Tag Archives: лінь

Більше часу не буде

Posted on

Нещодавно моя маленька учениця (яка в принципі не така вже й маленька, але за роки ведення цього блогу за нею закріпилось саме це прізвисько) сказала мені: «я вже чекаю на той час коли виросту і буду ходити на роботу»; «а чому ж?» – запитала її я, а вона пояснила: «зараз я приходжу додому і ще мушу вчитись, а так відпрацював – приходиш додому і вже нічого не робиш», на що я відповіла, що чекає її розчарування.
Яка солодка омана! Здається я її ніколи не сповнювалась, бо поєднувала навчання з роботою, але тепер, коли не стало того навчання, то і часу не побільшало, навпаки, най йому грець, його весь час так мало!
Халепа в тому, що поки приходиш додому і робиш ненависні домашні завдання ти сподіваєшся, що десь-колись тобі пощастить і ти повертаючись додому з роботи зможеш просто завалитись на диван і відпочивати. А ні, починає тягнутись ланцюжок хатньої роботи, якій кінця-краю не видно і мабуть багатьом моменти коли можна було лишень вчити домашнє здаються втіхою. Read the rest of this entry

Advertisements

Боротьба з прокрастинацією

Posted on

Якщо ви ще не чули цього терміну і не збагнули зі заголовку статті з чим то таким я борюсь, наведу вам визначення із Вікіпедії:

Прокрастинація (англ. Procrastination) — психологічний термін, означає схильність особи відкладати на потім, на завтра, на майбутнє неприємні рішення та справи.

Я, як виявилось, теж таким хворію. (так-так, я не така відповідальна як всі про мене думають і теж інколи байдикую).
Що ж відкладаю на потім? Написання диплому.
Чисто теоретично є ще рік для його написання, але прибацана бюрократія вимагає, аби я вже подала перший розділ.
Писати його я абсолютно не маю бажання, бо то нудно, то неохота, а крім того навколо стільки спокус робити щось цікавіше!
Але я вирішила взяти себе в руки і покарала сама себе. Read the rest of this entry

Вчіть “непотрібне”, бо будете прокляті!

Posted on

То був 5-й курс коледжу, друга пара в п’ятницю. Я, на той час, зразкова студентка-відмінниця нудьгувала за першою партою під час єдиного предмету з якого відмінно не мала – математики.
Викладач мені задав запитання, а я відповіла якийсь зухвалий жарт, всі повеселішали. Наприкінці пари він мене вкотре попросив до нього підійти.
– ВрублеСка, чому так?
– Ви про що?
– Чого Ви відмінниця з усіх інших предметів крім мого?
– Мене то не цікавить. Ті відмінно якось самі получаються, а Ваш предмет мене не цікавить.
– Я знаю, що у Вас два попередні роки були проблеми з викладачем, але зараз все змінилось (два попередні роки у мене був викладач-расист, що не втрачав нагоди поглузувати з мене та одногрупниць-іммігранток), я хочу, щоб у Вас і з мого предмету були хороші бали!
– Мене просто то не цікавить.
– Вам не подобається статистика?
– Звісно не подобається.
– Її розрахунки дуже потрібні, можуть Вам знадобитись.
– За мене все порахує техніка.
– Ви настільки певні?
– Саме так.
Він ще задумано дивився на мене якусь мить, а тоді сказав:
– ВрублеСка, настане день Вашого життя, коли Вам знадобляться усі ті формули, які ми тут вивчаємо. Я певний, що у Вашому житті як би воно не склалось вони знадобляться. Розуміння цих розрахунків Вам знадобиться настільки сильно, що Вам здасться наче це якесь прокляття. І ви згадаєте цей день, неодмінно згадаєте. Read the rest of this entry

Ідеальна робота чекає на мене … у пеклі!

Posted on

Нещодавно подумавши я усвідомила, що найідеальніше працевлаштування може чекати на мене у пеклі. От попаду я туди, якийсь чортяка помітить мій робочий потенціал і призначить мене керівником якогось пекельного відділу. Я стоятиму з бляшанкою олії і підливатиму її у вогонь аби якісь поганські душі квапились і виконували ревно свою роботу. А чортяка мене хвалитиме, що так заставляю їх працювати.
Чому я дійшла до таких роздумів? Розповім по порядку…
Ось уже другий тиждень на моїй вулиці нема гарячої води і не буде до 2-го липня. Що мене найбільше обурило – не було попередження про вимкнення. Звісно насамперед я передзвонила і влаштувала наганяй моєму ЖЕКу, адже оголошення хоча б можна було вчепити. Відповідь: «Ой, оголошення… та то певно якісь бешкетники зірвали, ми клеїли» – факт, в інших під’їздах клеїли, але у моєму не було! Я дуже прискіплива і щодня зупиняюсь біля дошки оголошень аби прочитати що робиться, оголошень там не було! За кілька годин після мого дзвінка з’явилось свіжо наклеєне оголошення про припинення гарячого водопостачання. Read the rest of this entry

Жертва вбивства – не знаю навіщо зранку прокидатись…

Posted on

Щоранку мені доводиться прокидатись о 7-й годині аби поспіти до першої пари. Раніше це не створювало мені жодних труднощів, прокидалась я легко і часто навіть натхненно.
Але згодом мене почала сповивати якась байдужість, а факт вільного відвідування наче шепоче щоранку: «та яка тобі різниця – можна і не піти, нічого ж не буде». Це так, але чомусь якщо «забиваю болт» мене згодом мучить сумління.
Відтак, зі страшенною неохотою таки доводиться зранку вставати, щоправда на пари я останнім часом постійно запізнюсь.
Я задумалась що коїться зі мною. З одного боку наче все банально: вільне відвідування, що не зобов’язує ходити на пари – ні тобі відпрацювань, ні платних «енок», та ще й ранкова лінь – чого дивуватись, якщо ще й врахувати той фактор, що в міру робочого графіку лягаю спати пізно.
Однак я ж то себе знаю. Я живучи в Італії вставала щоранку о 6-й, хай я тоді не працювала, але спала подекуди кілька годин через багато обсягів навчання. …Не брак сну причина такого пофігізму. Read the rest of this entry

Бентежне питання, чому я не «повноцінна» та яким має бути студентство

Posted on

Запитання: «А ти вчишся чи працюєш?» мене здатне поставити в ступор, бо я не знаю до котрої категорії я належу. Мабуть варто було б відповідати згідно того, чого в моєму житті більше і що я вважаю важливішим, але і в цьому я гублюсь. Зазвичай відповідь у мене є скоромовкою «і-те-і-те». Велика частина дня таки присвячується роботі, але я не можу себе назвати повноцінним працівником, бо все одно в міру можливого стараюсь коректувати робочий графік так, аби не пропускати навчання. Але і повноцінною студенткою я не можу себе назвати. От з цього і линуть роздуми що таке повноцінний студент.
Якесь-там визначення встановлює, що студент – це особа зарахована до ВНЗ і навчається з метою здобуття якихось-там освітньо-кваліфікаційних рівнів.
Щодо «здобуття» – тут абсолютно погоджуюсь, зараз більшість тільки заради диплома й поступає.
Щодо «навчається» – тут виникають суперечності. По-справжньому почерпнути знань прагнуть одиниці. Read the rest of this entry

Наукові статті, аспірантура та ГНИЛЬ наукового розвитку економіки

Posted on

Минулий тиждень був важкий. Особливо в ньому допікали викладачі з пропозицією (чи то радше з дуже наполегливим проханням), щоб написати статтю у якісь там наукові збірки чи на конференції. Я відмовляюсь, мовляв нема часу на це. Останньою краплею стала фраза викладачки: «Та чим таким можна бути занятим в 20 років? Якщо Ви ліниві так і скажіть!», ну це вже крайня межа аби хтось судив про мою лінь не знаючи нічого про моє життя і діяльність.
Моє «фе» з приводу цієї тематики розпишу детально.
Як звучить пропозиція: «Напишіть статтю, покажіть мені, я її безкоштовно відредагую, далі заплатите за публікацію, будете мати статтю, зауважте – я вам пропоную безкоштовні послуги редагування статті, за це просто вкажіть мене у співавторах». З цього приводу хочу дещо роздумати – в Італії кажуть: «Погано думати – гріх, але дуже часто можна вгадати». От і я позволю собі погано подумати і зазначити те, що з пропозицією написати статтю до мене пристають молоді викладачі, деякі з них ще аспіранти, деякі лиш от-от захистились, чи не тому, що саме їм потрібні  наукові публікації, які простіше-простого пишуться руками студентів?
Але я не фахівець у питаннях наукових публікацій тому у цьому тему рипатись сильно не буду, причина чому я не пишу наукових статей інша – бо не дозволяють. Read the rest of this entry

Лихоманка сьогоденного суспільства – головне нажитись!

Posted on

Траплялось, мої колеги мені казали: «деколи просто дивлюсь на годинник і кажу собіще стільки-то хвилин перетерпіти і матиму таку-то суму грошей“». Особисто в мене такої думки жодного разу не було. У мене не було занять, які треба перетерпіти. Так, я стежу за годинником, бо мій графік надто щільний, тож якщо я надто довго з кимось затримаюсь як наслідок всі інші заняття будуть запізно. Так, година мого часу має конкретну вартість, що я вважаю цілком справедливим – я виконую роботу, мені за неї платять, я ж мушу за щось жити.
Але щоб думати, що я виконую роботу лиш за гроші – категорично ні. Мене сповнюють зовсім інші відчуття, коли я втомлена, але радісна повертаюсь додому відбувши 3-4 заняття поспіль і згадую які успіхи настають в моїх учнів, як вони стараються, чи що мене запитують. Ця робота варта того, аби її виконувати – вона надає незміряне відчуття досягнення – чийогось досягнення, чому тішишся більше, аніж власному.
Прикре сталось нещодавно. Не в змозі переповісти всіх подробиць, та коли я в черговий раз тішилась успіхам моїх двох нових учениць (які до слова кажучи ще не місяць навчаючись вже пишуть хороші твори) до мене прозвучало наступне: «Не роби так. Хіба ти не розумієш – це не вигідно. Швидше навчаться – і не будуть довго продовжувати. А так гроші платять, тому розтягуй повільно». Read the rest of this entry

Щодо судження «жінкам потрібні лише гроші»

Posted on

Адресовано особисто кожному чоловіку, який так стверджує.

«Їм потрібні тільки гроші» – слова схожого жанру неодноразово доводиться чути від чоловіків про жінок. Здається такі от розмови мене довели до останньої краплі і тому я хочу висловити своє з цього приводу. Спочатку була ідея написати публікацію на тему «чого хочуть жінки», але лиш цей фактор грошей вартий такого обговорення, що вириваю його з контексту і поміщаю в окрему публікацію.
Так от, перш за все хочу зазначити, що не буду всіх вирівнювати під один стандарт «всі так кажуть», або «всім потрібні», бо і серед чоловіків і серед жінок є винятки, тому з цього приводу я буду висловлюватись загалом.
Найперше, що впадає у вічі – чоловіки, які мають гроші не починають цих філософій про те, що от такі вони є, всім їм від нас одне багатство треба. Натомість ті, які їх не мають починають розводити полеміку з цього приводу.
Інше діло – поглянути чому ці чоловіки не мають грошей. Дуже часто це розповсюджена ідеологія звичайнісіньких ледацюг, які до роботи не мають ніякої волі, «дівку завести охота», але це «занадто напряжно» тому як наслідок починаються всі ці нарікання, що зараз жінки пішли страх які поганючі і що крім багатств їм нічого не треба. Read the rest of this entry

«Земля – не курва, щоб її продавати!» ©

Posted on

Останній Гречкосій - 19.10.13Гучні слова в заголовку статті не є моїми. Вони з п’єси Ореста Огородного «Останній гречкосій», яку я вчора відвідала театрі Заньковецької. Коли знайомі питались мене на яку виставу я йду і я відповідала «Останній гречкосій» мене запитували про що вистава. А я казала, що не знаю, що йду лиш тому, бо то п’єса Ореста Огородника і тому що про неї хороші відгуки. Я хочу і вам надати мій відгук аби і ви пішли на неї поглянути – бо вона того варта.
Жанр – трагікомедія, хоча я б таки більше схилялась до трагедії. Спостерігала уважно, а під кінець таки не втрималась і заплакала. Ні, у виставі не було смертей, бід чи низки драматичних історій, які б мали викликати сльози глядача. У виставі була правда. Правда про мій народ в якого відсутнє почуття справжніх цінностей, національної гідності і любові до власного. Правда про людей, які не хочуть працювати, а звинувачуючи всіх і все навколо деградують. Правда про людей, які хочуть збагатитись миттєво, не прикладаючи до того жодних зусиль. Правда про людей, які продадуть найрідніше – домівку, землю і родину аби збагатитись. Правда про нас, тому і плакалось… Read the rest of this entry

Покоління нитиків

Posted on

Спочатку я не була певна чи вірно вказую заголовок, але ні – слово «нитик» таки присутнє в українському лексиконі, походить воно від слова «нити», себто постійно скаржитись і висловлювати невдоволення.
Задум цієї публікації виник десь з тиждень тому, коли я прогортала стрічку новин у соц.мережі «фейсбук» і цілком випадково помітила статус однієї колишньої італійської одногрупниці. Дослівно не пригадаю, але йшлось там на тему: от як було чудово ходити на навчання, тоді ми жили класно, я так скучаю за тим часом, бо тепер коли ходиш на роботу в житті все суцільний жах, начальство дістало і все шкереберть. Read the rest of this entry

Хто причетний до кількості покидьків у світі? Зблизька про психів і наркоманів

Posted on

Недавно довелось побувати в таких місцях як психоневрологічний диспансер та наркологічний диспансер. Перш, аніж хтось встигне подумати, що зі мною щось трапилось зазначу – все в порядку, просто мені від цих установ були потрібні довідки медичного обстеження.
Відвідини варті окремого опису, все в кращих традиціях державного жанру.
Почала я з психоневрологічного диспансеру. Прийшла туди ще до дев’ятої ранку (якщо кому треба – вулиця Коциловського, 30, бічна вул. Зеленої, неподалік від Львівводоканал) і побачила довгу чергу, яка вже як і я стояла за отриманням довідок.
Коли проводиш в цій черзі півтори години (і то я ще швидко справилась) розумієш, що психоневрологічний огляд починається вже в коридорі – хто витримає, той здоровий. Але в кабінет до лікаря треба заходити.
Отож, заходжу, сідаю перед ним, переписую дослівно “дуже цікавий” діалог, що відбувся:

Read the rest of this entry

Ненависне функціонування державного апарату!

Posted on

Якщо є щось, що я ненавиджу в цьому світі – то це бюрократія.
Інколи собі думаю, що пустили б мене до влади, я звільнила б, щонайменше кажучи, з половину державних працівників.
Мені осточортіли ці структури в яких я мушу витрачати час. Я мушу виділяти цілі окремі дні, пропускаючи навчання і роботу, щоб мати справу з людьми, які свою роботу виконують як мухи в маслі.
Черговий колапс – пенсійний фонд вкотре (!!!) щось наплутав, а коли починаєш з ними з’ясовувати що не так, це звучить: «ой, ми з документами щось помилились». А ще вони люблять відверто натякати на взятку. Досі їм нічого вручила (що мабуть і є причиною мого постійно зіткнення з ними). Read the rest of this entry

Ви і так знаєте, що треба. ДІЙТЕ!

Posted on

Не очікувала, що стаття «Епоха ділового ідіотизму, впаювання непотребу і відмова від життя» викличе такий сплеск емоцій у відгуках серед читачів. У всякому випадку, дякую за кожен відгук. Один особливо припав до душі, та навіть навів на роздуми оповісти трохи у цій публікації. Мені цей коментар читався з інтонацією крику, обурення, наче з останніх сил. Принаймні я такий вміст вкладаю у прочитані слова. Тому що так, набридло.
Коментар Олександра (Alex_V), передаю дослівно:

Read the rest of this entry

Завал справ, «Забити на щось» – перед сесійні думки.

Posted on

Сьогодні ввечері (а ймовірно цей запис буде опубліковано завтра, тому вчора ввечері) зробила цілком нетипову для мене річ – «забила», тобто взяла й не пішла на танці, які з великим задоволенням відвідую.
Натомість залишилась вдома і згадала давні татові слова, що такий настрій, який зараз у мене лікується морозивом. Що зараз і роблю. Щойно доїм і допишу вир своїх думок як візьмусь до виконання усього, що насипалось.
Чому люди на щось «забивають»? Мабуть через втому. Read the rest of this entry

Критичні дні, вибухи агресії і умиротворення.

Posted on

Критичні дні зазначені в заголовку – це зовсім не ті дні, про котрі всі подумали. Це дні коли ситуація робиться критичною і ти робишся агресивною аж до вибуху. Спричиняє вибух низка дріб’язковостей, які у сукупності аж надто сильно дратують.
Дзвінки від одногрупників «чи завтра буде пара?» – так, наче я староста. Прохання викладачки зайти в деканат щоб перевірити то і то, заповнити якісь там журнали, хоч повторюю – у групі на це є вповноважена людина.
Різкий дзвінок від начальниці, що колега просить її підмінити, тому що колега, блін, в саму останню хвилину додумується повідомити, що буде відсутньою на роботі! Read the rest of this entry

Досягнення, приголомшення і міркування щодо віку.

Posted on

Нещодавно я здобула першого досягнення, як людина, яка практикує викладацький фах. По порядку – поїздка в Італію батьків Оленки, дівчинки якої я ось уже третій місяць навчаю італійської відмінилась. Про це мені повідомила її мама. В мить коли це почула на душу ніби впав якийсь камінь – я вже так звикла до неї, що коли в нас нема занять за нею навіть скучаю.
Сумно кажу мамі:

– Я розумію… це значить що… Read the rest of this entry

Вар’яти, юрба та рамки сприйняття реальності.

Posted on

Продовжуючи спілкування з вже зазначеними недавно читачами Володимиром Помф’юком та Тарасом Буником виникають доволі цікаві роздуми, якими сьогодні хочу поділитись, частково передруковуючи.
Отож, моє власне сприйняття реальності:
Котрий рік поспіль багато людей кажуть мені, що я “ненормальна”. Я ж повторюю їм, що нормальність – залежить суто від поглядів людини, це як рамки що ми встановлюємо собі дивлячись на світ, а коли чиясь поведінка виходить за прийняті нами межі ми одразу ж звинувачуємо когось в ненормальності, забуваючи, що рамки іншої людини можуть бути встановлені іншим чином. Read the rest of this entry

Доросле хлоп’я як основа зневаги до людей

Posted on

Алергічна. Страшно, невиліковно. На людей. На людей певної категорії.
Ти – хлопченя, яке є «всезнайком», бо його папік відвалює купу грошенят аби його чадо періодично появлялось в університеті, в намаганнях дати хоч якусь освіту такому розумово пропащому створінню як ти. Бо його папік відвалив гору грошенят аби чадо «влаштувалось а роботу» у серйозну установу, а воно все на що здатне – це запам’ятати назву посади. І на питання: «що в ходить у твої робочі обов’язки?» дає відповідь: «вам усім нема чого це казати, ви всі нічого не знаєте». Ти – хлопченя, яке обвішується золотими цяцьками і тим самим виглядає гірше за новорічну ялинку. Read the rest of this entry

Бажання і лінь

Posted on

Насправді, дану публікацію мені хотілось би назвати «про людей, які нездатні піднести зад чи вдарити палець об палець задля досягнення власної мети», але якісь внутрішні етичні норми мене стримали.
Сьогодні, як усім відомо 12.12.2012 – гадаю, більшість вже могла про це наслухатись. Read the rest of this entry

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою