перебільшує, журналіст і сама подекуди каже, що з його слів чи не кожна друга жінка з психологічними відхиленнями, але корисне для себе там можна почерпнути.
Але знову я перескакую на інший аргумент. Що я для себе взяла звідти. Перш за все помітила я цю статтю, бо назва інтригуюча “здорова людина не хоче вийти заміж“. Я б і сама так колись висловилась. Але маленька поправочка: я захотіла. Проте захотіла не зовсім заміжжя. Пряма мова: Read the rest of this entry

Тонкощі букетно-цукеркового періоду

Posted on

Спілкуючись з чималою кількістю знайомих чоловіків, доводилось чути, що деяким із них вже й би кортіло і сім’ю мати, і що вдома хтось був, проте для цього ще треба пройти стадію «занудних» стосунків, зокрема так званого «букетно-цукеркового періоду».
Так от, мої шановні, не знаю звідкіля такі переконання, проте якщо ви розцінюєте, що це лише такий якийсь період, який треба відмучити, а далі жінка «відпрацює» домогосподарством, то раджу усім вам просто-напросто завести собі покоївку, менше мороки буде.
Чомусь наполегливо не можу зрозуміти що то за такий період? Ну теоретично, я розумію – він визначається як період тривалістю у кілька місяців, коли чоловік жінку «задобряє», «покоряє» і обсипає, співзвучно до назви – квітами та цукерками. Потім начебто вона мала б вгамуватись, вдома осісти і борщами його обдарити з голови до ніг.
Чисто практично, з огляду на те, як будуються стосунки у нашому суспільстві навіть зрозуміло звідки такий період бере ноги – люди поки зустрічаються намагаються показати краще зі себе, приховуючи недоліки. Це триває якраз впродовж так званого періоду. З настанням же спільних буднів це випендрювання вилазить боком і стає очевидним все «негативне», що замовчувалось, тут і починають виникати сутички між партнерами.
Власне, уникнути цього трагічного наслідку не так вже й складно – просто завжди бути собою, без випендрювання, бо всі ми маємо свої недостатки. Read the rest of this entry

Ночі львівського кохання

Posted on

Кохання у Львові – це коли ви можете позбутись усіх рутинних клопотів та полинути у вир міста сповна, віддати йому всього себе, пірнути у життя Львова, дозволити собі зачаруватись шармом цього міста і врешті-решт визнати перед собою найвидатнішу істину життя: неможна не кохати Львів. У нього (рано чи пізно) закохуються всі, неминуче.
Звісна річ, коли живеш тут щодня, мимоволі звикаєш до усіх особливостей і піддаєшся тиску сірої маси.
Власне для цього і існують такі фестивалі як Ніч у Львові – щоб дати людям ковток нового дихання, щоб перервати цей безкінечний потік буденності і подарувати кожному нагоду побути на самоті із прекрасним: із Львовом. Read the rest of this entry

Міста як люди і почуття до них

Posted on

Я немислимо легковажна. Я дуже легко закохуюсь. Я обожнюю подорожі. Я люблю міста. Я в них закохуюсь наче в людей, вдивляюсь у них, спостерігаю за ними, виокремлюю якісь їхні риси і як наслідок у думках формується якесь місто, що сприймається наче особа. Байдуже, яким є це місто в очах інших чи яка у нього історія. Кожне місто сприймається як особа, про яку складається перше власне враження і формується індивідуальне ставлення. Міста перетворюються в асоціації. Ось лише короткий випадковий перелік тих, в які я закохана і якими «людьми» я їх уявляю.
Вінниця. Тендітна панночка. Прекрасна, але скромна і якщо пильно поглянути, то можна угледіти яка красива вона в своїх деталях.
Київ. Безперечно красивий, однак водночас суворий та стриманий. Вічно заклопотаний бізнесмен, такий що постійно в бігах, і розмовляє по кількох телефонах одночасно.
Неаполь. Хлопчисько розбишака. Такий, що і хвацько щось поцупить, і поглузує. Водночас смішний настільки, що живота від реготу біля нього увірвеш.
Венеція. Гордовита пані. Надзвичайно пихата. З манерами, зверхня і в своєму стилі вельми вишукана. Read the rest of this entry

Остання звістка

Posted on

Поміж гранями світу безгранного
Загубилась чиясь душа,
Так важливо іти кудись далі
І казати собі «я жива».

В цьому місті, до болю холодному,
І ночами до страху пустинному,
Не спинятись і вовком не вити
І чекати, щоб час усе вигоїв.

Заспокоївши серце в пригодах,
І у мандри вкотре зриваючись,
Упиваючись знову враженням
І здається чуть-чуть забуваючись,

Затираючи ті з очей спогади,
Що зненацька чомусь з’являються,
Розриваючи навпіл все те,
Що докупи довго зшивалося –

Живучи! Бо, мабуть, так годиться.
Ще не «нічия» і вже не «чиясь»,
Я долаю сам-сам
Ще один із етапів життя.

Read the rest of this entry

Розвіювання рожевих ілюзій

Posted on

публікація написана в грубому тоні.
людей з ніжним світосприйняттям,
для їхнього ж блага, попрошу не читати.

Справжнісінька халепа з тими закоханими, я вам скажу. Люди геть останні клепки мізків розгубили. Спостереження шокує.
По-перше, шановні закохані. Я звісно за любов у всьому світі, щиро радію, що люди щасливі і звісно підтримую, щоб чорноброві кохались (лиш не з москалями!), але чи не були б ви настільки ласкаві хоча б у робочий час зберігати свідомість і не проектувати свої емоції на виконання роботи? Ну хоча б з 9-ї до 18-ї можна не витати в ілюзіях? Це ж капець якийсь, всі якісь розсіяні наче між рожевих хмаринок літають. І бубнять про те що робитимуть у ці вихідні (спочатку я не могла зрозуміти, але потім згадала, що то ж блін “свєто” сі наближає). А ще мені страшно уявити що буде творитись коли настане весна і в людей гормони забуяють. Всі взагалі звар’юють? Read the rest of this entry

Відвертості

Posted on

І коли я всім здаюсь сильною,
І без жодної міміки слабкості,
Обніми мене поміцніше,
Бо насправді ж в душі мені важко є.

І коли я увечері втомлена,
Засинаю у кріслі насидячи,
Підстав своє плече,
Щоби було хоч трішки м’якіше.

Read the rest of this entry

Про ідеальних чоловіків, жінок і не тільки

Posted on

Ідеальний чоловік? Повинен вміти заварювати смачну каву, добре знати математику або фізику (в якій я баран), не бути шаленим фанатом футболу, бути обізнаним у різних галузях – аби нам було про що поговорити. У нього має бути не лише хороше почуття гумору, а й компанійський характер, щоб був веселий. За характером щедрий, але не занадто. Оскільки я люблю роботу, то він має бути доволі роботящим, із здатністю хоча б себе добре забезпечити. Щоб вмів водити авто і давав собі раду з “чоловічою” роботою по дому. Він має бути дещо вищим за мене, мати хоч якесь розуміння що одягати в різних випадках. І вже точно не знаю чому таке уявлення, та він мабуть лівша.

Вищеописаний образ – якесь підліткове уявлення того, що я собі думала. З часом воно переформатувалось у думку, що ідеальний чоловік – це банально той, котрий зможе витерпіти мій вредний характер. Read the rest of this entry

Півсотні причин, щоб Тебе любити.

Posted on

Люблю Личаківську, бо по ній мчать трамваї в «моєму» напрямку. Люблю Городоцьку, бо по ній  їду до бабці. Люблю Коперника, бо одного разу цілий день по ній прогулювалась. Люблю Дорошенка, бо колись мене постійно туди тягнуло. Люблю Княгині Ольги, бо крокуючи нею якось придумала вірша. Люблю Сахарова, бо там постійно біжу до роботи. Люблю Трильовського, бо там я могла подурачитись з подругою і серед ночі кататись на качелях. Люблю Кульпарківську, бо туди ходила по навчанню і по роботі. Люблю Медової Печери, бо там живе мій кращий друг. Люблю Чупринки, бо по ній колись пізно після роботи крокувала додому. Люблю Пасічну, бо то «мій район» і я можу вічно нею ходити. Люблю Зелену, бо восени вона стає золотою. Люблю Батальну, бо знаю її різні закавулки. Люблю Коновальця, бо то чи не найспокійніша і наймиліша вулиця міста.  Люблю Пимоненка, бо перші роки життя у Львові минули там. Люблю Київську, бо там колись було кафе де я вечеряла і милувалась трамваями. Люблю Хмельницького, бо якось там каталась на трамваї, в якому цілувалась. Люблю Замарстинівську, бо то так далеко від мене, а я колись туди їздила у справах. Люблю Чернівецьку, бо вона першою зустрічає мене при виході з вокзалу у місто. Люблю Мечнікова, бо там колись вчилась їздити на учбовому авто. Read the rest of this entry

Чому закохані люди страждають?

Posted on

Відповідь на це питання проста і складна водночас – бо вони сповнюються даремними ілюзіями та сподіваннями.
Коли людина відчуває, що хтось їй починає подобатись, то скеровує максимум своєї пильності на об’єкт уваги, приймаючи кожен жест по відношенню до себе як щось надзвичайне. «О, мені усміхнулись! Це ж не просто так!»; «Як він/вона зі мною говорить, тут є щось особливе, бо з іншими так не говорить!»; «Він/вона ставиться до мене з прихильністю, також звертає на мене увагу… в цьому щось є!»  – просто коли ви закохані, ви автоматично переключаєтесь на режим пошуку взаємності і такі дріб’язкові та часто несуттєві жести сприймаються з певним підтекстом, що власне і створює ілюзію, придаючи сподівань на відповідне почуття. Read the rest of this entry

Та, що повернулась

Posted on

Я сьогодні вийшла з потягу, човгала по бруківці кросівками, тягнула за собою валізу, вдивлялась на шпилі «Ліжбети», що завжди першими по виході з вокзалу нагадають мені, що я вдома. Отак ішла і раптом… засміялась!
Не знаю чому, але я ідучи по вулиці настільки голосно залилась сміхом, бо відчувала, що у цю мить я хочу саме СМІЯТИСЬ! А прохожі позирали на ту дивачку, що іде собі сама і регоче…
Нехай простить мені хтось інший, але Львів – то найбільше кохання в моєму житті. Лише моєму Львову я здатна присягати на довічну відданість.
Та все ж, мушу віддати належне: за минулі кілька днів мальовнича Черкащина настільки запала мені в душу, що частку серця я залишила там…
Воно й не дивно: адже як казала моя китайська подруга: «Людина, що повернулась з мандрівки, вже не та, що туди їхала» – от і я вже не та, що їхала, бо повернулась трішки іншою і мабуть щасливішою.

Подробиці мандрівки, традиційно, незабаром на блозі.

10.07.2014

Сміюсь!
Ольга Врублевська

Пробач мені…

Posted on

Пробач мені, що я на все, що відбувалось і сказалось відповідала мовчанням, або видавала це за жарти, що робляться “по-п’яні”.
Якщо чесно я опинилась в ситуації, якої аніскільки не очікувала і що казати на те все я попросту не знала.
Ти для мене з перших днів знайомства був людиною, якою я вважала розумною, з якою радо спілкувалась, якій довіряла і яку я безперечно вносила у список моїх найкращих друзів. Я й не думала про інше…
Не варто мене ідеалізовувати, бо я не така, як видаюсь і можливо все не так, як тобі самому здається. Можна провести аналіз нашого знайомства і все буде зрозуміло: раптом посеред навчання до групи долучається новенька, яка навчалась закордоном і у функціонуванні українських ВНЗ ще зовсім новачок, тож багато ситуацій для неї незнані і вона постійно когось щось розпитує, тим не менше вона відстоює свою думку про анти корупцію і насмілюється лекції викладачів переривати зухвалими важливими дискусіями – мене і саму б така людина зацікавила.
З таких людей не роблять коханих. Ними захоплюються, за ними спостерігають. Можна дивуватись їхньому мисленню і життєвій позиції, можна за ними спостерігати і чимось їм симпатизувати, але з таких не роблять коханих дівчат. Я та, якою можуть захоплюватись здалеку, бо зблизька помічають, що я звичайнісінька… Read the rest of this entry

Спогад про одного хлопця, або пояснення френдзони.

Posted on

Я пам’ятаю милого хлопчика з паралельної групи, на ім’я Франческо, з яким познайомились у поїздці в Геную.
Опісля того цей хлопчик проявляв до мене неабияку увагу, оскільки його мама власниця квітного магазину дарував букетики і взагалі усіляко мною інтересувався. Я вважала його за добру людину, приємного співбесідника, можливо навіть за хорошого приятеля, але не більше. І от врешті-решт усі ті знаки уваги дійшли до свого результату – він почав мене запрошувати на побачення.
Я задумалась тоді – навіщо мені це? Я можу звісно піти з ним на побачення, поспілкуватись, це може навіть трапитись кілька раз і тоді або ми будемо зустрічатись, або просто припинимо. Але навіщо це робити – йти кудись, давати комусь якісь надії, якщо наперед розумієш, що це не твоя людина?
Я за таким принципом як то кажуть «відшила» багатьох хлопців. Не бачила сенсу: нащо мені зустрічатись з ними і вдавати щось зі себе, якщо мені байдуже до цієї людини? Просто заради стосунків, заради галочки «хай буде собі хлопець» – це морочило б голову не лише йому, а й насамперед мені. Read the rest of this entry

Поділяючи відчуття нереальних людей

Posted on

Сьогодні я б хотіла продовжити перелік цитат, що припали мені до душі під час прочитання книги «Атлант розправив плечі». Так сталось, що у цю публікацію знову потрапили цитати з першого тому, в хронологічному порядку. Тут я написала чому я їх виділила, з якими відчуттями, хоч і звісно це відчуття нереальних персонажів.
1) Дэгни абсолютно не интересовали мужчины, она была начисто лишена романтических наклонностей. – це йшла мова від імені матері головної героїні. Я виділила цю цитату, бо наче прочитала слова моєї мами, яка мене часто попрікала цими ж речами і хвилювалась через мою «не романтичність»
2) Она пришла к заключению, что ее дочь просто не способна испытывать какие-либо чувства.в продовження попередньо сказаного: моя стривожена мама теж робила такі висновки.
3) В ее жизни не было других мужчин. Дэгни не знала, была ли она несчастлива из-за этого. Она обрела чистый, ясный смысл жизни в работе — именно к такой жизни она всегда стремилась, именно так всегда хотела жить. Однажды Франциско подарил ей чувство, которое принадлежало одному миру с ее работой. Все мужчины, которых ей довелось встретить после этого, были похожи на тех, кого она видела на своем первом балу. Read the rest of this entry

Три дні, які я запам’ятаю на все життя.

Posted on

Довгий опис того, що мені залишиться назавжди.

Четвер вечір. Нервово позираю на годинник, їдемо в притик. Чогось поїзди мені завжди придають неспокою. На жоден транспорт так не боюсь запізнитись, як на них. Але вспіли.
Нижня полиця, хоч і бокова, та все ж надає певної безпеки – в разі падіння не так високо падати. Заснула миттєво і спала добре. Серед ночі кілька раз прокидалась на зупинках потяга і чула типове «шановні пасажири з колії N відбуває потяг за сполученням…» на диво умудрялась прокидатись саме тоді коли оголошували про потяг, в якому їхала. Засинала надалі.
Чийсь непривітний голос раптом грубо сказав: «Вставайте! Якщо хочете встигнути в туалет вставайте!» ох ці провідники… здається будять саме ті, в кого найгірша інтонація. Потягаюсь і визираю у віконце. Ще не приїхали, але пейзаж за вікном зрозумілий – от і наближаємось у Київ.

Read the rest of this entry

Нова закоханість, мандрівка у Пешт та ночівля у Буді :)

Posted on

Мені ніколи не було зрозуміло чому якщо святковий день припадає на вихідний, його переносять на робочий, аби продовжити святкування. Але раз така схема діє і я не в силах її змінити – можна з неї користати.
Тому в ці вихідні я здійснила мою мрію. «Ще одну?!» – скажуть постійні читачі блогу. Так, ще одну, бо мрій стосовно мандрів у мене чимало, але я їх стараюсь втілювати в життя. Хоча варто зазначити, що конкретно ЦЯ мрія втілилась в життя завдяки моєму хлопцю, який і зробив мені такий подарунок і поніс більшу частину витрат.
Відтак, у п’ятницю я запакувала валізу, одягла моє старе-добре пальто і вирушила. Ах, моїм критикам: так, пальто у мене старе, вже має 6-й рік, але яка в біса різниця скільки років моєму пальто, якщо я в ньому вже встигла погуляти по Риму, Празі, Венеції, моїй улюбленій Генуї і от по-останньому місту моїх мандрів: Будапешту. Саме про Будапешт і буде мова в даній публікаціїRead the rest of this entry

Про те, якою мені не вдається бути…

Posted on

тортикВчорашній мій день був характерний тим, що мені дзвонили якісь люди, щось там белькотали у трубку, з чимось-там вітали і чогось-там бажали, а я ввічливо відповідала: «я типу дякую, але в мене сьогодні нема ніякого свята».
Останні кілька років вітаючи когось з якимись святами теми любові не зачіпаю – Амурні справи в кожного особисті і самі собі вирішать заводити їх чи утримуватись, тож нема чого до людей з цією темою пхатись.
Далі вчора мені випала лекція в телефонному режимі від мами і навіть від бабці(!) про те, що дівчинка має бути романтичною, а я така – ну прям не знати в кого вдалась, і як я такою можу бути, і що мій хлопець мене кине через це, бо істина в тому, що дівчинка має бути романтичною. Словом, казали мені багато, але більшість я пропустила мимо вух.
До речі, стосовно мого хлопця! Read the rest of this entry

Найвищий ступінь прояву любові

Posted on

В підлітковому віці я дратувалась на різні мамині нагадування типу «там на вулиці дуже холодно – вдягнись тепліше», думаючи собі: «та що мене аж вже за таку дитину мати? Сама й бачу, що там холодно»
Згодом, у віці 18-ти, одна дорога мені значно старша людина пішла туди, де був страшенний лід, а я сказала: «обережно! Тут слизько». В цю мить я подумала, що кажу такі самі банальні очевидні речі людині, яка вже теж достатньо доросла аби й самостійно це помітити. І саме в цей день я багато чого зрозуміла. Read the rest of this entry

Щодо судження «жінкам потрібні лише гроші»

Posted on

Адресовано особисто кожному чоловіку, який так стверджує.

«Їм потрібні тільки гроші» – слова схожого жанру неодноразово доводиться чути від чоловіків про жінок. Здається такі от розмови мене довели до останньої краплі і тому я хочу висловити своє з цього приводу. Спочатку була ідея написати публікацію на тему «чого хочуть жінки», але лиш цей фактор грошей вартий такого обговорення, що вириваю його з контексту і поміщаю в окрему публікацію.
Так от, перш за все хочу зазначити, що не буду всіх вирівнювати під один стандарт «всі так кажуть», або «всім потрібні», бо і серед чоловіків і серед жінок є винятки, тому з цього приводу я буду висловлюватись загалом.
Найперше, що впадає у вічі – чоловіки, які мають гроші не починають цих філософій про те, що от такі вони є, всім їм від нас одне багатство треба. Натомість ті, які їх не мають починають розводити полеміку з цього приводу.
Інше діло – поглянути чому ці чоловіки не мають грошей. Дуже часто це розповсюджена ідеологія звичайнісіньких ледацюг, які до роботи не мають ніякої волі, «дівку завести охота», але це «занадто напряжно» тому як наслідок починаються всі ці нарікання, що зараз жінки пішли страх які поганючі і що крім багатств їм нічого не треба. Read the rest of this entry

Виставлення любові на загальне бачення.

Posted on

Коли проїжджаю в маршрутці чим раз тим частіше мимоволі помічаю, що на якомусь похилому паркані красується кривий запис про те, що хтось когось любить. Подекуди такі записи з’являються на тротуарах. Ну ще є також унікуми, які їх пишуть на сміттєвих баках, але ці випадки вже й навіть коментувати не треба.
Просто помічаючи це виникає здивування: «Блін! Це що – реально комусь приємно? Щоб твоє ім’я криво написане на огорожі виникало роздратування людей, яким ця огорожа належить?» Невже справді приємно висловлюватись на тротуарі, де всі проходячи витруть ноги?
Як на мене – це абсурд.
Причину таких гучних виголошень любові можу бачити у два способи. Read the rest of this entry

Людська психологія, брак уваги та границі божевілля.

Posted on

asylumНе знаю чи доречно буде писати відгук на цю тему, але мене переглянуте захопило, тож і бажаю поділитись.
Вчора переглянула фільм «Божевілля», щоправда я його дивилась в італійському перекладі, оскільки з англійської не зроблено українську чи російську версію цього кіно. В оригіналі воно зветься «ASYLUM».
Жанр фільму: драма, йдеться про тонкощі психіки індивіда, сексуальні одержимості, крихкий стан людської рівноваги. Як сказав головний герой: «Мене інтригують екстремальні випадки, особливо сексуальні патології та катастрофи, які від них походять.»
Вирішила переглянути, оскільки це фільм за мотивами однієї з моїх улюблених книг «Божевілля» автора Патріка Макграта. Read the rest of this entry

В когось з вас були такі зустрічі?

Posted on

вокзал

Зустрічі.

Присвячую комусь конкретному, а також усім, кому описані відчуття є близькими. Read the rest of this entry

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою