Tag Archives: листи

То якою я стала?

Posted on

Саме про цей день я думала не раз… Бо здавалось, що 10 років – то вже термін серйозний. То вже період, за який точно рани гояться… я думала, що я виросту, так багато чого досягну, мені не болітиме, я не плакатиму і вже така доросла поїду до тата на могилу наче показати «дивись, яка я стала, я змогла подолати всі труднощі».
А виявилось – то число. Як і всі попередні числа. І що рік більше, що менше – по відчуттям однаково.
Ці 10 років минули дуже швидко. І от людина, від якої впродовж всіх цих років було найбільше підтримки мені сказала на днях «здається, що новину про смерть твого тата мені повідомили лиш позавчора». Воно лиш наче позавчора було і брешуть календарі, що минуло 10 років… тисячі-тисячі довгих днів, що минули у мить.
І так, я виросла. І так, здається така вже доросла. І так, чогось та й досягнула. Здійснилось це. Але дорослій мені болить по-дитячому. Болить так, наче та маленька дівчинка досі сидить десь всередині і ховається від світу. Болить так, наче не було цих років, наче не загоїлось. Read the rest of this entry

Гаррі Поттер і повернення в дитинство

Posted on

Я не буду оригінальною, бо я теж одна з тих, що чекали з нетерпінням виходу нової книги про пригоди Гаррі, і не звертаючи уваги на ціну, купляла її навіть не для колекції, а насамперед для зустрічі з другом.
Прочитати хорошу книгу – то наче знайти нового друга. Дуже часто герої книг стають «друзями», бо серед сторінок описуючих події чужого життя нерідко можна знайти більшої втіхи, ніж від оточуючих людей. Інколи здається, що вигадані персонажі здатні тебе розуміти…
Як і чимало інших моїх уявних друзів, Гаррі теж був такими моїм другом. То було перша велика книга, яку я прочитала. Я росла із виходом нових книг і чимало теплих спогадів із мого дитинства асоціюються саме з цими книжками. Я плакала читаючи про його втрати, бо власне в період перших семи книг і померли близькі мені люди і описані там слова втішання не пустослівні. Я виписувала цитати, що мене розрадили і окремі розділи перечитувала по кілька раз… Read the rest of this entry

Візьміть собі трішки сміття

Posted on

Звертаюсь безособистісно, до щирих серцем. Шановна людино із залишками людяності, ти – виняток у цій масі людства. Прийми оце «послання» як короткий перелік жорстоких висновків, до яких тобі варто дійти, якнайкраще чим швидше.
1) Якщо тобі раптом здалось, що когось з цього світу цікавить твоє самопочуття – викинь цю маячню з голови. Всім начхати. Людям не властиво пронизуватись співчуттям і на їхнє відверте запитання «як ти?» вони не очікують розповідей про твої почуття чи емоції, і як ти почуваєшся всім до найяскравішої лампочки, вони хочуть сміття, бажано, щоб побільше, бажано, щоб виливала його ти.
2) Не довіряй людям, бо гіршого створіння в світі немає. Хоч насправді це застереження марне – ти роками ще будеш наступати на ті самі граблі і пронизуватимешся довірою до них, та все ж при нагоді – не довіряй.
3) Людям потрібно від тебе лиш сміття. Щоб потім було про що поговорити. Тебе неодмінно обговорять та із тією, той із тією, і оті всі коли зберуться разом. Вони живуть в смітті і сміття прагнуть від інших, власне кажучи це єдина ціль їхнього питання «як ти?»
4) Не думай, що якщо тобі вже зробили погано тим і минеться. Тебе неодмінно захочуть добити, так щоб остаточно, так щоб впевнитись. Це теж в кращих традиціях жанру цього світу. Read the rest of this entry

Поезія для життя або Півтисячна для Важливої

Posted on

Ця публікація є півтисячною на блозі…
Півтисячі постів, у які так чи інакше вкладалась душа, гадаю мають свою вагомість. Півтисячі постів ось уже за два роки ведення блогу.
В березні 2013 я написала публікацію «ніби ювілейне», яка відзначала 100-ту статтю в блозі, де написала запити за якими найчастіше знаходять блог. Цього разу я не хочу підводити підсумків. Я хочу присвятити цю мою публікацію людині, яка колись однією лиш фразою надала мені ідею завести блог і загалом якій можна завдячувати, що я таки насмілилась його вести. Це людина на ім’я Юлька Гриценко, з якою нехай я особисто і не знайома, та творчість якої займає надто важливу роль в моєму житті.
Коли я відчуваю, що в моєму житті щось не те, я маю простий рецепт – читати її вірші, або її блог, це завжди розраджує мене. Я можу зізнатись, що у мене на комп’ютері є окрема папка, що зветься «Юлька Гриценко», де я зберігаю ті її вірші, що найбільше «чіпляють» за душу. Що більше – я живу рядками її поезій і майже щоденно бодай одну з них собі цитую. А чимало поезій вивчила напам’ять.

От вертаюсь пізно ввечері з роботи, а в думках лунає:

Літні ночі стають небезпечніші,
Я ненавиджу їх, м’яко кажучи.
А прогулянки Львовом – доречніші:
Місто Спогадів плаче, не танучи.

Read the rest of this entry

Не треба

Posted on

Слухай, друже,
Припиняй мені снитись.
А як снишся — то краще мовчи.
Не тому, що мені байдуже,
А тому, що і так відомо,
Що хотів би ти розповісти.

Моя совість — то хижий звір,
Прокидається раптом і мучить,
Тож очима добрими ти не дивитись,
Я і так добре знаю чим ти засмучений.

Read the rest of this entry

Пробач мені…

Posted on

Пробач мені, що я на все, що відбувалось і сказалось відповідала мовчанням, або видавала це за жарти, що робляться “по-п’яні”.
Якщо чесно я опинилась в ситуації, якої аніскільки не очікувала і що казати на те все я попросту не знала.
Ти для мене з перших днів знайомства був людиною, якою я вважала розумною, з якою радо спілкувалась, якій довіряла і яку я безперечно вносила у список моїх найкращих друзів. Я й не думала про інше…
Не варто мене ідеалізовувати, бо я не така, як видаюсь і можливо все не так, як тобі самому здається. Можна провести аналіз нашого знайомства і все буде зрозуміло: раптом посеред навчання до групи долучається новенька, яка навчалась закордоном і у функціонуванні українських ВНЗ ще зовсім новачок, тож багато ситуацій для неї незнані і вона постійно когось щось розпитує, тим не менше вона відстоює свою думку про анти корупцію і насмілюється лекції викладачів переривати зухвалими важливими дискусіями – мене і саму б така людина зацікавила.
З таких людей не роблять коханих. Ними захоплюються, за ними спостерігають. Можна дивуватись їхньому мисленню і життєвій позиції, можна за ними спостерігати і чимось їм симпатизувати, але з таких не роблять коханих дівчат. Я та, якою можуть захоплюватись здалеку, бо зблизька помічають, що я звичайнісінька… Read the rest of this entry

Лист до мого залицяльника

Posted on

Чувак, (дозволь звертатись до тебе саме так, чудовий спосіб зберегти анонімність), знаєш, є такий вислів: «Якщо довго дивитись на дівчину, то можна побачити як вона виходить заміж». І хоч даний пунктик не входить у перелік моїх життєвих прагнень, та все ж доля правди у цьому є.
Те, що ти відчував до мене невідомо яку симпатію мене нічим по відношенню до тебе не зобов’язує. Мене навіть нічим не зобов’язує факт того, що кілька раз ми разом ішли на зупинку маршрутки і ти не сідав на свою, поки я чекала на мою маршрутку. Якщо я вже тобі дійсно так подобалась треба було мати хоча б сміливість запросити мене на каву (часу і нагод було безліч).
Ти не встиг? Це за тебе встиг інший, той з яким я уже понад рік і якого люблю.
І тому, будь ласка, не вдавай зараз із себе жертву з розбитим серцем, якій я зруйнувала життя. Бо повторюсь: я нічим тобі не зобов’язую. У мене до тебе прохання: поводяться НОРМАЛЬНО. Мені було б звісно байдуже як ти ставишся до мене, але принаймні зберігай гідність у колективі, де ми маєм суто ділові стосунки. Тож і не варто уникати мене коли треба поговорити суто по справах. Оці твої видихання, раптові виходи із кімнати і сумно-печальні погляди вже дещо дістали всіх. Read the rest of this entry

Чого бракує нашому курятнику

Posted on

Я б хотіла надати Вашому огляду три листи, – два з них написані мені, один написаний мною. Вони перекладені з італійської. Далі я вам скажу від кого вони. Отож:

Дорогенька, я думаю часто про тебе (і про вас), з великим хвилюванням і великим захопленням.
Я завжди очікую твоїх новин. Вітання тобі і всім українським жінкам, і бажаю щоб ви знайшли шлях до свободи і справжнього миру для вас і ваших рідних. Обіймаю.
08.03.2014

Read the rest of this entry

Цікава іноземна традиція – спробуйте, ану сподобається!

Posted on

Київ, вересень 2013

Чи не найулюбленішу мою традицію, пов’язану з мандрами, я запозичила в італійців.
У них прийнято відвідуючи нові міста надсилати звідти листівку своїм близьким. І хоч пошта вже не так користується попитом, а її сервіс залишає бажати кращого, там ця традиція досі присутня.
Чомусь мені таке дуже припало до душі і я почала й собі таке робити, хоч і в нашій країні така традиція не дуже розповсюджена. На правду, вартість такої забавки постійно дорожчає (помічаю як виростають у ціні поштові марки), та все одно відвідуючи нові міста шлю вісточку найближчим людям. Але також і собі купляю в цих містах листівки на згадку.

Read the rest of this entry

Якщо коротко…

Posted on
  •         Мій телефон відремонтовано, усі телефонні номери відновлено, хоч це і влетіло мені в копієчку, але було того варте. Тим не менше дякую усім, хто надіслав мені свої контактні дані  – значить ви неабияк хочете залишатись зі мною на зв’язку, приємно 🙂
  •         У мене знову завал роботи (ти ба, яка дивина), тому зараз трішки не до публікацій, роздумів чимало, але лиш незабаром вони будуть відображені на блозі.
  •         Сьогодні відвідаю чудесну подію, квиток на яку отриманий далеко заздалегідь. І добре, що наперед, бо з теперішнім завалом навряд чи позволила б собі це, тож сьогодні я звільнила собі кілька годинок роботи (себто пересунула їх на інший час) і завітаю на цю чудо подію. Якось згодом напишу про неї тут.
  •         Але одразу після вищезазначеної події серед ночі подамся на потяг. Мене знову жене у мандри, на цей раз країною і знову таки моя ненависна, постійно всюдисуща бюрократія (ти ба, ще одна дивина). Оскільки в останні дні вечорами я просто таки вмираю від втоми мною було прийняте рішення залишитись у тому місті і на вихідні, зміна обстановки і перерва у цьому моєму скаженому ритмі мені має піти лиш на користь.

Якщо коротко – в наступні дні попрошу мене турбувати лише з винятково важливих обставин. Це стосується не лише телефонних дзвінків, а й повідомлень та емейлів.
Публікацій теж кілька днів не буде.

27.03.2014

У скаженому ритмі,
Ольга Врублевська

Життєвий сон неспокійної душі

Posted on

Бувають сни, після яких важко дихати і боязко знову засинати.
Страшні вони не жахами, а реальністю.

Твоя душа десь тут витає?
А може й ні, хто його знає…
Та в цьому місці, де ти жив,
Я згадую того, що з тобою дружив.

Мені сьогодні він приснився,
Що зрадником для нас зробився.
І ось за довгі роки, лиш цієї ночі
Я зазирнула в його підлі очі.
Read the rest of this entry

Відкритий лист-подяка або те, що торкнулось душі…

Posted on

братова Оля, Сашко Лисий і я. – 09.01.2014

Зі сьогоднішньою публікацією я трохи забарилась, оскільки чекала «дозволу». Річ в тім, що цими днями мене вельми зворушив лист однієї людини, перечитувала кілька раз… Настільки пройняв, що я попросила дозволу передрукувати на блозі. А писав приятель Сашко Лисий. І писав він про те, що я чи не найбільше люблю – Львів.
Отож, до вашої уваги: Відкритий лист-подяка. Гадаю кожному львів’янину, людині, що колись була у Львові, чи планує сюди приїхати варто прочитати.

Read the rest of this entry

Хочете поїхати жити закордон? Розповісти вам правду?

Posted on

Варто зазначити: в міру останніх, Євромайданських подій чимало осіб бажають висвітлити цю статтю в «анти-майданному» руслі. ПРОТЕ ця стаття була написана до початку Євромайдану, ніякої причетності до цих подій вона не має. Стаття ніяким чином не критикує теперішні події чи євроінтеграцію – вона скерована на розвіяння емігрантських ілюзій щодо казкової реальності, вона радше є анти-емігрантською. Авторка блогу підтримує Євромайдан і людей, що свідомо відстоюють свою громадянську позицію. Прохання цю статтю не використовувати в супротивних цілях.

Якось не висловлювалась буквально на цю тему, але нещодавня розмова з однією дівчинкою, що хоче поїхати в Італію таки спонукає про це написати.
До мене часто звертаються люди дати їм пораду – чи їхати закордон чи залишатись тут. А я їм на це питання відповідати не хочу. Насамперед тому, що я керуюсь принципом «люди дають хороші поради, коли вже здатні подавати поганого прикладу», а я на поганий приклад ще здатна. Та і не бачу сенсу комусь давати поради і цим суттєво впливати на чиєсь життя. Життя ваше – лише ви його маєте прожити, за своїми рішеннями.
Коли я поверталась в Україну я казала усім, що роблю власний вибір, не слухаючи нікого, бо якщо настане день, що доведеться пожаліти – хочу звинувачувати лише себе саму, а не тих, хто мені радив.
Я не берусь давати комусь порад, бо ж і я була закордоном, навчалась там. Моя правда відмінність в тому, що я туди виїхала не за власним бажанням, за сімейними обставинами, коли неможна було вчинити інакше. Тож якщо я буду відмовляти – мені цілком можуть сказати: «Ну та, ти там була, а тепер іншим перечиш».
Хоча скажу чесно, коли мене питають «Чи їхати мені туди?» мені щоразу хочеться відповісти: «Ні, не їдь». Але з вищезазначених причин я цього не кажу.
Відраджувати вас? Чому б не сказати людям правду? Яку правду ви хочете почути? Розповісти? Read the rest of this entry

Про людей, які прийдуть на мій похорон.

Posted on

Коли я помру Ви прийдете на мій похорон?
Я недавно задалась питанням чому люди йдуть на похорони до якоїсь людини. І я частково розумію що саме їх туди «тягне».
Я знаю, що будуть люди, які до мене туди прийдуть. Я знаю, що серед них низка людей буде там присутньою лиш тому що згідно добрих манер доведеться там бути. Їм можливо буде не  байдуже, але просто прикро, от і все. Вони прийдуть туди, бо їм так звелить совість.
Я знаю, чи то радше б хотілось вірити, що будуть ті, хто туди прийдуть, бо відчували до мене якусь симпатію. Вони прийдуть, бо у житті нас пов’язувало щось приязне, якісь хороші спогади, стосунки, спільне навчання, робота, знайомі.
Вони прийдуть туди, щоб зі мною попрощатись і провести мене в останній шлях як годиться, тому, що звістка про те, що я покинула цей світ їх настигне раптом і їм буде шкода, що так сталось. Read the rest of this entry

нахлинуло.

Posted on

ZgblnIjyhS8Вечір. Темний перевулок, дедалі частіше такими лажу. На вулиці так темно, що мимоволі зупиняюсь аби вгледітись куди ж мене ноги самі несуть. Така страшенна холоднеча, що пронизує аж до кісток. Хоча, ймовірно причина холоду інша. Мої сполохані думки шукають притулку на якійсь черговій радіохвилі. Починається ця пісня “…а я по землі поміж дерев ступаю…”
Крок пришвидшується, стає світліше і видно куди йти. Доходжу до рідної вулиці, а там сусід припарковує свою автівку. Таку схожу автівку!.. Сусід киває в знак вітання, його ім’я і його авто багато що нагадує… Пісня в вухах кричить свій останній куплет, а ноги несуть до будинку. От вже і дім – там можна сховатись. Від людей, від авто, від музики, але не від спогадів… Read the rest of this entry

Захоплення, втрата і важлива людина

Posted on

Присвячується неповторній Людині. Читати водночас з піснею, що внизу.

Я не пам’ятаю миті коли я так почала захоплюватись тобою. Скільки пам’ятаю себе, стільки я й тобою захоплювалась, зі самісінького дитинства. Ти завжди була такою екстравагантною, неординарною, самовпевненою, прямолінійною, особливою, цікавою. Ти завжди була в центрі уваги. Ти ніколи її не привертала, але увага шукала тебе. На тебе неможливо було не дивитись. Ти залишалась незбагненною для усіх і всіх часто дратувало, що ти поводишся лишень так, як сама вважаєш за потрібне. Як ти мене цим захоплювала! Зі самого дитинства я дивилась на цю чудо-дівчину, яких більше в цьому світі нема. Я не заздрила, я не прагнула бути такою як ти, бо знала, що це не можливо – таких як ти Господь у світ шле лічені одиниці. Я просто захоплювалась… Read the rest of this entry

Зненацька, зухвальство та до біса

Posted on

Не подумайте, що порушую обіцянки. Сьогодні не про когось, сьогодні про щось. Хочу поділитись власним досвідом, а раптом кому стане в пригоді.
Раніше мені казали про закон підлості «коли в житті все добре повернеться минуле», але мені такої нагоди не випадало.
А тут таки випала. Несподівано. Потрясіння. Висновок – якщо ви викреслили зі свого життя егоїстичних, підлих та зухвалих людей – не факт, що вони вас зі свого також викреслили, отож і спробують свою підлість ще продемонструвати.
Чому тепер, чорт забирай, коли в мене все прекрасно треба пхатись знову у моє життя? Навіщо це?! Хоча ні, я не хочу знати. Read the rest of this entry

Згадуючи колишнє, аналізуючи теперішнє і те, як діятиму надалі.

Posted on

Рівно 9 місяців тому в моєму житті був переломний період. Коли все тиском навалилось на мене і кожен перший пхався до мене в спробі «напоумити» і «не коїти дурниць» (себто не їхати жити в Україну). В ті дні навіть коли я з’являлась в соціальних мережах до мене за день приходило по кілька повідомлень зі змістом: «в тебе там закінчились екзамени, що далі?». Мене переповнювала бридота від цього питання «що далі плануєш?», бо мені вже було противно, що всім треба знати що я роблю з мого життя, ба більше! – Кожен перший був знавцем, що робити варта, а що ні. Усі брались радити використовуючи фразу: «на твоєму місці я б…» – але на моєму місці ніхто ніколи не був і не буде, я сама в праві вирішувати як мені жити. В день коли я отримала остаточні бюрократичні клапті і плюхнулась на бордюр в припадку полегшеного реготу я написала цього листа, адресуючи його всім зацікавленим стосовного мого життя. Власне кажучи після цієї публікації одна людина порадила мені вести блог, мовляв те як я пишу варте уваги. Ця ідея засіла в моїй голові, щоправда реалізувалась лиш у грудні.
А ось власне і той лист:

Read the rest of this entry

Коли дружба зазнає відстані…

Posted on

з ДжакомоМинулої ночі спати лягла пізно. Відписувала довгим листом на інший не менш довгий лист. Коли писала у серці щось тьокнуло. Здогадуюсь, що ім’я цьому відчуттю – ностальгія.
Відчуття доволі дивне – бути другом по переписці з людиною з котрою колись щоденно бачились. Постійно розмовляли, разом готувались до найважливіших заліків (чи то радше сідали з-заді аудиторії з моїм конспектом в намірах підготуватись до заліку, в кінцевому результаті все одно розмова перетікала в інше русло) і чого приховувати – разом навіть зі занять тікали, підробляючи підписи у всяких дозволах. Особливо пам’ятним є випадок коли ми першими здали усний компонент на заліку, на котрому треба було сидіти до завершення, а ми акторськи розіграли що мені погано і мене треба вивести, так і покинувши заняття… 🙂
На фото зображена я з моїм колишнім одногрупником і по сумісництву кращим приятелем – Джакомо. Read the rest of this entry

Передбачувані несподіванки, скриньки електронної пошти і втрачені люди.

Posted on

Час іде повільно, а проходить швидко. Несподівано деякі люди з життя пішли. Навіть не те, щоб раптом. Їхній відхід був передбачуваним, крок за кроком і те, що ця людина втрачається розумілось послідовно. Однак, коли озираєшся назад помічаєш, що все ж таки їх втрата є несподіваною. Наче ще вчора ви спілкувались, вас поєднували якісь інтереси, а вже сьогодні… а сьогодні не очікувано для себе розумієш, що то було не вчора. То було давно. І ті люди безповоротно втрачені. Read the rest of this entry

Зворушена тими, хто мене пам’ятає…

Posted on

Є звістки, які приємно одержувати. Є люди, листи від яких здатні викликати трепет душі. Є стан душі, який не піддається опису, настільки приємна чиясь приязнь.
Вчора коли я переглядала один з електронних ящиків мене чекала приємна несподіванка: лист від однієї з моїх колишніх викладачок.
Колись ця людина вчила мене, їй була завжди характерна надзвичайна строгість і дисципліна, що саме мені в ній і найбільше подобалось – з такими викладачами завжди цікавіше вчитись.
На другому курсі мого навчання ця викладачка оповіла мені свою таємницю, звернувшись до мене по допомогу. Read the rest of this entry

Вірячи у казку…

Posted on

Часи коли я писала листи Миколаю давно минули. Давно пройшла та пора коли за вказівками однокласників шукала подарунки вдома аби «піймати батьків». І мені вже ніхто вночі не підкладає непомітно подарунки біля подушки. От тепер, коли мені вже дев’ятнадцять, коли я не відчуваю особливого святкового настрою, коли на Новий Рік мої плани не гучно а святкувати, а лише мирно відпочити вдома… я лиш тепер вірю в казку.
Read the rest of this entry

Баккетті відписує… :)

Posted on

Відвідування цього блогу почалось з того, як я опублікувала листа моїй викладачці.  От на днях мені прийшла відповідь. Гадаю, доречно частину передрукувати, у відповідь на те що було.

Дорога Ольга,
Яка я рада тебе чути! Ти не повіриш, але саме три дні тому я говорила про тебе з моєю приятелькою, думала де ти і що з тобою… Read the rest of this entry

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою