Tag Archives: маленька учениця

Більше часу не буде

Posted on

Нещодавно моя маленька учениця (яка в принципі не така вже й маленька, але за роки ведення цього блогу за нею закріпилось саме це прізвисько) сказала мені: «я вже чекаю на той час коли виросту і буду ходити на роботу»; «а чому ж?» – запитала її я, а вона пояснила: «зараз я приходжу додому і ще мушу вчитись, а так відпрацював – приходиш додому і вже нічого не робиш», на що я відповіла, що чекає її розчарування.
Яка солодка омана! Здається я її ніколи не сповнювалась, бо поєднувала навчання з роботою, але тепер, коли не стало того навчання, то і часу не побільшало, навпаки, най йому грець, його весь час так мало!
Халепа в тому, що поки приходиш додому і робиш ненависні домашні завдання ти сподіваєшся, що десь-колись тобі пощастить і ти повертаючись додому з роботи зможеш просто завалитись на диван і відпочивати. А ні, починає тягнутись ланцюжок хатньої роботи, якій кінця-краю не видно і мабуть багатьом моменти коли можна було лишень вчити домашнє здаються втіхою. Read the rest of this entry

То де баланс?

Posted on

БалансБатько моєї учениці дуже заклопотана і дуже розумна людина. У нього завжди багато справ, бізнес-зустрічей, йому доводиться затримуватись на роботі та… часто відлучатись у відрядження.
Коли його нема, помітно що в них вдома чогось не вистачає. Ну наче б то все як завжди (бо яке мені діло до її батька, я з ним лише вітаюсь, спілкуюсь більше з матір’ю), однак атмосфера якась не така.
І коли я там, то чомусь відчувається – батько повинен бути в домі. В нього там двоє дітей і його присутності там потребують.
Але одного разу я поглянула на цю ситуацію з іншого боку.
Керівник підприємства. Теж вічно заклопотаний. Так само повно справ, бізнес-зустрічей, завжди допізна на роботі, і також часто у роз’їздах. Коли його нема – на роботі своєрідний кризис. Бо його теж там потребують – настанов, порад, пояснень, вже й не згадуючи про бюрократію. В ньому особлива потреба. І коли він нам потрібен, навіть якщо це пізній вечір, ми не думаємо про те, що десь він потрібен ще двом дітям. У нас там надто масштабні події щоб про це думати. Read the rest of this entry

Плавання – це не спорт, а відчуття

Posted on

Ні-ні, я не описуватиму жодних мандр, бо всупереч очікуванням на вихідні нікуди не подалась, а ще гірше – «злягла». Тож оклигуючись від застуди можна поговорити про щось здорове. До прикладу, знову про плавання.
Моя маленька учениця почала відвідувати басейн, що особисто мене тішить мабуть ще більше, аніж її. І от вона мені поскаржилась (і отримала добрячої прочуханки за свої слова) на «тупість» своєї інструкторки, бо «який сенс плисти брасом без рук, що то за дурна вправа». А я відповіла: «Класно вам. У вас квіточки. От у нас вправи були воістину класні – наприклад, кріль зі закритими очима. Зі пов’язкою на очах, так щоб точно нічого не бачити».
Багато новачків не розуміють суті таких на перший погляд дивакуватих вправ, як от брас без рук або без ніг, кріль зі заплющеними очима, або з зжатими кулаками. Суть цих вправ проста: навчитись відчувати. Read the rest of this entry

Без суворої наполегливості – не заговорите

Posted on

Іноземна мова – це не щось таке, що просто входить в голову. Зазвичай, для її вивчення потрібно прикладати зусиль. Тим не менше, багато хто думає, що варто собі найняти репетитора і знання мови автоматично увійде в голівоньку, без надмірних трудів. Звісно, так не буває.
Мозок потребує постійного використання мови, тож аби «тримати його в формі», я завжди раджу хоча б 15 хвилин в день присвячувати іноземній. Варто вивчати щодня кілька нових слів, читати якісь невеличкі тексти і виконувати хоч одну вправу. Це зовсім небагато, а результат відчутний.
Так вже склалось, що репетитор з мене суворий. Перше заняття було завжди безкоштовне, де я знайомилась з потенційним учнем і пояснювала мої умови співпраці, зводились вони до: «якщо ви не прикладатимете зусиль – я не буду гаяти на вас мій час, ви повинні вчитись» і байдуже скільки пропонували, якщо я не відчувала, що отримуватиму втіху від цього навчання, то могла відмовити людині. Не зважаючи на дуже вимогливе ставлення до навчання, від учнів в мене відбою не було, навіть заздалегідь в списки записувались. Read the rest of this entry

Очікування щастя млосне й солодкаве

Posted on

В п’ятницю наш урок з Оленкою перервався раптово. Вбігає її молодший братик і кричить: «Тато їде!!»
Річ в тім, що тато працює далеко і не щотижня має змогу приїхати. Неподалік їхнього дому колія, тож кожен гуркіт у малого викликає сплеск емоцій – от він вже тут.
Оленка старша і свідоміша розуміє, що потяг просто напроти дому не зупиниться, тато не вийде, а приїде в чіткій годині. От тільки в того молодшого на це розуміння нема.
Та той крик, той дитячий щирий вираз обличчя та ота нездатність стримати свою радість, то все наче в одну-єдину мить закричало до мене з дитинства.
Ми щоліта їздили в село до бабці, а тато приїжджав на вихідних. І мій вечір п’ятниці ставав таким же: суцільним криком «тато їде!» і в довгому прослуховуванні до кожної машини, що десь там проїхала…

Read the rest of this entry

Страшні зобов’язання дорослого світу…

Posted on

Моя малеча запустувала і залінувалась.
– Ти чого домашнього не робиш?
– Бо я лінива…
– Чудово! Визнання проблеми – це перший крок до її вирішення. Другий крок – будемо разом усвідомлювати чому бути лінивим погано і шкідливо, а третім кроком будемо проблему разом долати…

Але наразі я переходжу до радикальних методів. Погрожую позбавити її айфона, якщо не схаменеться, бо то вже геть занадто (запустила не лише мій предмет, а й низку інших). Думаю до конкретних дій справа не дійде, але хвилювання втратити цяцьку здається мотивує.
А поки, оскільки маленька хоче в майбутньому бути бізнес-леді я знайшла такий оригінальний спосіб, щоб її заінтригувати і попросила її надати мені “офіційне юридичне зобов’язання” (“що-що?!” – перепитала вона), “то такий документ, Оленка, укладається між сторонами або про оплату, або про виконання певного обов’язку. В разі недотримання – настають се-е-ерйозні наслідки. Я з твоїм зобов’язанням піду до нашого суду, тобто до твоєї мами“. Як його сталяпати я придумала за пару секунд і поважним тоном продиктувала текст. Вона сприйняла все вкрай серйозно, аби “документ” не попав до “суду” і не вступив у дію – обіцяє сумлінно вчитись. От тепер буду спостерігати за наслідками.
Можливо зарано розвивати у дитини навички до “бюрократії”, але провірю – ану поможе.
А Вам, любі дорослі, надаю на огляд отаке творіння моєї чудової дитини, підніміть собі настрій та відволічіться на хвильку від своїх щоденних робочих обов’язків! 😉 Read the rest of this entry

Щирість при боязні втрати і моя маленька дівчинка

Posted on

Моя нова робота – причина нечастої появи публікацій. Із новими етапами життя з’явились нові вагомі обов’язки, тож подекуди дуже бракує часу, а вечорами сковує втома.
Саме в зв’язку з роботою я завершила навчання з деякими моїми учнями, залишилось їх лиш кілька. Звісно серед них і моя люба учениця Оленка.
Коли виникло питання чи ходитиму я далі до неї, адже і в мене брак часу, і вона почала вчитись в гімназії і стала більш занятою ми з її мамою при зустрічі обговорювали що нам робити далі і як. Як виявилось, того вечора вона почула нашу розмову і вирішила мене провести аж до воріт. Раптом вона мені сказала: «Ви ж мене не лишите? Ви ж знаєте як я Вас люблю!» я її заспокоїла, що не можу її залишити.
Тим не менше, потім у мене наступала відпустка і я повідомила їй, що 10 днів мене не буде. Здається вона не повірила, принаймні того вечора вона знову мене проводжала до хвіртки і на прощання мовчки обняла, я запевняла її, що то лиш 10 днів, та вперше за весь цей час я бачила в її очах недовіру.
То була типова реакція, без фальші, без намагання щось приховати. Ми – люди завжди сприймаємо все спокійно, а при ризику втратити щось нам дороге починаємо хвилюватись. От і дитина розхвилювалась, бо якою б вона мені не здавалась зажди дорослою та в ті дві описані миті я бачила найбільшу щирість світу – щирість дитини. Я відчувала здивування, що мала так хвилюється через можливу втрату мене і той же час була зворушена. А оте раптове «Ви ж знаєте як я Вас люблю» мені взагалі видалось найвідвертішим, що я коли-небудь чула. Міцно запало в душу… Read the rest of this entry

Небезпека наслідування

Posted on

Я вкотре переконуюсь про небезпечність, яку можу нести моїй учениці, беручи до уваги ті факти, як вона мене наслідує. Не так давно трапились два випадки, про які хотілось би переповісти.
Випадок перший. Оленка ходить в літній денний табір і розповідає, що її там дістала якась дівчина, яка кожного разу перед усіма хвалиться, що її батьки дали 600 євро взятки аби вона поступила в гімназію. (Для мене звісно шок, що діти вже таким хваляться!), а оскільки в мене у ті дні був підірваний настрій через вимагання взятки в універі, то мене від цієї фрази «понесло»:
Оленка, вона пропаща людина! От зараз її батьки заплатили аби вона пішла в гімназію, значить вона не буде стягувати там навчання і батьки весь час платитимуть, далі доведеться дати взятку аби вона поступила в університет і тут вона вже сама буде носити хабарі за все! А ти знаєш скільки в університеті всього? Екзамени, курсові, диплом, от за все вона платитиме! Далі імовірно буде якась взятка аби вона потрапила на якусь роботу. Словом, можна сказати, що все її життя аж до пенсії розписано і вона таки пропаща! Read the rest of this entry

Гроза, свобода і маскування під “нормальну”

Posted on

zpKmeI0NWg (1)Понеділок, вечір. Я завершувала останнє заняття з моєю маленькою ученицею. Я надзвичайно втомилась за увесь той складний день, що минув у суцільних бігах, не встигаючи виконати належне. Я була обурена тим, як зі мною того дня повелись, нагло надавши мені виконати щось, до чого я причетності не маю. Мій мозок повільно плавився під тягарем втоми, коли раптом на вулиці роздався гуркіт. Серце забило радісно від того звуку, а Оленка лякливо глянула:
– а то ще що?
– дощ.

Read the rest of this entry

Якщо ви не в змозі вдосконалитись – вдосконалюйте молодших

Posted on

Мою ученицю Оленку я згадувала неодноразово, але не згадувати це чудове юне створіння просто неможливо.
Наші уроки двічі на тиждень служать мені натхненням. Я помічаю яка все таки різниця в 10 років суттєва: я бачила фільми, що для неї раритетні і слухаю музику, на яку вона каже «та як таке взагалі вуха сприймають», проте 10 років різниці не різниця батьків-дітей і я для цієї особи можу мати авторитет як ще не занадто старша людина. Зауважую як непомітними мені жестами я впливаю на неї. Я кожного наступного разу переконуюсь, що працювати з дітьми – то як плекати рослину: кожна капля води має свою вагомість.
У силу професійної діяльності так вже у мені є, що стараюсь викорінювати вживання русизмів, особливо в повсякденні.
Мої банальні, непомітні поправки «Оленка, не білет, а квиток», згодом відображуються в тому, що і вона починає уникати русизмів. Якось під час повчання: Read the rest of this entry

Жіночі розмови про неповноцінних чоловіків.

Posted on

Вечір, втома, триває останнє репетиторське заняття. Тримаю в руках зошит з якого задиктовую Оленці словниковий диктант, але стомленим поглядом дивлюсь у вікно і думки мої якісь віддалені, здається я не в тій кімнаті і голос мій звучить звіддаля.
Роблю невеличку паузу, з якої Оленка завжди користає аби поговорити зі мною про щось інше.
– чому хлопці не здатні прийняти того, що дівчина може виявитись кращою в чомусь за них і одразу починають ставитись грубо і погано? – все ще дивлячись у вікно задуманим голосом:
– я не фахівець у питаннях щодо чоловіків, але мабуть це їхня неповноцінність. Read the rest of this entry

«В мої часи», або як непомітно підкрадається відчуття «старості»

Posted on

tamaЦе сталось після вчора. На занятті з моєю ученицею Оленкою, яку я вже неодноразово згадувала, я помітила в неї на столі маленький чудернацький пристрій, якого досі не бачила.
Зацікавлена питаю: «Оленка, а що то в тебе таке, тамагочі
Оленка поглянула на мене широко розплющеними здивованими очима і пояснила що то таке (грець його знає як воно зветься, я вже забула). То якась мініатюрна забавка, на якій є ігри, робить воно якісь зображення, підключається до комп’ютерів та планшетів, але найважливіше то звісно ігрове призначення, вона захоплено розповідала які саме забавки на ньому є.
Я послухала, здивувалась, бо про таке ще чула, тай хотіла вже було продовжити урок, але Оленка мене перервала. Read the rest of this entry

Закордонні карамельки, суспільні осудження неблагополучності та прояви сирітства

Posted on

На днях сиділа за столом з моєю ученицею і мій погляд впав на пачку тік-таку. Вона це помітила і каже: «Ви на тік-так дивитись? То тато мені привіз. В Україні таких не купиш, тільки закордоном. Карамельки на смак ті самі, але сама пачка класна.». «Я знаю… в мене колись теж такий тік-так був».
Я пам’ятаю ту пачку тік-таку. Я пам’ятаю, як в другому класі я сиділа за партою з хлопчиком, мама якого теж була на заробітках. Я пам’ятаю він теж мав таку пачку тік-таку. Я пам’ятаю, як інші діти нам заздрили, що ми куштували іноземні цукерки, яких вони не пробували. А ще я пам’ятаю, як одного разу ми з ним тихо обговорювали те, що нам інші діти заздрять, а ми заздримо їм. Тому що вони мають те, чого не маємо ми – нормальну сім’ю. Read the rest of this entry

Мистецтво несправедливості та жорстокості.

Posted on

Оленці дев’ять. Вона із дуже заможної сім’ї, дуже. Попри це Оленка ходить в школу не для дітей «крутеликів», а саму звичайну районну школу. І ще попри багатство своїх батьків Оленка не виросла розпещеною, не здатною до навчання, а зовсім навпаки – на свій вік дуже розумна. Цікавиться математикою, іноземними мовами і на дозвіллі вчить фізику (!). ще їй дуже до вподоби ткацтво та інші рукодільні вироби. А ще їй відтепер у своєму житті доводиться вести певну боротьбу. Про це і буде публікація. Read the rest of this entry

Досягнення, приголомшення і міркування щодо віку.

Posted on

Нещодавно я здобула першого досягнення, як людина, яка практикує викладацький фах. По порядку – поїздка в Італію батьків Оленки, дівчинки якої я ось уже третій місяць навчаю італійської відмінилась. Про це мені повідомила її мама. В мить коли це почула на душу ніби впав якийсь камінь – я вже так звикла до неї, що коли в нас нема занять за нею навіть скучаю.
Сумно кажу мамі:

– Я розумію… це значить що… Read the rest of this entry

Нова хвиля: сесія, робота … щастя

Posted on

Ну от, свята залишаються позаду і пора братись за голову. Наступає сесія, з понеділка вже іспити. Вчора ж опівдні передзвонила начальниця з агентства перекладів, а далі типова вже описана розмова і як наслідок – з десяток документів до перекладу. Read the rest of this entry

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою