Tag Archives: люди

Я могла б жити таким життям…

Posted on

Ми всі навчались в одному коледжі, всі діти емігрантів, привезені батьками в Італію супроти нашої волі, усі вихідці з пострадянських країн. Спілкувались між собою італійською, або, коли нарікали на життя в Італії чи стосунки в групі з італійцями – російською. Ми зустрічались на перервах, в студентському автобусі чи зранку перед навчанням. Майже ніколи нікуди разом не ходили, хіба що десь колись морозиво, або максимум якась одна спільна піца за 5 років. Причина проста, яку ми знали і яку ніколи не озвучували: усі ми, як діти емігрантів, мали мало кишенькових грошей. Самісінький мізер. Годі й було кудись ходити як італійські одногрупники.
У нас були дуже схожі мрії. Ми говорили про те, як ми закінчимо нарешті цей коледж, як покинемо Італію, як і де працюватимемо самі. Ми вчились в економічному коледжі, де навчання було таким непростим, але для усіх нас було справою честі «втерти носа італійцям». Ми часто обговорювали свої життя, бо у всіх нас вони були схожі, насамперед в бажанні не повторити життя своїх батьків-емігрантів. Жити, так як хочеш. Там, де хочеш… Здавалось що все так просто. Ми були такі юні, такі амбітні, такі наївні… Read the rest of this entry

Покинути напризволяще

Posted on

Інколи найкраще, чим ти можеш допомогти людині – покинути її напризволяще.
Не допомагати, не розраджувати, не пояснювати, а просто покинути віч-на-віч з реальністю, сам-на-сам з проблеми. Вигрібай сама. Початкові налаштування якісь та й закладені, щось колись та й пояснено, а далі – тут вже твій інстинкт самовиживання та незламність характеру. Хочеш карабкатись – карабкайся. Нема сил – падай.
Лише на основі досвіду здобутого самотужки чогось та й вчишся. Можна переконувати себе скільки завгодно, що ти вмієш… їздити на авто, але допоки не проїдешся сам, щоб поруч нікого не було – ніфіга ти не вмієш; можеш собі казати, що ти не боїшся говорити на публіку, але допоки не станеш сам перед аудиторією і не заговориш – ти нічого не вмієш. Можеш переконувати себе що є сили, що ти такий класний і все знаєш – але допоки біля тебе є хтось, до когось можна прибігти за порадою чи спитатись банальне «а як?» – ти не маєш у собі достатньо міцності аби постати як самостійна одиниця. Read the rest of this entry

Про закоханість у Першу столицю

Posted on

Харків Благовіщенський соборНарешті зберусь зі силами (чи то радше з часом) аби переповісти про мандрівку у Харків, яка трапилась 3 місяці тому.
«Першою столицею» я марила вже давно, а тим паче що у мене там є колега, який мене вже не раз запрошував. Власне, коли я йому сказала, що квитки придбано, то його радості  аж настільки не було меж, що я вперше спостерігала, як моїй подорожі хтось радіє ще більше, аніж я сама. Люб’язність Сергія теж виявилась безмежною: «так давайте я вас на вокзалі зустріну»; «так давайте я вам сам квартиру пошукаю де зупинитись»; «так давайте я вас підвезу»… але скромно відмовивши зустріч було погоджено аж на наступний день.
Прибувши ввечері у Харків зі Сум все складалось не найкращим чином: міні готель чи то радше вийняті нами апартаменти виявились у майже жахливому стані (майте на увазі такий собі Margo hotel – відстійне місце, що не вартує ні гривні). Read the rest of this entry

Шлях набивання шишок – цього не вчили в універі

Posted on

Часто думаючи про неї я не розуміла, чому з нею всі «на ти», якщо вона обіймає серйозну посаду і усі ці люди в її підпорядкуванні. Вона з ними завжди привітна і дружелюбна, однак все ж таки факт того, що вона – їхній начальник, але якоїсь суворої субординації у їхніх відносинах я не спостерігала.
І лише потім я дізналась як воно все сталось. Вона прийшла на роботу ще зовсім юною і зовсім не для того, щоб керувати. Рядовий працівник одного з департаментів товариства. Але з її підходом до роботи та головою вона не залишилась не поміченою і поступово рухалась по кар’єрних сходинах, дійшовши до того, що будучи цілком ще молодою жінкою вона очолила департамент, у який прийшла колись працювати студенткою. При цьому, «перескочила» суттєво старших за себе осіб, які працювали у цьому департаменті значно довше за неї і у підпорядкуванні яких вона трудилась. Проте і вона не зазналась і не «зазвідилась», великого начальника зі себе корчити не почала і зберегла хороші стосунки з усіма.
Є велика різниця коли людина приходить у колектив одразу керівником і всі її так сприймають, і коли людина приходить «простим працівником» і виростає над своїм колективом (та ще й у короткий термін) і починає підпорядковувати собі тих, з ким ще недавно працювала нарівні. Розумний колектив сприйме досвідчену людину, але ж завжди є випадки коли когось жаба душитиме «як то Свєтка яка недавно зі мною напару звіти робила, теперка від мене тоті звіти буде вимагати». Read the rest of this entry

Сумка з казкою та добром

Posted on

У таку похмуру погоду за вікном хіба лиш згадувати про минулі подорожі 🙂 тим паче, що у минулій публікації я згадала про мій візит у Суми і пообіцяла переповісти.
альтанка символ містаТак от, користаючи з того, що у жовтні прибавився офіційний вихідний, та й випав він на п’ятницю, гріх було не запланувати мандрівки Україною.
Вибір пав на Харків, про який я марила давно, але коли їдеш на таку далеку відстань, то хочеться й заодно якесь інше місто відвідати.
Довго думала і шукала як поєднати маршрути, врешті вихід знайшла. Маршрути, які я пропоную не найекомніші по грошах, за цим шукайте по інших сайтах, бо для мене найважливішою є економія часу.
Тож виїхавши 13 жовтня зі Львова, вдосвіта 14-го ми були у Сумах. Маршрут зі Львова можу запропонувати такий: Львів-Київ (потягом Інтерсіті о 17:20, довелось з роботи на годинку раніше відпроситись), прибуття у Київ о 22:20, годинка чекання, а далі після 23-ї з Києва є потяг напрямком у Лисичанськ зі зупинкою у Сумах. В дорозі 5,5 годин, у Суми прибули ні світ, ні зоря. Квитки на потяг до Сум недорогі, я ще переймалась, бо в неті багато начиталась мовляв потяг у дуже жахливому стані, не знаю як плацкарт, але купейний вагон був цілком пристойний. Read the rest of this entry

Літо минуло… ну нарешті

Posted on

Сьогодні я мала б традиційно підводити підсумки минулої пори року, як то роблю сама для себе зазвичай. Але чомусь мені не хочеться робити це у звичному форматі, хотілось би радше виписати потік думок про події цього літа. Читати мій думковий балаган нелегко, бо логічної послідовності нема просто пишу те, що крутиться десь в голові.
Літо відзначилось особливою зайнятістю, бо ще в червні усі вихідні були розписані аж до серпня, саме так ловився кожен його момент. Так багато вихідних було, а про які згадати?…
Була Білорусь, було блукання біля Пікуя, був затишний Тернопіль, було два виїзди на дачу на шашлики, були поїздки до родини в село, були купівлі нового одягу, ох було так багато всього!
А також моє літо минуло у роботі в жаркому офісі, за винятком кількох невеликих поїздок… У родинних посиденьках, які були дуже душевними і від яких я дуже сповнююсь щирості. Минуло зі смаком шашлику – аж дуже часто вдавалось ласувати цією стравою з друзями… Минуло серед чималої кількості книг, які я прочитала і про які ніяк не доходять руки написати сюди у блог. Літо минуло зі смаком кави, без якої я не витримую (патологічний кавоман). Літо минуло у парках, куди я навідувалась після роботи, аби хоч трішки ковтнути міської прохолоди… Read the rest of this entry

Джерело здорового егоїзму

Posted on

73343447На нічному вокзалі в Ковелі я дочитала книгу, яка буквально поглинала  мене багато вечорів поспіль.
Айн Ренд – «Джерело», ймовірно знайома багатьом, бо опублікована ще в 43-му. Оскільки я дуже захопилась читанням «Атланта», то моя знайома наполегливо порадила прочитати мені і «Джерело», мовляв сподобається – так і сталось.
Якщо ви вже читали «Атланта», то «Джерело» вам буде зрозуміле – тут присутній типовий стиль авторки: об’єктивізм, капіталізм, індивідуалізм та егоїзм. І хоч я читала і негативні відгуки про книгу на кшталт: «ну скільки можна, вона писала про одне і теж», цьому можна сказати: «повторение – мать учения», так, вона повторювалась у своїх тезах, однак як показує досвід і розвиток світу – була права. І я певна, що чим більше людей будуть читати книги Айн Ренд – тим більше осіб матимуть нагоду стати свідомими.
Ключові слова можна було б підібрати як книга про незламність духу, роботу, кар’єру, кохання, суспільство, підлість, дружбу, і навіть певною мірою про субсидії! Read the rest of this entry

Всьому своя ціна

Posted on

Коли у минулій статті я сказала, що по-моєму все місто знає про концерт Океанів, то нітрохи не злукавила. Ну гаразд, нехай не все місто, проте така подія паралізує наш Львів з транспортної точки зору. От і мене тієї ночі спіткали пригоди у добиранні додому.
Пройшовшись від стадіону до автовокзалу, я викликала таксі (приблизна вартість звідти в мій район 70 грн), однак вільних машин не було, а спроба поїхати з «приватником» завершилась фразою «200 гривень».
Тут мене розперло від обурення. Орієнтовна вартість усіх таксі звідти 70 гривень. Окей, подвоюй вартість і прости 150 грн, але платити майже втричі дорожче, ніж то коштує насправді? Поцілуйте мої шкарпетки.
Насправді в даному контексті діє типова жлобська українська логіка «мав гроші піти на концерт, то мені тоже дорого плати»
Ця подія мені нагадала розповідь одного мого заможного товариша, який свого часу будучи проїздом в нашій столиці зупинився в готелі наприкінці Хрещатику, а ввечері пішов вечеряти в один із закладів на Майдані Незалежності. І от він виходить, а починається злива і вирішив запитати поруч припаркованого таксиста скільки буде коштувати проїхати цих 300 метрів в напрямку готелю, а той йому: «50 гривень», на запитання чому так дорого якщо там лише пару метрів, таксист відповів: «та ти вийшов зі закладу де найдешевше пиво коштує 50 гривень, а тут не хочеш за таксі стільки заплатити». Read the rest of this entry

Подвоєння друзів

Posted on

Рано чи пізно усі компанії друзів стикаються із проблемою їх подвоєння.
Себто, хоч як не крути, а друзі знаходять собі другу половинку, людину, якій починають приділяти більше часу, уваги, любові, та й взагалі здається навіть що віддаляються від звичного дружнього дозвілля. Таке вже воно життя і це звична його схема.
Власне, тоді і починаються непорозуміння (а то і чвари) та оцінки, а чи правильну (з нашої власної точки зору) половинку собі обирає людина, з якою ми дружили весь час, а чи відповідає вона якимось нашим власним стандартам і переконанням, коли ми думали хто б мав бути з цією нашою подругою/другом, а далі може дійти і до образ за те, що друзі не перебувають з нами так часто як то було колись. Read the rest of this entry

Візит в квітучість та пікантна поїздка

Posted on

Поки у Львові доводиться терпіти нетеплу весну, на вихідних я побувала у весні. Ось уже вдруге я подалась в Ужгород, не лише тому що там сакура зацвіла, а й тому, що туди перебралась Олександра, одна з найулюбленіших моїх блогерів.
Моє фінансове становище покращилось і тепер я користуюсь нагодою аби подорожувати не як то колись плацкартом, а більш комфортніше, тож квитки були купейні.
Ранок в Ужгороді зустрів легким вітерцем, а по дорозі з вокзалу в центр мене спіткало певне розчарування: чудових скульптур, які тішили мене минулого року на цей раз не було.
Для сніданку пораджу вам такий заклад як Eat me: порції великі, в порівнянні до львівських цін дешево, смачно! Read the rest of this entry

Тонкощі українського мазохізму

Posted on

От щоб там мені не казали, а ми українці просто нація мазохістів. Тобто тих людей, які самі схиляються до пошуку психічних або фізичних страждань.
Особливо це проявляється в роботі. Наші люди тільки те й роблять, що скиглять наскільки керівництво до них суворе, як на них «відриваються», принижують та кричать, але чесне слово: вони просто не здатні самостійно і відповідально виконувати свою роботу.
Нещодавно частково цей аргумент зачепився в статті Андрія, цитую:
“…багато роботодавців чи інтервюверів скаржаться, що не можуть найти працівників з самоорганізацією, з можливістю ставити власні задачі та успішно їх вирішувати. А з чим це пов’язано? З лінивістю людей?… ” 
Я аж не втрималась і прокоментувала: «Таки так – це реальна проблема. Я постійно за цим спостерігаю. У мене багато колег, які працюють віддалено від головного офісу і які не здатні самі себе організувати поки їм не зателефонує начальник та не гаркне.
Більше того, я постійно помічаю це за моїми колегами в офісі і для мене це парадоксально. Ну наче всі дорослі, досвідчені люди. І наче всі розуміють на яку роботу їх найняли і що треба робити. Ан ні, люди все одно не здатні вдарити пальця об палець поки не отримають вказівку “зверху”.

Чому так? Без поняття. Таке враження наче більшість людей просто позбавлені самоорганізації, а лишень на рівні робота виконують щось коли їм вказати. І це гадаю велика проблема.» Read the rest of this entry

Життя серед хламу

Posted on

Нещодавно наш офіс переїжджав в інше приміщення. Адреса та сама, а от корпус інший. І звісно найбільша проблема всіх переїздів: перевезти речі.
І хоч папки з документами у мене не виклали проблем і я їх швиденько запакувала в картонні коробки, то найбільше часу довелось потратити на письмовий стіл і купу дрібненьких штучок, які встигли накопичитись “навколо мене” за період роботи в цьому офісі.
Власне, тоді я і задалась питаннями, що спонукали мене до написання цієї статті.
Я спробувала уявити: а що ж би було якби мені довелось переїхати з квартири? Я з жахом уявила скільки всяких речей в мене накопичилось і якби мені їх довелось запаковувати…
І тут на сцену потрапляє інша історія. Одна дуже хороша жінка, яка з’явилась у моєму житті кілька місяців тому допомагає одній дитині з малозабезпеченої сім’ї. Дівчинку теж звуть Оля. Власне, про наші відносини ця жінка сказала “от допомагала я Олі і послав мені Бог Олю“. Дівчинка із малозабезпеченої сім’ї не тому що, як одразу прийнято думати батьки алкоголіки, а тому що сирота – росте без батька, а матір важко хворіє. Часто нема грошей навіть на харчі, про інші речі годі й думати. Read the rest of this entry

Крок у деградацію

Posted on

Нещодавно  повертаючись додому короткою дорогою «між гуртожитків» я стала свідком однієї вельми цікавої сцени, що аж зупинилась аби глянути як воно чудернацько виглядало.
Стояла собі групка десь так 4-5 студентів, галасливі, веселі та жваві. Усі виглядали більш, ніж пристойно та були вдягнені в шкіряні куртки. Один із них відкорковував скляну пляшку горілки,  інший розкривав упаковку одноразових стаканчиків, а ще інший голосно казав «От щас відмітим!»
Одразу поруч від них, десь за 5 метрів стояла інша групка. Три місцеві алкоголіки, що практично на рівні бомжування, одягнені в незрозуміле лахміття. Усі тримали в руці пожмакані брудні одноразові стаканчики, наче на смітнику їх найшли. Один із них тримаючи в руці пляшку з-під «кока коли» з прозорою рідиною всередині, ймовірно купленою в місцевого Алкобарона,  наливав іншим.
Це була настільки дивна картина, що хотілось дістати телефон і просто сфотографувати (проте не наважилась, зважаючи на контингент). От наче та сама дія пияцтва (вуличного ще й до того!) проте так по-різному виглядає. Read the rest of this entry

Здійснення львівської мрії

Posted on

Як то кажеться «93% людей мають мрію, яку можна здійснити до кінця тижня, а вони роблять з неї мрію всього життя» і не те щоб я робила з екскурсії з паном Ігорем Лильо якусь неосяжну життєву мрію, однак це таки була мрія у розумінні цього слова.
Насамперед, я ставлюсь вельми шанобливо до цього Львів’янина, і тому, що він такий свідомий українець, і за його внесок у туристичний розвиток нашого міста, і за його неперевершений стиль до переказування історичних фактів, і за те як він ось уже кілька років поспіль тішить мене щоранку своєю рубрикою «Хронограф» на Львівській хвилі.
Потрапити на екскурсію до нього не так вже й легко, в травні я пробувала записатись в одну групу, однак заходи за участю пана Ігоря настільки популярні, що квитки розлітаються вмить.
На цей раз завдяки підписці на його фейсбук сторінку я довідалась про екскурсію з незвичайною назвою «Альфонси Львова» і не гаючи часу таки потрапила в перелік учасників 🙂 (на другий день забираючи квитки довідалась, що практично за пару годин всі місця було продано). Read the rest of this entry

Замінність незамінних

Posted on

Вона дуже розумна. Про неї кажуть, що голова як комп’ютер. І справді аналізувати і контролювати всі процеси, як то робить вона практично неможливо. Вона почала працювати ще студенткою, що дозволило їй за якихось 10 років зробити престижну кар’єру і обійняти серйозну посаду.
Хтось її вважає стервою, бо й справді інколи вона себе такою проявляє, але зрештою займаючи таку посаду і виконуючи таку роботу інколи не можна реагувати по-іншому. З другого ж боку – вона дуже красива і навіть приємна та весела.
В неї завжди багато роботи, тому інколи вона ігнорує телефон. Вона здатна виконувати багато справ і відслідковувати різні процеси. Якось сталось так, що на неї перекинули кілька різних проектів, різних підприємств і вона справлялась. На таку як вона директори моляться, бо знають що в ній їхнє спасіння і як не вона, то навряд чи хтось щось зробить.
До неї постійно звертаються за порадою нижчі за рангом. Вона на мить відривається, допомагає, пояснює і знову поринає головою у свою роботу.
Щоб описати коротко – вона працює десь так за 5-х. Саме так: мозок цієї людини здатен переварити інформацію, яку будуть опрацьовувати 4-5 осіб. Read the rest of this entry

Внутрішній туризм це потреба!

Posted on

Саме зараз коли звідусіль мені чутно як люди складають переліки справ, які хочуть здійснити у новому році, що розпочався, я та хто кидає заклик «подорожуйте!» Зокрема, я вважаю, що найважливіше – це внутрішній туризм, себто подорожі в межах своєї країни.
Хто читає мій блог на постійній основі мабуть помітив, що у мене на меті відвідати усі обласні центри України. Поки що у 12 міст моя нога ступила. Близькі вже часто запитують: «Ну що? Куди далі?» Насправді я дуже не охоче ділюсь власними планами, проте в мене є кілька маршрутів на кшталт «як вклавшись у 3-денні вихідні виїхати в п’ятницю після роботи і повернутись в понеділок до роботи» Цього року на меті бодай 4-5 нових обласних центрів і ще навідатись у ті, які вже свого часу полюбила.
Особисто мої проблеми вже полягають у тому, що відвідавши всі західні області та чималий шмат центральних областей, настає потреба «рухатись кудись на схід», що в міру відстані та транспортного сполучення не так просто.
Але давайте обговоримо детально про внутрішній туризм, його переваги і труднощі та чому він такий важливий та потрібний для кожної особи. Read the rest of this entry

Коли ми починаємо брехати?

Posted on

У мене є маленька племінниця, якій ще не виповнилось й року.
Вона – звичайнісінька малеча, що любить гратись, шукає нових забавок, обожнює, коли їй вділяють часу, хникає коли втомлена, вередує коли їй щось не до вподоби і плаче коли її щось болить.
Вона – дуже щира і справжня. Якщо людина їй не подобається – вона не піде до неї руки і одразу негативно зреагує. Коли людина їй подобається – вона потягне до неї руки і довіриться їй.
Вона ще не переймається тим чи подобається комусь її реакція. Чи приємно людині,  яка хотіла її поняньчити що вона від неї відвернулась і подалась до когось іншого. Є вона, є її вподобання і все. Її не цікавить інше чи інші.
Ми всі ставимось з розумінням до цього: адже це – дитина. Їй природна така поведінка. І зрештою, всі ми були такими.
Мене цікавить інше: коли саме це змінюється? Коли ми починаємо брехати? Коли дитина, якій не сподобається подарунок від тітки ввічливо усміхнеться і подякує, аніж як зараз – відкине це вбік?
Як не кажіть, всі ми брешемо: якщо не словами, то принаймні вчинками у тій же ввічливій посмішці до людини, яку насправді не хочемо бачити, у радісному виразі обличчя коли насправді нам не втішно, у привітних нотках голосу до нестерпних колег, у мужній стриманості коли нам хочеться кричати, та у терпінні коли насправді нам болісно. Read the rest of this entry

За стандартною схемою…

Posted on

Як знають читачі, в кінці року проводжу підсумки ось уже за стандартною схемою, що сформувалась з часом. Ось і ця схема по вже минулому 2015 році:

• Здійснилось…найважливіша мрія, яку я здійснила цього року і якою вже довго марила – поїздка в Грузію.
• Найважливіше– я віднайшла мій баланс.
• Познайомилась-подружилась–  дуже багато знайомств! Особисті знайомства з колегами з усієї країни, з Андрієм Лундяком, з Ігорем «банкіром», з Романом, Танею, Русланою. Але, якщо згадати аналогічні підсумки минулого року, де я згадувала багатьох моїх давніх знайомих, то цього року доречно сказати словами Вакарчука «Друзі чомусь стали знайомими», не з усіма на щастя так трапилось, проте було в цьому році і таке. Тим не менше, тим хто був і досі є – дякую. Окрема подяка Вірі Гаман за її відвертість і сердечність.
• Досягнення: в принципі, мене підвищили по посаді, але не можу сказати, що вважаю це особливим досягненням. Радше за досягнення вважаю розстановку «по місцях» тих чи інших думок у моїй голові та те, що я навчилась «співіснувати», ділитись їжею, грошима та домівкою.
 Шалених не врівноважених вчинків: вони були і травили добрячих півроку, поки я не схаменулась. Впродовж року по-своєму «відривалась».
• Важливо: вміти почуватись добре і чинити для цього на власний розсуд, навіть якщо іншим це не до вподоби, заздрісно або “неправильно”. Read the rest of this entry

Ретро-Львів, який вам варто пізнати

Posted on

2015-10-22_085Скажу вам чесно: дуже соромно, що пишу про це лише тепер.
Спеціально заради цієї книги я навідалась ще у вересні на Львівський форум видавців, бо очікувала її ще з березня.
Річ іде про третю книгу із серії ретророманів Андрія Кокотюхи «Автомобіль з Пекарської».
(Адвокат з Личаківської та Привид з Валової вже пересказувала).
Насправді, в міру обставин непереборної сили цю книгу читала дуууже повільно, по кілька сторінок вдень, от лише зараз дочитала, проте неодмінно раджу тим, хто ще не прочитав таки взятись до цієї книги.
Вона третя за ліком і переповідає нам чергові детективні пригоди Клима у Львові 20-го сторіччя. Перебіг подій як і завжди захоплюючий, і що мені було вельми приємно: я вже навчилась розуміти логіку та задумку автора, тож мала власну здогадку «хто вбивця» і таки не прогадала. Read the rest of this entry

Державні курятники, оплата сервісу та хто головний

Posted on

Алло, доброго дня, … … ! Це студентка Врублевська, в четвер я залишала на Вашому столі диплом, скажіть, будь ласка, чи мали Ви можливість його переглянути?
(надзвичайно голосним криком):
що ти мені дзвониш? Що ви мене всі насилуєте! я не маю часу! в мене 8 непрочитаних листів на пошті! я зайнятий! відстаньте від мене!….
(і ще низка хамства, від якого я просто відставила трубку телефону подалі від вуха аби не чути)
вибачте, будь ласка, я не хотіла Вас турбувати, просто телефоную аби запитатись чи мали ви можливість…
відстань від мене!
Кинув трубку. Зрештою, він – професор. Згідно до умов, якими ми самі себе прирекли в цьому соціумі він має “право” так вчити з тією, що нижче по рангу – якась там студентка.
Мене звісно це обурило.
Я могла б навести приклад скільки у мене роботи і що таке 70 непрочитаних листів, коли тобі надзвонює начальство і одна справа пріоритетніше іншої, і все треба встигнути вчасно зробити. Та річ не в мені.
Йдеться про нього. Цей чудо професор – державний працівник, перекладається як: “особа, що утримується на кошти платників податку“, на мої також тобто. Read the rest of this entry

Тонкощі букетно-цукеркового періоду

Posted on

Спілкуючись з чималою кількістю знайомих чоловіків, доводилось чути, що деяким із них вже й би кортіло і сім’ю мати, і що вдома хтось був, проте для цього ще треба пройти стадію «занудних» стосунків, зокрема так званого «букетно-цукеркового періоду».
Так от, мої шановні, не знаю звідкіля такі переконання, проте якщо ви розцінюєте, що це лише такий якийсь період, який треба відмучити, а далі жінка «відпрацює» домогосподарством, то раджу усім вам просто-напросто завести собі покоївку, менше мороки буде.
Чомусь наполегливо не можу зрозуміти що то за такий період? Ну теоретично, я розумію – він визначається як період тривалістю у кілька місяців, коли чоловік жінку «задобряє», «покоряє» і обсипає, співзвучно до назви – квітами та цукерками. Потім начебто вона мала б вгамуватись, вдома осісти і борщами його обдарити з голови до ніг.
Чисто практично, з огляду на те, як будуються стосунки у нашому суспільстві навіть зрозуміло звідки такий період бере ноги – люди поки зустрічаються намагаються показати краще зі себе, приховуючи недоліки. Це триває якраз впродовж так званого періоду. З настанням же спільних буднів це випендрювання вилазить боком і стає очевидним все «негативне», що замовчувалось, тут і починають виникати сутички між партнерами.
Власне, уникнути цього трагічного наслідку не так вже й складно – просто завжди бути собою, без випендрювання, бо всі ми маємо свої недостатки. Read the rest of this entry

Про заздрість – білу і не дуже

Posted on

s4wbptth4qoЯ завжди вважала себе доволі везучою людиною, бо ніколи мені не доводилось заздрити іншим людям. Успіхам близьких, товаришів та друзів щиро раділа, інколи про якусь із подруг могла подумати «от вона гарно виглядає, не те, що я», однак це було більше як самокритика.
Мабуть це тому, що я завжди намагаюсь вникати в деталі і знаю скільки зусиль навіть за кожним маленьким успіхом. Бо успіхи – то айсберг, де помітна лише верхня частина і багато чого залишається під водою.
Я знаю в яких боргах люди, що побудували собі дім, скільки недоспаних ночей в кар’єрі друга, скільки праці в чиїсь високій зарплаті, який тернистий шлях з терпіння і прощань в зовнішньо вдалих стосунках, скільки заощаджень для купівлі чогось омріяного на кшталт квартири… навіть біла заздрість мені не притаманна, бо коли дорогі мені особи чогось досягають я ними пишаюсь, адже знаю,  що вони того варті.
Кожен успіх – це наслідок зусиль, про які вам може бути невідомо. І дуже аж мене надихнуло до написання цієї статті зображення, що збоку – ми не помічаємо власної здатності до польоту, в той же час завидуючи чужим кайданам. Read the rest of this entry

Нарешті «востаннє» і похідні від нього «вперше»

Posted on

Звісна річ життя не складається лише із мандрівок, а й з буденності.
Моя буденність мене чекала одразу по прибуттю до Львова, цього річ моя сесія, остання в житті, припала на вересень.
Клопотів як завше не бракувало. Відчуття таке, що от буквально все, що досі не відбувалось зі мною у рамках студентського життя мало статись впродовж цієї сесії.
По-перше – який … добрий чоловік складає ці бісові графіки здачі екзаменів? Щодня екзамени, щодня, впродовж 2-х тижнів! Це враховуючи те, що минулої сесії в лютому загалом було за 2 тижні 6 екзаменів.
По-друге – моя перша двійка з екзамену. За це було вельми прикро, оскільки я написала три відповіді з трьох питань, і отримала 2, а деякі особи не написавши нічого мали своє мінімальне 3. Пояснення двійок, які окрім мене отримали ще кілька осіб, просте – бо коли вся група прийшла відпрошуватись з пари, вас серед них не було. Звісно що, причина для двійки вельми об’єктивна. Довелось іти до нього через два дні на перездачу. Read the rest of this entry

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою