Tag Archives: Мандрівки

Вина забагато не буває

Posted on

Насправді, з контрабандними пляшками вина ми впорались доволі просто.
Спочатку були ідеї типу може їх дати пронести комусь з сторонніх людей, хто не везе алкоголю і міг би взяти одну-дві плящини, але ми позбавились тієї затії.
Звісна річ – ми мусили їх добряче запакувати і здати наплічники у багаж. Далі, по прибуттю в аеропорт Бориспіль, після отримання багажу, ми здерли з нього бирки, що здавали і одягнули наче просту ручну клажу. А тоді змішались з натовпом щойно прилетівших іноземців з Баку (в надії що митники будуть все таки іноземців більше шманати). Найголовніше коли ти з повною торбою контрабандного вина йдеш нагло на зелений коридор і проходиш мимо митника – це щоб в тебе була «легкая изящная походка» і з привітною усмішкою, тендітною ходою і невинним дитячим поглядом я йшла так наче в моєму наплічнику лише кілька одежин. Read the rest of this entry

Advertisements

І на останок про від’їзд, безкорисливість та подяки

Posted on

Після тривалого застілля, що напередодні, вранці було дуже важко прокинутись. Проте ми встали, запакували свої рюкзаки (і контрабандні пляшки вина) і попрощались з Тамарою і її матір’ю. Від’їжджали з хостелу так, наче покидали дім. Тамара не припиняла говорити, щоб ми ще приїжджали до неї, вже без грошей, просто в гості.
Сіли на маршрутку (вельми некомфортну, без кондиціонера) і вирушили в Кутаїсі, до якого майже 4 години дороги.
Прибули на центральний автовокзал, а тоді поїхали в аеропорт, в який дістатись не так вже й просто. На жаль, пагубні москальські сайти  казали що на вокзалі камер схову нема, а в аеропорту є. Нічого там нема!
Ми як дурепи перлись понад 20 км з автовокзалу в аеропорт з надзвичайно важкими наплічниками, а по прибуттю довідались, що камер там нема і близько. І звісно що варіант «візьміть на зберігання мої речі» в аеропорту, та ще й зі законослухняними грузинами не проканає. Read the rest of this entry

Місто Любові, місто Вина і реалізація моїх мрій

Posted on

Ранок мого 22-го року з дня народження розпочався з чашки кави звареної мексиканцем. (а вам щодня мексиканці каву варять? 🙂 ) Густаво зранку готуючи собі сніданок запропонував й нам. Відмовитись було неможливо. То була найміцніша і найгіркіша кава, яку я бодай коли пила. Тим не менше, було смачно.
А пан Георгій, наш новий товариш – таксист вже чекав на нас біля хостелу, і ми вирушили у мандрівку на схід країни.
Першою нашою зупинкою був монастир святої Ніно, що в східному регіоні Грузії – Кахетії, з виглядом на Сігнагі. В сам монастир і прилеглий до нього храм ми не заходили, але вже раз опинились там подались на тамтешню «атракцію» -джерело крижаної води, яка б’є з каменя, й набирається у вибоїну в скалі. Туди треба зануритись.
Черга туди величезна, але вже раз там були вирішили таки сходити. Відчуття таке наче вам ампутують легені без наркозу. Але нічо, вийшли, одягнулись і подались у подальші мандри. Read the rest of this entry

Світ духовний, приязний і відкритий

Posted on

Вранці 5-го вересня ми спланували поїздку у Мцхету – так звану духовну столицю Грузії.
Це зовсім невеличке містечко, що до 5-го століття було столицею Грузії, однак для грузинів воно має велику цінність і вони самі називають його духовною столицею. Коли ми говорили, що плануємо відвідати Тбілісі, нам всі як один казали: Тбілісі то таке, а от в Мцхету обов’язково поїдьте!
З Тбілісі в Мцхету їздять маршрутки, і це недалеко, однак халепа в тому, що головна архітектурна пам’ятка знаходиться за межами Мцхети, на крутій горі і заїхати туди можна лише на таксі.
На вокзалі нас, роззяв які розпитували де тут маршрутка їде, підловив таксист і запропонував завезти. Одразу почали уточняти з ним щодо ціни (адже не секрет, що в цьому світі окрім загальноприйнятих існує ще дві раси – бюрократи і таксисти, перших я ненавиджу, а других остерігаюсь) і підрахувавши, що його пропозиція дуже навіть нормальна погодились.
А вже в машині розговорились і вирішили, що окрім поїздки в Мцхету і монастир Джварі він нас завезе також в Уплісціхе, вартість майже та сама.
При розмові з’ясували, що його звуть Георгій, а оскільки на Георгіїв нам у Грузії щастило, ми пройнялись вірою до цієї людини. Read the rest of this entry

Старе місто, екстримчик, вільність

Posted on

На другий день після нічних походеньк грузинською столицею ми вирішили відкрити собі стару Тбілісі, ту де ще зберігся колоритний дух давнини.
Проте спершу наш день розпочався із лобіані (пиріжок, схожий на хачапурі, але з фасолею) та чашки кави по-турецьки.
Далі ми піднялись до резиденції президента, а звідти до церкви святої Трійці, насамперед тому, що вона знаходиться на одній з найвищих точок, звідки відкривається вид на протилежний берег міста.
Проглянувши звідти наш маршрут, ми спустились до мосту Миру і подались на крісельну дорогу, аби піднятись на чубок старого Тбілісі. Зверху відкривається чудовий вид на той же міст Миру і помітно пам’ятник Вахтанга – засновника Тбілісі. Read the rest of this entry

Місто шалених доріг та яскравих ночей

Posted on

З самого ранку 3-го вересня ми покинули хостел і подались на автовокзал, аби вирушити у напрямку грузинської столиці.
Нас очікувало непорозуміння – виявляється автобус до Тбілісі їхав з іншого автовокзалу, на який на щастя ви врешті-решт встигли добратись.
Їхали ми ультрасучасним автобусом фірми Metro Bus, окрім зручних сидінь і можливості випити каву/чай, там був wi-fi, а перед кожним сидінням було вмонтовано невеличкий екран, видавались навушники і з бази можна було вибрати до перегляду фільми, мультики, музику, на різних мовах. Коштувало задовлення їзди на цьому автобусі 10$, що не є багато за поїздку тривалістю у 6 годин. (це я так типу роздумую – коли в нас таке буде).
Приїхали ми в Тбілісі в післяобідній час і в першу чергу подались до хостелу, аби позбавитись наплічників. Read the rest of this entry

Відчуйте Грузію на смак!

Posted on

Наступний день, 2-го вересня, ми все ще були у Батумі і поставили собі за мету відвідати Ботанічний сад, оскільки начитались про нього багато чудових відгуків.
Але окрім як розповіді побаченого, хочу в цій статті поділитись з вами смаками цієї країни, адже кожна страва, яку я спробувала у Грузії викликала у мене суцільний захват.
З самого ранечку ми вирішили організаційні питання щодо нашого переїзду в наступне за графіком місто (про це незабаром) і прийняли рішення зупинитись десь випити кави (на щастя в нашій компанії всі кавомани) і поласувати хачапурі, адже область Ажджарії в якій розташоване Батумі славиться як батьківщина цієї відомої страви.
Крокуючи вулицями нашу увагу привернула довга черга людей біля непомітного маленького кафе з пластиковими столиками на дворі. Зацікавлені ми підійшли ближче і побачили найрізноматніший контингент в черзі: бабусі, круті дядьки, священики, матері з дітьми, усі вони брали зі собою різні свіжоспечені вироби.
Подумавши, що місцеві щось та й знають ми й собі стали у цю чергу, навіть не знаючи що ми придбаєм, а коли її вистояли то довідались, що вони готують просто при нас свіженькі хачапурі, тож ми їх тут же замовили. В придачу ми дізнались, що вони ще й готують каву по-турецьки, тож розташувавшись за столиком ми очікували на наше замовлення. Read the rest of this entry

Найсучасніша перлина Грузії

Posted on

Даруйте за таку тривалу затримку – сесія заважала писати.

Отож, після того як наш новий товариш Георгій посадив нас на автобус ми рушили у напрямку Батумі.
В дорозі ми не мали нагоди як слід розгледіти пейзажі, бо грузини-попутники помітивши «нетипових» людей тут же почали цікавитись нашими особистостями, а довідавшись, що ми з України взагалі засипали питаннями, найбільше з нами розмовляв один грузин і по приїзді в Батумі він… почав щиро вибачатись, що пересідає на інший автобус і тому не може нас запросити погостювати в його домі. Це звучало дуже щиро і викликало ступор у нас – як так: цілком не знайома людина, яка просто розговорилась з нами в автобусі, приносить свої вибачення за те, що не може запросити в гості?! Дивина якась. Однак гостинності грузинів нема меж. Read the rest of this entry

Підкорення Грузії «порожняком»

Posted on

Я не знаю звідкіля у мені ця любов. І як так, що вона жила у мені останні кілька років. Коли я полюбила Грузію? Коли почала цікавитись їхньою кухнею? Чи коли заслуховувалась чарівним голосом Ніно Катамадзе? Чи коли споглядала сотні зображень з тих міст? Чи коли слухала захопливі розповіді приятеля Олексія? Не знаю…
з Лілею, недовго до вильоту Факт того, що у мене була мрія останні кілька років – відвідати Грузію, від чого я крадькома переглядала різні авіарейси і тури, аж допоки в січні не постановила собі план – в 2015 відвідати!
І хоча спочатку я думала, що не матиму компанії – ні, таки несподівано знайшлись супутниці – дві знайомі, хороші, милі, а головне розумні дівчини, з якими я колись пересікалась в одній компанії теж планували відвідати цю країну. Тож об’єднавши зусилля ми реалізували задум.
Відтак, 31-го серпня всього-навсього три дівчини – я, Юля та Ліля, самотужки організувавши власну відпустку, вирушили в неабияку авантюру – підкоряти Грузію. Read the rest of this entry

Клуб анонімних мандроголіків

Posted on

Ідея написання цієї статті з’явилась поки я їхала у громадському транспорті і помітила оголошення про лікування від алкогольної залежності.
Звідси і назва 🙂 щоправда на меті клубу, про який я пишу було б зовсім навпаки – не лікувати від залежності, а натомість потурати їй.
Чому я про це пишу – бо часто в зв’язку з «самотністю» нема компанії для подорожі, а погано якщо лише це стримує.
У мене, до прикладу, на день Конституції був задум податись у чудову мандрівку, продумано в якій було все до хвилин, по всіх розкладах транспорту, а не вдалась вона лиш тому, що банально не було компанії з ким поїхати, хоч до кого я лишень не приставала з пропозицією! (зате тепер хоч знаю розклад потягів і мить коли чкурну відкладена на потім)
Звідси я і почала думати про такий собі клуб мандроголіків. От уявіть собі: ви заходите на сайт, реєструєтесь, вказуєте основні особисті дані і про себе як мандрівника, типу: Read the rest of this entry

Незабутнє місто дивовиж

Posted on

А вже на другий день по приїзду з Карпат я подалась у чергові мандри…
Бажання поїхати в Черкаси з’явилось у 2009 році, коли я палко захопилась поезією Симоненка. Та це було лиш бажання, допоки минулого року я відвідала Черкаську область і до нестями закохалась у ті краї.
А в січні я собі чітко постановила: в 2015 поїхати в Черкаси! Є ціль – є спосіб для досягнення 🙂 тим паче курсує прямий потяг Львів-Черкаси. І якщо вже є ціль, то 15 год верхньої полиці плацкарту – дріб’язок на шляху до досягнення. Я настільки сильно хотіла відвідати Черкаси, що мені було байдуже навіть, що я їду туди сама, без компанії. Що хочу побачити загуглила і перспектива самотнього блукання вулицями мене не бентежила.
Їхала більшу половину часу вдень, тож розважала себе книгою, спогляданням за людьми та пейзажами у вікні. Потяг приїжджає о 4-й ранку. Звісно, нормальну дівчину буде турбувати факт, що робити в 4 ранку в незнайомому місті, а мене (ненормальну) хвилювало одне: де випити о 4-й ранку справжньої кави?! Read the rest of this entry

Підкоряючи вершини та блукаючи схилами

Posted on

Повертаюсь до писанини…
Нещодавно отримала запрошення від Ігора Воробуса & co піти з походом на гору Парашку. Спочатку вагалась, однак прикинувши мої вихідні зрозуміла, що навряд чи зможу вираватись ще, а не піти влітку в Карпати то практично смертний гріх. А тим паче запрошення від славетного львівського блогера, давнього приятеля і знаного своєю любов’ю до походів в Карпатах Воробуса – це ж за честь! Відтак, рішення просте: іти!  Отож, в суботу-неділю 18-19 липня, вранці зі Львова ми поїхали електричкою у напрямку Сколе (купляйте квитки заздалегідь), де ще закупились і попрямували на гору. Read the rest of this entry

Міста як люди і почуття до них

Posted on

Я немислимо легковажна. Я дуже легко закохуюсь. Я обожнюю подорожі. Я люблю міста. Я в них закохуюсь наче в людей, вдивляюсь у них, спостерігаю за ними, виокремлюю якісь їхні риси і як наслідок у думках формується якесь місто, що сприймається наче особа. Байдуже, яким є це місто в очах інших чи яка у нього історія. Кожне місто сприймається як особа, про яку складається перше власне враження і формується індивідуальне ставлення. Міста перетворюються в асоціації. Ось лише короткий випадковий перелік тих, в які я закохана і якими «людьми» я їх уявляю.
Вінниця. Тендітна панночка. Прекрасна, але скромна і якщо пильно поглянути, то можна угледіти яка красива вона в своїх деталях.
Київ. Безперечно красивий, однак водночас суворий та стриманий. Вічно заклопотаний бізнесмен, такий що постійно в бігах, і розмовляє по кількох телефонах одночасно.
Неаполь. Хлопчисько розбишака. Такий, що і хвацько щось поцупить, і поглузує. Водночас смішний настільки, що живота від реготу біля нього увірвеш.
Венеція. Гордовита пані. Надзвичайно пихата. З манерами, зверхня і в своєму стилі вельми вишукана. Read the rest of this entry

Місто зі списку «нарешті»

Posted on

Колосальний обсяг роботи перешкоджає вести блог, але продовжу.
Отож, рейнейром я полетіла у Бергамо. Це таке миле містечко приблизно за 80 км від Мілану. Вискочила з аеропорту (без жодних паспортних контролів, о-о-о-о ці чудові внутрішньо європейські рейси) і без огляду помчала на автобус. Зуміла нагло напроситись на якийсь, що вже рушав, бо чекати наступного не було бажання.
Проїзд від Бергамо до Мілано Чентрале (головний автовокзал) 5 євро.
А вже від вокзалу можна рухатись у місто на метрополітені. Я планувала пробути там добу, тож і проїздний купила на добу, дуже вигідно, 5 євро якщо я правильно пам’ятаю.
Та для початку я зустрілась з мамою, яка погодилась приїхати до мене і ми подались удвох на прогулянку вечірнім Міланом. Read the rest of this entry

Невеличкий галопом по Європам :)

Posted on

Краків Даруйте за відсутність, була у відпустці 🙂
Оскільки WizzAir скасував свої рейси зі Львова, добирання на другу мою Батьківщину – Італію для мене тепер складніше. Та чи стане це перепоною для людини, що прагне у відпустку? Звісно ні!
Тому добре поштудіювавши Інтернет я проклала мій маршрут, через близеньку Польщу. А в п’ятницю, 8-го травня, спакувавши зручненького рюкзака (придбаного спеціально для цієї оказії), я вирушила зі Львова в Краків автобусом. Квиток купила на мега практичному e-travels.com.ua нікуди не треба іти і обмінювати. Все з дому.
Скажу лиш, що з огляду на те ЯКІ люди їхали в автобусі я думала: “та яке в біса спрощення візового режиму? його ще ускладнити треба!!”
Рейс з Кракова в Італію я мала о 17:20, прибуття у Краків автобусом о 7-й ранку. Краще не бронювати все в притик, а то в нас на кордонах всяке буває. А у зайві години можна прогулятись цим чудовим містом. Read the rest of this entry

Шалене відкриття весни

Posted on

сакура в УжгородіЯкщо дві найкращі подруги щодня працюють з цифрами і геть зовсім втрачають голову у тих звітах, то треба їм якось рятуватись і внести барв у будні. Що для цього зробити? Ну звісно – мандрівка! Відтак, я і моя люба подруга чкурнули у вельми неординарну подорож за маршрутом Львів – нічний Стрий – Ужгород – Мукачеве – Львів. Багато шаленства було у мене за всі роки подорожей, але такого ще не було…
В Ужгород в ці дні їхали усі, тому з квитками була справжнісінька халепа. А оскільки ми з певних причин забарились з купівлею, була нагода їхати хіба зі Стрия, о 2-й ночі. До цього треба було одразу після роботи мчати на автобус. А прибувши у Стрий о пів на 11 вечора появилась чудова нагода прогулятись нічним містечком. Враження шокуючі: Стрий бухає. Ні, я не маю на увазі, що у Стрию п’ють чи розпивають алкогольні напої, ні, Стрий бухає! Тільки цим словом можна описати реалії нічного Стрия, отак пройдешся – всюди, всюди (!) хтось вже або геть п’яний, або впивається. А після вельми «милого» спілкування з прибиральницею на вокзалі довелось шукати притулку не у залі очікування, а на лавочці на пероні.
Так що серед ночі, дві файні ефектні кубіти в спортивних штанях влаштували собі вельми романтичний пікнік на пероні, поїдаючи канапки під шум мимо проїжджаючих товарних поїздів. Незабутні враження 🙂
Але таки з горем пополам дочекавшись Ужгородського потягу я вмостилась на моєму верхньому плацкарті (без подушки, до речі) і помчала на зустріч новим пригодам.

Read the rest of this entry

Карпати – це завжди чудова ідея!

Posted on

Не складно здогадатись де я провела вихідні 🙂
До останку не знала чи поїду, сумнівалась, але врешті-решт рішення було «за» і така непосида як я, а згідно слів моєї мами, з шилом в одному місці, таки поспіхом зібралась, знайшла вдома старі лижні штани, позичила лижну куртку і поїхала на Буковель. Але більшим екстрімом за їзду на лижах було те, що я поїхала у компанії програмістів, що повірте мені ой як непросто 🙂
Лижник з мене звісно нікудишній, синців набила стільки, що й описати неможна, на ногах тримаюсь кепсько і умудрилась не раз завалити огорожу на трасі. Отак їдеш: в одну мить на верхівці, а в іншу мить вже голова в снігу, лижі над головою, боляче стукнулась об стовпчик на якому трималась огорожа (і таки повалила його), а сам тулуб вже якось не зрозуміло в саму огорожу заплутаний. Словом, спорт, де потрібна рівновага не для мене. 🙂 Read the rest of this entry

Поїздка в самісіньку казку

Posted on

Відпустка закінчилась і пора повертатись у будні…
Почалась вона у мене не надто добре – через погодні умови скасували авіарейс і довелось перенести виліт на кілька днів.
Тож зі зусиллями, 4-го січня я прилетіла в рідну мені Італію (про це потім). Але затрималась там недовго і вже вранці 5-го січня взяла курс на Німеччину.

вулицями Фрідрісхгафена

По дорозі зупинилась на прогулянку і обід в Австрійському місті Брегенц, що на березі Боденського озера, а тоді ще поїхавши вздовж озера, після обіду дістались до кінцевої мети – міста Фрідрісхгафен.
В такий спосіб впродовж 24-х годин я побувала у 4 країнах.
Озеро цікаве не лише своїми розмірами, а й тим, що знаходиться на кордоні трьох країн.
Місто Фрідрісхгафен дуже миле у своїй суті, аж надто сподобалась красива набережна вздовж озера, однак у цю пору воно практично пустує, оскільки туди з’їжджаються здебільшого у туристичний сезон. Read the rest of this entry

Остання, але не менш важлива

Posted on

Заголовок підібрано за англійським висловом “the last but not the least“, адже в неділю я здійснила мою останню за рік мандрівку. Останню, але не менш важливу, аніж 13 попередніх. (Цікаво, до речі, склалось: 14-й рік і 14 мандрівок).
Ця остання поїздка видалась доволі екстравагантною. Ти ба, такої ще у мене не було – щоб самій-самісінькій їхати о пів на третю ночі з вокзалу, та ще й знаючи, що по приїзді в інше місто ніхто не зустріне і куди іти невідомо. Але всякий досвід трапляється вперше.
Ми з моєю подругою Маринкою домовились про зустріч у Хмельницькому, і хоч графік поїздів завдавав мені певної незручності, та задля зустрічі з нею я ладна була іти й пішки туди, а 4 години сну на нижній полиці плацкарту взагалі сприймались як розкіш. Read the rest of this entry

Місто стану закоханості

Posted on

фоторамкаПригніченість лікується затишком. Затишком і враженнями. Враження найкраще черпати від поїздок, перевірено.
Та коли часу на поїздки нема ну отак зовсім, то на допомогу завжди приходять ті міста, що знаходяться зовсім недалечко, що мають у собі якийсь шарм, що ваблять до себе, що чимось уповають і заспокоюють.
Таким є Івано-Франківськ.
Тож я вже надміру забігавшись пристала на заманливу пропозицію виїхати зі Львова на два дні – чом би не розвіятись та не змінити обстановку. Моя коротка мандрівка почалась вдало з того, що за випадковістю у мій квиток було включено постільну білизну, тож я ще дві години мала нагоду поспати, а потім вийшовши з потягу поринути у інший вир. Read the rest of this entry

Близьке приємне зарубіжжя

Posted on
нічний Жешув

нічний Жешув

У ці вихідні я чкурнула у Польщу, поки погода ще добра, поки молоді і завзятті, поки документи дозволяють – чом би не взяти рюкзака на плечі і не поїхати кудись? 🙂
Тож в суботу, рано-вранці поїхали маршруткою до Шегинь, звідти через піший кордон до Медики.
Що я вам можу сказати? Поки стояла в черзі пішого пункту перепуску зрозуміла, що Україні зарано вступати в Європейський союз. Можна буде вступати наступному поколінню після мого, коли попередні покоління вимруть. Так, це звучить грубо, але іншого слова, ніж “бидло” я не можу підібрати до описання ситуацій, що відбуваються на цьому пункті пропуску. Люди банально позбавлені будь-якої культури. Тож дуже добре, що зараз ускладнили процедуру видачі віз, з такими-то людьми нема кому їх і давати – така моя думка.
До речі, в березні російський телеканал показав чергу машин на пропуску Шегині наче це люди тікають до Росії . Я дивилась як люди біжать через піший кордон і дивувалась чого якийсь москаль ще не знімає тут відео наче це українці біжать в москалію. Read the rest of this entry

Візит на історичну Батьківщину

Posted on

дорога через поле, шлях до Гірняків

“Історична Батьківщина” – саме так подумки я зву місця куди навідалась у ці вихідні.
Моя бабця – представниця роду давнього роду Сумиків (якщо комусь відомий викладач політехніки факультету радіотехніки Сумик Маркіян Миколайович – це її брат, а викладачка математики в ун.Франка Сумик Оксана Марківна – бабусина племінниця, моя улюблена тітка). Поколіннями наш рід жив на землях Олеська (ті краї Буського району, де славетний замок), чи якщо точніше не в самому Олеську, а на його околицях – на хуторі, що серед людей прозвався Гірняки.

піднімаємось вгору, замок залишається позаду

Востаннє я була у цих місцях ще зовсім крихітною – у трирічному віці ми туди приїздили з татом і братом. Не пам’ятаю майже нічого, лиш те, що в мене тоді народився маленький троюрідний братик, що того року була тепла золота осінь і величезний урожай яблук. Read the rest of this entry

Мої столичні традиції

Posted on
з Олексієм Вадєрніковим

з Олексієм Ведєрніковим

Висловлюється особлива подяка приятелю Олексію Ведєрнікову – дуже хорошій людині, що надихнув до цієї поїздки, надав притулок на ніч, проводив екскурсію Києвом і взагалі усіляко розважав. Не перестаю дивуватись, що існують ТАКІ чудові люди!

Здається, у мене з’явилась традиція: кожні півроку їздити у Київ. Адже минулі дві поїздки (1-ша, 2-га) і ця трапились із чітким інтервалом у півроку. Мені кажуть: “та ти ж вже була у тому Києві, що туди їздити“, але Київ – можна завжди відкривати для себе, тож і їздити туди охота. Тим паче, що в мене там багато друзів, які люб’язно запрошують і розважають мене.
Ця поїздка була дуже несподіваною, у Києві нас навіть питали “а чому ви так раптом приїхали?“, але ми й самі не знали – чому. На вихідні було заплановане одне, воно відмінилось і трапилась розмова: “Нас Олексій запрошував”; – “То, що – їдемо? :)”; – “Давай”; – “Та я жартую”; – “А я серйозно”.
З Олексієм, другом мого хлопця, я познайомилась в серпні, і провела йому мою традиційну екскурсію Львовом. А коли ми вирішили, що поїдемо у Київ я отримала повідомлення: Read the rest of this entry

zarazko

Just wordpress and nothing more

zentravelblog

Дорога до себе є головною.

irynaskitchen.wordpress.com/

Європейська Кухня з Іриною Чорній

Books & Lights

Write hard and clear about what hurts. Ernest Hemingway

Demyan Danylyuk

Міста. Простір. Транспорт. Деталі. Думки і люди

Дипломат

Блог про бюджетні подорожі Європою і не тільки

N.Sh.

навіяне жіночими парфумами

DumkaUa

Вільна Думка Вільної Людини

Нотатки по ходу

Маленькі відкриття, які краще записати, ніж відкривати знову

UaBanker

Про фінанси і не тільки

Bike Traveller's Blog

Подорожі, фотографії, роздуми

yulitravel

подорожі з книжками і кавою

Непублічні історії

розказані вголос

Проза і публіцистика

Блог про книжки, людей та час

О простых вещах

enjoy the little things

N! думок

n->∞ (Я спраглий до знань)

Ola life

розмови із собою